18 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 607/7459/20
провадження № 61-13235ск24
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Дундар І. О. розглянув касаційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк», яка подана представником Панченком Дмитром Вікторовичем, на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 травня 2024 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 05 вересня 2024 року у справі за позовом акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У квітні 2020 року АТ «Альфа-Банк», (далі - «Банк»), звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в розмірі 174629,37 дол. США, зокрема, простроченої заборгованості по тілу кредиту в сумі 98874,13 дол. США та простроченої заборгованості по процентах за користування кредитом в сумі 75755,24 дол. США.
Позовна заява мотивована тим, що 26 листопада 2007 року між АТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №770/42-84-07. Внаслідок реорганізації з 15 жовтня 2019 року правонаступником усього майна, майнових прав та обов'язків АТ «Укрсоцбанк» є АТ «Альфа-Банк».
Відповідно до умов кредитного договору №770/42-84-07, позивач зобов'язався надати відповідачеві кредит у сумі 121880 дол. США, з кінцевим строком погашення - 05 листопада 2032 року, а відповідач зобов'язався в порядку та на умовах, що визначені договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені договором та додатком №1 до нього - графіком погашення кредиту.
Позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, надавши відповідачеві кредит, в той час як відповідач неналежно виконував взяті на себе зобов'язання, чим грубо порушив істотні умови кредитного договору, в результаті чого станом на 15 квітня 2020 року у відповідача наявна заборгованість за тілом кредиту - 98874,13 дол. США; за відсотками - 75755,24 дол. США.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 жовтня 2022 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року, у задоволенні позову АТ «Сенс Банк» відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 27 липня 2023 року касаційну скаргу АТ «Сенс Банк» задоволено частково. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 жовтня 2022 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та передаючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції зауважив, що суди не надали оцінки тому факту, що 22 жовтня 2014 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду №4 про внесення змін до договору кредиту №770/42-84-07 від 26 листопада 2007 року, в якій сторони дійшли згоди договір кредиту викласти в новій редакції із встановленням розміру заборгованості за кредитом та відсотками, відсоткової ставки, детальним розписом сукупної вартості кредиту. Пункт 4.5 у додатковій угоді від 22 жовтня 2014 року, (умова про настання строку виконання кредитного зобов'язання позичальником у повному обсязі), відсутній. Суди не встановили, коли настав строк виконання зобов'язання, з урахуванням умов додаткової угоди №4 про внесення змін до договору кредиту №770/42-84-07 від 26 листопада 2007 року, не визначили, коли почав перебіг позовної давності за вимогами про стягнення тіла кредиту та процентів за користування кредитом, не встановили за який період банком нараховані проценти за користування кредитом.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 травня 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 10 липня 2024 року, в задоволенні позову відмовлено.
АТ «Сенс Банк» 01 жовтня 2024 року через підсистему «Електронний Суд» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, через представника Панченко Д. В. , на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 травня 2024 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 05 вересня 2024 року.
Ухвалою Верховного Суду від 14 жовтня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків. Особою, яка подала касаційну скаргу, на виконання ухвали Верховного Суду від 14 жовтня 2024 року указані недоліки було усунуто.
У касаційній скарзі зазначається, що необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.
Касаційна скарга підлягає поверненню у цій частині з таких мотивів.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Тлумачення вказаних норм ЦПК України дозволяє зробити висновок, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених в пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, на підставі пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України, має бути в касаційній скарзі мотивовано обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, з чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовним обґрунтуванням мотивів такого відступлення.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 394 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Про повернення касаційної скарги постановляється ухвала (частина шоста статті 393 ЦПК України).
Аналіз касаційної скарги свідчить, що у ній відсутнє вмотивоване обґрунтування необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12. Сама по собі вказівка на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах не свідчить про обґрунтування особи, яка подала касаційну скаргу, не може бути підставою касаційного оскарження судового рішення і згідно пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України, касаційна скарга у цій частині підлягає поверненню.
Керуючись статтями 260, 389, 392, 393, 394 ЦПК України,
Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк», яка подана представником Панченком Дмитром Вікторовичем, на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 травня 2024 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 05 вересня 2024 рокув частині посилання у касаційній скарзі на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 повернути.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя І. О. Дундар