Справа №:443/778/23
Провадження №: 2/755/937/24
"20" листопада 2024 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі: головуючого судді Катющенко В.П., розглянувши за правилами спрощеного провадження, без повідомлення сторін, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Моторно (транспортного) бюро України, про стягнення штрафних санкцій, -
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить суд: стягнути на свою користь з Моторного (транспортного) страхового бюро України пеню з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ в розмірі 24 086,22 грн, три відсотки річних у розмірі 1 445,17 грн, інфляційні втрати в розмірі 6 248,48 грн, та судові витрати: судовий збір в сумі 1 073,60 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000 грн.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Жирова Жидачівського району Львівської області мала місце ДТП за участю мотоцикла марки «Юпітер», реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 , який здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_1 . В результаті ДПТ пішохід ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження та був доставлений на лікування у КНП «Ходорівська міська лікарня». Відповідальність водія мотоцикла марки «Юпітер», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на момент ДТП застрахованою не була. За фактом ДТП внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань зав №12019140200000425 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України. 15.04.2020 на адресу МТСБУ було надіслано заяву про виплату страхового відшкодування в інтересах потерпілого ОСОБА_1 , з необхідними для прийняття рішення документами. Загальна сума вимоги за шкоду, заподіяну здоров'ю ОСОБА_1 заявлена у заяві про виплату страхового відшкодування, склала 68 712 грн, з яких 33 622 грн витрати на лікування та 35 090,32 грн страхове відшкодування, пов'язане із тимчасовою втратою працездатності. Листами від 27.05.2021 та 01.07.2021 МТСБУ повідомило про відсутність правових підстав для виплати страхового відшкодування через відсутність рішення по кримінальній справі за фактом вказаної ДТП, з чим позивач не погодився та звернувся до суду. Рішенням Жидачівського районного суду Львівської області від 17.01.2023 у справі №443/465/22 позов було задоволено а стягнуто з МТСБУ на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування витрат на лікування у сумі 31 010,95 грн, страхове відшкодування за шкоду, завдану тимчасовою втратою працездатності у сумі 35 090,32 грн пеню в сумі 20 572,48 грн, три відсотки річних у сумі 3 773,56 грн, інфляційні втрати у сумі 10 101,48 грн, судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10 000 грн.14.03.2023 на банківський рахунок представника позивача надійшли грошові кошти у розмірі 110 548,79 грн. Згідно рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 17.01.2023 штрафні санкції були нараховані за період з 27.07.2020 до 21.06.2022 включно. Таким чином, позивачем розраховано до сплати відповідачу штрафні санкції за період з 22.06.2022 по 14.03.2023 на суму 31 779,93 грн, з яких: 24 086,22 грн пеня; 1 445,17 грн - три відсотки річних; 6 248,54 грн - інфляційні втрати.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 08.12.2023 відкрито провадження у цій цивільній справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомленням сторін, яким роз'яснено їх процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки.
22.12.2023 до суду надійшла заява позивача про уточнення позовних вимог, відповідно до якої останній просить суд стягнути з відповідача також судовий збір сплачений за подання даного позову в сумі 1 073 грн.
28.12.2023 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, застосувати строк позовної давності, стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати, які планує понести відповідач у розмірі 2 000 грн.
Обґрунтовуючи свої заперечення відповідач посилається на те, що дійсно рішенням Жидачівського районного суду Львівської області від 17.01.2023 по справі № 443/465/22 було остаточно визначено розмір шкоди, яке підлягало стягненню з МТСБУ. Пунктом 2.1 ст.2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про страхування», цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону. У зв'язку з розглядом справи судом у МТСБУ на підставі абз. 4 пункту 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV виник обов'язок призупинити розгляд заяви потерпілого. Відповідно до абз. 4 пункту 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV якщо дорожньо-транспортна пригода розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, перебіг цього строку припиняється до дати, коли страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) стало відомо про набрання рішенням у такій справі законної сили. Таким чином, вважає, що строк на виплату страхового відшкодування припиняється до постановления рішення, що і відбулося у червні 2023 року та на виконання вказаної вище постанови МТСБУ було сплачено страхове відшкодування. Отже, обрахунок пені, інфляції та 3 % річних повинен починати з моменту постановления рішення до моменту виконання рішення суду, а тому розрахунок позивача є невірним, а повинен починатися з 17.01.2023 по 14.03.2023.
Також, відповідач зазначає, що відповідно до и. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Саме з дати настання страхового випадку починається строк позовної давності та строк позовної давності закінчився 17.07.2022. Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
23.01.2024 до суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач просить поданий відзив повернути без розгляду, задовольнити позовні вимоги, залишити клопотання про застосування строків позовної давності без задоволення.
