П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
19 листопада 2024 р. Категорія 102070000м. ОдесаСправа № 420/10244/24
Перша інстанція: суддя Токмілова Л.М.,
час і місце ухвалення: спрощене провадження,
м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Семенюка Г.В.,
суддів - Домусчі С.Д., Шляхтицького О.І.,
розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні П'ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, -
встановиВ:
Позивач, звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, мотивуючи його тим, що вона у 2005 році переїхала з Вірменії до України, набула громадянство України за територіальним походженням та отримала паспорт громадянки України. З отриманої відповіді відповідача на адвокатський запит позивачу стало відомо, що 17 липня 2020 року ГУДМС в Одеській області було прийнято рішення про припинення громадянства України за територіальним походженням позивачу у зв'язку з тим, що в матеріалах справи відсутні документи, які є підставою для набуття громадянства України. Позивач звернулась до відповідача з заявою щодо скасування оскаржуваного рішення, однак отримала відмову. Вказує, що в оскаржуваному рішенні вказані підстави його прийняття, які стаття 21 Закону України "Про громадянство України" взагалі не містить, а саме: «у зв'язку з тим, що в матеріалах справи відсутні підстави з якими Закон пов'язує належність особи до громадянства України». Крім того, що суб'єктом владних повноважень не зазначено, які саме порушення допущено позивачем під час подання документів для оформлення набуття громадянства за територіальним походженням. ГУДМС в Одеській області не надано належних доказів на підтвердження факту надання позивачкою неправдивих відомостей або фальшивих документів. На думку позивача, рішення ГУ ДМС України в Одеській області від 17.07.2020 року, яким було скасовано рішення ВГІРФО УМВС України в Одеській області від 03.02.2005 року про набуття громадянства України за територіальним походженням ОСОБА_1 відповідає ознакам свавільного рішення, оскільки згідно з принципом «належного урядування» ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу і такі помилки, за загальним правилом, не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2024 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 17.07.2020 року, яким скасовано рішення УМВС України в Одеській області від 03.02.2005 року про набуття громадянства України за територіальним походженням ОСОБА_1 .
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою у задоволенні вимог позивача відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що задовольняючи позов, суд першої інстанції не врахував, що згідно матеріалів особової справи № 289972 про набуття громадянства України ОСОБА_1 20.01.2005 звернулась до УМВС України в Одеській області з заявою про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням. У вказаній заяві (п. 7) щодо постійного проживання на території України відсутня інформація щодо постійного проживання на території України.
ОСОБА_1 було надано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що доводи, викладені в апеляційній скарзі є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2024 року винесено законно та обґрунтовано, а тому підстави для його скасування відсутні. Крім того, позивач вказує, що рішення ГУ ДМС України з Одеській області від 17.07.2020 року, яким було скасовано рішення ВГІРФО УМВС України в Одеській області від 03.02.2005 року про набуття громадянства України за територіальним походженням ОСОБА_1 разом із її дітьми ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , відповідає ознакам свавільного рішення; згідно з принципом «належного урядування», ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу і такі помилки, за загальним правилом, не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
На підставі ст. 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав:
Судом першої інстанції встановлено, що 20.01.2005 до ВГІРФО УМВС України в Одеській області звернулася із заявою про набуття громадянства за територіальним походженням громадянка Вірменії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням ВГІРФО УМВС України від 03.02.2005 громадянка Республіки Вірменія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 набула громадянства України.
04 лютого 2005 року в Іллічівському МВ УМВС України в Одеській області Самвелян Наріне Едвардовна отримала паспорт громадянки України серії НОМЕР_1 .
З метою уточнення інформації щодо прийняття рішення про скасування громадянства України позивачу, представником позивача було направлено адвокатський запит № 6 від 15.02.2024 року до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області.
Зі змісту вказаного адвокатського запиту вбачається, що питання щодо наявності такого рішення про скасування громадянства України у позивача виникло внаслідок набрання законної сили рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року по справі № 420/6024/21 за позовом ОСОБА_3 до ГУ ДМС в Одеській області, а також рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16.02.2023 по справі № 420/18289/22 за позовом ОСОБА_2 до ГУ ДМС в Одеській області, якими визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 17.07.2020 року, яким скасовано рішення УМВС України в Одеській області від 03.02.2005 року про набуття громадянства України за територіальним походженням ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Зазначені особи є дітьми позивача.
У відповідь на адвокатський запит листом ГУ ДМС в Одеській області від 23.02.2024 року повідомило позивача, що в ході перевірки встановлено, що в матеріалах справи відсутні документи, які є підставою для набуття громадянства України. В зв'язку з чим, згідно рішення ГУ ДМС України в Одеській області від 17.07.2020 р. оформлено припинення громадянства України гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до ст. 21 Закону України “Про громадянство України».
Вважаючи вказане рішення протиправним, позивач звернулася з даним позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що застосовуючи принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, суд дійшов висновку про наявність порушення статті 8 Конвенції стосовно заявника, оскільки спірне рішення має вплив на приватне життя позивача та його родини, а також створює значні негативні наслідки для здійснення прав позивачем у його повсякденному житті. На переконання суду, органами міграційної служби України не дотримано принципу пропорційності, балансу між несприятливими наслідками прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямовані ці рішення, що призводить для настання несприятливих та без перебільшення катастрофічних наслідків для позивача та його усталеного життя.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду погоджується з означеними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з преамбулою до Закону України “Про громадянство України» від 18.01.2001 № 2235-III цей Закон визначає правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб.
Статтею 1 Закону України “Про громадянство України» встановлено, що у Законі терміни вживаються в такому значенні, зокрема, громадянство України - правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках; особа - фізична особа; громадянин України - особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України; законні представники - батьки, усиновителі, батьки-вихователі, прийомні батьки, патронатні вихователі, опікуни, піклувальники, представники закладів, які виконують обов'язки опікунів і піклувальників; дитина - особа віком до 18 років.
Відповідно до п.2 ст.6 Закону України “Про громадянство України» громадянство України набувається за територіальним походженням.
Частиною 1 ст.8 Закону України “Про громадянство України» встановлено, що особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.
З матеріалів справи вбачається, що позивач набула громадянство України за територіальним походженням згідно з прийнятим рішенням УМВС України в Одеській області від 03.02.2005 року.
Статтею 21 Закону України “Про громадянство України» встановлено, що рішення про оформлення набуття громадянства України скасовується, якщо особа набула громадянство України відповідно до статей 8 та 10 цього Закону шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.
Відповідно до п.88 Порядку №215 для скасування рішень про оформлення набуття громадянства України відповідно до статті 21 Закону України “Про громадянство України» територіальними органами Державної міграційної служби України, дипломатичними представництвами чи консульськими установами України готуються такі документи:
а) подання про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України;
б) документи, які підтверджують, що особа набула громадянство України за територіальним походженням (стаття 8 Закону) або була поновлена у громадянстві України (стаття 10 Закону) шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянства України (довідка територіального органу Державної міграційної служби України, дипломатичного представництва чи консульської установи про те, що іноземець, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, не подав документ про припинення цього громадянства, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації його громадянином України, а незалежні від особи причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства не існують (частина п'ята статті 8 та частина друга статті 10 Закону); інформація територіального органу Державної міграційної служби України про те, що іноземець, який подав декларацію про відмову від іноземного громадянства, не повернув паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави (частина восьма статті 8 та частина сьома статті 10); інформація про те, що на момент реєстрації громадянином України існували підстави, за наявності яких особа не поновлюється у громадянстві України (частини перша та друга статті 10 з урахуванням частини п'ятої статті 9 Закону; частина п'ята статті 10 Закону); інформація про інші неправдиві відомості та фальшиві документи, які були подані для набуття громадянства України відповідно до статей 8 та 10 Закону, або інформація про приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України відповідно до статей 8 та 10 Закону.
Як вбачається з Подання від 17.07.2020 року, яким оформлено оскаржуване рішення, рішення УМВС України в Одеській області від 03.02.2005 року про набуття громадянства України за територіальним походженням ОСОБА_1 скасовано у зв'язку з тим, що в матеріалах справи відсутні підстави для оформлення набуття громадянства України, громадянство України було набуто шляхом обману. Інші мотиви прийняття такого рішення в ньому відсутні.
Враховуючи набуття позивачем громадянства України на підставі рішення УМВС України в Одеській області від 03.02.2005 року, скасування вказаного рішення відносно неї без чіткого зазначення підстав, визначених ст.21 Закону України “Про громадянство України» для припинення громадянства України, суд вважає неправомірним, таким, що прийняте без урахування всіх обставин, без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
Крім того, ст. 21 Закону України “Про громадянство України» не містить такої підстави, як набуття громадянства шляхом оману, а містить такі підстави, як подання неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування особою будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України, у тому числі невиконання зобов'язання, взятого особою у зобов'язанні припинити іноземне громадянство (підданство), в декларації про відмову від іноземного громадянства або в декларації про відсутність іноземного громадянства.
Водночас, апелянтом не зазначено та не надано доказів в обґрунтування наявності підстав визначених ст.21 Закону України “Про громадянство України» для прийняття оскаржуваного рішення. Не зазначено, які саме неправдиві відомості або фальшиві документи долучено позивачем до заяви про оформлення громадянства України за територіальним походженням, та не надано доказів цьому.
Крім того, у зв'язку з початком воєнного стану, позивач 26 лютого 2022 року виїхала за межі України, питань щодо недійсності паспорту громадянки України не виникало, позивач на підставі паспорту громадянина України перетнула кордон України. На теперішній час позивач мешкає в Швеції, де в Податковому управлінні як громадянка України отримала координаційний номер 19630489-0749, який дійсний до 31.12.2027 року.
Станом на момент набуття громадянства України за територіальним походженням ОСОБА_1 чинним законодавством України встановлення наявності підстав для набуття громадянства було покладено на територіальні органи МВС України.
На момент звернення позивача з заявою про набуття громадянства України за територіальним походженням жодних недоліків у поданих документах та недостовірних відомостей в них уповноваженим органом встановлено не було, доказів протилежного не надано.
Суд вважає необхідним урахувати правові висновки Верховного Суду викладені у постановах від 31.03.2020 року по справі №826/15115/17, від 14.11.2018 року у справі №820/1293/16, від 24.04.2019 року у справі №2040/5642/18 та від 19.12.2019 року у справі №815/3575/15, в яких Верховний Суд зазначив, що з системного аналізу наведених правових норм слідує, що скасування рішення про оформлення набуття громадянства відбувається на підставі подання органів міграційної служби, дипломатичними представництвами чи консульськими установами України та на підставі документів, які підтверджують, що особа набула громадянство України за територіальним походженням шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.
Тобто, необхідною та обов'язковою умовою для скасування рішення про оформлення набуття громадянства України відповідно до ст.21 Закону №2235-ІІІ є встановлення центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, факту набуття особою громадянства України шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.
Вказані обставини повинні бути підтверджені відповідними документами, які свідчать, зокрема, про факт подання особою свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів. Крім того, встановленню підлягають також факти, підтверджуючі провину або злочинний намір, подачу завідомо хибних відомостей, обман заявника при отриманні ним паспорта громадянина України.
Разом з цим, відповідачем по даній справі не надано відповідних належних доказів.
Згідно зі ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" №3477-ІV від 23.02.2006 року, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до ст.8 Конвенції кожен має право на повагу до приватного та сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Як випливає із предмету і мети статті 8 Конвенції, в національному законодавстві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання державних органів у права, гарантовані п.1.
Втручання має бути не лише здійснене згідно із законом, але й вважатися необхідним у демократичному суспільстві. Поняття необхідності передбачає, що для такого втручання є нагальна суспільна потреба і що втручання пропорційне законній меті його здійснення (рішення у справі Кембел проти Сполученого Королівства" від 25.03.1992 року п.44).
Суд повинен перевірити, чи було втручання виправданим та необхідним у демократичному суспільстві, та, зокрема, чи було воно пропорційним, і чи були причини, наданими національними органами влади на його виправдання, важливими та достатніми.
Крім того, згідно позиції Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 20.01.2012 «Рисовський проти України» зазначив, що ризик будь-якої помилки державного органу, повинен покладатись на саму державу та її органи.
Європейський суд зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Це є «гарантією стабільності суспільних відносин», яка породжує у громадян впевненість у тому, що їх існуюче правове становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, тому саме на державний орган покладається обов'язок виправити свої помилки.
Таким чином, принцип належного урядування передбачає, що допущені державними органами помилки не можуть виправлятися за рахунок інших осіб та тягнути для них негативні наслідки, а тому навіть якщо у 2005 році рішення про набуття громадянства надано через помилку посадових осіб суб'єкта владних повноважень, перекладати тягар вкрай негативних наслідків такої помилки або зловживання на особу (позивача у справі) є неприпустимим.
Вказане узгоджується з практикою Верховного Суду, зокрема у постановах від 27 березня 2019 року по справі № 820/1863/17, від 17 квітня 2019 року по справі № 820/6675/16, від 03 квітня 2019 року по справі №815/2473/17, від 20 березня 2019 року по справі № 820/391/17, від 16 січня 2019 року по справі № 815/1010/16, в яких викладена аналогічні правові висновки.
Суд вважає, що у межах спірних правовідносин суб'єктом владних повноважень не дотримано одного з елементів критерію необхідності у демократичному суспільстві, а саме - принципу пропорційності, який, в свою чергу, вимагає встановлення балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення суб'єкта владних повноважень, що призвело до негативних наслідків для позивача.
У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово робив визначення критерію необхідності у демократичному суспільстві. Так, за практикою Суду при визначенні питання необхідності у демократичному суспільстві держави користуються певною свободою розсуду, межі якої залежать від сфери, що вступає в конфлікт з гарантованим правом.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі №820/2262/17.
Отже за встановлених судом обставин, мало місце непропорційне втручання з боку держави у фундаментальне право позивача, передбачене статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яке не може вважатися необхідним у демократичному суспільстві.
Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За правилами ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення належним чином обґрунтовані, підтверджені наявними матеріалами справи та підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2024 року по справі № 420/10244/24, - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач Г.В. Семенюк
Судді С.Д. Домусчі О.І. Шляхтицький