Справа № 629/7656/23
Номер провадження 2/629/1449/24
РIШЕННЯ
19.11.2024 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області у складі головуючого судді Каращука Т.О., за участю секретаря судового засідання -Лукаренко А.Р., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у м.Лозова цивільну справу №629/7656/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за договором позики,- представник позивача -адвокат Мартиненко Володимир Володимирович, -
25.12.2023 року представник позивача звернувся до Лозівського міськрайонного суду Харківської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики №6754177 від 16.02.2020 року в розмірі 14 608, 87 гривень, судового збору у сумі 2 684,00 гривень та витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 гривень. В обґрунтування позову, представник зазначив, що 16.02.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ" (далі кредитодавець) та ОСОБА_1 (далі позичальник) було укладено договір позики №6754177, шляхом обміну електронними повідомленнями та прийняття умов, підписаний в порядку, визначеному ст.12 ЗУ «Про електронну комерцію». Відповідно до п.2 кредитного Договору, кредитодавець надає клієнту кредит в сумі 8 000,00 грн, а позичальник зобов'язується повернути кредитодавцю таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково, та сплатити кредитодавцю плату (проценти) від суми позики. За цим договором сторони визначили, що строк позики складає 30 днів, з відповідною базовою ставкою 1,60 % в день та розміром акційних процентів 0,64 % в день. Також відповідно до умов п.2 Договору визначено, що розмір процентів на прострочену позику складає 2,70 % в день. Кредитодавець на виконання умов договору надав позичальнику грошові кошти у розмірі 8 000,00 грн строком на 30 днів. ОСОБА_1 своїх зобов'язань за договором не виконала, у зв'язку з чим утворилася заборгованість, яка станом на 27.10.2020 року (дата відступлення права вимоги) становить 12 391,25 грн. 10.07.2020 року між ТОВ "1БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ" та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» (далі ТОВ "ФК "Профіт капітал") укладено Договір факторингу №10072020. Відповідно до п.2.1 Договору факторингу Первісний кредитор зобов'язується передати Новому кредитору права вимоги,зазначені в Реєстрі прав вимог, а новий кредитор зобовязується їх прийняти. 27.10.2020 року між сторонами за Договором факторингу було підписано Реєстр прав вимоги №108, відповідно якого право вимоги за договором позики №6754177 від 16.02.2020 року перейшло до ТОВ "ФК "Профіт капітал". Посилаючись на вказані обставини, представник позивача просить стягнути з відповідачки суму заборгованості за договором позики в розмірі 12 391,25 грн, станом на 27.10.2020 року та нараховані у відповідності до ст.625 ЦК України 3% річних в сумі 493,95 грн, заборгованість за інфляційними втратами в сумі 1 723,67 грн, що у загальній сумі становить 14 608,87 гривень.
17.04.2023 року було винесено заочне рішення по справі.
За заявою представника відповідачки було скасовано заочне рішення та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, надано строк учасникам для подання заяв по суті.
30.09.2024 року представником ОСОБА_1 - адвокатом Баллою В.В. було подано відзив на позов, в якому він зазначив, що позовні вимоги є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсності. В обгрунтування вказав, що ОСОБА_1 з ТОВ "1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ" не укладала жодних договорів позики, крім того, останнім не надано до суду договору позики, який би був підписаний власноруч відповідачкою,
також не надано доказів того, що саме відповідачка проходила ідентифікацію для укладення договору в електронній формі, електронна пошта " ІНФОРМАЦІЯ_1 " на яку відповідачці направлявся одноразовий ідентифікатор їй не належить. Позивачем не надано доказів надання та отримання відповідачкою підтвердження ознайомлення з детальним розписом сукупної вартості кредиту, право дострокового повернення, інформації про умови кредитування, графіку платежів, права та обов'язки сторін умови кредитування, а отже відсутні обов'язкові умови договору, передбачені чинним законодавством України для кредитів. Також представник зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази того, що під час нібито укладення договору позики діяла та сама редакція договору, на яку посилається позивач, оскільки надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг та Тарифи мають мінливий характер, крім того не мають підпису відповідачки, а тому їх не можна вважати частиною кредитного договору. Представник вказує, що позивачем на підтвердження позовних вимог надано розрахунок заборгованості та довідку ТОВ "Фінансова компанія "Фінекспрес" про нібито перерахування кредитних коштів відповідачці, але дані докази не підтверджені первинними документами, не надано виписку з рахунку відповідачки, інших доказів підтверджуючих те, що ОСОБА_1 має заборгованість перед позивачем не надано. Як вказує представник відповідачки, позивачем не надано до суду ліцензії на провадження діяльності з надання фінансових послуг тим самим не доведено існування у нього права укладати договори факторингу. Відповідно до норм діючого законодавства позивач повинен був повідомити відповідачку про заміну кредитора, але остання в свою чергу, ніяких повідомлень про це не отримувала, позивачем не надано доказів направлення ОСОБА_1 такого повідомлення, що свідчить про те, що обов'язок зі сплати заборгованості відповідачки перед позивачем взагалі не настав. Крім того, представник відповідачки зазначає, що до правовідносин, які склалися між позивачем та відповідачкою слід застосувати положення Закону України "Про захист прав споживачів". Відносно вимоги позивача про стягнення з відповідачки витрат на правничу допомогу, то представник останньої вказує, що позивачем не доведено реальність надання його представником правничої допомоги та надання послуг передбачених договором, вартість яких він просить стягнути. Розмір витрат не співмірний з обсягом проведених робіт і наданих послуг, відсутній детальний опис робіт виконаних адвокатом, не надано попереднього розрахунку витрат.
Також, представник вказує, що між ним та відповідачкою укладено договір про надання правової допомоги та встановлено фіксований розмір гонорару у розмірі 12 000,00 гривень, який не залежить від обсягу послуг та часу витраченого адвокатом. На підтвердження надання послуг адвокат надає: договір про надання правової допомоги від 24.06.2024 року, акт прийому-передачі послуг від 24.06.2024 року та довідку про проведену адвокатом роботу. Враховуючи вищевикладене представник відповідачки просить відмовити у задоволенні позовних вимог, застосувати до позовних вимог строк позовної давності та стягнути з позивача на користь відповідачки витрати на правничу допомогу у розмірі 12 000,00 гривень та судовий збір за подання заяви про перегляд заочного рішення у розмірі 484,48 грн.
Вивчивши матеріали справи та відзив на позовну заяву, судом встановлені наступні факти та відповідні правовідносини.
Судом встановлено, що 16.02.2020 року між ТОВ "1БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ" та ОСОБА_1 укладено договір позики №6754177, за умовами якого відповідачка отримала позику в сумі 8 000,00 грн строком на 30 днів та зобов'язалася 15.03.2020 року повернути товариству таку ж суму грошових коштів та сплатити проценти за користування позикою за базовою ставкою 1,60% на день, процентна ставка за прострочене користування позикою становить 2,70 % у день; проценти нараховуються щоденно, включаючи дати отримання та повернення на залишок позики, у випадку дострокового повернення підлягають перерахунку. Договір позики №6754177 укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції, та підписано накладенням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, про що свідчить п.5 договору.
Даний договір було підписано ОСОБА_1 електронним підписом з одноразовим ідентифікатором alz4EMn3hG 16.02.2020 року о 21:05:13, відповідно до ЗУ "Про електронну комерцію" (а.с.7-8).
Згідно з п.п. 4.1, 4.2 підписанням цього договору відповідачка підтвердила, що ознайомилася на сайті ІНФОРМАЦІЯ_2 / з повною інформацією щодо позикодавця та його послуги, що передбачена ст.12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»; до моменту підписання договору вивчила його та правила надання грошових коштів у позику, у тому числі і на умовах фінансового кредиту, розміщені на сайті ІНФОРМАЦІЯ_2 , їх зміст, суть, об'єм зобов'язань сторін та наслідки укладення цього договору їй зрозумілі.
Проте позивач жодним чином не надає підтверджень, що саме ці правила мав на увазі позивач, коли відповідачка підписувала договір, а також те, що вказані документи на момент укладення договору взагалі містили умови зазначені в цих документах, що додані до позовної заяви в розмірах і порядку нарахування. Крім того, правила із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (фінансової установи), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15), постанові Верховного Суду від 01 листопада 2019 року по справі № 910/13940/18 та у правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постанові від 03 липня 2019 року по справі № 342/180/17.
Надані позивачем правила, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою договору позики й щодо будь-яких інших встановлених ними нових правил, чи можливості використання фінансовою установою додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в договорі позичальника, який безпосередньо підписаний останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважує (постанова від 03.07.2019 року у справі №342/180/17), що пересічний споживач фінансових послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права, бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Правил надання банківських послуг, оскільки Правила надання грошових коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання фінансових послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 позикодавець дотримав вимог, передбачених ч. 2 статті 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими позикодавець.
10.07.2020 року між ТОВ "1БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ" та ТОВ "ФК "Профіт капітал" укладено Договір факторингу №10072020. Відповідно до п.2.1 Договору факторингу Первісний кредитор зобов'язується передати Новому кредитору права вимоги, зазначені в Реєстрі прав вимог, а новий кредитор зобов'язується їх прийняти.
27.10.2020 року між сторонами за Договором факторингу було підписано Реєстр прав вимоги №108, відповідно якого право вимоги за договором позики №6754177 від 16.02.2020 року перейшло до ТОВ "ФК "Профіт капітал".
Положеннями ч.1 ст.517 Цивільного кодексу України встановлено, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення».
Таким чином, якщо позивач вважає, що він має право вимоги за Договором позики, то у нього повинні бути наявні належні і допустимі докази існування заборгованості Відповідача перед первісним кредитором, а отже, і перед позивачем.
Суд зауважує, що на відміну від кредитних договорів, договір позики є не консенсуальним, а є реальним договором, тобто, даний договір буде вважатись укладеним з моменту передачі іншій стороні Договору (в даному випадку відповідачу) грошових коштів за даним договором.
Таким чином, позивачу при стягненні заборгованості за договором позики, як реальним договором, треба доводити сам факт передачі коштів відповідачу. Водночас, з наявних в матеріалах справи документів, які долучив позивач до своєї позовної заяви, вбачається, що позивачем не надано жодного первинного бухгалтерського документа, що підтверджував факт здійснення господарської операції в тому числі, але не виключно, надання кредитних коштів первісним кредитором відповідачу, оплати відповідачем певних сум по договору позики, нарахування відсотків, тощо.
У Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30.01.2018 року по справі №161/16891/15-ц знаходить відображення стала позиція Верховного Суду стосовно необхідності дослідження саме первинних документів в справах щодо стягнення кредитної заборгованості. Причому важливими є наступні висновки: «Відмовляючи в задоволенні позову, суди виходили з того, що позивач у порушення вимог частини першої статті 60 ЦПК України в редакції Кодексу, що діяла на час розгляду справи, не довів належними доказами (первинними документами, оформленими відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність») наявність заборгованості у відповідача перед банком.». Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.»
Тобто, для доведення існування ймовірної заборгованості та встановлення розміру даної ймовірної заборгованості відповідача перед первісним кредитором (а отже, і перед позивачем). Позивач зобов'язаний був надати банківські виписки, платіжні доручення, меморіальні ордери та/або інші первинні бухгалтерські документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та Фінансову звітність».
Окрім того, як встановлено ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах; встановлених договором; а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Більше того, відповідно до абз.2 ч.1 ст.1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Тобто, для того щоб стягувати з Відповідача якусь уявну заборгованість Позивач зобов'язаний був довести належними та допустимими доказами (первинними бухгалтерськими документами, оформленими відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та Фінансову звітність в Україні») сам Факт надання коштів відповідачу первісним кредитором, що зроблено не було.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»: «1. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо).»
Позивачем разом з позовною заявою подані копії звернення TOB «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» від 17.07.2023 №17/07/23-27 (з доказами підпису ЕЦП) та відповіді на це звернення - Довідки ТОВ «ФК «ФІНЕКСПРЕС» від 18.07.2023 року №18/07-2023-6 (з доказами підпису ЕЦП).
Однак, дані документи не відповідають зазначеним вище ч.ч. 1, 2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що в принципі вже доводить, що вони не є первинними бухгалтерськими документами, а отже, не можуть бути належними доказами існування та розміру заборгованості, так ще й в принципі не доводять факт переказу позивачем відповідачу коштів за договором позики. Це твердження випливає з відповіді ТОВ «ФК «ФІНЕКСПРЕС» від 18.07.2023 року, а саме з наступного. Так зазначеною Довідкою вказується наступне: «ТОВ «ФК «ФІНЕКСПРЕС» було здійснено наступні успішні перекази: 1) 16.02.2020 року, сума 8000,00 грн. відбувся успішний переказ на картку № НОМЕР_1 . Номер платежу 6371748392577049962718370. Оскільки Компанія не здійснює операцій з готівковими грошима, а перекази коштів здійснюється виключно у безготівковій формі, видаткові касові ордери на суму переказу не складаються. Також умовами угод з банками-екваєрами, від яких фактично надходять на картки клієнтів кошти до переказу, передбачено надходження від Компанії загальних сум поповнення карток за визначений період, а не сум окремих транзакцій.
Дана відповідь ТОВ «ФК «ФІНЕКСПРЕС» не є достовірним та належним доказом факту переказу коштів Відповідачу.
Крім того, позивачем не надано належних доказів того, що картка № НОМЕР_1 на яку здійснювався переказ коштів належить саме відповідачці.
Таким чином, жодний з первинних бухгалтерських документів, оформлений відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» позивачем наданий не був, а отже суд фізично не має можливості встановити існування заборгованості Відповідача перед позивачем та можливий розмір такої заборгованості.
В Постанові від 20.05.2022 №336/4796/18 щодо того, що відсутність в матеріалах справи серед доказів первинного документа про видачу коштів, оформленого відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та Фінансову звітність», наприклад, виписки з особових рахунків клієнта тощо, то суд відмовляє позивачу в задоволенні позову через недоведеність наявності заборгованості.
Також, суд зауважує, що наданий позивачем разом з позовною заявою розрахунок заборгованості, складений представником самого позивача - адвокатом Мартиненком В.В., та не містить жодного підпису представників первісного кредитора, жодного підтвердження реальності господарської операції.
Розрахунок заборгованості є внутрішнім документом фінансової установи та не містить відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику в кредит.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 13.05.2020 року, справа №219/1704/17.
Тому, наданий розрахунок заборгованості не є належним доказом суми заборгованості.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідачки 3 % річних у розмірі 493,95 грн та інфляційні втрати у розмірі 1 723,67 грн. за період з 27.10.2020 року, тобто після відступлення права вимоги, по 23.02.2022 року.
На підтвердження вищевказаних сум позивачем надано розрахунок, який складений представником позивача адвокатом Мартиненком В.В.
Згідно ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).
Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань. Якщо інше не передбачено договором або спеціальними законами, законом, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, незалежно до сплати кредиторові.
Однак, оскільки, позивачем не доведено факт укладення договору з відповідачкою, а отже і наявність у неї грошових зобов'язань перед позивачем, беручи до уваги те, що позивачем не надано доказів того, що ОСОБА_1 до подання позову, висувалися вимоги про стягнення заборгованості, а отже підстави для застосування ст. 625 ЦК України, яка є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, відсутні, оскільки прострочення виконання грошового зобов'язання відсутнє.
Тому дана вимога позивача є необґрунтованою, а позовні вимоги в даній частині не підлягають задоволенню.
На спростування твердження представника відповідачки стосовно того, що позивачем не надано ліцензії на провадження діяльності з надання фінансових послуг, то суд зазначає, у матеріалах справи наявне свідоцтво про реєстрацію фінансової установи ТОВ «ФК «Профіт Капітал» видане 20.10.2015 року, додаток до свідоцтва з зазначенням видів фінансових послуг, які має право здійснювати компанія без отримання ліцензій та/або дозволів відповідно до законодавства, зокрема це надання позик та факторинг, копія витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.48-50).
Отже, враховуючи вищевказане, позивачем належними та допустимими доказами підтверджено існування у нього права укладати договори факторингу.
Відповідно до пункту 1 частини 1 ст.ст. 512, 514 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як вбачається з п.2.4. договору факторингу №10072020 від 10.07.2020 року фактор протягом 10 робочих днів з дня переходу до нього права вимоги зобов'язується від свого імені та за власний рахунок направити простою кореспонденцію письмові повідомлення боржнику про відступлення права вимоги фактору.
Отже, отримання згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язані є обов'язковою передумовою здійснення такої заміни, якщо ця умова погоджена сторонами договору, за яким здійснюється заміна кредитора, або така умова прямо визначена законом.
Дана позиція суду узгоджується з позицією Верховного Суду, що відображена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.05.2018 у справі № 910/14716/17.
З огляду на викладене, відповідно до умов договору, новий фактор, тобто позивач, зобов'язаний був письмово повідомити ОСОБА_1 про відступлення первісним кредитором права вимоги.
Клопотання сторони відповідача про застосування строку позовної давності не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
02.04.2020 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX від 30.03.2020, відповідно до якого згідно з пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257…цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 «Про запобігання
поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» визначено, що з 12.03.2020 року до 03.04.2020 року на усій території України встановлено карантин.
