18 листопада 2024 рокуЛьвівСправа № 380/18747/24 пров. № А/857/24120/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
судді-доповідача Іщук Л. П.,
суддів Обрізка І.М., Шинкар Т.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2024 року (головуючий суддя Кравців О.Р., м. Львів) у справі №380/18747/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій,
06 вересня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати додаткової винагороди за період з червня 2023 по листопад 2023 включно, як військовослужбовцю який обіймав посади інструкторсько-викладацького складу в навчальних військових частинах (навчальних центрах, навчальних підрозділах) встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану»; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити додаткову винагороду за період з червня 2023 по листопад 2023 включно, як військовослужбовцю який обіймав посади інструкторсько-викладацького складу в навчальних військових частинах (навчальних центрах, навчальних підрозділах) встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» із розрахунку 15000 грн. на місяць; визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати грошової винагороди встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у розмірі меншому ніж 30000 грн. на місяць за вересень 2022; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити грошову винагороду встановлену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за вересень 2022 у розмірі 30000 грн. на місяць.
Ухвалою судді Львівського окружного адміністративного від 10.09.2024 позовну заяву залишено без руху з підстав, встановлених частиною 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з її невідповідністю вимогам статей 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України для подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду разом з доказами поважності причин його пропуску.
13.09.2024 позивач на виконання вимог ухвали від 10.09.2024 направив на адресу суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, яка мотивована тим, що за приписами ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України перебіг тримісячного звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, починається з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Зазначив, що відповідач на день видання наказу від 05.06.2024 №251-ОС про виключення позивача із списків особового складу та всіх видів забезпечення мав здійснити виплати за всіма видами належного позивачу грошового забезпечення, у тому числі і такого, яке нараховувалось та виплачувалось позивачу у період з червня 2023 року по листопад 2023 року та у вересні 2022 року в меншому, ніж належало розмірі, що і є предметом позову.
На підставі пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України Львівський окружний адміністративний суд 18.09.2024 повернув позивачеві позовну заяву у зв'язку з неусуненням недоліків у встановлений судом строк, а саме, пропуском строку звернення до суду через неповажність зазначених позивачем підстав для його поновлення.
Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що єдиною нормою, яка регулює строк звернення до суду у справах стягнення заробітної плати є частина 2 статті 233 КЗпП України, при цьому, ця норма не пов'язує початок перебігу строку звернення до суду із таким юридично значущим фактом як момент ( день ), коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а навпаки, вказує на виключення з цього правила. Зазначає, що на день видання наказу начальником Кінологічного навчального центру ДПС України від 05.06.2024 №251-ОС про виключення позивача із списків особового складу та всіх видів забезпечення відповідач мав здійснити виплати за всіма видами належного позивачу грошового забезпечення, у тому числі і такого, яке нараховувалось та виплачувалось позивачу у період з червня 2023 року по листопад 2023 року та у вересні 2022 року в меншому, ніж належало розмірі, яке і є предметом позову. Вважає, що покликання суду першої інстанції на те, що строк звернення до суду слід обчислювати з дати отримання грошового забезпечення є помилковим, оскільки, виходячи з принципу належного врядування військовослужбовець, який отримує грошове забезпечення, динаміка зміни розмірів якого є постійною, виходить з презумпції, що розмір грошового забезпечення і порядок його нарахування здійснено відповідно до закону. Також зазначає, що військовослужбовець не має розумних причин сумніватися у добросовісності дій органів військового управління і не повинен щомісяця уточнювати суми належних виплат та їх складові за видами, перевіряти правильність застосування механізму чи формули розрахунку грошового забезпечення, відсоткове значення надбавок, доплат, винагород чи премії, а у разі виявлення порушень щомісячно звертатись до суду.
Відповідач подав письмовий відзив на апеляційну скаргу, просить ухвалу суду залишити без змін.
Апеляційний розгляд справи здійснено згідно ч.2 ст.312 КАС України в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Як вбачається із змісту оскаржуваної ухвали, свої висновки суд першої інстанції обґрунтовував тим, що позивач пропустив строк звернення до суду, причини пропуску строку звернення, зазначені позивачем, є неповажними.
Суд першої інстанції прийшов до переконання, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 додаткова грошова винагорода є щомісячним платежем, а тому, в будь-якому разі, про порушення свого права на отримання додаткової винагороди в розмірі 30000 грн, позивач повинен дізнатися не пізніше останнього числа кожного місяця, в якому така винагорода мала бути виплачена.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, установлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів із дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Згідно із п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, у випадках, передбачених ч. 2 ст.123 цього Кодексу.
Частиною другою статті 123 КАС України передбачено, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Аналіз наведених норм вказує на чітку послідовність дій суду під час з'ясування поважності причин пропуску строку звернення до суду до відкриття провадження у справі. При цьому, принциповим моментом в такому порядку є забезпечення можливості позивачу належним чином обґрунтувати причини пропуску строку, передбаченого ст.122 КАС України. Для цього законодавцем передбачено обов'язкове винесення судом ухвали про залишення позову без руху і надання можливості вказати відповідні підстави для поновлення строку.
Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції надав можливість позивачеві навести причини пропуску строку, про що винесена ухвала про залишення позовної заяви без руху.
Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Колегія суддів зазначає, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргами обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Аналогічні правові висновки були висловлені Верховним Судом у постановах від 28.03.2018 у справі № 809/1087/17 та від 22.11.2018 у справі №815/91/18.
Рішенням Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати можливість звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі, і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Такі висновки сформульовані Верховним Судом у справі №240/12017/19.
Отже, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відтак, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. При цьому поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).
Згідно з частиною 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Однак, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
Верховний Суд у постанові від 25.04.2023 у справі №380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді справи. Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголосив, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 КАС України.
Згідно частин 1 і 2 ст. 233 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (ч. 1).
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) (ч. 2).
Апеляційний суд звертає увагу, що підставою звернення позивача з даним позовом до суду є невиплата за період проходження служби у вересні 2022 року та з червня 2023 по листопад 2023 року включно щомісячної додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, отже позивач звернувся із заявою про вирішення трудового спору про оплату праці, а не у справі про виплату сум при звільненні.
До суду з позовною заявою позивач звернувся 06 вересня 2024 року.
Отже, ключовим для вирішення даної справи є встановлення моменту, з якого позивач дізнався про порушення своїх прав та визначення процесуального строку на звернення до суду за захистом своїх прав.
Колегія суддів зауважує, що виплата грошового забезпечення здійснюється щомісячно, позивач, отримавши грошове забезпечення, може знати його розмір та з яких видів воно складається, а відповідно і знати, чи правильно воно обчислюється.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
За загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується як мінімум щомісяця.
Передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 додаткова грошова винагорода є щомісячним платежем, а тому апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції, що в будь-якому разі про порушення свого права на отримання додаткової винагороди в розмірі 30000 грн, позивач мав дізнатися не пізніше останнього числа кожного місяця, в якому така винагорода мала бути виплачена.
Суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованою позицію суду першої інстанції, що спірні правовідносини стосуються нарахування та виплати позивачу щомісячної додаткової винагороди під час проходження ним публічної служби. Тобто, після отримання за вересень 2022 року та червень-листопад 2023 року грошового забезпечення в меншому розмірі позивач повинен був дізнатися про своє порушене право на належний розмір грошового забезпечення.
Стосовно покликання апелянта на те, що про порушення своїх прав дізнався лише з дня одержання запитуваних архівних відомостей за 2022-2023 роки, суд апеляційної інстанції відхиляє зазначені доводи за безпідставністю, оскільки судом першої інстанції вірно встановлено, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 додаткова грошова винагорода, є щомісячним платежем, відтак про порушення свого права на отримання додаткової винагороди, позивач дізнався не пізніше останнього числа кожного місяця, в якому така винагорода мала бути виплачена.
В апеляційній скарзі не зазначено аргументів і не наведено доказів, які б належним чином обґрунтовували, що позивач не знав і не міг дізнатися, що йому не виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 грн., зважаючи на значний розмір даної виплати.
Покликання апелянта на правову позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 21.09.2023 у справі №260/3564/22, колегія суддів також не приймає до уваги, оскільки у межах вказаної справи існували відмінні від даної справи спірні правовідносини.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, що відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали - без змін.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 246, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2024 року у справі №380/18747/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Л. П. Іщук
судді І. М. Обрізко
Т. І. Шинкар