Справа № 420/27814/24
14 листопада 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді ТанцюриК.О., розглянувши у порядку письмового провадження у м.Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.04.2023 року по 17.08.2024 року включно; зобов'язання військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.04.2023 року по 17.08.2024 року у сумі 377 039,92грн.
Ухвалою суду від 09.09.2024 відкрито провадження по справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
В обґрунтування підстав для задоволення адміністративного позову позивач вказав, що ОСОБА_1 з 20.07.2022 року по 25.04.2023 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 та 25.04.2023 року позивача відповідно до наказу від 25.04.2023 року №88-ОС було виключено зі списків особового складу, знято з усіх видів забезпечення, справи та посаду здав та у період з 20.07.2022 року по 25.04.2023 року нарахування грошового забезпечення відповідачем здійснювалося не в повному обсязі. Позивач зазначив, що для вирішення спору він звернувся до суду та рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29.02.2024 року у справі №420/14850/23 зобов'язано військову частину НОМЕР_2 : - здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 20.07.2022 року по 31.12.2022 року та грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше виплачених сум; - здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2023 року по 25.04.2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше виплачених сум. 18.08.2024 року відповідачем на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.02.2024 року у справі №420/14850/23 виплачено позивачу перерахунок грошового забезпечення у загальній сумі 91 219,03 грн., що підтверджується банківською випискою. Таким чином, як вказав позивач, оскільки позивача було виключено зі списків особового складу 25.04.2023 року, а крайню виплату відповідачем здійснено 18.08.2024 року, то відповідачем затримано розрахунок з 26.04.2023 року по 17.08.2024 року на 480 днів. Позивач, посилаючись на норми діючого законодавства, практику Верховного Суду та те, що спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності 19 липня2022 року і після цього, просить суд зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.04.2023 року по 17.08.2024 року у сумі 377 039,92грн.
24.09.2024 до суду від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач вказав, що позовні вимоги є безпідставними та просить суд відмовити у задоволенні позову. Відповідач вказав, що НОМЕР_3 мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) вважає, що обґрунтування, якими позивач аргументує свої позовні вимоги за Законом, відповідно до якого, період розрахунку середнього заробітку не обмежений 6 місяцями ніяким чином не може бути застосований до даних правовідносин, оскільки позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 із 20.07.2022 по 25.04.2923 роки, а з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній Законом №2352-ІХ відповідно до якої, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений 6 місяцями. При чому, як вказав відповідач, позивач у своїй позовній заяві розрахував суму середнього заробітку із врахуванням тих виплат, які не застосовуються при обрахунку середнього заробітку та, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Також, 03.10.2024 до суду від Військової частини НОМЕР_1 надійшли додаткові пояснення, згідно яких відповідач зазначив, що у вирішенні даного спору слід врахувати той факт, що відповідно до витягу з наказу НОМЕР_3 мобільного прикордонного загону від 25 квітня 2023 року №-88 ОС позивача виключено зі списків особового складу НОМЕР_3 мобільного прикордонного загону та всіх видів забезпечення і направлено для подальшого проходження військової служби до НОМЕР_4 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України з 25.04.2023 та позивач і надалі знаходиться в лавах Державної прикордонної служби України, та не був звільнений з військової служби.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 з 20.07.2022 року по 25.04.2023 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 та 25.04.2023 року позивача відповідно до наказу від 25.04.2023 року №88-ОС було виключено зі списків особового складу, знято з усіх видів забезпечення.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29.02.2024 року у справі №420/14850/23 частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 ; визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 20.07.2022 року по 31.12.2022 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року; зобов'язано військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 20.07.2022 року по 31.12.2022 року та грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше виплачених сум; визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.01.2023 року по 25.04.2023 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року; зобов'язано військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2023 року по 25.04.2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше виплачених сум; в задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
18.08.2024 року відповідачем на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.02.2024 року у справі №420/14850/23 виплачено позивачу грошове забезпечення у загальній сумі 91 219,03 грн.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі -), у частині першій статті 9 якого закріплено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
За приписами статті 1 Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Як зазначено у частині першій статті 1-2 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Абзацом першим частини першої статті 9 Закону № 2011-ХІІ обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Частина друга цієї ж статті передбачає, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов'язків. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30 квітня 2020 року в справі №140/2006/19, від 16 липня 2020 року в справі №400/2884/18, від 04 вересня 2020 року в справі №120/2005/19-а, від 05 березня 2021 року в справі №120/3276/19-а, від 31 березня 2021 року в справі №340/970/20, від 13 жовтня 2021 року в справі №580/1790/20, від 21 жовтня 2021 року в справі №640/14764/20 та інших.
За наведених обставин, суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
За правилами статті 116, 117 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі по тексту - Порядок №100).
Згідно з абзацом першим пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Абзацом третім пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Поряд з цим, суд зазначає, що військовослужбовці отримують грошове забезпечення не за робочі дні, а за календарні дні, тому при розрахунку середньоденного заробітку необхідно брати кількість календарних днів.
Як вбачається з довідки НОМЕР_3 мобільного прикордонного загону №75 від 27.09.2024, ОСОБА_1 у лютому 2023 та березні 2023 року нараховано грошове забезпечення по 30 299,60грн/міс та середньоденне грошове забезпечення склало - 1027,10грн (60 599,20 /59)
При цьому, суд також враховує, що додаткова винагорода, що нараховується військовослужбовцям згідно Постанови №168 не має регулярного характеру та не відноситься до складу місячного грошового забезпечення, як доплата, що має постійний характер.
Суд враховує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин №2352-IX від 01.07.2022 (далі - Закон № 2352-ІХ), яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України та з 19.07.2022 законодавцем встановлене обмеження щодо розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні шестимісячним терміном та, що позивача було виключено зі списків особового складу відповідача після 19.07.2022.
З урахуванням викладеного та того, що на дату звільнення позивача та звернення позивача із цим позовом, встановлено обмеження строку стягнення середнього заробітку шістьма місяцями відповідно частині 1 статті 117 КЗпП України, чим фактично закріплено принципи розумності, справедливості, пропорційності та добросовісності при стягненні середнього заробітку, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача шляхом:
- визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.04.2023 року по 26.10.2023;
- зобов'язання військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.04.2023 року по 26.10.2024 року у сумі 188 986,20грн.(184 дні*1027,10 грн)
Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов позивача підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.04.2023 року по 26.10.2023.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 , АДРЕСА_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.04.2023 року по 26.10.2024 року у сумі 188 986,20грн(сто вісімдесят вісім тисяч дев'ятсот вісімдесят шість гривень двадцять копійок).
У задоволенні іншої частини позовних вимог -відмовити.
Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.О. Танцюра