У подальшому постановами Кабінету Міністрів України від № 239 від 25.03 2020 року, № 291 від 22.04.2020, № 392 від 20.05.2020, № 641 від 22.07.2020 року, № 104 від 17.02.2021, № 405 від 21.04.2021, № 611 від 16.06.2021, № 855 від 11.08.2021, № 981 від 22.09.2021, № 1336 від 15.12.2021, № 229 від 23.02.2022, № 630 від 27.05.2022, № 928 від 19.08.2022, 1423 від 23.12.2022 року, № 383 від 25.04.2023 року карантин продовжувався до 30.06.2023 року на усій території України.
Згідно з пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України: У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Таким чином трирічний строк позовної давності продовжувався на час дії карантину та продовжується у період дії воєнного стану, тому суд вважає, що строк позовної давності не є таким, що пропущено позивачем, з урахуванням вищевикладеного.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Положеннями ч. 6 ст. 81 ЦПК України встановлено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, § 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Suominen v. Finland» від 01 липня 2003 року № 37801/97, § 36,). Ще одне призначення обґрунтування рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 30).
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за договором позики.
Статтею 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Так, представником позивача заявлено до стягнення витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000, 00 грн та суму судового збору у розмірі 2 684,00 грн, а представником відповідача витрати на правничу допомогу у сумі 12 000, 00 грн та судовий збір за подання заяви про перегляд заочного рішення у розмірі 484,48 грн.
Відповідно до ч.2 ст.137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Так, зважаючи на те, що за результатами розгляду справи, витрати на правничу допомогу, понесені позивачем, та інші витрати відшкодуванню не підлягають, судом буде вирішено лише питання відшкодування витрат на правничу допомогу відповідачці.
З ч.1 ст.137 ЦПК України вбачається, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
У відзиві представник відповідачки просив стягнути з позивача витрати на правничу допомогу у сумі 12 000, 00 грн.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, виснувала про можливість існування «гонорару успіху» як форми оплати винагороди адвокату; визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правової допомоги такого виду винагороди як «гонорар успіху», що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). При цьому зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зауважено, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Вказаний висновок також викладено в додатковій постанові КЦС ВС від 03.10.2024 року у справі №357/8695/23.
Присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ЄСПЛ застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява №19336/04, § 268)).
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява №31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі ВС від 23 листопада 2020 року у справі № 638/7748/18, про те, що інформація, яка міститься в акті приймання правничої допомоги, зокрема перелік наданих послуг та фіксований розмір гонорару, не може вважатися тим розрахунком (детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат часу по кожному з видів робіт, необхідних для надання правничої допомоги), подання якого є необхідною умовою для стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Неподання стороною, на користь якої ухвалено судове рішення, такого розрахунку позбавляє іншу сторону можливості спростовувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу.
До матеріалів справи, на підтвердження понесених відповідачкою витрат, долучено: копію Договору про надання правової допомоги від 24.06.2024 року, копію акту прийому-передачі послуг від 29.06.2024 року, копію довідки про проведену адвокатом роботу від 29.06.2024 року, ордер на надання правничої допомоги.
Відповідно до вищевказаних документів, сума гонорару адвоката Балли В.В. є фіксованою, не залежить від обсягу наданих робіт та становить 12 000,00 гривень.
Окрім того, суд звертає увагу, що розгляд даної справи проводився в порядку спрощеного позовного провадження, ціна позову з яким ТОВ «ФК «Профіт Капітал» звернулося до ОСОБА_1 становить 14 608,87 грн.
Так, враховуючи вищевикладене, перевіривши подані представником докази, беручи до уваги відсутність детального опису робіт виконаних адвокатом, виходячи з принципу розумності та співмірності, суд вважає за можливе стягнути витрати частково, а саме у сумі 5 000,00 грн.
Щодо стягнення судового збору за подання заяви про перегляд заочного рішення, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що заяву про перегляд заочного рішення подану відповідачкою було задоволено, суд вважає за необхідне стягнути судовий збір з позивача на користь відповідачки.
Керуючись ст.ст. ст.ст. 4, 12, 76 81, 139, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 280-284, 354, 355 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за договором позики - відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000, 00 гривень та судовий збір у розмірі 484,48 грн.
Рішення може бути оскаржене в Харківський апеляційний суд шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Інформація про сторони:
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал», код ЄДРПОУ 39992082, адреса: вул.Набережно-Лугова, буд.8, м. Київ, 04071, адреса для листування: пр-т. Л. Каденюка, буд.23, а/с 57, м. Київ, 02094.
Відповідачка - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Суддя Т.О. Каращук