18.11.2024 Суддя Попова В. О.
Справа № 644/9848/24
Провадження № 2-о/644/218/24
18 листопада 2024 року м.Харків
Суддя Орджонікідзевського районного суду м. Харкова Попова В.О., розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області про встановлення факту, що має юридичне значення, -
ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій просила встановити факт її, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 трудового стажу за період роботи в Кіровськом міському вузлі зв?язку у період з 13.03.1985р. по 31.12.1994р., у Кіровськом міському вузлі зв?язку філіалу Луганського обласного підприємства поштового зв?язку у період з 01.01.1995р. по 23.09.2000р. та з 23.11.2000р. по 01.10.2003р., та проходження самостійної виробничої практики в виробничому об'єднанні «Стахановуголь» що знаходиться у місті Кіровськ Луганської області у період з 20.01.1983р. по 21.07.1983р.
В обґрунтування заяви ОСОБА_1 вказала, що встановлення зазначеного нею факту має юридичне значення, оскільки в подальшому надає можливість скористатися правом на пенсійне забезпечення призначення їй пенсії за віком, оскільки вона досягла пенсійного віку.
Вирішуючи питання про відкриття провадження за заявою ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.
Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).
Пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України визначено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).
В порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.
Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження в ній.
Вказаний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18).
ОСОБА_1 звернулася до суду в порядку окремого провадження з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, який необхідний їй для реалізації свого права на пенсійне забезпечення .
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637), трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду України.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
У судовому порядку відповідно до пункту 26 зазначеного Порядку встановлюється лише факт приналежності документа, що підтверджує трудовий стаж, якщо ім'я, по батькові та прізвище, які зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові або прізвищем особи за паспортом або свідоцтвом про народження.
Таким чином, встановлення факту наявності трудового стажу для призначення пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України під час прийняття рішення про призначення пенсії, і лише рішення вказаного органу щодо її призначення підлягає оскарженню у встановленому законом порядку.
Заяви про встановлення факту трудового стажу не можуть розглядатися у порядку цивільного судочинства.
Відмова відповідного органу у встановленні таких фактів може бути оскаржена заінтересованою особою до адміністративного суду.
Такі ж висновки щодо застосування норм права викладено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 401/2020/17-ц (провадження № 14-362цс18), від 04 вересня 2019 року у справі № 198/623/18 (провадження № 14-369цс19).
Отже, питання встановлення факту наявності трудового стажу не підлягає судовому розгляду, а повинне вирішуватись у позасудовому порядку відповідно до встановленої законодавством процедури.
В ухвалі Верховного Суду від 13 листопада 2023 року у справі №761/21818/22 вказано, що не можуть бути встановлені в судовому порядку факти щодо трудового стажу (для призначення пенсій та допомоги по тимчасовій непрацездатності, нарахування надбавок та інших пільг).
Отже, у судовому порядку не може бути встановлений факт наявності трудового стажу, оскільки встановлення такого факту здійснюється органами Пенсійного фонду України в позасудовому порядку, відмова цього органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до адміністративного суду.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справ, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
За таких обставин, у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту трудового стажу слід відмовити, оскільки така заява не підлягає розгляду судом у порядку цивільного судочинства.
Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 255, 293, 315, 353-355 ЦПК України,
Відмовити у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області про встановлення факту, що має юридичне значення.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повний текст ухвали складено 19.11.2024.
Суддя В.О. Попова