Справа № 600/6710/23-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Боднарюк О.В.
Суддя-доповідач - Сушко О.О.
18 листопада 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сушка О.О.
суддів: Залімського І. Г. Мацького Є.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду в Хмельницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
позивач звернувся до суду з цим позовом, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № 241670063744 від 28.09.2023 р. щодо відмови позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати позивачу до страхового стажу періоди його роботи в російській федерації з 26.08.1985 по 05.05.1992 роки, з 21.09.1992 по 04.1.1993 роки, з 24.01.1994 по 21.12.2003 роки, з 01.01.2004 по 28.01.2016 року, та призначити пенсію за віком, із врахуванням довідок про заробітну плату № 925 від 09.12.2021 року, № 926 від 09.12.2021 року, № 927 від 09.12.2021 року № 928 від 09.12.2021 року, № 929 від 09.12.2021 року, № 929 від 09.12.2021 року, № 931 від 09.12.2021 року виданих Московським філіалом АО пасажирське вагонне депо Москва-Київська відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 22.09.2023 року;
Відповідно до рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № 241670063744 від 28.09.2023 р. щодо відмови позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати позивачу до страхового стажу періоди трудової діяльності згідно записів в трудовій книжці НОМЕР_1 від 04.01.1984 року, які продубльовані в архівній довідці № 73 від 09.11.2021 року, період проходження військової служби з 14.11.1981 року по 17.11.1983 року відповідно до військового квитка НОМЕР_2 від 13.11.1981 року та роботи в російській федерації з 01.01.1992 року по 28.01.2016 рік.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком від 22.09.2023 року, із урахуванням висновків суду викладених в даному рішенні.
Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Розглянувши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що 22.09.2023 року позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області №241670063744 від 28.09.2023 року позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу - 30 років.
Зі змісту рішення вбачається, що пенсійним органом не зараховано до страхового стажу позивача період проходження військової служби відповідно військового квитка НОМЕР_2 від 13.11.1981 року, з 14.11.1981 року по 17.11.1983 року, період роботи згідно довідки № 73 від 09.11.2021 року, оскільки ім'я ОСОБА_2 не відповідає паспортним даним ОСОБА_3 .
Не зараховано період роботи відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 04.01.1984 року, з 01.01.1992 року по 28.01.2016 року, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.09.1992.
Також досліджено наступні докази, наявні в матеріалах справи: копія трудової книжки серії НОМЕР_1 від 04.01.1984 року; довідки Московського філіалу АТ "ФПК" пасажирське вагонне депо "Москва - Київ" про заробіток, який враховується для призначення пенсії № 931 від 09.12.2021 року, № 929 від 09.12.2021 року, № 928 від 09.12.2021 року, № 927 від 09.12.2021 року, № 926 від 09.12.2021 року, № 925 від 09.12.2021 року; архівна довідка № 73 від 09.11.2021 року; військовий квиток НОМЕР_2 .
Вважаючи дії відповідачів протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Суд першої інстанції при ухваленні оскарженого рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Так, положеннями статті 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі Закон №1058-IV) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
За змістом частини 1 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.
Згідно частини 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Приписами частини 4 статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Абзацом другим частини першої статті 26 Закону №1058-IV встановлено, що починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі Закон №1788-ХІІ) встановлено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно статті 62 Закону Закон №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. (ст. 48 Кодексу законів про працю України).
За змістом пунктом 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України, Міністерства праці України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція № 58) усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Пунктом 2.14 Інструкції № 58 у графі 3 розділу "Відомості про роботу" встановлено, що як заголовок пишеться повне найменування підприємства.
Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу.
У графі 3 пишеться: "Прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво" із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади на яку прийнятий працівник, виконуються для робітників та службовців відповідно до найменування професій і посад, зазначених у "Класифікаторі професій".
Приписами пункту 4.1 Інструкції №58 передбачено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Відтак, необхідним реквізитом під відповідним записом у трудовій книжці працівника є печатка.
Обов'язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів.
Нормами пункту 1 Порядку встановлено, що підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 (далі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно із пунктом 20 Порядку №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.
Згідно із оскаржуваним рішенням відповідачач зазначає, що документально підтверджений загальний (страховий) стаж позивача є недостатнім для призначення пенсії за віком за нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Однак, до страхового стажу позивача не зараховано періоди його роботи на території російської федерації з 01.01.1992 року по 28.01.2016 року, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.09.1992 року.
З матеріалів справи вбачається, що згідно трудової книжки останнього, позивач 26.08.1989 року був прийнятий на роботу провідником вагону вагонної ділянки на Південно - Західному напрямку Дирекції міжнародних та туристичних перевезень Московської залізничної колії, надалі в спірний період був неодноразово переведений на інші посади у зв'язку із реорганізацією підприємства.
Аналогічні періоди роботи зазначені і в архівні довідці № 73 від 09.12.2021 року, що підтверджує стаж роботи в російській федерації, яка міститься в матеріалах справи.
Аргументи відповідача зводяться фактичного до того, що норми права, на підставі яких можливо зарахувати періоди роботи позивача на території російської федерації відсутні.
Проте, слід зазначити, що при визначені права на пенсійне забезпечення суд відповідно до частин першої, другої статті 4 Закону №1058-IV, вправі застосовувати міжнародні договори з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація.
Так, відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом РФ «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993 передбачено, що трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.
Норми статті 7 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення визначають, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 та двосторонніми угодами в цій галузі.