На обґрунтування своєї позиції позивач посилається на те, що у рішенні Жидачівського районного суду Львівської області від 17.01.2023 у справі №443/465/22 вказано те, що відповідачем було порушено зобов'язання із відшкодування шкоди, адже 27.07.2020 у нього виник обов'язок сплатити позивачу страхове відшкодування. У даному випадку, розрахунок штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань був виконаний із 91 дня, а саме: з 27.07.2020 по 21.06.2022, законність і обґрунтованість якого була встановлена рішенням Жидачівського районного суду Львівської області від 17.01.2023 у справі №443/465/22, яке набрало законної сили. Таким чином, попри набрання законної сили вказаним рішенням, у якому чітко вказана неправомірність дій МТСБУ щодо виплати страхового відшкодування, відповідач продовжує заперечувати незаконність своїх дій та ставить під необґрунтований сумнів преюдиційність судового рішення. Зауважує, що відповідач рішення суду першої інстанції не оскаржував, тобто де-факто погодився з висновками, зазначеними у даному рішенні.
Щодо позовної давності, зазначив, що відповідно до пункту 3 частини 1 статті 268 ЦК України позовна давність не поширюється: на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю. Як відомо, у даному випадку основна вимога відшкодування шкоди з'явилася внаслідок ДТП, у якій отримав тілесні ушкодження позивач. Стягнення штрафних санкцій є похідною позовною вимогою, не може існувати окремо від основного відшкодування шкоди, а тому теж стосується правовідносин, які виникли внаслідок заподіяння шкоди потерпілому. Відповідно до статті 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені), а не до стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних за користування чужими коштами. Крім того, згідно із п. 19 Прикінцеві та Перехідні положення ЦК України, у період дії в Україні воєнного стану, позовна давність, визначена у ст. 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, продовжуються на строк його дії, а продовження строків у свою чергу, свідчить, що їх перебіг, який відбувається у період дії воєнного стану, не зараховується при обчисленні.
Щодо повноваження представника МТСБУ - адвоката Гусєва П.В., на підставі довіреності від 06.12.2022, то вважає, що це не є належним доказом повноважень представника, оскільки не долучено доказів, що останній обіймає посаду юрисконсульта у МТСБУ, трудового договору, а долучений договір про надання послуг в сфері послуг від 12.10.2021 укладений з АО «ІНСЛОУ ГРУП», не підтверджує, що адвокат Гусєв П.В. є учасником даного АО.
Інших заяв по суті справи не надійшло.
Таким чином, суд у порядку спрощеного позовного провадження без виклику у судове засідання сторін, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що рішенням Жидачівського районного суду Львівської області від 17.01.2023 у справі №443/465/22 стягнуто з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування витрат на лікування у сумі 31 010,95 грн, страхове відшкодування за шкоду, завдану тимчасовою втратою непрацездатності у сумі 35 090,32 грн, пеню у сумі 20 572,48 грн, три відсотки річних у сумі 3 773,56 грн, інфляційні втрати у сумі 10 101,48 грн, судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10 000,00 грн, а всього 110 548 грн 79 коп.
Вказаним рішенням встановлено, що «…обставини факту ДТП за участю мотоцикла марки «Юпітер», реєстраційний номер НОМЕР_1 , цивільно-правова відповідальність власника якого не була застрахована у встановленому законом порядку, та пішохода ОСОБА_1 , а також отримані внаслідок цього ДТП ОСОБА_1 травми та період перебування останнього на стаціонарному та амбулаторному лікуванні відповідачем визнається, відтак вони не потребують доказуванню в силу приписів частини 1 статті 82 ЦПК України…
…Доказів на підтвердження наявності обставин щодо відсутності підстав для здійснення страхового відшкодування у виді шкоди, пов'язаної з лікуванням потерпілого та з тимчасовою втратою його працездатності, що передбачена статтями 23, 24, 25 Закону №1961-IV, суду не надано. Більше того, досліджений судом докази підтверджують прийняття заяви потерпілого до розгляду, припинення такого в силу положень статті 36.2. Закону №1961-IV та не поновлення цього розгляду на час розгляду справи у суді.
…У порушення статей 27, 34-37 Закону №1961-IV МТСБУ, отримавши інформацію про дорожньо-транспортну пригоду, не вчинила дій, передбачених статтею 34 Закону №1961-IV, і не встановивши підстав для відмови у прийняття такого рішення згідно статті 37 цього Закону, по суті, не оспорюючи обставини страхового випадку і заявлені потерпілим вимоги про відшкодування йому шкоди, рішення про здійснення страхового відшкодування не прийняла, як і не прийняла рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування. Питання вирішено у не визначений Законом спосіб шляхом призупинення розгляду заяви через відсутність на час розгляду заяви документального підтвердження вини особи, у зв'язку із не набранням законної сили судового рішення за результатом розгляду кримінальної справи…
…Як вже встановлено і мотивовано судом вище позивач ОСОБА_1 набув право на стягнення страхового відшкодування (регламентної виплати) саме після спливу встановленого законом 90 денного строку з дня подання ним страховику відповідної заяви...
