Справа № 495/8891/24
Номер провадження 2/495/4387/2024
06 листопада 2024 рокум. Білгород-Дністровський
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області у складі:
головуючого судді Боярського О.О.,
при секретарі - Червинській І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Білгород-Дністровський цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно, -
Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог.
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 у якій просить суд:
- ??визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 43,3 кв.м., житловою площею 29,8 кв.м.
В обґрунтування позову зазначає, що відповідно до договору купівлі-продажу від 20.02.1996 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , яка діяла від імені ОСОБА_2 , ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_1 придбала квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 43,3 кв.м., житловою площею 29,8 кв.м.
Разом з тим, вказаний договір купівлі-продажу не був посвідчений нотаріально, а посвідчений представництвом Одеської товарної біржі 20.02.1996 під номером №299-Б.
Згідно реєстраційного посвідчення від 21.02.1996 внесено запис про реєстрацію права власності у реєстрову книгу № 38 за реєстром № 4770.
Позивачка вказує, що вищезазначений договір було зареєстровано в Білгород-Дністровському БТІ та зроблено запис в реєстрову книгу № 100 за реєстром № 4860, та вона вважала, що правомірно набула право власності на квартиру, та як, вона виконала усі умови договору та ст. 227 ЦК Української РСР, то вважала, що є власником квартири та має право розпоряджатися нею на свій власний розсуд.
Разом з тим, коли позивачка звернулася до нотаріальної контори з приводу продажу вищезазначеної квартири, під час усної розмови їй було роз'яснено, що у зв'язку зі змінами які відбулись у законодавстві України з 1996 року для здійснення будь-яких дій відносно розпорядження квартирою необхідно провести реєстрацію речових прав відносно неї.
У зв'язку з наведеним позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Процесуальні дії.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду від 26 вересня 2024 року провадження по справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання. Сторони у судове засідання не з'явились.
Позивачка в судове засідання не з'явилася, адвокат, який діє в її інтересах, подав до канцелярії суду заяву у якій позов підтримав, просив справу розглядати у його відсутність.
Відповідачка в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися. Про причини неявки суд не повідомили, заяв про відкладення розгляду справи від них не надходило.
У відповідності з ч.2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею, згідно ч.1 ст. 223 ЦПК України, у порядку ст. ст. 280-281 ЦПК України, при заочному розгляді на підставі наявних у справі доказів.
Згідно з ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню із наступних підстав.
Фактичні обставини справи.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено в судовому засіданні, відповідно до договору купівлі-продажу від 20.02.1996 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , яка діяла від імені ОСОБА_2 , ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_1 придбала квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 43,3 кв.м., житловою площею 29,8 кв.м.
Разом з тим, вказаний договір купівлі-продажу не був посвідчений нотаріально, а посвідчений представництвом Одеської товарної біржі 20.02.1996 під номером №299-Б.
Згідно реєстраційного посвідчення від 21.02.1996 внесено запис про реєстрацію права власності у реєстрову книгу № 38 за реєстром № 4770.
Позивачка вказує, що вищезазначений договір було зареєстровано в Білгород-Дністровському БТІ та зроблено запис в реєстрову книгу № 100 за реєстром № 4860, та вона вважала, що правомірно набула право власності на квартиру, та як, вона виконала усі умови договору та ст. 227 ЦК Української РСР, то вважала, що є власником квартири та має право розпоряджатися нею на свій власний розсуд.
Разом з тим, коли позивачка звернулася до нотаріальної контори з приводу продажу вищезазначеної квартири, під час усної розмови їй було роз'яснено, що у зв'язку зі змінами які відбулись у законодавстві України з 1996 року для здійснення будь-яких дій відносно розпорядження квартирою необхідно провести реєстрацію речових прав відносно неї.
Отже, між Позивачем та Відповідачем було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов даних договорів, були сплачені грошові кошти, з моменту укладання цього договору Позивач користується належним нерухомим майном.
Позиція суду та оцінка аргументів сторін.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтями 15, 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст.224 ЦК України(в редакції 1960 року) за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно та сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст.128 ЦК України(в редакції 1960 року) право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.
Відповідно дост.153 ЦК України(в редакції 1960 року) договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно із ч.1 ст.3 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Стаття 41 Конституції України закріплює право кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 року відповідно до Закону України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторонапродавець передає майно (товар) у власність іншій стороні покупцю, а покупець приймає і сплачує за нього визначену грошову суму.
Згідно з ст.657 ЦК України договір купівлі-продажу нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Згідно зіст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до ч. 2ст. 220 ЦК України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Відповідно до ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі майна. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішення суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.
Враховуючи вищевикладені обставини, норми чинного законодавства та той факт, що сторонами були виконані усі істотні умови договору, а також що майно було правомірно придбано позивачем, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно підлягають задоволенню в повному обсязі.
Висновки за результатами розгляду справи
На підставі викладеного, суд вважає, що позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно підлягає задоволенню в повному обсязі, оскільки заявлені вимоги є обґрунтованими, правомірними та спрямовані на захист прав позивача.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 10, 90, 258, 259, 263, 265, 268, 280-282, 293 ЦПК України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 43,3 кв.м., житловою площею 29,8 кв.м.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя О.О.Боярський