19 листопада 2024 рокуСправа № 460/5589/24 пров. № А/857/21834/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача - Качмара В. Я.,
суддів - Гудима Л.Я., Кузьмича С.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Військова частина НОМЕР_2 , про визнання дії та бездіяльності протиправними, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28 червня 2024 року (суддя Комшелюк Т.О., м.Рівне, повний текст складено 28 червня 2024 року), -
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - в/ч НОМЕР_1 ) в якому просила:
визнати протиправними дії в/ч НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні (невиплата одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням індексації грошового забезпечення та щомісячної додаткової грошової винагороди) за період з 07.04.2017 по 30.04.2024;
зобов'язати в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні (невиплата одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням індексації грошового забезпечення та щомісячної додаткової грошової винагороди) за період з 07.04.2017 по 30.04.2024 в сумі 70432,39 грн.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 28 червня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати позивачу за період з 26.05.2017 по 30.04.2024, але не більш як за шість місяців середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Зобов'язано в/ч НОМЕР_1 відповідно до «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 (далі Порядок № 100), нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 26.05.2017 по 26.11.2017, виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення за останні два місяці служби, які передували дню звільнення. В іншій частині позову відмовлено.
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, в частині задоволених позовних вимог, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить рішення суду скасувати та прийняти нове, яким позову залишити без розгляду.
У доводах апеляційної скарги вказує, що чинна норма статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) вказує на правильність висновку про те, що вимога про стягнення середнього заробітку має заявлятися одночасно з вимогами про стягнення, зобов'язання нарахувати спірні суми, невиплачені під час звільнення. В такому випадку строк звернення до суду позивачем пропущено.
Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач виконав свій обов'язок зі сплати одноразової грошової допомоги при звільненні лише 30.04.2024, а тому позивач має право на виплату середнього грошового забезпечення з часу звільнення 26.05.2017 (наступний день після звільнення), але не більш як за шість місяців.
Такі висновки суду першої інстанції, по суті спору, відповідають встановленим обставинам справи, однак вказане рішення суду не може бути залишено без змін, з таких міркувань.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що ОСОБА_1 проходила військову службу у різних військових частинах з 02.02.1994 по 25.05.2017.
Наказом Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 06.04.2017 № 33-РС звільнена з військової служби, а наказом від 07.04.2017 № 79 позивача виключено із списків особового складу частини, всіх видів забезпечення з 25.05.2017.
Далі, ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до в/ч НОМЕР_1 про визнання протиправними дій відповідача щодо не нарахування та невиплати, щодо неправильного нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням індексації грошового забезпечення та щомісячної додаткової грошової винагороди, враховуючи раніше виплачені суми та зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням індексації грошового забезпечення та щомісячної додаткової грошової винагороди, враховуючи раніше виплачені суми.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 25 липня 2023 року (далі Рішення суду) у справі № 460/10345/23, залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2023 року, позовну заяву задоволено повністю, зокрема, зобов'язано в/ч НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням індексації грошового забезпечення та щомісячної додаткової грошової винагороди, враховуючи раніше виплачені суми.
30.04.2024 відповідачем виконане наведене Рішення суду шляхом зарахування коштів на картковий рахунок позивача в сумі 70691,30 грн.
16.05.2024 позивач звернулась до відповідача про нарахування та виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, однак відповіді не отримала.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
За правилами статті 116 КЗпП (у редакції чинній на час звільнення позивача) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
19.07.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-IX), яким внесено зміни до деяких законодавчих актів України, у тому числі до КЗпП, зокрема, у статті 116 цього Кодексу третє речення частини першої викладено в такій редакції: «Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати»; частину другу викладено в такій редакції: «У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму».
Водночас текст статті 117 КЗпП викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Наведена редакція статті 117 КЗпП, як і Закон № 2352-IX, набрала чинності 19.07.2022.
Наразі вже сформована усталена судова практика щодо застосування положень статті 117 КЗпП у редакції, яка діяла до 19.07.2022, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, Верховний Суд (далі - ВС) у своїх постановах неодноразово наголошували на тому, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника і додержанням принципів справедливості та співмірності у трудових відносинах, ураховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок і міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після ухвалення судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Разом із тим, ВС у постановах від 30 листопада 2023 року в справі № 380/19103/22, від 29 січня 2024 року в справі № 560/9586/22, від 22 лютого 2024 року в справі № 560/831/23, від 29 лютого 2024 року в справі № 460/42448/22, від 14 березня 2024 року в справі № 560/6960/23, від 30 квітня 2024 року в справі № 400/8493/23 наголосив на тому, що правовий висновок ВС у постанові від 26 червня 2019 року в справі № 761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
Наведений у вказаній постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Водночас відповідно до статті 117 КЗпП у чинній редакції, згідно із Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
За висновками ВС у вказаних справах, у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ, та і після їх внесення, то за такого правового регулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.
