Справа №:755/16252/23
Провадження №: 2/755/7027/23
"19" листопада 2024 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі: головуючого судді Яровенко Н.О., розглянувши за правилами спрощеного провадження, без повідомлення сторін, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
Позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором посилаючись на те, що 18.10.2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачем за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Авентус Україна» було укладено електронний договір № 4936217 про надання споживчого кредиту. Товариство з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» свої зобов'язання перед відповідачем за кредитним договором виконало та надало кредит в сумі 18 500 грн. шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідачки. В свою чергу відповідач свої зобов'язання перед кредитором щодо повернення кредиту та нарахованих процентів не виконав. 18 квітня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» укладено договір факторингу №18.04./23-Ф, за яким Товариство з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» відступило права грошової вимоги за кредитним договором Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна». Обов'язки, передбачені договором, відповідач не виконує, у зв'язку з чим станом виникла заборгованість за наданим кредитом. Зважаючи на те, що відповідач в добровільному порядку наявну за кредитним договором заборгованість не погашає, позивач звернувся до суду з цим позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 57 165,00 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2023 року відкрито провадження в справі за правилами спрощеного провадження без повідомлення сторін.
Копію ухвали про відкриття провадження направлялася відповідачеві, за адресою зазначену у позові, що підтверджується конвертом який повернувся на адресу суду з позначкою: з закінченням терміну зберігання» .
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Відповідно до ст. 274 Цивільного процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи, справи, що виникають з трудових відносин, а також може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
За змістом ст. 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Судом було вжито всіх заходів для повідомлення відповідача про розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження, однак, відповідач не скористався процесуальним правом подачі відзиву на позовну заяву, а також доказів, на підтвердження своїх заперечень, та за відсутності доказів поважності причин неподання учасниками розгляду заяв по суті справи, суд вирішує справу за наявними письмовими матеріалами, що відповідає положенню частини восьмої статті 178 Цивільного процесуального кодексу України.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без участі сторін за наявними у справі матеріалами.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини та відповідні правовідносини приходить до наступного висновку.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Судом встановлено, що 18.10.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та відповідачем ОСОБА_1 за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» було укладено електронний договір № 4936217 про надання споживчого кредиту. Згідно умов Кредитного договору сума кредиту (загальний розмір) складає 18 500 грн.
Зазначений кредитний договір було укладено відповідно до Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту Товариство з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» затверджених наказом № 53-ОД від 16 січня 2020 року та розміщених на їх сайті:https://creditplus.ua.
Згідно п. 1.3, 1.4, 1.5 Договору № 4936217 про надання споживчого кредиту сума кредиту (загальний розмір) складає 18 500,00 гривень, строк кредиту 20 днів, тип процентної ставки фіксована.
Відповідно до п. 1.5. Договору стандартна процентна ставка становить 1,90 % в день та застосовується: у межах строку кредиту, вказаного в п. 1.4 цього Договору, якщо не виконані умови для застосування зниженої процентної ставки; у межах нового строку кредиту, якщо відбулася пролонгація за ініціативою споживача, відповідно до п. 4.2 Договору, у межах нового строку кредиту, якщо відбулася автопролонгація, відповідно до п. 4.3 договору.
Згідно з п.1.5.2 Договору знижена процентна ставка 0,19 % в день та застосовується, якщо споживач у межах строку визначеного в п. 1.4 Договору або протягом трьох календарних днів, що слідують за датою закінчення такого строку, здійснить повне погашення кредитної заборгованості або протягом такого строку за ініціативою споживача відбудеться продовження строку кредиту на новий строк.
Відповідно до п. 2.1. Договору, кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 або іншої платіжної картки, реквізити якої надані споживачем Товариству з метою отримання кредиту.
Згідно з п. 3.1. Договору нарахування процентів за Договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом, протягом строку кредиту (включаючи періоди пролонгації та автопролонгації), виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році.
Відповідно до довідки від 05.06.2023 року № 2784 вбачається, що операція на суму 18 500,00 грн. (відправник Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «Контрактовий дім») 18.10.2021 року о 12:41 проведена з використанням сервісу переказу коштів акціонерного товариства ПУМБ на картку № НОМЕР_1 . Між Банком та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Конкрактовий дім» було укладено договір відповідно до якого Банк надав послуги переказу.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» свої зобов'язання перед відповідачем за Кредитним договором виконало та надало їй кредит в сумі 18 500 гривень, шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача НОМЕР_1 .
Відповідно до картки обліку Договору № 4936217 від 18.10.2021 року, відповідач належним чином не виконав обов'язків, покладених не нього кредитним договором, у зв'язку з чим в останнього утворилась заборгованість.
18 квітня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» укладено договір факторингу №18.04./23-Ф за яким Товариство з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» відступило права грошової вимоги за кредитним договором № 4936217 від 18.10.2021 року Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна»
Згідно копії Акту прийому-передачі інформації згідно Реєстру Боржників в електронному виді за договором Факторингу №18.04/23-Ф від 18 квітня 2023 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» набуло права грошової вимоги до боржників.
Відповідно до Витягу з Реєстру боржників до договору факторингу № 18.04./23-Ф від 18 квітня 2023 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія « Фінтраст Україна» набуло права грошової вимоги до відповідача, за кредитним договором № 4936217 від 18.10.2021 року, в загальному розмірі 57 165,00 грн., з яких: 18 500,00 гривень заборгованість за основною сумою боргу; 38 665,00 гривень заборгованість за відсотками.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. (ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України)
Згідно зі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).
Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно ч.2 ст.1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишалася, та сплати процентів, належних за договором.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
У відповідності до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.
У ст. 536 ЦК України закріплено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати відсотки, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір відсотків за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Водночас у ч. 1 ст. 1048 ЦК України передбачено: якщо договором не встановлений розмір відсотків, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17, термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, під час вирішення питання про можливість нарахування та стягнення процентів від суми позики у розмірі, визначеному на рівні облікової ставки НБУ, згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України, необхідно мати на увазі, що такі проценти нараховуються у разі: 1) якщо у договорі позики не зазначені проценти або не вказано, що він безпроцентний; 2) предметом договору позики є грошові кошти у національній валюті України - гривні; 3) період нарахування процентів від суми позики - є період дії договору позики в межах строку, протягом якого позичальник може правомірно не сплачувати кредитору борг (що відбувається у разі повернення боргу періодичними платежами), оскільки на період після закінчення цього строку позика не надавалась.
Згідно з частиною 1 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 639 Цивільного кодексу України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію»).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-1383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позивачем Товариством "Фінансова компанія «Фінтраст Україна» доведено факт укладення між Товариством «Авентус Україна» та відповідачем договору про надання споживчого кредиту № 4936217 від 18 жовтня2021 року.
Як вбачається з позовної заяви, позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» стверджує, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» свої зобов'язання за договором про надання споживчого кредиту № 4936217 від 18 жовтня 2021 року виконало та надало позичальнику грошові кошти.
Згідно ч.2 ст.13 ЦПК України, збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до Інформаційної довідки Товариство з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» № 2784 від 05.06.2023 року вбачається, що 18.10.2021 року о 12:41 проведено операцію перерахунку коштів у розмірі 18 500 грн. відповідно до договору з Товариством «Авентус Україна» № 087/20-П від 08.07.2020 року. Переказ коштів був ініційований Товариством «Фінансова компанія «Контрактовий дім» .
Судом встановлено, що довідка на яку посилається позивач, як на доказ перерахованих коштів за вказаними в відомостями містить не повний номер картки НОМЕР_1 , сума, дата платежу та Товариство з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна», номер транзакції 1006113271 та номер замовлення № 23824947.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до п. 5-7 ст.81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Однак, будь-яких доказів, які б підтверджували твердження позивача про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» виконав свої зобов'язання за договорами про надання фінансового кредиту та здійснило переказ грошових коштів у сумах, визначених цими договорами, на рахунок відповідача, матеріали справи не містять.
Верховний Суд 30 січня 2018 року у справі №161/16891/15-ц дійшов висновку про те, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до п.5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року №254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
У матеріалах справи відсутні первинні бухгалтерські документи, зокрема копії меморіальних ордерів, заяв на видачу готівки, платіжних доручень, виписки по картковому рахунку, тощо, на підтвердження перерахування Товариство з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» відповідно до умов договорів, кредитних коштів на рахунок відповідача. В матеріалах справи міститься довідка видана Товариством «ФК «Контрактовий дім» від 05.06.2023 року про переказ грошових коштів, однак за відсутності даних відповідача, повних реквізитів платіжної картки чи банківського рахунку суд не може брати до уваги наданий документ, як доказ перерахування коштів відповідачу.
Лист Товариства «Авентус Україна» від 05.06.2023 року про детальний опис дій, вчинених сторонами для укладання договору № 087/20-П від 08.07.2020 року не є доказом фактичного перерахування коштів відповідачу у розумінні положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а має інформативний характер для самого позивача.
Суд вважає, що позивачем Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» не доведено належними та допустимими доказами виконання Товариством «Авентус Україна» своїх зобов'язань за спірними договорами про надання споживчого кредиту.
Суд звертає увагу, що позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Фінтраст Україна», як фактор, у відповідності до п.3.1.2 Договору факторингу, мав отримати від Товариство з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» не лише кредитний договір, але і документацію, що стосується перерахування коштів на рахунок боржника, а також заборгованості боржника, яка підтверджує дійсність та наявність права грошової вимоги до боржника, тобто мав отримати детальні розрахунки заборгованості за кредитним договором станом на дату відступлення права вимоги.
Разом із цим, з вищевказаного наданого позивачем Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Фінтраст Україна» додатку до позовної заяви, неможливо встановити отримання відповідачем від кредитодавця Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» кредитних коштів, дійсний розмір заборгованості відповідача за кредитними договорами перед Товариство з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна», тощо. Зазначені суми заборгованості за кредитом, які визначені позивачем Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна», є відображенням виключно односторонніх арифметичних розрахунків позивача, з можливістю внесення до нього будь-яких даних, які фактично не підтверджені належними та допустимими доказами, внаслідок чого не є правовою підставою для стягнення відповідних сум, у зв'язку з чим не можуть слугувати доказами безспірності розміру грошових вимог позивача до відповідача з огляду на їх неналежність та не допустимість.
Створені позивачем Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» документи, які містять інформацію про розмір заборгованості відповідача, не є належними доказами фактичного отримання відповідачем коштів від позикодавця або здійснення розрахункових операції в його інтересах.
За вказаних обставин, суд позбавлений об'єктивної можливості встановити отримання відповідачем кредитних коштів за вищевказаним договором, перевірити розмір нарахованих сум боргу та процентів.
Суд звертає увагу, що виникненню у позичальника обов'язку повернути позику має передувати виконання позикодавцем своїх зобов'язань щодо надання такої позики, а за відсутності доказів належного виконання своїх зобов'язань позикодавцем суд не може стверджувати про виникнення у позичальника зобов'язання щодо повернення позики.
Відповідно частин 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.
Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, § 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Suominen v. Finland» від 01 липня 2003 року № 37801/97, § 36,). Ще одне призначення обґрунтування рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 30).
З урахуванням викладеного у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» до ОСОБА_1 суд відмовляє повністю.
У відповідності до ст.141 ЦПК України, суд відносить судові витрати по сплаті судового збору за рахунок позивача у сплаченому при зверненні до суду розмірі.
Керуючись ст. ст. 509, 525, 526, 611,612, 625, 530, 553-554, 559, 1048, 1054-1055 ЦК України, п. 14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 р. «Про практику застосування судами законодавств при вирішення спорів, що виникають з кредитних правовідносин», та керуючись ст. ст. 7-13, 76-81, 139, 141, 259, 263-265, 268, 273, 280-281, 354 ЦПК України, суд -
В задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 19.11.2024 року.
Учасників справи:
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» (код ЄДРПОУ 44559822, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Загородня, буд. 15, оф. 118/2);
Відповідач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Суддя Н.О. Яровенко