18 листопада 2024 рокуЛьвівСправа № 140/1791/24 пров. № А/857/15402/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Шинкар Т.І., Судової-Хомюк Н.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 06 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
суддя у І інстанції Валюх В.М.,
час ухвалення рішення не зазначено,
місце ухвалення рішення м. Луцьк,
дата складення повного тексту рішення 06 червня 2024 року,
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила:
визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (далі - ГУ ПФУ в Чернівецькій області) від 22 січня 2024 року №032950009701 про відмову у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області (далі - ГУ ПФУ у Волинській області) призначити ОСОБА_1 пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з моменту звернення до ГУ ПФУ у Волинській області.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 06 червня 2024 року у справі № 140/1791/24, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, вказаний позов було задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Чернівецькій області про відмову у призначенні пенсії від 22 січня 2024 року № 032950009701.
Зобов'язано ГУ ПФУ в Чернівецькій області здійснити призначення з моменту звернення ОСОБА_1 пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
При цьому суд першої інстанції виходив із того, що відмова ГУ ПФУ в Чернівецькій області у призначенні позивачці пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» носить формальний характер та не ґрунтується на нормах закону. Враховуючи наявність у позивачки посвідчення особи, потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи, та довідки органу місцевого самоврядування - Бихівського старостинського округу від 12.01.2024 №16, яка підтверджує факт реєстрації та проживання позивачки на території гарантованого добровільного відселення більше 20 років, а також необхідний страховий стаж (33 роки 7 місяців 28 днів на момент звернення із заявою), суд дійшов висновку, що позивачка має право на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено відповідачем ГУ ПФУ в Чернівецькій області, яке у своїй скарзі просило скасувати рішення суду та прийняти нове про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
На обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що при опрацюванні наданих позивачем документів для призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» до страхового стажу не зараховано період навчання з 01 вересня 1987 року по 24 червня 1988 року, період догляду за дитиною 1991 р.н., а також період проживання у зоні гарантованого добровільного відселення, оскільки документами не підтверджується зміна прізвища Любежаніна-Мандзик (в електронній пенсійній справі відсутні свідоцтво про шлюб, або витяг з державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію щодо підтвердження дошлюбного прізвища).
Звертає увагу, що нормами чинного законодавства визначені умови і порядок призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Оскільки у позивачки немає необхідних 3 років періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року, то право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відсутнє.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 .
16 жовтня 2024 року позивачка звернулася до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», надавши документи за переліком згідно із розпискою-повідомленням (а. с. 38-39).
Вказану заяву про призначення пенсії за принципом екстериторіальності було скеровано до ГУ ПФУ в Чернівецькій області.
Рішенням ГУ ПФУ в Чернівецькій області від 22 січня 2024 року № 032950009701 позивачці відмовлено у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у зв'язку із відсутністю права на зниження пенсійного віку.
Окрім того, пенсійний орган звернув увагу на те, що за доданими документами до страхового стажу позивачці не зараховано період навчання з 01 вересня 1987 року по 24 червня 1988 року, період догляду за дитиною 1991 р.н., а також документами не підтверджується зміна прізвища ОСОБА_2 (в ЕПС відсутні свідоцтво про шлюб або витяг з державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища).
Не погоджуючись з таким рішенням пенсійного органу, ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду із позовом, що розглядається.
При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-XII).
Згідно із статтею 9 зазначеного Закону особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є:
1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків;
2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
3) громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій та їх наслідків, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт;
4) громадяни, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих.
До потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать, зокрема, особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років (стаття 11 Закону №796-ХІІ).
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 14 цього Закону особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років відносяться до категорії 3 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для встановлення пільг і компенсацій.
Пунктом 2 частини 2 статті 55 Закону №796-XII передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років пенсійний вік зменшується на 3 роки (початкова величина) та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
Початкова величина (3 роки) зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Таким чином, право на зменшення пенсійного віку мають особи, які постійно проживали чи працювали у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше 3 років, при цьому початкова величина зниження пенсійного віку на 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії (26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Тобто, обов'язковою умовою наявності у особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі частини 2 статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є факт проживання та (або) праця такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років з моменту аварії до 01 січня 1993 року.
При цьому, особам, які додатково проживали у зоні радіологічного контролю в період з моменту аварії по 31 липня 1986 року, встановлюється початкова величина зниження пенсійного віку - 3 роки.
Як слідує з матеріалів справи, пенсійний орган відмовив ОСОБА_1 в призначенні пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII з огляду на те, що станом на 01 січня 1993 року вона не проживала (відпрацювала) в зоні гарантованого добровільного відселення 3 роки.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 та є громадянкою, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням 3 категорії серії НОМЕР_1 від 05 березня 2020 року (видано повторно).
Відповідно до довідки Бихівського старостинського округу від 12 січня 2024 року № 16 позивачка з 01 січня 1986 року по 01 вересня 1987 року та з 14 серпня 1997 року по даний час зареєстрована та проживає в с. Деревок.
Копією диплому НОМЕР_2 підтверджено, що у період з 01 вересня 1987 року по 24 червня 1987 року позивачка навчалась в Луцькому середньому профтехучилищі №10.
Як слідує із записів трудової книжки позивачки, вона у період з 27 червня 1988 року працювала у Луцькому шовковому комбінаті та з 05 грудня 1988 року переведена помічником вихователя в дитячий садок № 38 у м. Луцьку.
Місто Луцьк не віднесено до території гарантованого добровільного відселення, тому період навчання в Луцькому середньому профтехучилищі №10 та період роботи з 27 червня 1988 року по 01 січня 1993 року підставно не враховано пенсійним органом до періоду проживання на території гарантованого добровільного відселення.
Окрім того, апеляційний суд звертає увагу, що довідкою Бихівського старостинського округу від 12 січня 2024 року № 16 підтверджено факт проживання позивачки лише в період з 01 січня 1986 року по 01 вересня 1987 року.
Разом із тим, щодо проживання у період з 02 вересня 1987 року по 01 січня1993 року на території гарантованого добровільного відселення жодного документу позивачкою не представлено.
Виходячи із наведеного апеляційний суд погоджується із доводами скаржника, що період проживання позивачки на території гарантованого добровільного відселення складає менше 3 років.
Таким чином, оскільки матеріали справи не містять належних доказів факту постійного проживання та (або) роботи ОСОБА_1 на території гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року, то вона не має права на призначення пенсії за віком зі зменшення пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ.
До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 19 вересня 2024 року при розгляді справи № 460/23707/22 та у постанові від 02 жовтня 2024 року при розгляді справи № 500/551/23, який в силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються апеляційним судом під час вирішення цього спору.
Суд першої інстанції на вищенаведені обставини уваги не звернув, у зв'язку із чим дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .
За правилами частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Підсумовуючи викладене, на думку апеляційного суду, при вирішенні цього публічно-правового спору суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи та допустив невідповідність висновків, викладених у його судовому рішенні, таким обставинам. Відтак, апеляційні скарги ГУ ПФУ в Чернівецькій області слід задовольнити, скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 317, 320, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області задовольнити.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 06 червня 2024 року у справі № 140/1791/24 скасувати та у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. В. Онишкевич
судді Т. І. Шинкар
Н. М. Судова-Хомюк