Положеннями пункту 2 статті 13 названої Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Відтак, положення відповідних міжнародних договорів розповсюджується також і на питання пов'язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов'язаних із їх перерахунком. Діюче в Україні пенсійне законодавство передбачає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території російської федерації або на підприємстві зареєстрованому на території російської федерації після 13.03.1992, то цей стаж має враховуватись на території України як власний страховий (трудовий стаж), хоча пенсійні внески можуть сплачуватись в рф. Тобто, існує гарантія врахування страхового стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.
Отже, при прийнятті рішення щодо зарахування чи відмови в зарахуванні страхового стажу певних періодів роботи, орган пенсійного фонду повинен враховувати норми законодавства України, в сукупності з нормами законів тієї країни, на території якої працювала в спірний період роботи особа, яка звернулась за призначенням пенсії або ж перерахунком пенсії.
Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
До набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №1328 Україна як держава - учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Відтак, доводи відповідачів про відсутність правових підстав для зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 01.01.1992 по 28.01.2016, з підстав того, що з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992є необґрунтованими, оскільки під час роботи позивача в російській федерації вказана Угода була обов'язкова для України як держави-учасниці. Водночас вихід російської федерації з даної Угоди жодним чином не впливає на зобов'язання України як держави-учасниці даної Угоди дотримуватися норм цієї та угоди та зарахувати стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди до трудового стажу, який враховується при встановленні права на пенсію.
Слід зазначити, що трудова книжка позивача із здійсненими записами про періоди роботи з 01.01.1992 року по 28.01.2016 року є достатнім підтвердженням права позивача на пенсію за віком. При цьому, доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці позивача або ж доказів, які б підтверджували несплату страхових внесків до пенсійних органів російської федерації, в тому числі з вини позивача, відповідачем суду не надано.
Враховуючи викладене у своїй сукупності, дії відповідача щодо не зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 01.01.1992 року по 28.01.2016 є безпідставними та обґрунтованими.
Стосовно не зарахування періодів трудової діяльності позивача, які відображенні в записах трудової книжки НОМЕР_1 від 04.01.1984 року, а саме: період проходження військової з 14.11.1981 року по 17.11.1983 року (згідно військового квитка НОМЕР_3 від 13.11.1981 року) та періоди роботи, які зазначенні в довідці № 73 від 09.11.2021 року, оскільки ім'я " ОСОБА_2 " не відповідає паспортним даним " ОСОБА_3 ", суд зазначає наступне.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні документів про трудовий стаж особи.
Дослідивши долучені до матеріалів справи докази, суд зазначає, що органом Пенсійного фонду відмовлено позивачеві у зарахуванні спірних періодів роботи до стажу за формальних обставин. Крім того, суд вважає, що відповідач не був позбавлений права перевірити інформацію, яка зазначена у трудовій книжці останнього, як того вимагає частина 3 статті 44 Закону №1058-IV.
Згідно з пунктом 4.7 Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії встановлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Окрім того, недоліки в оформленні документів не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації права на пенсійне забезпечення, відтак суд дійшов висновку, що усі перелічені документи стосуються однієї особи, тобто позивача.
Постановою Верховного Суду України від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 визначено, що відповідно до п.п. 1, 2, 27 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а в разі відсутності її чи відповідних записів у ній наявність трудового стажу підтверджується в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Також, Верховний Суд у постанові від 30 вересня 2019 року у справі № 638/18467/15-а зазначив, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Відтак, дії органу пенсійного фонду щодо не зарахування до страхового стажу позивача періодів трудової діяльності, які відображенні в записах трудової книжки НОМЕР_1 від 04.01.1984 року, які також продубльовані в архівній довідці № 73 від 09.11.2021 року, період проходження військової з 14.11.1981 року по 17.11.1983 року (згідно військового квитка НОМЕР_3 від 13.11.1981 року), оскільки ім'я " ОСОБА_2 " не відповідає паспортним даним " ОСОБА_3 " є безпідставними та не обґрунтованими.
Надаючи оцінку довідкам про заробітну плату № 925 від 09.12.2021 року, № 926 від 09.12.2021 року, № 927 від 09.12.2021 року № 928 від 09.12.2021 року, № 929 від 09.12.2021 року, № 929 від 09.12.2021 року, № 931 від 09.12.2021 року виданих Московським філіалом АО пасажирське вагонне депо Москва-Київська для призначення пенсії, слід зазначити, що такі не перевірялись відповідачем на предмет відповідності по формі довідки про заробітну плату для призначення (перерахунку) пенсії. Крім того, ці довідки містять інформацію про фактичну суму заробітку, без зазначення інформації про проведені з неї відрахування, тощо.
Наведені довідки на предмет належності і допустимості в якості документа, підлягають оцінці і перевірці саме відповідачем стосовно отримуваної заробітної плати позивача за спірний період в межах наданих повноважень, а не судом.
Системний аналіз наведеного вище в контексті встановлених обставин в справ дає підстави дійти висновку про те, що спірне рішення про відмову у призначенні пенсії за віком з підстав наведених вище є необґрунтованим, прийняте без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття зазначеного рішення, без використання повноважень з метою, з якою вони надані, а отже не відповідає вимогам Конституції та законів України і підлягає скасуванню.
Враховуючи викладене, наявні правові підстави для задоволення позову шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 28.09.2023 року №241670063744 про відмову у призначенні пенсії за віком та зобов'язання відповідача зарахувати спірні періоди роботи позивача до страхового стажу, який дає йому право на призначення пенсії за віком.
Стосовно вимог про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити з 22.09.2023 року пенсію за віком згідно зі ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", то колегія суддів у відповідності до вимог ст. 308 КАС України рішення суду у цій частині не переглядає через відсутність оскарження позивачем.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Сушко О.О.
Судді Залімський І. Г. Мацький Є.М.