Справа № 495/8767/24
Номер провадження 2/495/4363/2024
19 листопада 2024 рокум. Білгород-Дністровський
Білгород - Дністровський міськрайонний суд Одеської області
у складі головуючого одноособово судді Прийомової О.Ю.
за участю секретаря Ульвіс К.Е.
Справа № 495/8767/24,
розглянув у відкритому судовому засіданні у м. Білгород - Дністровському Одеської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми інфляційних витрат та трьох процентів річних від простроченої суми боргу,-
20 вересня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми інфляційних витрат та трьох процентів річних від простроченої суми боргу, просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 2 976,54 грн та інфляційні втрати у розмірі 13 110,61 грн; стягнути з відповідача на користь держави судовий збір в розмірі 968,96 грн, судові витрати на правничу допомогу в розмірі 4 000,00 грн.
Стислий виклад позиції позивача.
Так свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 11.02.2020 року Білгород-Дністровським міськрайонним судом Одеської області було задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів та призначено до стягнення з відповідача на користь позивача завдані збитки в порядку регресу у розмірі 21 543,44 грн, 768,40 грн судового збору та витрати на правову допомогу у розмірі 2 000,00 грн.
Позовні вимоги Позивач обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Білгород-Дністровський, мала місце дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «ВАЗ» державний реєстраційний номер « НОМЕР_1 », під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля «Nissan» державний реєстраційний номер « НОМЕР_2 ». Внаслідок ДТП автомобілю «Nissan» завдано механічних пошкоджень із матеріальними збитками для Позивача.
Постановою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 26.08.2016 року, ОСОБА_2 було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
02.08.2019 року між ПрАТ «УПСК» (Первісний кредитор) та ФОП ОСОБА_1 (Новий кредитор) було укладено Договір №02/08/2019 про відступлення права вимоги, відповідно до якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор отримує право вимоги відшкодування в порядку регресу збитків, завданих первісному кредитору по договорам страхування, перелік яких наведений у Додатку №1 до Договору у тому числі право вимоги відшкодування у порядку регресу збитків у вигляді виплаченого страхового відшкодування за Полісом №АІ/5080720 від 10.10.2015 року.
Вищевказані обставини встановлені рішенням суду, відтак відповідно до 4 ст. 82 ЦПК України не підлягають доказуванню.
11.02.2020 року суддею Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області було винесено рішення.
Так, 19.10.2022 року приватним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №70124264 щодо примусового виконання рішення суду згідно виконавчого документа.
На сьогоднішній день рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 11.02.2020 року досі не виконано.
На підставі вищевикладеного він і звернувся з відповідним позовом до суду.
Заяви, клопотанні, інші процесуальні дії у справі.
25 вересня 2024 року Ухвалою Білгород - Дністровського міськрайонного суду по вказаній справі було відкрито спрощене позовне провадження з викликом, повідомленням сторін.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, надавши клопотання про розгляд справи за відсутності позивача, з проханням позовні вимоги задовольнити. Проти винесення заочного рішення не заперечує.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причина неявки суду невідома.
Зі згоди представника позивача, про що свідчить клопотання представника позивача, суд ухвалою від 20 листопада 2024 року перейшов до заочного розгляду справи, що відповідає положенням ст. ст. 280-281 ЦПК України.
Суд розглядає справу за відсутність сторін, відповідно наданого клопотання, за наявними матеріалами справи.
Відповідно до ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Фактичні обставини, встановлені судом.
Вивчивши матеріали справи, ретельно дослідивши докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Заочним рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 11 лютого 2020 року позовні вимоги фізичної особи підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування збитків в порядку регресу задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 завдані збитки в порядку регресу в розмірі 21 543,44 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 768,40 грн та витрати на правову допомогу у сумі 2 000,00 грн. /а.с.4-5/
19 жовтня 2022 року приватним виконавцем Виконавчого округу Одеської області Притуляком В.М. відкрито виконавче провадження № 70121546. /а.с.7/
Нормативне обґрунтування. Оцінка аргументів сторін, висновки суду.
Частинами 4,6 ст.82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України.
Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).
Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Саме такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладений у постанові від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, провадження № 14-16цс18.
З огляду на матеріали справи, предметом позову у даній справі є стягнення на підставі частини 2 статті 625 ЦК України інфляційних втрат та 3 % річних, за невиконання грошового зобов'язання щодо стягнення збитків в порядку регресу та стягнення індексу інфляції, підтвердженого судовим рішенням.
Таким чином, відповідач має грошове зобов'язання перед позивачем, що підтверджується заочним рішенням Білгород - Дністровського міськрайонного суду від 11 лютого 2020 року.
З огляду на те, що відповідач порушив вказане грошове зобов'язання, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України.
Інфляція - це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги (п.2 Методологічних положень щодо організації статистичних спостережень за змінами цін (тарифів) на спожиті товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, що затверджені наказом Державного комітету статистики України від 14 листопада 2006 року № 519).
Показником, який характеризує рівень інфляції, є індекс споживчих цін.
Індекс споживчих цін характеризує зміни у часі загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Він є показником зміни вартості фіксованого набору споживчих товарів та послуг у поточному періоді у порівнянні з базовим.
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення.
Тобто приписи цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зазначене відповідає правовому висновку, наведеному у постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року у справі № 6-1946цс15, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), у постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 459/3560/15-ц, від 11 липня 2018 року у справі № 753/23612/15-ц, від 05 вересня 2018 року у справі № 461/479/16-ц, від 22 листопада 2018 року у справі № 761/43507/16-ц.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом якого грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.
Оскільки на підставі судового рішення між сторонами виникло грошове зобов'язання, то його невиконання зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України.
Зазначений правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року № 6-1946цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, провадження № 14-16цс18.
Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.
Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Ці висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
Отже, відповідач мав невиконане грошове зобов'язання перед позивачем, що підтверджується заочним рішенням суду.
Права та інтереси стягувача у випадку невиконання боржником рішення суду про стягнення коштів забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання будь-якого грошового зобов'язання.
Саме таку висловлено правову позицію щодо застосування положень статті 625 ЦК України висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, провадження № 14-16цс18.
Відповідно до результатів розрахунку розрахунок 3% річних встановлено, що в період розрахунку з 12.02.2020 року - 18.09.2024 року 3% річних складає 2 976,54 грн./а.с.8/
Відповідно до результату розрахунку заборгованості інфляційних витрат в період з лютого 2020 року - серпень 2024 року сума боргу за інфляцією становить 13 110,61 грн /а.с.8/
Суд перевірив наведений розрахунок позивача та дійшов висновку про його обґрунтованість та вважає, що позивач має право на стягнення з відповідача суми інфляційних втрат та трьох відсотків річних від простроченої суми за весь час прострочення, починаючи з наступного дня винесення рішення по справі до дня фактичного виконання рішення суду.
Відповідач не скористався своїм правом щодо надання відзиву на позовні вимоги позивача.
Даючи правову оцінку дослідженим в судовому засіданні доказам, суд приходить висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми інфляційних витрат та трьох процентів річних від простроченої суми боргу у повному обсязі.
Вирішення питання щодо судових витрат.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
У відповідності до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку з повним задоволенням позовних вимог, вимоги щодо стягнення з відповідача суми судового збору на користь позивача у розмірі 968,96 грн також підлягають задоволенню.
Стосовно витрат на правову допомогу, судом встановлено наступне.
Згідно з частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною п'ятою статті 137 ЦПК встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною шостою статті 137 ЦПК обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України).
Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Вказане кореспондується з позицією ВСУ, викладеною у Постанові від 23.11.2020 року у справі № 638/7748/18
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зазначено, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».
У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
У даній конкретній справі, що розглядається судом, стороною позивача документально доведено, що ним понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір надання правової допомоги № 01/11/22 від 01 листопада 2022 року; додаткова угода № 42 до договору про надання правової допомоги № 01/11/22; акт здачі-приймання робіт від 17.06.2024 року, платіжна інструкція про сплату; свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльність, доручення.
Таким чином, суд вважає за необхідно сягнути з відповідача на користь позивача вказані витрати у розмірі 4 000,00 грн, оскільки вони повністю підтвердженні та документально доведені.
Керуючись ст.ст. 509, 526, 612, 625 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 83, 206, 263, 264, 265, 280 -281, 354 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми інфляційних витрат та трьох процентів річних від простроченої суми боргу - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3% річних у розмірі 2 976,54 грн та інфляційні витрати в розмірі 13 110,61 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати, пов'язані із оплатою судового збору в розмірі 968,96 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 4 000 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його підписання.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , що мешкає за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт № НОМЕР_4 , РНОКПП: НОМЕР_5 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Повний текст рішення складений 19 листопада 2024 року.
Суддя :