15 листопада 2024 року
м. Київ
Справа № 758/9992/23
Провадження № 61-13606ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув питання щодо відкриття касаційного провадження
за касаційною скаргою ОСОБА_1 (далі - скаржниця), інтереси якої представляє адвокат Сенченко Альона Сергіївна (далі - адвокат),
на заочне рішення Подільського районного суд міста Києва від 1 грудня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 вересня 2024 року
у справі за позовом ОСОБА_2 (далі - позивач) до скаржниці та ОСОБА_3 (далі - чоловік скаржниці) і про стягнення боргу за договором позики та
1. У серпні 2023 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, у якій із урахуванням заяви від 27 вересня 2023 року про зміну предмета позову просив стягнути солідарно з відповідачів 200 000,00 доларів США боргу за договором позики.
2. 1 грудня 2023 року Подільський районний суд міста Києва ухвалив заочне рішення, згідно з яким позов задовольнив.
3. 1 січня 2024 року скаржниця звернулася до цього суду із заявою про перегляд заочного рішення суду першої інстанції.
4. 17 січня 2024 року із заявою про перегляд вказаного рішення звернувся чоловік скаржниці.
5. 30 січня 2024 року суд першої інстанції постановив ухвали, згідно з якими залишив без задоволення заяви відповідачів про перегляд заочного рішення.
6. У березні 2024 року скаржниця звернулася до Київського апеляційного суду з апеляційною скаргою.
7. 10 вересня 2024 року Київський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою залишив без змін заочне рішення суду першої інстанції
8. 10 жовтня 2024 року адвокат в інтересах скаржниці подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив скасувати заочне рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду. Обґрунтував скаргу так:
- апеляційний суд не оцінив те, що суд першої інстанції встановив обставини у справі на підставі недопустимих доказів. Так, звертаючись до суду з позовною заявою, позивач додав до неї як доказ посвідчену нотаріусом Швейцарської Конфедерації заяву скаржниці від 8 грудня 2022 року, у якій остання нібито повідомила, що договір позики від 15 лютого 2022 року уклав її чоловік-відповідач в інтересах сім'ї (далі - заява від 8 грудня 2022 року). Однак немає доказів легалізації зазначеної заяви в установленому законодавством порядку;
- апеляційний суд не застосував висновки Верховного Суду, які стосуються належного засвідчення копії заяви від 8 грудня 2022 року. Відповідно до частини другої статті 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим кодексом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством (частина четверта вказаної статті) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2019 року у справі № 824/235/18 та постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22 листопада 2019 року у справі № 907/69/18);
- оскільки Україна приєдналася до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів (Гаазька конвенція 1961 року, учасником якої є Швейцарська Конфедерація), офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави, засвідчуються спеціальним штампом «APOSTILLE» уповноваженим органом їх держави-походження;
- беручи до уваги дружні відносини позивача та чоловіка скаржниці, процесуальну бездіяльність останнього у цій справі й агресивну налаштованість позивача до скаржниці, можна виснувати, що є висока ймовірність погодження від початку дій чоловіка скаржниці з позивачем задля заволодіння її коштами;
- скаржниця «не надавала ніякої згоди» її чоловіку-відповідачеві на отримання позики та «не підписувала так званої «згоди», що зазначена в самому договорі позики, та про жодні боргові відносини між позивачем та відповідачем 1 не знала»;
- підписуючи заяву від 8 грудня 2022 року скаржниця «діяла під впливом тиску і обману з боку свого чоловіка, якому продовжувала довіряти, хоча і знаходилася з ним на етапі розлучення». Вона «не мала змоги відмовитися від підписання заяви» від 8 грудня 2022 року, бо у грудні 2022 року перебувала у залежності від колишнього чоловіка-відповідача, у стресовому стані через переїзд в іншу країну та необхідність там без знання іноземної мови якось влаштувати життя своє та дитини, проходила стадію розлучення і терміново шукала для себе та дитини інше місце проживання. Тому «була введена в оману її колишнім чоловіком щодо цілей та наслідків підписання заяви в нотаріуса в Швейцарській Конфедерації»;
- перебування сторін у зареєстрованому шлюбі на час укладення договору позики не є безумовною підставою для покладення на іншого з подружжя, який не був позичальником, визначеного у договорі позики обов'язку повернути борг, бо тоді слід довести укладення такого договору в інтересах сім'ї та використання в цих інтересах отриманих у борг грошей;
- для укладення договору позики (за яким позичальником є один із подружжя) отримання згоди другого з подружжя не потрібне, оскільки цей правочин, як правило, не стосується спільного майна подружжя. До того як позикодавець надасть кошти позичальникові (дружині або чоловікові), в останнього не виникає права власності на це майно. Воно виникає лише після одержання коштів. Той із подружжя, хто укладає договір позики (отримує у позику кошти), не розпоряджається спільним майном подружжя, він виступає учасником зобов'язальних правовідносин (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2018 року у справі № 713/285/2012);
- у спорах щодо боргових зобов'язань, за невиконання яких сторони відповідають солідарно, суди повинні досліджувати, чи були отриманні кошти витрачені в інтересах сім'ї, чи підтверджено це відповідними доказами (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 7 жовтня 2020 року у справі № 752/7501/18);
- дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово (частини перша-третя статті 65 СК України). Вказані положення визначають правила розпорядження подружжям майном, що є об'єктом права їхньої спільної сумісної власності. Таке розпорядження здійснюється шляхом вчинення дружиною та/або чоловіком правочинів з іншими особами. Якщо правочин щодо спільного майна вчиняє один із подружжя, то воля другого з подружжя, його згода на вчинення правочину має бути з'ясована окремо (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 червня 2021 року у справі № 462/2662/20).
9. Одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження) (частина перша статті 394 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
10. Верховний Суд вважає, що є підстави для відкриття касаційного провадження. Касаційна скарга подана у передбачений законом строк і з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України. У касаційній скарзі є доводи, які потребують перевірки, щодо передбачених пунктами 1 і 4 частини другої статті 389 ЦПК України підстав для касаційного оскарження.
11. Скаржниця додала до касаційної скарги клопотання, у якому просила зупинити виконання заочного рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду. Обґрунтувала клопотання так:
- позивач звернувся для примусового виконання заочного рішення суду першої інстанції до приватної виконавиці виконавчого округу міста Києва Уманець Наталі Олегівни (далі - приватна виконавиця), зокрема, з метою стягнення коштів зі скаржниці;
- 2 жовтня 2024 року приватна виконавиця винесла постанови, згідно з якими відкрила виконавче провадження № 76195521 відносно скаржниці та наклала арешти на кошти/електронні гроші на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, які будуть відкритті після винесення вказаної постанови (крім коштів/електронних грошей рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонені законом і належать скаржниці), у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, що становить 8 053 419,00 грн;
- скаржниця проживає на території Швейцарської Конфедерації разом із її малолітньою дитиною, яка перебуває на повному утриманні скаржниці. У провадженні Подільського районного суду міста Києва є справа № 758/8388/24 про позбавлення чоловіка скаржниці батьківських прав відносно дитини;
- у випадку скасування оскаржених судових рішень є вірогідність ускладнення повороту їх виконання без ініціювання нових судових справ, що може негативно вплинути на майновий стан скаржниці.
До клопотання вона додала, зокрема, постанови: (1) від 2 жовтня 2024 року про відкриття виконавчого провадження № 76195521 у справі № 758/9992/23, в якому стягувачем є позивач, а боржником - скаржниця, (2) від 2 жовтня 2024 року про об'єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження у справі № 758/9992/23, в якому стягувачем є позивач, а боржником - скаржниця, (3) від 2 жовтня 2024 року про арешт коштів скаржниці, (4) від 2 жовтня 2024 року про стягнення зі скаржниці основної винагороди приватної виконавиці.
12. За наявності клопотання особи, яка подала касаційну скаргу, суд у разі необхідності вирішує питання про зупинення виконання рішення (ухвали) суду або зупинення його дії (абзац другий частини восьмої статті 394 ЦПК України).
13. Суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Про зупинення виконання або зупинення дії судового рішення постановляється ухвала (частини перша та друга статті 436 ЦПК України).
14. Метою вирішення питання про зупинення виконання (дії) судового рішення є недопущення порушення прав, свобод та охоронюваних законом інтересів особи, яка подала касаційну скаргу й інших осіб, які беруть участь у справі, якщо такі наслідки можуть настати у зв'язку з виконанням (дією) судового рішення. З огляду на докази, які надала скаржниця, Верховний Суд вважає, що заяву про зупинення виконання оскаржених судових рішень необхідно задовольнити частково.
15. Скаржниця просила зупинити виконання заочного рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду. Вона підтвердила, що стосовно неї відбувається примусове виконання оскарженого заочного рішення, яке залишив без змін апеляційний суд. Тому слід зупинити виконання заочного рішення Подільського районного суд міста Києва від 1 грудня 2023 року, залишеного без змін постановою Київського апеляційного суду від 10 вересня 2024 року, до закінчення їхнього перегляду у касаційному порядку.
Керуючись статтями 260, 261, 389, 394, 395, 436 ЦПК України, Верховний Суд
1. Відкрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Подільського районного суд міста Києва від 1 грудня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 вересня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.
2. Витребувати з Подільського районного суд міста Києва цивільну справу № 758/9992/23.
3. Зупинити виконання заочного рішення Подільського районного суд міста Києва від 1 грудня 2023 року, залишеного без змін постановою Київського апеляційного суду від 10 вересня 2024 року, до закінчення їхнього перегляду у касаційному порядку.
4. Надіслати учасникам справи копії касаційних скарг та доданих до них матеріалів; роз'яснити їм право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України, впродовж десяти днів із дня отримання цієї ухвали.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Судді Д. А. Гудима
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко