Справа № 640/27038/20 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Лисенко В.І., Суддя-доповідач Кобаль М.І.
12 листопада 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Бужак Н.П., Епель О.В.,
при секретарі Литвин С.В.
за участю:
позивача: Сафронова Ю.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні без участі сторін апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2024 року про відмову у встановленні судового контролю за виконанням рішення суду по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, -
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2024 року відмовлено у встановленні судового контролю за виконанням рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.09.2021 у даній справі.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву про встановлення судового контролю.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Заслухавши суддю-доповідача, позивача, який з'явився у призначене судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.09.2021, яке набрало законної сили 28.12.2021 року, у справі №640/27038/20, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , за період з 01.04.2019 року, відповідно до статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», на підставі довідки №21/3/2-9/878-381 від 28.07.2020 року про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 , встановленого за відповідною посадою на день звільнення станом на 05.03.2019 року, із урахуванням виплаченого раніше.
Рішення допущено до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Головного Управління Пенсійного фонду України на користь ОСОБА_1 суми пенсійних виплат за один місяць.
Також, на виконання рішення суду у даній справі, за заявою позивача заявнику видано 14.01.2022 виконавчі листи.
Позивач вважаючи, що відповідач рішення суду не виконав, 13.08.2024 звернувся до суду із заявою, в порядку статті 382 КАС України, в якій просив встановити контроль за виконанням рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.09.2021 по справі № 640/27038/20 та накласти на керівника суб'єкта владних повноважень штраф.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2024 року відмовлено у встановленні судового контролю за виконанням рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.09.2021 у даній справі.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.09.2021 по справі №640/27038/20, відповідно до ч. 2 статті 382 КАС України, суд першої інстанції дійшов висновку, що заявнику видано виконавчі листи з метою звернення до органів державної виконавчої влади для примусового виконання рішення суду у даній справі, а державний виконавець, у свою чергу, вживає заходів щодо виконання рішення суду, тому саме на органи державної виконавчої служби в першу чергу покладений обов'язок здійснювати контроль за виконанням рішень судів, які видали виконавчі документи, відповідно, відсутні підстави для встановлення судового контролю.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Аналогічний висновок викладено у ч. 2-3 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Статтею 382 КАС України передбачено можливість встановлення судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах.
Так, частиною першою вказаної статті установлено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (частина 2 статті 382 КАС України).
Так, з набранням чинності нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України, законодавцем розширено повноваження суду та надано судам право встановлювати судовий контроль за виконанням судового рішення після ухвалення ним рішення, у разі наявності обґрунтованих підстав вважати, що органом влади порушується принцип обов'язковості судового рішення.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»).
При цьому, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України «Про виконавче провадження» врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.
Судовий контроль у формі зобов'язання подати звіт також є формою забезпечення виконання судових рішень, однак може застосовуватись судом коли на час розгляду заяви про встановлення судового контролю, заявником надано докази, що загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного результату, або що відповідач створює перешкоди для виконання такого рішення.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 06.05.2019 у справі №826/9960/15.
Відповідно до частини 6 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» при виконанні рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).
Після закінчення наданого строку, державний виконавець перевіряє виконання рішення суду. У разі невиконання рішення суду, державним виконавцем складається акт, після чого виноситься постанова про накладання штрафу в якій зазначає розмір штрафу, вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів та попередження про кримінальну відповідальність.
У разі повторного невиконання рішення державним виконавцем складається акт, після чого виноситься постанова про накладання штрафу в якій зазначає розмір штрафу та попередження про кримінальну відповідальність, після чого звертається до органу досудового розслідування з повідомленням про вчинення боржником кримінального правопорушення за ст. 382 Кримінального кодексу України.
Положеннями статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відтак, ураховуючи те, що заявнику видано виконавчі листи з метою звернення до органів державної виконавчої влади для примусового виконання рішення суду у даній справі, а державний виконавець, у свою чергу, вживає заходів щодо виконання рішення суду, тому саме на органи державної виконавчої служби в першу чергу покладений обов'язок здійснювати контроль за виконанням рішень судів, які видали виконавчі документи.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що виконавчий лист, виданий у цій справі, перебував на примусовому виконанні у Відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області ЦМУ Міністерства юстиції (м.Київ) (виконавче провадження №68993016).
Постановою Головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області ЦМУ Міністерства юстиції (м.Київ) від 04.01.2023 №68993016 вказане виконавче провадження закінчено на підставі п.11 ч.1 ст.39, ст.40 Закону України «Про виконавче провадження».
Вказана постанова не оскаржувалась позивачем та є чинною.
Позивач в обґрунтування своєї заяви про встановлення судового контролю зазначає про те, що він неодноразово звертався до керівника ПФУ щодо невиконання рішення у повному обсязі, однак отримував лише формальні відповіді.
Також, позивач звертає увагу, що він звертався до правоохоронних органів щодо вчинення відповідачем у цій справі кримінального правопорушення, через неповне виконання рішення суду, проте інформація щодо внесення відомостей до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань про вказаний злочин відсутня.
Разом з тим, встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом суду, а не його обов'язком.
Отже, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
Зазначена правова позиція підтверджується практикою Верховного Суду, що викладена у додатковій постанові у справі №235/7638/16-а від 31.07.2018 року.
У даному випадку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю, оскільки рішення суду в частині перерахунку пенсії, з 01.04.2029 року, на підставі довідки №21/3/2-9/878-381 від 28.07.2020 року про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 , встановленого за відповідною посадою на день звільнення станом на 05.03.2019 року, виконано. Проте, в частині виплати перерахованої пенсії не виконано з підстав відсутності бюджетних асигнувань на цю мету. Зазначене підтверджується листами ПФУ Департамент пенсійного забезпечення № 18045-18251/С-03/8-2800/22 від 03.08.2022 року та № 22658-22564/С-03/8-2800/22, які містяться в матеріалах справи (а.с.159 та 162 відповідно).
Щодо наявності правових підстав для накладення штрафу на начальника Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві за невиконання вказаного судового рішення, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень коштами, передбаченими за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Відповідно до підпунктів 4-5 пункту 4 Положення про Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року №28-2, Головне управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, забезпечує своєчасне та в повному обсязі фінансування пенсій та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються коштом Фонду та з інших джерел, визначених законодавством, здійснює з цією метою перерозподіл коштів між районами (містами); здійснює призначення (перерахунок) та виплату пенсій військовослужбовцям, особам рядового та начальницького складу та іншим особам (крім військовослужбовців строкової служби та членів їх сімей), які мають право на пенсію на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Таким чином, виплати здійснює Головне управління Пенсійного фонду України винятково коштом Фонду та з інших джерел, визначених законодавством.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, звільненим з військової служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за вказаним Законом, забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно зі статтями 23, 116 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом. Взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України є порушенням бюджетного законодавства.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що виплата нарахованих (перерахованих) сум пенсій за рішенням суду здійснюється, зокрема, коштами, передбаченими за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Фактична невиплата нарахованих коштів зумовлена тим, що виділені бюджетні кошти на виконання судових рішень, боржником в яких є Пенсійний фонд України, спрямовуються на безумовне виконання таких рішень у порядку черговості прийняття. Тому, за умови дотримання відповідача встановленого порядку виконання судового рішення, рішення щодо накладення штрафу на керівника управління є передчасним, оскільки жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.
Аналогічну позицію Верховний Суд висловив у постанові від 23 квітня 2020 року у справі №560/523/19, що обов'язкова для врахування судом першої інстанції відповідно до ч.5 ст.242 КАС України.
Верховний Суд у вказаному рішенні врахував, що переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов'язковості судових рішень, адміністративні суди мають зважено підходити до вибору процесуальних засобів такого забезпечення, а саме:
- встановлювати дійсні причини виникнення затримки у виконанні судового рішення;
- аналізувати акти законодавства;
- враховувати здійснені відповідною посадовою особою дії, спрямовані на виконання судового рішення, та їх відповідність вимогам законодавства;
- встановлювати наявність та форму вини такої посадової особи, а також зазначати про співмірність розміру штрафу та доходів (фінансової спроможності) такої посадової особи.
Це не повинно зумовлювати порушення основоположних засад адміністративного судочинства, зокрема, пропорційності, необхідності дотримання оптимального балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) тощо. Такі засоби не можуть бути надмірними за визначених умов та не мають призводити до порушення прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Посилення судового контролю за виконанням судових рішень та наділення суду з цією метою правом накладати штрафні санкції визнається заходом для забезпечення конституційного права громадян на судовий захист. Специфіка застосування штрафної санкції, полягає в тому, що вона накладається на керівника суб'єкта владних повноважень, яким не забезпечено виконання судового рішення та який є відповідальним за діяльність державного органу, який він очолює. Можливість накладення штрафу розглядається не самостійно, а за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або у разі неподання такого звіту. Накладення на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штрафу є мірою покарання, а тому можливість суду накласти такий штраф може бути реалізована лише за умови встановлення судом обставин, які свідчать про умисне невиконання рішення суду, недобросовісність у діях суб'єкта владних повноважень, які свідчать про ухилення останнього від виконання рішення суду.
Зважаючи на наведені висновки Верховного Суду, приписи викладених вище положень законодавства України, з урахуванням характеру спірних правовідносин та фактичних обставин справи, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, про відсутність законних підстав для накладення на керівника Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві штрафу, оскільки суб'єктом владних повноважень, як установлено вище, вчинено усі залежні від нього заходи для виконання рішення суду, зокрема, здійснено перерахунок пенсії ОСОБА_1 та включено суму заборгованості у реєстр судових рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою.
Оскільки рішення суду перебуває на примусову виконанні у Відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м.Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ), доказів невиконання пенсійним органом заходів, спрямованих на виконання вказаного вище судового рішення позивачем не надано, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку про відсутність підстав для задоволення заяви позивача про зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду та накладення штрафу на керівника суб'єкта владних повноважень.
Так, колегія суддів апеляційної інстанції вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими та такими, що не заслуговують на увагу суду.
Таким чином, судом першої інстанції порушень норм процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин по справі дана вірно, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскільки вона не містить обґрунтувань які могли б бути підставами для скасування ухвали суду першої інстанції.
Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 317, 321, 322, 325, 382 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2024 року про відмову у встановленні судового контролю за виконанням рішення суду - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Судді: Н.П. Бужак
О.В. Епель
Повний текст виготовлено року 19.11.2024