13 листопада 2024 року
м. Київ
Справа № 607/10813/23
Провадження № 61-14140ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув питання щодо відкриття касаційного провадження
за касаційною скаргою ОСОБА_1 (далі - скаржник), в інтересах якого діє адвокат Варода Павло Борисович (далі - адвокат),
на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 квітня 2024 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 2 жовтня 2024 року
у справі за позовом ОСОБА_2 (далі - позивачка) до скаржника про припинення права власності на частку у спільному майні та визнання права власності і
1. У червні 2023 року позивачка звернулася до суду з позовом, у якому просила:
(1) припинити право власності скаржника на 3/100 частини квартири АДРЕСА_1 (далі - квартира);
(2) припинити право власності скаржника на 1/2 частину нежитлового приміщення АДРЕСА_2 (далі - нежитлове приміщення);
(3) визнати за позивачкою право власності на 3/100 частини квартири;
(4) визнати за позивачкою право власності на 1/2 частину нежитлового приміщення.
2. 15 квітня 2024 року Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області ухвалив рішення, згідно з яким задовольнив позов.
3. 7 травня 2024 року цей суд ухвалив додаткове рішення, згідно з яким стягнув зі скаржника на користь позивачки 22 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 667,50 грн витрат на визначення ринкової вартості майна.
4. 2 жовтня 2024 року Тернопільський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою залишив без змін рішення та додаткове рішення суду першої інстанції.
5. 23 жовтня 2024 року адвокат в інтересах скаржника сформував у системі «Електронний суд» касаційну скаргу (вх. № 33561/0/220-24 від 23 жовтня 2024 року), у якій просив скасувати зазначені судові рішення й ухвалити нове - про відмову в задоволенні позову.
6. 24 жовтня 2024 року адвокат подав через систему «Електронний суд» квитанцію про відправлення 23 жовтня 2024 року на ім'я позивачки листа з описом вкладення (вх. № 33672/0/220-24 від 24 жовтня 2024 року).
7. Верховний Суд вважає, що підстав для відкриття касаційного провадження немає.
7.1. Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (пункт 1 частини другої статті 394 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
7.2. Не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково (пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України).
7.3. Конституційний Суд України у рішенні від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023 у справі щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах визнав таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
7.4. Додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усувають недоліки судового рішення, пов'язані з порушенням вимог щодо повноти останнього. Додаткове рішення не може змінити суті основного, містити висновки про права й обов'язки осіб, які не брали участі у справі, вирішувати вимоги, які суд не розглядав у судовому засіданні. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове до нього рішення втрачає силу. Отже, додаткове рішення є невід'ємною частиною основного (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 червня 2018 року у справі № 756/4441/17 (провадження № 61-17081св18)).
7.5. Предметом спору є право власності на частку у спільному майні. Згідно з рішеннями судів першої й апеляційної інстанцій згідно з довідкою, яку склав оцінювач Тернопільської торгово-промислової палати, вартість квартири становить 2 037 500,00 грн, а відповідно до акта приймання-передання нерухомого майна від 11 червня 2020 року, підписаного Товариством з обмеженою відповідальністю «Тернопільбуд» і позивачкою, остання прийняла нежитлове приміщення, вартість якого становить 20 060,00 грн. З огляду на зазначене ціна позову становить: ((2 037 500,00 грн х 3 / 100) + (20 060,00 грн х 1/2)) х 2 = 142 310,00 грн, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (757 000,00 грн = 250 х 3028,00 грн такого мінімуму, визначеного у статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік»).
7.6. Скаржник у касаційній скарзі зазначив, що справа має для нього виняткове значення, бо згідно з оскарженими судовими рішеннями його невиправдано позбавили права власності на єдине житло, чим завдали йому істотної шкоди. До цієї скарги додав ордер, квитанцію про сплату судового збору та квитанцію про відправлення позивачці листа з описом вкладення. Доказів того, що квартира є його єдиним житлом, не надав. Тому Верховний Суд вважає, що зазначений аргумент скаржника не можна вважати обґрунтованим. Потребу в касаційному перегляді судових рішень у цій справі скаржник належно не мотивував. Наявність інших випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за яких судові рішення у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, можливо оскаржити у касаційному порядку, скаржник не обґрунтував. Тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
8. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (частина четверта статті 10 ЦПК України).
8.1. Пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру.
8.2. Згідно з практикою ЄСПЛ право доступу до суду є невід'ємною складовою права на суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції (див. mutatis mutandis рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36).
8.3. «Право на суд» не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх «цивільних прав та обов'язків», пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (див. mutatis mutandis рішення від 16 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland), заява № 28249/95, § 53).
8.4. Застосовані державою обмеження не можуть применшувати право доступу до суду настільки, щоби порушувати саму сутність цього права. Крім того, обмеження права доступу до суду не є сумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо не переслідує легітимну мету і якщо відсутнє «пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою» (див. mutatis mutandis рішення від 28 травня 1985 рокуу справі«Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), заява № 8225/78, § 57; рішення від 21 вересня 1994 року у справі «Файєд проти Сполученого Королівства» (Fayed v. the United Kingdom), заява № 17101/90, § 65).
8.5. Скаржник отримав доступ до судів першої й апеляційної інстанцій і мав можливість навести аргументи та докази проти позовних вимог. Право касаційного оскарження згідно з процесуальним законом обмежене. Це обмеження спрямоване на забезпечення виконання Верховним Судом завдання із забезпечення сталості та єдності судової практики у порядку та спосіб, визначені таким законом(частина перша статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Зазначена мета є легітимною.
8.6. Судове рішення, яке оскаржив скаржник, за загальним правилом у касаційному порядку оскаржити не можна. Передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків немає. За таких умов обмеження на подання касаційної скарги є пропорційними вказаній легітимній меті та не порушують сутність права скаржника на доступ до суду.
Керуючись статтями 260, 261, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 квітня 2024 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 2 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про припинення права власності на частку у спільному майні та визнання права власності.
2. Копію ухвали направити особі, яка подала цю скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Судді Д. А. Гудима
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко