19 листопада 2024 рокуЛьвівСправа № 140/3327/24 пров. № А/857/18441/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Заверухи О.Б.,
суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 червня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
суддя (судді) в суді першої інстанції - Каленюк Ж.В.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Луцьк,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
26 березня 2024 року ОСОБА_1 звернулась в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просила: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Чернігівській області щодо відмови їй у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області призначити їй пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 26 лютого 2024 року.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що має статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 12 квітня 1993 року, 20 лютого 2024 року звернулась до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-XII). Однак рішенням ГУ ПФУ в Чернігівській області їй відмовлено у призначенні пенсії з підстав проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року менше трьох років. Вказує, що не погоджується із таким рішенням, оскільки народилась та проживає по цей час у селі Судче Волинської області, яке віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. Зауважує, що при зверненні до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку надала документи, які підтверджують факт проживання у зоні гарантованого добровільного відселення упродовж трьох років, зокрема: посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (видається за умови проживання в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше трьох років), довідку Любешівської селищної ради від 16 лютого 2024 року № 176 про періоди проживання в зоні добровільного гарантованого відселення. Вважає, що оскільки факт проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року становить більше трьох років, то вона має право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до вимог статті 55 Закону № 796-XII, зокрема, з урахуванням початкової величини зниження пенсійного віку (3 роки) у зв'язку із проживанням з 26 квітня 1986 року по 31 липня 1986 року у зоні гарантованого добровільного відселення, а всього на 6 років.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 12 червня 2024 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 27 лютого 2024 року № 032950009965. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 26 лютого 2024 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до довідки Любешівської селищної ради від 16 лютого 2024 року № 176 ОСОБА_1 проживала та була зареєстрована у селі Судче Камінь-Каширського (в минулому Любешівського) району Волинської області з 01 січня 1986 року по 30 серпня 1989 року, з 29 квітня 1991 року та до цього часу, про що також наявний витяг з Реєстру територіальної громади від 19 лютого 2024 року. Позивачу Волинською обласною державною адміністрацією 12 квітня 1993 року видано посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи серії НОМЕР_1 (категорія 3), доказів скасування або анулювання виданого позивачу посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи суду надано не було. Наведене у сукупності вказує на помилковість висновків відповідачів про те, що ОСОБА_1 не проживала не менше трьох років станом на 01 січня 1993 року в зоні гарантованого добровільного відселення. Враховуючи наведене, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що рішення ГУ ПФУ в Чернігівській області про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ носить формальний характер та не відповідає чинному законодавству. Оскільки суд першої інстанції прийшов до висновку про протиправність рішення від 27 лютого 2024 року № 032950009965, яке було прийняте ГУ ПФУ в Чернігівській області, то дії зобов'язального характеру щодо призначення позивачу пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення позивачу пенсії за віком, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ в Чернігівській області, у зв'язку із чим позов підлягає частковому задоволенню з виходом за межі позовних вимог з метою ефективного захисту прав позивача.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що умовою для призначення позивачу пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку є факт постійного проживання чи роботи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом визначеного законом часу - не менше трьох років станом на 01 січня 1993 року. Вказує, що без відповідних довідрк про періоди проживання на територіях радіоактивного забруднення неможливо визначити кількість років, на які може бути зменшено пенсійний вік для призначення пенсії із застосуванням ст. 55 Закону № 796-ХІІ. Зауважує, що позивачу не зараховано до періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення період навчання з 01 вересня 1987 року по 25 червня 1988 року у Луцькому середньому професійно-технічному училищі № 10 та період роботи з 28 червня 1988 року по 14 лютого 2000 року у Відкритому акціонерному товаристві «Луцький шовковий комбінат «Волтекс», оскільки місто Луцьк не відноситься до території радіоактивного забруднення. Вважає, що позивач не підтвердила право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XII, а тому його рішення є законним, а підстави для його скасування - відсутні.
Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 12 квітня 1993 року (а.с.15).
20 лютого 2024 року позивач звернулась. до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення їй пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку.
Після реєстрації заяви та формування електронної пенсійної справи працівниками ГУ ПФУ у Волинській області заява позивача відповідно до принципу екстериторіальності була розглянута ГУ ПФУ в Чернігівській області, рішенням якого від 27 лютого 2024 року № 032950009965 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку, оскільки період проживання на території гарантованого добровільного відселення на 01 січня 1993 року становить 1 рік 04 місяці 08 днів (менше трьох років). До періодів проживання (роботи) на території радіоактивного забруднення не зараховано: період навчання з 01 вересня 1987 року по 25 червня 1988 року у Луцькому середньому професійно-технічному училищі № 10 (відповідно до диплому серії НОМЕР_2 ), період роботи з 28 червня 1988 року по 14 лютого 2000 року у Відкритому акціонерному товаристві «Луцький шовковий комбінат «Волтекс» (згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_3 ). Страховий стаж становить 31 рік 06 місяців 29 днів (а.с.7).
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 27 лютого 2024 року № 032950009965, а також зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити позивачу пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 26 лютого 2024 року.
Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-ХІІ (далі - Закон № 796-ХІІ), який створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Відповідно до статті 1 Закону № 796-ХІІ, цей Закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв'язання пов'язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.
Згідно з статтею 9 Закону № 796-ХІІ особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є:
1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків;
2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
3) громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій та їх наслідків, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт;
4) громадяни, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих.
Статтею 11 Закону № 796-ХІІ визначено, що до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать:
1) евакуйовані із зони відчуження (в тому числі особи, які на момент евакуації перебували у стані внутріутробного розвитку, після досягнення ними повноліття), а також відселені із зон безумовного (обов'язкового) і гарантованого добровільного відселення;
2) особи, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або прожили за станом на 1 січня 1993 року на території зони безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, та відселені або самостійно переселилися з цих територій;
3) особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років;
4) особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років;
5) особи, які працювали з моменту аварії до 1 липня 1986 року не менше 14 календарних днів або не менше трьох місяців протягом 1986-1987 років за межами зони відчуження на роботах з особливо шкідливими умовами праці (за радіаційним фактором), пов'язаними з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, що виконувалися за урядовими завданнями. Перелік видів робіт і місць, де виконувалися зазначені роботи, встановлюється Кабінетом Міністрів України;
6) особи, які досягли повноліття, з числа зазначених у статті 27 цього Закону, та яким у дитячому віці встановлено причинний зв'язок інвалідності з наслідками Чорнобильської катастрофи, за умови проходження переогляду у спеціалізованій медико-соціальній експертній комісії відповідно до частини п'ятої статті 17 цього Закону.
Крім осіб, зазначених у частині першій цієї статті, до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать неповнолітні діти, зазначені у статті 27 цього Закону. Після досягнення повноліття (в разі одруження або влаштування на роботу в передбачених чинним законодавством випадках до досягнення повноліття - за їх бажанням відповідно з часу одруження або влаштування на роботу) визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи провадиться на умовах, визначених частиною першою цієї статті, а щодо потерпілих, зазначених у пункті 6 частини першої цієї статті, визначення категорії провадиться відповідно до пункту 1 частини першої статті 14 цього Закону.
Згідно з частиною першою статті 55 Закону № 796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Пунктом 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII передбачено, що потерпілі від Чорнобильської катастрофи, зокрема, особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 01.01.1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років мають право на зменшення пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років. При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що умовою для виникнення в особи права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII є факт проживання та (або) праці такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років до 01 січня 1993 року.
Початкова величина зменшення пенсійного віку (3 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Додатково такі особи мають право на зменшення пенсійного віку на 1 рік за 2 роки проживання, роботи на відповідній місцевості. При цьому максимальна межа зниження пенсійного віку відповідно до положень абзацу 5 пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII становить 6 років, незалежно від того застосовувалась початкова величина зменшення пенсійного віку до таких осіб чи ні.
Вказані висновки щодо застосування норм права викладені у постановах Верховного Суду від 07 травня 2024 року у справі № 460/38580/22, від 24 травня 2024 року у справі №460/17257/23, від 16 жовтня 2024 року у справі № 140/14380/23.
Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1, зі мінами).
Згідно з підпунктом 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку № 22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, такі документи: документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи: документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).
Із матеріалів справи слідує, що згідно з рішенням ГУ ПФУ в Чернігівській області від 27 лютого 2024 року № 032950009965 ОСОБА_1 не підтверджено право на зниження відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ пенсійного віку за поданими документами.
Однак суд апеляційної інстанції не погоджується із такими висновками пенсійного органу з огляду на таке.
Як слідує зі свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 (а.с.15 зворот) ОСОБА_2 (після одруження - ОСОБА_1 ) народилась у селі Судче Любешівського району Волинської області.
Відповідно до довідки Любешівської селищної ради від 16 лютого 2024 року № 176 (видана на підставі погосподарських книг за 1986-1990 роки, 1991-1995 роки, 1996-2000 роки, 2001-2005 роки, 2006-2010 роки, 2011-2015 роки, 2016-2020 роки, 2021-2025 роки) ОСОБА_1 проживала та була зареєстрована у селі Судче Камінь-Каширського (в минулому Любешівського) району Волинської області з 01 січня 1986 року по 30 серпня 1989 року, з 29 квітня 1991 року та до цього часу (а.с.9), про що також наявний витяг з Реєстру територіальної громади від 19 лютого 2024 року (а.с.14 зворот).
12 травня 1991 року укладено шлюб позивача із ОСОБА_3 , який відповідно до свідоцтва НОМЕР_5 (а.с.16) зареєстровано Судченською сільською радою.
З картки Т-2 Відкритого акціонерного товариства «Луцький шовковий комбінат «Волтекс» слідує, що ОСОБА_1 з 21 квітня 1992 року по 15 лютого 1995 року перебувала у відпустці по догляду за дитиною до трьох років (а.с.12-13).
Згідно з додатком № 1 до постанови Кабінету Міністрів УРСР від 23 липня 1991 року № 106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української PCP про порядок введення в дію законів Української PCP «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» село Судче Любешівського (тепер Камінь-Каширського) району Волинської області включено у перелік населених пунктів, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській AEC, і віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що статтею 14 Закону №796-XII визначено категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для встановлення пільг і компенсацій. До них, зокрема, належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - категорія 3.
Відповідно до ч. 3 ст. 65 Закону № 796-XII документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Згідно зі ст. 15 Закону № 796-XII, довідка про період проживання, роботи на цих територіях, є підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях.
Отже, єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом № 796-XII, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27.02.2018 у справі №344/9789/17, від 28.03.2018 у справі №333/2072/17, від 08.05.2018 у справі №708/1022/17, від 31.10.2019 у справі №212/12245/13-а.
Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Аналогічні за змістом висновки викладені Верховним Судом у постанові від 27.02.2018 у справі № 344/9789/17, від 24.10.2019 у справі №152/651/17, від 25.11.2019 у справі №464/4150/17 та від 27.04.2020 у справі №212/5780/16-а.
Таким чином, обгрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що факт видачі позивачу Волинською обласною державною адміністрацією 12 квітня 1993 року посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи серії НОМЕР_1 (категорія 3) (а.с.15) підтверджує факт проживання або роботи позивача станом на 01 січня 1993 року у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років.
Доказів скасування або анулювання виданого позивачу посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи, відповідачами не було надано.
Проживання ОСОБА_1 в населеному пункті, віднесеному до зони гарантованого добровільного відселення, не менше трьох років станом на 01 січня 1993 року з огляду на наявність у позивача посвідчення особи, потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи, є підставою для зниження пенсійного віку: на початкову величину - 3 роки (за період проживання на момент аварії, що підтверджується довідкою від 16 лютого 2024 року № 176), і в загальному порядку на 1 рік за кожні два роки проживання, а всього на 6 років (максимальний).
Щодо доводів скаржника про те, що позивач навчалась з 01 вересня 1987 року по 25 червня 1988 року у Луцькому середньому професійно-технічному училищі № 10 та працювала з 28 червня 1988 року по 14 лютого 2000 року у Відкритому акціонерному товаристві «Луцький шовковий комбінат «Волтекс», а тому такі періоди підлягають виключенню з періоду проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення, колегія суддів зауважує, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом фізичного перебування особи у забрудненій зоні у зв'язку із постійним проживанням або у зв'язку із роботою в такій місцевості, тобто ставить залежність виникнення права на зниження пенсійного віку від обставин фактичного проживання особи на радіологічно забрудненій території, рівня її забруднення та тривалості її проживання в цій місцевості.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеним в постановах від 19 вересня 2019 року у справі № 556/1172/17, від 11 березня 2024 року у справі № 500/2422/23.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що в трудовій книжці міститься лише інформація про періоди навчання та роботи позивача, однак не міститься інформації щодо місця проживання позивача у спірний період, тобто не вказане не спростовує встановлені судом першої інстанції обставини, що позивач є потерпілою від Чорнобильської катастрофи, яка проживала та працювала станом на 01 січня 1993 року у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що відмова пенсійного органу носить формальний характер та не ґрунтується на нормах закону, оскільки в довідці Любешівської селищної ради від 16 лютого 2024 року № 176 чітко зазначено, що вона видана ОСОБА_1 і ця довідка підтверджує факт її реєстрації та проживання на території гарантованого добровільного відселення в с. Судче з 01 січня 1986 року по 30 серпня 1989 року, з 29 квітня 1991 року та до цього часу (а.с.9), що є достатньою умовою для призначення йому пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.
Вищевказане узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постанові від 16 жовтня 2024 року у справі № 140/14380/23.
Крім того, колегія суддів враховує доводи позивача у відповіді на відзив на позовну заяву, де вона стверджує, що реєстрація (прописка) під час навчання та роботи в іншому населеному пункті не змінювалася, бо не змінювалося фактичне місце проживання.
Інших доказів, які б безспірно б підтверджували факт проживання позивача в період навчання та роботи в місті Луцьку в матеріалах справи немає. Пенсійний орган під час розгляду заяви від 20 лютого 2024 року не пропонував позивачу надати такі додаткові документи та не витребовував їх самостійно від навчального закладу чи відповідної архівної установи, в контексті дослідження обставин щодо фактичного проживання ОСОБА_1 у згаданий період на території села Судче Волинської області згідно долученої до заяви про призначення пенсії довідки органу місцевого самоврядування.
Колегія суддів вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що за обставин цієї справи відомості трудової книжки, диплому не можуть спростувати факт постійного проживання позивача на території радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи протягом 3 років до 01 січня 1993 року, що підтверджується довідкою відповідного органу місцевого самоврядування.
Отже, доводи скаржника про непроживання позивача станом на 01 січня 1993 року не менше трьох років в зоні гарантованого добровільного відселення та відсутність у нього права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку є безпідставними.
Щодо питання наявності у позивача страхового стажу для призначення відповідної пенсії у відповідності до поданої заяви, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
За змістом ч. 3 ст. 55 Закону №796-ХІІ призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону № 1058-IV.
Так, частиною 1 статті 26 Закону № 1058-ІV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 років.
Тобто, законодавцем чітко визначені умови для призначення особі пенсії за віком: досягнення особою пенсійного віку та наявність у такої особи певного страхового стажу.
Як слідує з матеріалів справи, 54-річного віку позивач досягла 25 лютого 2024 року.
Також Головним управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області встановлено наявність у ОСОБА_1 страхового стажу 31 рік 06 місяців 29 днів (а.с.36).
Тобто, умова щодо страхового стажу для призначення з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку виконується.
Таким чином, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про те, що рішенням ГУ ПФУ в Чернігівській області від 27 лютого 2024 року № 032950009965 позивачу безпідставно відмовлено у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, зокрема, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Враховуючи досягнення позивачем віку 54 роки 25 лютого 2024 року та її звернення із заявою про призначення пенсії 20 лютого 2024 року, право на отримання пенсії за віком відповідно до Закону №796-ХІІ та приписів статті 45 Закону №1058-IV у неї виникло з 26 лютого 2024 року (тобто з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку).
Відповідно до пункту 4.2 розділу IV Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Відповідачем у справах, в яких оспорюються, зокрема, рішення, ухвалені в результаті розгляду заяви про призначення пенсії, є суб'єкт владних повноважень, який прийняв відповідне рішення.
Така ж правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 08 лютого 2024 року у справі №500/1216/23.
Враховуючи наведене, оскільки суд прийшов до висновку про протиправність рішення від 27 лютого 2024 року № 032950009965, яке було прийняте ГУ ПФУ в Чернігівській області, то дії зобов'язального характеру щодо призначення позивачу пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення позивачу пенсії за віком, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ в Чернігівській області.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 26 лютого 2024 року.
Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 червня 2024 року у справі № 140/3327/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. Б. Заверуха
судді О. М. Гінда
В. В. Ніколін