Справа № 240/27121/23
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Горовенко Анна Василівна
Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю.
19 листопада 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сторчака В. Ю.
суддів: Полотнянка Ю.П. Граб Л.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 27 червня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним рішення,
Відповідно до рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2024 року задоволено позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області , а саме:
- визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо обрахунку пенсії без застосування ч.2 ст.56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-ХІІ із збільшенням розміру пенсії на 1% заробітку за кожний рік роботи понад стаж 20 років;
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити перерахунок та виплату пенсії з урахуванням положень ч.2 ст.56 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII в частині збільшення розміру пенсії на 1% заробітку за кожний рік роботи понад стаж 20 років, починаючи з 01.07.2023.
21 травня 2024 року представник позивача подав до суду заяву про ініціювання судового контролю за виконанням рішення суду, в прохальній частині якої просить встановити судовий контроль за виконанням рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 09.02.2024 у справі №240/27121/23 з поданням звіту.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 27 червня 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю відмовлено.
Не погоджуючись з відмовою у встановлення судового контролю, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив задовольнити заяву. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Зазначив, що доплата на виконання рішення суду про збільшення розміру пенсії на 1% заробітку за кожний рік роботи понад стаж 20 років, у розмірі 272,09 грн, обрахована відповідачем неправомірно, в неналежному розмірі.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю, суд першої інстанції виходив з його недоцільності, та вказав про відсутність підстав вважати, що за умови не встановлення судового контролю, рішення суду у цій справі залишиться невиконаним, оскільки у суду відсутні фактичні та правові підстав для реалізації свого диспозитивного права покладення (в порядку частини першої статті 382 КАС України) на відповідача як суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, обов'язку подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.
Зі змісту статті 370 КАС України слідує, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до частини 1 статті 372 КАС України у разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні. Так само на відповідних суб'єктів владних повноважень можуть бути покладені обов'язки щодо забезпечення виконання рішення.
З метою належного захисту прав щодо виконання судових рішень законодавцем нормативно врегульовано питання судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах, зокрема, одним із способів судового контролю є порядок зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, регламентований статтею 382 КАС України.
Відповідно до частин першої, другої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання постанови суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штраф у розмірі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Водночас, положеннями КАС України передбачено, що судовий контроль є диспозитивним правом (а не обов'язком), яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин у справі судом, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі.
В обґрунтування наявності підстав для задоволення заяви про встановлення судового контролю, представник позивача просить встановити відповідачу строк для подачі звіту про виконання рішення суду від 09.02.2024, оскільки відповідач неналежним чином виконує рішення суду, адже боржником при перерахунку пенсії застосовано неналежний розрахунок доплати до пенсії.
Разом з тим, як вірно вказав суд першої інстанції, завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження (стаття 1 Закону України "Про виконавче провадження").
У разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України "Про виконавче провадження" врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.
З урахуванням наявних у справі доказів, суд першої інстанції вірно звернув увагу, що позивачем до подання заяви не вчинялися дії щодо пред'явлення виконавчого листа до примусового виконання. Також, представником позивача у заяві не наведено жодних доводів щодо необхідності вжиття такого процесуального заходу, як і не зазначено підстав, через які відповідач ухиляється від виконання судового рішення, а також не надано відповідних доказів на підтвердження зазначених доводів.
Підсумовуючи наведене, суд дійшов вірного висновку про відсутність підстав вважати, що за умови не встановлення судового контролю, рішення суду у цій справі залишиться невиконаним, оскільки у суду відсутні фактичні та правові підстав для реалізації свого диспозитивного права покладення (в порядку частини першої статті 382 КАС України) на відповідача як суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, обов'язку подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Зважаючи на наведене, колегія суддів вважає, що підстави для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у даній справі відсутні.
Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги в оскаржуваній відповідачем частині, висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Поряд з цим, колегія суддів зазначає, що згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону ухвала Житомирського окружного адміністративного суду від 27 червня 2024 року відповідає.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Апеляційний суд вважає, що Житомирський окружний адміністративний суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 27 червня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Сторчак В. Ю.
Судді Полотнянко Ю.П. Граб Л.С.