15 листопада 2024 року
м. Київ
Справа № 207/3834/23
Провадження № 61-14009ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув питання щодо відкриття касаційного провадження
за касаційною скаргою ОСОБА_1 (далі - скаржниця), інтереси якої представляє адвокат Топорков Дмитро Володимирович (далі - адвокат),
на рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 13 лютого 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 вересня 2024 року
у справі за позовом скаржниці до ОСОБА_2 про визнання права власності та
1. У серпні 2023 року скаржниця звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати за нею право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 (далі - квартира).
2. 13 лютого 2024 року Баглійський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області ухвалив рішення, згідно з яким відмовив в задоволенні позову.
3. 24 вересня 2024 року Дніпровський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою залишив без змін рішення суду першої інстанції.
4. 21 жовтня 2024 року адвокат в інтересах скаржниці сформував у системі «Електронний суд» касаційну скаргу (вх. № 33322/0/220-24 від 21 жовтня 2024 року).
5. Верховний Суд вважає, що підстав для відкриття касаційного провадження немає.
5.1. Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (пункт 1 частини другої статті 394 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
5.2. Не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково (пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України).
5.3. Конституційний Суд України у рішенні від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023 у справі щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах визнав таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
5.4. Ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна.
5.5. Предметом спору є квартира. Згідно з оскарженими рішеннями судів скаржниця у позовній заяві зазначила, що придбала квартиру за 120 000,00 грн. З огляду на зазначене ціна позову не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (757 000,00 = 250 х 3 028,00 грн такого мінімуму, встановленого у статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік»).
5.6. Скаржниця у касаційній скарзі зазначила, що касаційна скарга (1) стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, (2) скаржниця позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженими судовими рішеннями, при розгляді іншої справи, (3) справа становить значний суспільний інтерес і має виняткове значення для скаржниці. Обґрунтувала так:
- розгляд справи у касаційному порядку Верховним Судом буде слугуватиме формуванню однакової судової практики в цій категорії цивільних справ, оскільки відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах;
- оскаржені судові рішення змушують позивачку звертатися до суду з вимогою про поділ майна подружжя, об'єктивний розгляд якої буде унеможливлений через те, що позивачка не зможе спростувати обставини про наявність у відповідача права на частку спірного майна, а також розмір цієї частки, встановлені судами під час розгляду іншої справи про поділ майна подружжя;
- від результату цієї справи залежить матеріальне становище скаржниці. Вона разом з донькою не мають іншого житла, крім квартири, й іншого майна. Відповідач багато років не користується квартирою, має можливість жити у його батьків або купити собі житло. Він відмовляється сплачувати за надані комунальні послуги, які розраховуються відповідно до кількості зареєстрованих у квартирі осіб.
6. Верховний Суд вважає, що скаржниця не обґрунтувала фундаментальність питання права у цій справі для формування єдиної правозастосовної практики. Можливий вплив бажаного для скаржниці висновку щодо застосування норм права на саму скаржницю не підтверджує такий фундаментальний характер. Вона не довела, що буде позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженими судовими рішеннями під час розгляду іншої справи, бо не зазначила про наявність такої справи, а лише вказала про можливе звернення до суду з новим позовом, предметом якого може бути, зокрема, квартира. Скаржниця не продемонструвала інтерес з боку суспільства до розгляду та вирішення справи № 207/3834/23, як і те, що цей інтерес є значним. Її доводи про винятковість справи не можна вважати належно обґрунтованими. Скаржниця зазначила, що відповідач не користується квартирою, та не вказувала, що сама позбавлена можливості такого користування. Стверджувала, що не має іншого житла та майна, однак підтверджень такої відсутності не надала.
7. У касаційній скарзі скаржниця не зазначила інших випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за яких можливо оскаржити у касаційному порядку судове рішення, яке за загальним правилом оскаржити до Верховного Суду не можна. З огляду на викладене у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
8. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (частина четверта статті 10 ЦПК України).
8.1. Пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру.
8.2. Згідно з практикою ЄСПЛ право доступу до суду є невід'ємною складовою права на суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції (див. mutatis mutandis рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36).
8.3. «Право на суд» не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх «цивільних прав та обов'язків», пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (див. mutatis mutandis рішення від 16 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland), заява № 28249/95, § 53).
8.4. Застосовані державою обмеження не можуть применшувати право доступу до суду настільки, щоби порушувати саму сутність цього права. Крім того, обмеження права доступу до суду не є сумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо не переслідує легітимну мету і якщо відсутнє «пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою» (див. mutatis mutandis рішення від 28 травня 1985 рокуу справі«Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), заява № 8225/78, § 57; рішення від 21 вересня 1994 року у справі «Файєд проти Сполученого Королівства» (Fayed v. the United Kingdom), заява № 17101/90, § 65).
8.5. Скаржниця отримала доступ до судів першої й апеляційної інстанцій і мала можливість навести аргументи та докази на користь її позову. Право касаційного оскарження згідно з процесуальним законом обмежене. Це обмеження спрямоване на забезпечення виконання Верховним Судом завдання із забезпечення сталості та єдності судової практики у порядку та спосіб, визначені таким законом(частина перша статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Зазначена мета є легітимною.
8.6. Оскаржене судове рішення за загальним правилом не можна оскаржити у касаційному порядку. Передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків скаржниця не навела. За таких умов обмеження на подання касаційної скарги є пропорційними вказаній легітимній меті та не порушують сутність права скаржниці на доступ до суду.
Керуючись статтями 260, 261, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 13 лютого 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 вересня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності.
2. Копію ухвали надіслати особі, яка подала цю скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Судді Д. А. Гудима
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко