Справа № 420/35174/24
13 листопада 2024 року м.Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Тарасишина О.М., розглянувши скаргу ОСОБА_1 , боржники ОСОБА_2 , стягувача Одеського державного університету внутрішніх справи, орган державної виконавчої служби Овідіопольського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції про скасування постанов від 06.11.2024 року ВП №74501500, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , боржники ОСОБА_2 , стягувача Одеського державного університету внутрішніх справи, орган державної виконавчої служби Овідіопольського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції про скасування постанов від 06.11.2024 року ВП №74501500.
Згідно ч. 1 ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Перевіривши матеріали заяви, вбачається необхідним відмовити у відкритті провадження, приймаючи до уваги наступне.
Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі (ч.2 ст.171 КАС України).
Суд, надаючи правову оцінку даним правовідносинам, враховує наступне.
Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Пунктом 1 статті 23 ЦПК України визначено, що усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою - четвертою цієї статті.
Статтею 36 Закону України від 02.06.2016 № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначено, що рішення, дії чи бездіяльність приватного виконавця можуть бути оскаржені у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини першої статті 74 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Пунктом 1 частини першої статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.
Приписами статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.
Відповідно до вимог частини першої статті 443 Цивільного процесуального кодексу України питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця.
Відповідно до частини першої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною.
Частиною дев'ятою статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що майно передається стягувачу за ціною третіх електронних торгів або за фіксованою ціною. Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу виконавець виносить постанову. За фактом такої передачі виконавець складає акт. Постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на таке майно.
Відповідно до матеріалів справи, підставою для звернення до суду з цим позовом стало те, що при арешті та примусовій реалізації, а потім і передачі майна, належного боржникові, державний виконавець всупереч вимогам статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» не врахував, що таке майно є спільною сумісною власністю боржника та позивачки, набутого у шлюбі, та не визначив частки позивачки та боржника у цьому майні.
Відповідно до частини третьої статті 368 Цивільного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною першою статті 73 Сімейного кодексу України передбачено, що за зобов'язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі.
Отже, фактичною підставою для звернення з цим позовом стало порушення державним виконавцем речових прав позивачки на майно, яке, за її твердженням, є спільною сумісною власністю, оскільки було набуте боржником у шлюбі.
З огляду на наведені норми та сукупність обставин у цій справі, суд, дійшов висновку, що позивачкою обрано неефективний спосіб захисту свого права.
Згідно частини 1 статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Відповідно до частини 1 статті 74 Закону України Про виконавче провадження від 02.06.2016 № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.
Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Як вбачається з поданого документу ОСОБА_1 подає скаргу на дії державного виконавця і виступає в якості скаржника, що протирічить вимогам КАС України, оскільки така форма звернення та така сторона у справі не передбачена КАС України.
При цьому, суд вважає за необхідне акцентувати увагу на тому, що ст. 287 КАС України учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернуся до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією чи бездіяльністю державного виконавця порушено їхні прва, свободи чи інтереси.
Відтак суд вважає, що спір у цій справі не має ознак публічно-правового, адже стосується порушеного майнового права позивача.
Отже, даний спір є приватноправовим і має розглядатися за правилами цивільного судочинства.
Наведене вище відповідає правовим позиціям в подібних правовідносинах, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі №810/497/18, постанові Верховного Суду від 11 липня 2019 року у справі №520/1358/19, постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №815/6956/15, що відповідно до вимог частини 5 статі 242 КАС України враховуються судом.
З огляду на встановлені обставини, зважаючи на суть спірних відносин та їх суб'єктний склад, суд дійшов висновку, що цей спір не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Відтак, наявні правові підстави для відмови у відкритті провадження у цій справі.
Керуючись ст.ст.170, 248, 250, 256, 294, 295-297 КАС України, суддя, -
Відмовити у відкритті провадження за скаргою ОСОБА_1 , боржники ОСОБА_2 , стягувача Одеського державного університету внутрішніх справи, орган державної виконавчої служби Овідіопольського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції про скасування постанов від 06.11.2024 року ВП №74501500.
Відповідно до ч.5 ст.170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвала може буде оскаржена до суду апеляційної інстанції у порядку та строки, встановлені статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.М. Тарасишина