Справа № 240/7747/19
Головуючий у 1-й інстанції: Токарева Марія Сергіївна
Суддя-доповідач: Капустинський М.М.
20 листопада 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Капустинського М.М.
суддів: Ватаманюка Р.В. Смілянця Е. С.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області, третя особа: Державна судова адміністрація України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду із позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області, третя особа: Державна судова адміністрація України, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області щодо нездійснення нарахування йому, судді Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області, суддівської винагороди, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законами України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" та "Про Державний бюджет України на 2018 рік";
- зобов'язати відповідача перерахувати йому суддівську винагороду, виходячи з посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат на рівні щомісячного розміру мінімальної заробітної плати 3200 грн. за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року з врахуванням вже виплачених коштів, та виходячи з посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат на рівні щомісячного розміру мінімальної заробітної плати 3723 грн. за період з 01 січня 2018 року по 03 грудня 2018 року з врахуванням вже виплачених коштів.
Позовні вимоги мотивовані тим, що працюючи на посаді судді Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області його посадовий оклад з 01 січня 2017 року становив 16000 грн., а з 01 січня 2018 року - 17620 грн., тобто у розмірі, що відповідає 10-ти прожитковим мінімумам доходів громадян. Вважає, що такий розмір суддівської винагороди не відповідає нормам чинного законодавства, які регулюють правовідносини щодо розміру суддівської винагороди та порядку її нарахування та виплати. Вказує, що розрахункова величина, що визначена в Законі України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року №1774-VIII, який не є спеціальним у питаннях правового статусу суддів та судоустрою, суттєво знизила рівень гарантій незалежності суддів, оскільки посадовий оклад обчислюється не з огляду на правомірні очікування суддів (з розміру мінімальної заробітної плати), а з розрахункової величини, удвічі нижчої, у зв'язку з чим дії відповідача при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди є неправомірними. Така правова позиція відповідає правовій позиції Конституційного Суду України, викладеній у рішенні від 4 грудня 2018 року №11-р/2018, за яким положення частин 3 і 10 статті 133 Закону №2453-VІ було визнано неконституційними. З огляду на це, просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2019 року позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області щодо нездійснення нарахування судді Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області ОСОБА_1 , суддівської винагороди, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законами України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" та "Про Державний бюджет України на 2018 рік".
Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області перерахувати судді Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області ОСОБА_1 суддівську винагороду, виходячи з посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат на рівні щомісячного розміру мінімальної заробітної плати 3200 грн. за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року з врахуванням вже виплачених коштів, та виходячи з посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат на рівні щомісячного розміру мінімальної заробітної плати 3723 грн. за період з 01 січня 2018 року по 03 грудня 2018 року з врахуванням вже виплачених коштів.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що Територіальне управління ДСА України у Житомирській області не мало правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди позивачу у іншому розмірі, який не передбачений Законами України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII, від 07 липня 2010 року №2453-VІ, та штатним розписом Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області. Рішенням Конституційного суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 було визнано таким, що не відповідає Конституції України положення ч. 3 ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12.02.2015 №192-VIІІ та встановлено, що це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції. Разом з тим, відповідач наголосив на тому, що відповідно до пункту 3 розділу ІІ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017, мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат після набрання чинності цим Законом. Вказаний нормативно-правовий акт є чинним та не був визнаний неконституційним, а тому розрахунковою величиною, яка має бути застосована під час визначення розміру суддівської винагороди, є саме прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлений законом. У зв'язку з цим відповідач вважає, що розмір суддівської винагороди, який був нарахований та виплачений позивачу у вказаний період, відповідає вимогам закону.
19 листопада 2019 року на адресу суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу. У поданому відзиві позивач заперечує проти задоволення вимог апеляційної скарги та просить рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2019 року залишити без змін. Також просив зупинити провадження у вищезазначені справі.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2019 року клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі, - задоволено. Зупинено провадження в адміністративній справі №240/7747/19 за позовом ОСОБА_1 до територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області, третя особа - Державна судова адміністрація України, про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України за результатом розгляду справи за конституційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пунктів 3, 9 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774-VІІІ зі змінами.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2024 року поновлено провадження у справі №240/7747/19 та призначити справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження у приміщенні Сьомого апеляційного адміністративного суду.
07 листопада на адресу суді від ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення у справі. ТакЮ позивач зазначає, що як вбачається зі змісту ухвали Конституційного Суду, суд закрив провадження у справі з підстави, зокрема, що - “Питання розмірів суддівської винагороди врегульовано Законом України ,,Про судоустрій і статус суддів“ від 2 червня 2016 року № 1402-VIII зі змінами, зокрема його статтею 135, у частині першій якої передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим законом та не може визначатися іншими нормативними актами. У Рішенні від 20 березня 2022 року №5-рп/2002 Конституційний Суд України дійшов висновку, що заходи щодо правового захисту, матеріального і соціального забезпечення, передбачені законом про судоустрій, поширюються на всіх суддів України і не можуть бути скасовані чи знижені іншими нормативними актами, що узгоджується з вимогами статті 130 Конституції України (абзац третій пункту 5 мотивувальної частини).
Верховна Рада України, запроваджуючи законодавче регулювання оплати праці, оспорюваними положеннями Закону не внесла змін до закону про судоустрій. Положення пунктів 3, 9 розділу ІІ ,,Прикінцеві та перехідні положення“ Закону безпосередньо не стосуються встановленого законом про судоустрій розміру суддівської винагороди, у тому числі тих, які не проходили кваліфікаційного оцінювання». Отже, враховуючи положення статті 92 Закону України «Про Конституційний Суд України» наведене становить юридичну позицію Конституційного Суду. Юридична ж позиція Конституційного Суду України є джерелом права, судовим прецедентом та є загальнообов'язковою та підлягає врахуванню судом.
Просить суд врахувати висновок Конституційного Суду України у справі №5-уп/2022 та висновки Конституційного Суду України у справі №5-рп/2002, в зв'язку з чим рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2019 №240/7747/19 залишити без змін.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що Указом Президента від 22.12.2009 №1091/2009 позивача призначено на посаду судді Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області.
Відповідно до наказів Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 19.01.2010 №3/к та від 02.01.2018 №7-/К ОСОБА_1 визнано таким, що приступив до виконання обов'язків судді Новоград-Волинського міськрайонного суду.
Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області, розглянувши звернення позивача, листом від 28.12.2018 №2502/18-вих повідомило позивача про те, що посадовий оклад судді встановлюється, виходячи із розміру прожиткового мінімуму та відповідно до рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 в справі №1-7/2018(4062/15) за конституційним поданням Верховного Суду судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання, становить 26430 грн. Наголошено, що перерахунок суддівської винагороди здійснений згідно чинного законодавства.
Приймаючи оскаржуване рішення суду першої інстанції зазначив, що при визначенні розміру суддівської винагороди позивача принаймні з 04.12.2018 у якості розрахункової величини мала застосовуватись мінімальна заробітна плата, розмір якої був встановлений на 01 січня 2018 року та на 01 січня 2019 року. Натомість, під час визначення розміру посадового окладу позивача в якості розрахункової величини було застосовано мінімальний прожитковий мінімум для працездатних осіб, який був встановлений на 01 січня 2018 року та на 01 січня 2019 року відповідними законами про Державний бюджет України. Суд вказав, що матеріали справи свідчать про те, що ТУ ДСА України у Житомирській області протиправно не здійснило нарахування та виплату ОСОБА_1 з 04.12.2018 посадового окладу та відповідних надбавок, які загалом складають суддівську винагороду, обчислену на підставі первинної редакції Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року №2453-VI, виходячи з розміру посадового окладу судді, обрахованого на підставі мінімальної заробітної плати.
Таким чином суд вважав обґрунтованими позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності ТУ ДСА України у Житомирській області щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди, обчисленої на підставі первинної редакції Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року №2453-VI, виходячи з розміру посадового окладу судді, обрахованого на підставі мінімальної заробітної плати, визначеної Законами України "Про державний бюджет" на 2018, 2019 роки, з 04.12.2018 та зобов'язання перерахувати суддівську винагороду, виходячи з посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат на рівні щомісячного розміру мінімальної заробітної плати 3200 грн. за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року з врахуванням вже виплачених коштів, та виходячи з посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат на рівні щомісячного розміру мінімальної заробітної плати 3723 грн. за період з 01 січня 2018 року по 03 грудня 2018 року з врахуванням вже виплачених коштів.
Колегія суддів не погоджується з позицією суду першої інстанції, зважаючи на наступне.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI (втратив чинність частково; далі - Закон №2453-VI) та Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №1402-VIII), які визначають організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Статтею 130 Конституції України встановлено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Відповідно до частини третьої статті 129 Закону №2453-VІ (у редакції до 01.01.2015) посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат.
Законом України від 28.12.2014 №76-VII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», що набрав законної сили з 01.01.2015, у абз.1 ч.3 ст.129 Закону №2453-VІ цифри « 15» замінено цифрами « 10».
Разом з тим, Законом України від 12.02.2015 «Про забезпечення права на справедливий суд», що набрав чинності з 29.03.2015, Закон №2453-VІ викладено у новій редакції. Зокрема, розмір суддівської винагороди визначала ст.133 Закону №2453-VІ, частина третя якої передбачала, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
З 15.05.2018 абзац другий пункту 3 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VІІІ викладено у новій редакції: "...до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року".
30.09.2016 набрав чинності Закон України від 02.06.2016 №1402-VIII, згідно з частиною першою статті 135 Закону цього Закону суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Приписами пункту 22 розділу XII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №1402-VIII передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
Відповідно до пункту 23 розділу XII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1402-VIII до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону № 2453-VІ.
Водночас звертаючись із даним позовом до суду, позивач вважав, що розмір суддівської винагороди визначено у Законі № 2453-VI, який є спеціальним нормативним актом для цих правовідносин, тож застосування положень іншого закону, який звужує обсяг гарантій суддівської незалежності, є порушенням норм статті 130 Конституції України.
Так, Верховний Суд у подібних спорах щодо перерахунку суддівської винагороди, зокрема, у постанові від 24.04.2019 № 812/727/17 вказав, що норма частини третьої статті 133 Закону №2453-VI є бланкетною, оскільки визначає лише кількість мінімальних заробітних плат для встановлення розміру посадового окладу судді, але не встановлює розміру мінімальної заробітної плати, який необхідний для цього.
З огляду на це, необхідно звернутися до інших законів, які встановлюють розмір мінімальної заробітної плати. Такі норми доповнять частину третю статті 133 Закону №2453-VI і становитимуть єдину спеціальну норму, якою буде визначено розмір посадового окладу судді.
Нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення, як от пункт 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VІІІ, яким установлено, що мінімальна заробітна плата (3200,00 грн.) після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Таким чином, законодавець заборонив застосовувати новий розмір мінімальної заробітної плати (3200,00 грн.) як розрахункову величину для визначення посадових окладів, в тому числі суддів і водночас передбачив, що «до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600,00 гривень».
Зокрема, на підставі наведеного, колегія суддів Верховного Суду виклала правовий висновок, за яким законодавець встановив: по-перше, два види (розміри) мінімальної заробітної плати; по-друге, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів розмір мінімальної заробітної плати 3200 грн.; по-третє, чітко передбачив, що для визначення посадових окладів суддів застосовується розмір мінімальної заробітної плати 1600,00 грн. Таким врегулюванням законодавець не порушив гарантій суддів щодо розміру суддівської винагороди, оскільки для визначення окладу судді підлягає застосуванню розмір мінімальної заробітної плати, який не є меншим від того, що застосовувався до такого врегулювання.
При цьому, колегія суддів Верховного Суду зазначала, що до 01.01.2017 Закони №2453-VI та №1402-VIIІ визначали розмір посадового окладу судді у мінімальних заробітних платах, що дає можливість зробити висновок, що мінімальна заробітна плата застосовувалася законодавцем як розрахункова величина.
Досліджуючи мету прийняття Закону № 1774-VIII, слід наголосити, що він був направлений на підвищення мінімальних стандартів, запроваджених в Україні, в тому числі і заробітної плати. Так, з огляду на положення Закону України «Про бюджет України на 2017 рік», розмір заробітної плати зріс вдвічі.
Наслідком таких змін Законом № 1774-VIII стала зміна розрахункової величини з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка стала застосовуватися до розрахунку всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, а також до розрахунку інших платежів та санкцій.
Таким чином, з прийняттям Закону № 1774-VIII зміни зазнав не розмір суддівської винагороди, у формулі розрахунку якої як розрахункова величина була закладена мінімальна заробітна плата, а лише розрахункова величина.
Також суд касаційної інстанції звертав увагу на вже вказаний алгоритм розрахунку суддівської винагороди, який за Законами № 2453-VI та №1402-VIIІ є однаковим, тому і розрахункова величина повинна бути однаковою. Інший підхід буде мати ознаки дискримінації та не буде відповідати меті, закладеній в Законі №1402-VIIІ - збільшення суддівської винагороди суддям, що пройшли кваліфікаційне оцінювання.
На підставі цього суд дійшов висновку про те, що приймаючи зміни щодо розміру заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів суддів, законодавець не порушив гарантій суддів щодо розміру суддівської винагороди, оскільки для визначення окладу судді підлягає застосуванню розмір мінімальної заробітної плати, який не є меншим від того, що застосовувався раніше до такого врегулювання.
Аналогічний підхід до застосування положень Законів №2453-VI, 1402-VIII, 1774-VIII до спірних правовідносин неодноразово висловив Верховний Суд, зокрема, у постановах 06.06.2018 року у справі №806/1373/17 та у справі №819/782/17, від 13.06.2018 року у справі №805/2459/17-а та у справі №826/4821/17, від 06.12.2018 року у справі №816/1244/17, від 26.06.2019 у справі №804/3789/17, від 21.02.2020 у справі №819/622/17, від 27.02.2020 у справі №815/3907/17, від 05.03.2020 у справі №820/2567/17.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції, та зазначає, що суддівську винагороду позивачу правомірно нараховували з урахуванням приписів п.3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VІІІ, тобто з розміру посадового окладу 16000 грн (1600*10) у 2017 році, з розміру посадового окладу 17620 грн. (1762*10) у 2018 році.
Рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 № 11-р/2018 не вирішувалось питання розрахункової величини, яка підлягає застосуванню при розрахунку посадового окладу суддів. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII Конституційним Судом України не переглядався на предмет його конституційності.
Тобто на час розгляду цієї справи вказані положення Закону №1774-VІІІ є чинним, неконституційними у встановленому законодавством порядку не визнавались.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд від 28.09.2021 року по справі № 826/13529/17, від 30.12.2020 року по справі № П/811/838/17, від 24.12.2020 року по справі № 809/186/18, від 22.12.2020 по справі №320/2819/19.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовує доводи позивача та суду першої інстанції покладені в основу оскарженого рішення.
Відповідно до частини 3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з пункту 4 частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає необхідним скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області задовольнити повністю.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2019 року скасувати.
Прийняти нову постанову. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст. 328, 329 КАС України.
Головуючий Капустинський М.М.
Судді Ватаманюк Р.В. Смілянець Е. С.