Отже, за період з дати звільнення до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) правовідносини регулюється редакцією статті 117 КЗпП, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19.07.2022 до дати виплати - регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Аналогічний висновок висловлено у постанові ВС від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22 та від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22.
Враховуючи викладене, спірний період розрахунку середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні необхідно умовно поділити на дві частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.
Отже, оскільки позивач була звільнена з військової служби 06.04.2017, суд першої інстанції дійшов неправильного висновку в частині незастосування попередньої редакції статті 117 КЗпП без обмеження виплат шестимісячним строком до правовідносин, що виникли до 19.07.2022.
Щодо періоду затримки розрахунку з 19.07.2022, то як уже наголошувалось вище, відповідно до статті 117 КЗпП у чинній редакції, згідно із Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Таким чином, в даному випадку сума середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні має обраховуватись також за період з 19.07.2022 по 18.01.2023 (6 місяців =184 календарних дні).
Отже, стягненню підлягав середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.05.2017 по 18.01.2023.
Однак, суд апеляційної інстанції звертає увагу на принцип заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius), який відомий ще з часів римського права та існував у зв'язку із іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення). Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто, особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги.
Даного висновку дійшов ВС у постановах від 24 травня 2023 року в справі №179/363/21, від 21 червня 2023 року в справі № 757/42885/19-ц.
За змістом статті 308 КАС суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відтак, суд апеляційної інстанції, з метою дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, зокрема і уникнення несприятливих наслідків для відповідача, вважає за можливе в цій частині визначити середній заробіток за період вказаний судом першої інстанції з 26.05.2017 по 26.11.2017, а саме 185 календарних дні.
Стосовно нездійснення судом першої інстанції розрахунку суми стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації суд апеляційної інстанції враховує наступне.
ВС, надаючи оцінку застосуванню положень статті 117 КЗпП, неодноразово наголошував на обов'язку визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку органом, який виносить рішення по суті спору, зокрема, у постановах від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19, від 26 листопада 2020 року у справі № 520/1365/2020, від 29 листопада 2021 року у справі № 120/313/20-а.
Так, у постанові від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19 ВС констатував, що статтею 117 КЗпП покладено обов'язок щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, суд першої інстанції допустився помилки, встановивши право позивача для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, не визначивши при цьому розміру такої виплати та зобов'язавши відповідача здійснити таке нарахування.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком № 100.
Відповідно до абзацу 3 пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100 (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Пунктом 5 розділу ІV Порядку № 100 (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з пунктом 8 розділу ІV Порядку № 100 (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
З матеріалів справи видно, що позивача звільнено 06.04.2017.
Відповідно до довідки про середньомісячну заробітну плату № 39/845 від 31.05.2024 (а.с.39), грошове забезпечення за останні два календарних місяця, що передували звільненню зі служби становило: лютий 2017 року - 7681,81 грн, березень 2017 року - 7681,81 грн.
Число календарних днів: лютий 2017 року 28 днів; березень 2017 року 31 день. Середньоденне грошове забезпечення становить 260,40 грн.
Як встановлено вище, позивач виключений із списків особового складу та з усіх видів забезпечення з 25.05.2017. Отже, останнім днем служби позивача є 25.05.2017.
Таким чином, виходячи із розрахунку 260,40 грн у день, сума середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 26.05.2017 по 26.11.2017 (185 календарних дні) становить 48174 грн (260,40 грн * 185 дні).
З огляду на зазначене, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції не надав належної оцінки наведеним обставинам, допустив неправильне застосування норм матеріального права, тому оскаржуване рішення суду підлягає зміні в резолютивній частині.
Відповідно до частини четвертої статті 317 КАС зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Керуючись статтями 308, 311, 315-317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28 червня 2024 року змінити, виклавши абзаци другий-третій резолютивної частини цього рішення суду, у такій редакції:
«Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 26.05.2017 по 18.01.2023 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 48174 гривень без утримання податку на доходи фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.».
В решті рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28 червня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС.
Суддя-доповідач В. Я. Качмар
судді Л. Я. Гудим
С. М. Кузьмич