… як вбачається з матеріалів регламентної справи, наданих суду стороною відповідача, на поданій до МТСБУ стороною позивача заяві наявні відмітка про номер і дату її реєстрації отримувачем - №16852 від 28.04.2020. Саме ця дата, на переконання суду, свідчить про подання заяви про виплату страхового відшкодування і є датою, з якої у відповідача розпочався перебіг 90 денного строку на прийняття відповідного рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Останнім днем цього строку є 26.07.2020...
…Таким чином, право на нарахування та відшкодування штрафних санкцій у позивача виникло саме з 27.07.2020…
….судом здійснено власний розрахунок за допомогою калькулятора штрафів системи «Ліга-Закон», з урахуванням таких вихідних даних: сума заборгованості - 66 101,27 грн, початкова дата розрахунку - 27.07.2020, кінцева дата розрахунку (зазначена стороною позивача коректно) - 21.06.2022.»
Станом на день розгляду справи вказане рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 17.01.2023 у справі №443/465/22 набрало законної сили.
За нормою ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод проголошено право на справедливий судовий розгляд, в якому право доступу, тобто право порушити провадження у цивільній справі в суді, є одним із аспектів поряд з організаційними та процесуальними гарантіями (рішення Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom), заява № 4451/70, § 36). Проте наведене право не є абсолютним та може підлягати обмеженням (рішення ЄСПЛ від 17 січня 2012 року у справі «Станев проти Болгарії [ВП]» (Stanev v. Bulgaria [GC]), заява № 36760/06, § 230).
Преюдиційність - у процесуальному праві обов'язок суду, який розглядає справу, прийняти без перевірки та доказів факти, які раніше вже були встановлені набравшим законної сили судовим рішенням або вироком у будь-якій іншій справі. Преюдиційність дозволяє уникнути ухвалення суперечливих судових актів щодо одного й того ж питання та вирішувати справи з найменшими витратами часу та засобів.
Верховний Суд вже неодноразово у своїх постановах зазначав про особливості застосування інститут преюдиції.
Тобто факти, установлені у прийнятих раніше судових рішеннях, мають для суду преюдиціальний характер. Преюдиціальність означає обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі, для суду при розгляді інших справ (постанова КГС ВС від 26.11.2019 по справі №922/643/19).
Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії (постанова КГС ВС від 10.12.2019 по справі №910/6356/19).
Отже, дана норма визначає преюдиційні підстави звільнення осіб, які беруть участь у справі, від доказування обставин з метою досягнення процесуальної економії - за наявності цих підстав у суду не буде необхідності досліджувати докази для встановлення певних обставин (постанова КАС ВС від 15.10.2019 по справі №813/8801/14).
Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень (постанова КЦС ВС від 19.12.2019 по справі №520/11429/17).
Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом (постанова КГС ВС від 19.12.2019 по справі №916/1041/17).
Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами (постанова КГС ВС від 26.11.2019 по справі №902/201/19, постанова КГС ВС від 15.10.2019 по справі №908/1090/18).
Частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини (далі - Конвенція) та практику суду як джерело права. У преамбулі та статті 6 параграфа 1 Конвенції, у рішенні Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також у рішенні Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (постанова КЦС ВС від 17.12.2019 по справі №641/1793/17).
За вказаних обставин, суд доходить до висновку про помилковість тверджень відповідача щодо часу з якого має бути розраховані штрафні санкції заявлені до стягнення позивачем з відповідача. Як установлено рішенням Жидачівського районного суду Львівської області від 17.01.2023 у справі №443/465/22 яке набрало законної сили, постановленого у спорі між тими самими сторонами, право на нарахування та відшкодування штрафних санкцій у позивача виникло з 27.07.2020. Указаним рішенням такі штрафні санкції (пеня, три відсотки річних та інфляційні втрати) стягнуті з відповідача на користь позивача за період з 27.07.2020 до 21.06.2022.
У пункті 36.5. статті 36 Закону №1961-IV визначено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.07.2023 по справі № 910/16820/21 зазначила, що у разі прострочення виконання МТСБУ грошового зобов'язання зі здійснення регламентної виплати у нього виникає передбачений частиною другою статті 625 ЦК України обов'язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат та три проценти річних від простроченої суми.
У постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц Велика Палата Верховного Суду, зазначила, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.
Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов'язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов'язання воно може бути грошовим або негрошовим.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01.06.2016 у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.
Таким чином, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін, до прострочення страховика (МТСБУ) підлягає застосуванню частина 2 статті 625 ЦК України, відтак аргументи щодо стягнення з відповідача на користь позивача пені, інфляційних втрат та 3% річних суд вважає обґрунтованими.
Відповідно до заявлених позовних вимог, позивач просить стягнути з відповідача пеню з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ в розмірі 24 086,22 грн, три відсотки річних у розмірі 1 445,17 грн, інфляційні втрати в розмірі 6 248,48 грн, що розраховані за період з 22.06.2022 до 14.03.2023 на суму заборгованості з виплати страхового відшкодування в розмірі 66 101,27 грн. Суд вважає такий розрахунок вірним та таким, що відповідає обставинам справи та не спростований відповідачем.
Щодо застосування наслідків спливу строку позовної давності до вимог позивача за заявою відповідача, суд зазначає наступне.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
За вимог ч.1, п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Позивач просить суд стягнути з відповідача пеню за період з 22.06.2022 до 14.03.2023, при цьому із вказаними вимогами звернувся до суду 04.05.2023. Відповідно, з урахуванням вимог п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України строк позовної давності до вказаних вимог за період з 05.05.2022 по 22.06.2022 спинув.
В той же час, згідно пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Станом на день звернення позивача з даним позовом, та станом на час вирішення справи судом по суті, введений Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 воєнний стан є діючим, у зв'язку з чим перебіг позовної давності у вказаний період зупинений, у зв'язку з чим заява відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності є безпідставною та задоволенню не підлягає.
Щодо тверджень позивача про відсутність повноважень у представника МТСБУ - Гусєва П.В., то суд звертає увагу на положення ст.ст. 58, 60 ЦПК України.
Так, за вимог ч. 1, 3 ст. 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник. Під час розгляду спорів, що виникають з трудових відносин, а також справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених у статті 61 цього Кодексу.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 08.12.2023 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження, оскільки даний спір віднесений судом до категорії малозначних. Враховуючи наведене, суд вважає безпідставними посилання сторони позивача на неможливість представництва інтересів відповідача представником за довіреністю.
Згідно із ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене, даючи оцінку зібраним доказам по справі, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ч. 1, п.п.1, 2 ч.3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із проведенням експертизи.
За вимог ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає до стягненню судовий збір в сумі 1 073,60 грн.
Вирішуючи питання про стягнення з відповідача понесених позивачем витрат на оплату професійної правової допомоги, суд виходить з такого.
Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 2 ст. 137 ЦПК України).
Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має з'ясувати склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу.
Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
У своїй постанові від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.),документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунки таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
31.01.2022 ОСОБА_1 та адвокатом Скочиляс І.М. укладено договір про надання правової допомоги №31.01.22, за яким адвокат бере на себе зобов'язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а клієнт зобов'язаний оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені сторонами.
Відповідно до детального опису наданих послуг, адвокатом надані послуги з: 1. усна консультація; аналіз документів наданих клієнтом та формування позиції захисту порушених прав клієнта, пошук судової практики: 1 год.30 хв. - 1 500 грн; 2. формування позовної заяви, формування додатків, копіювання документів, відповідно до кількості сторін: 5 год. - 5 000 грн; 3. написання відповіді на відзив: 3 год. 30 хв. - 3 500 грн; всього 10 000 грн.
Згідно прибуткового касового ордеру від 12.06.2024, адвокатом Скочиляс І.М. прийнято від ОСОБА_1 10 000 грн на підставі договору про надання правової допомоги №31.01.22 від 31.01.2022.
Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Великою Палатою Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 по справі № 755/92/15/15-ц визначено, що пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
- надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідач не скористався своїм правом щодо подання клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу адвоката.
Зважаючи на викладене, з огляду на долучений представником позивача обсяг доказів на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу в межах розгляду даної цивільної прави, у розрізі співмірності заявлених позовних вимог із складністю справи, зважаючи на обсяг доказів на підтвердження позовних вимог, суд доходить висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.ст. 11, 256-258, 261, 267, 509, 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України, пунктом 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, ст.ст. 2, 10, 13, 48, 49, 51, 76, 77-81, 89, 137, 141, 209, 210, 247, 263, 265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до Моторно (транспортного) бюро України (код ЄДРПОУ: 21647131, бул. Русанівський, 8, м. Київ), про стягнення штрафних санкцій - задовольнити.
Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь ОСОБА_1 пеню в розмірі 24 086,22 грн, три відсотки річних у розмірі 1 445,17 грн, інфляційні втрати в розмірі 6 248,48 грн, судовий збір в сумі 1 073,60 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000 грн, а всього 42 853,47 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Суддя: