18 листопада 2024 рокуСправа № 460/5156/23 пров. № А/857/9537/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
судді-доповідача - Качмара В.Я.,
суддів - Гудима Л.Я., Кузьмича С.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19 березня 2024 року (суддя Дорошенко Н.О., м.Рівне, повний текст складено 19 березня 2024 року), -
У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ОТЦК) в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 05.01.2022, суми грошової допомоги для оздоровлення за 2020-2021 роки та суми матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2021 роки, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 01 січня календарного року та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704 (далі - Постанова №704);
зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплатити на користь позивача:
грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 31.12.2020 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 Постанови №704, з урахуванням раніше виплачених сум;
грошового забезпечення за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 Постанови №704, з урахуванням раніше виплачених сум;
грошового забезпечення за період з 01.01.2022 по 05.01.2022 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 Постанови №704, з урахуванням раніше виплачених сум;
суму грошової допомоги на оздоровлення за 2020 та 2021 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 та на 01.01.2021 відповідно та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 Постанови №704 та з урахуванням раніше виплачених сум;
суму матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2021 роки в розмірі окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 та на 01.01.2021 відповідно та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 Постанови №704, з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 19 березня 2024 року позов задоволено.
Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неповне з'ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду та прийняти нове, яким у задоволені позову відмовити.
В апеляційній скарзі відповідач вказує, що розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018. Зауважує, що станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 не відбулося фактичного підвищення грошового забезпечення військовослужбовців.
Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на судове рішення, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач жодними належними та допустимими доказами не довів правомірності своєї поведінки щодо не перерахунку грошового забезпечення позивача.
Такі висновки суду першої інстанції, відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з правильним застосуванням норм матеріального права і дотриманням норм процесуального права, з таких міркувань.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що ОСОБА_1 у період, зокрема, з 29.01.2020 по 05.01.2022 проходив військову службу в структурних підрозділах ОТЦК.
Наказом начальника ОТЦК від 05.01.2022 №2 старшого сержанта ОСОБА_1 , призначеного наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (по особовому складу) від 17.12.2021 №113-РС на посаду головного сержанта командира відділення радіоперешкод НОМЕР_1 окремого батальйону радіоелектронної боротьби, ВОС - 545975А/182, з 05.01.2022 виключено зі списків особового складу другого відділу ОТЦК та з усіх видів забезпечення.
01.02.2023 позивач звернувся до відповідача із заявою про надання інформації та документів, що стосуються нарахування та виплати його грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 05.01.2022.
Листом від 13.02.2023 №12/2/122 відповідач повідомив позивача про те, що розмір окладу за військовим званням та посадовий оклад позивача визначається відповідно до пункту 4 Постанови №704, викладеного у редакції постанови Кабінету Міністрів України №103 від 21.02.2018 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова №103), шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» на відповідний тарифний коефіцієнт (результат заокруглення до десяти гривень) та зазначив що Постанова № 704 в редакції Постанови № 103, досі є чинною, а отже, підлягає застосуванню оскільки іншої не існує. Враховуючи вищезазначене, підстави для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020, 2021 та 2022 роки відсутні.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).
Частиною першою статті 9 Закону №2011-XII визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частиною другою статті 9 Закону №2011-ХІІ, до складу грошового забезпечення входять:
- посадовий оклад, оклад за військовим званням;
- щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);
- одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону №2011-ХІІ).
Частиною четвертою статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови №704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови №704 (в первинній редакції) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив Постанову №103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у Постанові №704 пункт 4 викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
При цьому, зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.
Тобто, на момент набрання чинності Постановою №704 (01.03.2018) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 Постанови №103, а саме: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Натомість, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 за наслідками апеляційного перегляду справи скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 в частині відмови в задоволенні позову про визнання протиправним та скасування пункту постанови і прийнято в цій частині нову постанову про задоволення позову. Визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103. У іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 залишено без змін.
Отже, з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням у справі № 826/6453/18 - пункт 6 Постанови № 103 втратив чинність та відновлена дія п.4 Постанови № 704 у первісній редакції.
Проте, згідно з пункту 3 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон 1774-VІІІ) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Оскільки норма пункту 3 розділу ІІ Закону №1774-VІІІ не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за приписи пункт 4 Постанови №704, у редакції до внесення змін Постановою № 103, а також додатків 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704, суд не знаходить правових підстав для обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
Судом враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 11.12.2019 у справі № 240/4946/18, щодо застосування норм права, а саме: п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VІІІ, згідно з якими:
« 56. 01 січня 2017 року набрав чинності Закон № 1774-VІІІ.
57. За змістом пункту 3 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VІІІ (у редакції, чинній на час прийняття рішення судом першої інстанції) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року».
З огляду на викладене, згідно з Постановою № 704, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня відповідного року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 11.02.2021 у справах №200/3774/20-а, №200/3747/20-а, №240/11952/19 та від 18.02.2021 у справі №200/3775/20-а.
Отже, з 29.01.2020, тобто з дня набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18, у позивача виникли правові підстави для перерахунку грошового забезпечення виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, від 12.09.2022 у справі № 500/1813/21, від 04.01.2023 у справі №640/17686/21.
Враховуючи те, що з 29.01.2020 положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Оскільки, як підтверджено матеріалами справи, різниця між розміром прожиткового мінімуму на 2018 рік та на 2020, 2021, 2022 роки впливає на визначення розміру посадового окладу, то з 29.01.2020 у позивача наявні правові підстави для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
При цьому, встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач, не здійснивши перерахунку грошового забезпечення позивача за період з 29.01.2020 по 05.01.2022, сум грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2021 роки, а також сум матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2021 роки, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 Постанови №704, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Щодо доводів скаржника про пропуск позивачем шестимісячного строку звернення до суду, то такі є безпідставними з огляду на таке.
Так, відповідно до частини другої статті 233 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП) (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 (далі - Закон № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Між тим, у подальшому, Законом № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини перша і друга статті 233 КЗпП викладені у новій редакції, а саме:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Відтак, до 19.07.2022 право позивача на звернення до суду з даним позовом не обмежувалося будь-яким строком, а з 19.07.2022 реалізацію цього права закон обмежив трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Разом із тим, згідно з пунктом 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП, на строк дії такого карантину.
Карантин в Україні, пов'язаний з COVID-19, діяв з 12.03.2020 (постанова Уряду від 11 березня 2020 року № 211) та закінчився 30.06.2023 (постанова Уряду від 27 червня 2023 року № 651).
Таким чином тримісячний строк, визначений статтею 233 КЗпП, розпочав свій перебіг 19.07.2022 і мав би закінчитися 19.10.2022, якби не приписи пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП , на підставі яких цей строк був продовжений до 30.06.2023.
Такі висновки наводить Верховний Суд у постанові від 12 вересня 2024 року у справі №200/5637/23.
Позивач з цим позовом звернувся до суду 28.02.2023, тобто до завершення дії карантину. Звільнений зі служби 05.01.2022, в період редакції статті 233 КЗпП, яка не обмежувала строк звернення до суду при виплаті заробітної плати.
Таким чином, позивачем не пропущено ні строк звернення до суду в межах КАС, ні КЗпП.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку.
Керуючись статтями 308, 311, 315-316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,
Апеляційні скарги ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19 березня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС.
Суддя-доповідач В. Я. Качмар
судді Л. Я. Гудим
С. М. Кузьмич