20.11.2024
справа №630/321/22
провадження №1-кп/642/111/24
20 листопада 2024 року м. Харків
Ленінський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
обвинуваченого - ОСОБА_4 ,
захисника - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12022221320000028 від 07.06.2022 у відношенні ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень-злочинів, передбачених ч. 2, 3 ст. 307 КК України, -
В провадженні Ленінського районного суду м. Харкова перебуває кримінальне провадження у відношенні ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень-злочинів, передбачених ч. 2, 3 ст. 307 КК України.
Згідно ухвали Ленінського районного суду м. Харкова від 25 вересня 2024 року запобіжний захід у вигляді тримання під вартою ОСОБА_4 було продовжено, строк якого закінчується 23 листопада 2024 року.
У судовому засідання прокурор подала клопотання про доцільність продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та зазначила, що ризики, передбачені п. 1, 5 ч. 1 ст. 177, які стали підставою обрання запобіжного заходу не зменшились та продовжують існувати.
Зазначила, що без застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до ОСОБА_4 , останній, усвідомлюючи тяжкість вчинених ним кримінальних правопорушень-злочинів, передбачених ч.ч. 2, 3 ст. 307 КК України за одне з яких передбачене максимальне покарання у вигляді позбавлення волі від 9 до 12 років з конфіскацією майна, тобто особливо тяжкого злочину, не маючи міцних соціальних зв?язків, з метою уникнення кримінальної відповідальності може покинути територію Харківської області і ухилитися від суду. Таким чином, продовжує існувати ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України - можливість здійснення спроб переховуватись від суду. Крім того, ОСОБА_4 вчиняв дані злочини впродовж тривалого періоду часу, з корисливих мотивів, оскільки не має будь-яких офіційних джерел доходу, у зв'язку з чим, не виключена можливість того, що саме відсутність джерела доходу стало підставою для вчинення підозрюваним умисного особливо тяжкого злочину, за який йому повідомлено про підозру та в подальшому, перебуваючи поза умовами ізоляції, з метою забезпечення своїх елементарних життєвих потреб, може продовжити вчиняти аналогічні злочини. В даному випадку продовжує існувати ризик, передбачений п.5 ч.1 ст.177 КПК України - можливість вчинення іншого кримінального правопорушення. Враховуючи викладене, а саме продовження існування ризиків, передбачених п.п.1, 5 ч.1 ст.177 КПК України, а також неможливістю забезпечення належної процесуальної поведінки ОСОБА_4 , шляхом застосування щодо нього більш м'яких запобіжних заходів, з метою забезпечення виконання ОСОБА_4 покладених на нього кримінальним процесуальним законодавством процесуальних обов'язків, у якості особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження - обвинуваченого прокурор просила задовольнити клопотання про продовження строку запобіжного заходу.
Обвинувачений ОСОБА_4 та його захисник в судовому засіданні просили змінити обраний щодо обвинуваченого запобіжний захід у виді тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, посилаючись на відсутність, на їх думку, на даний час ризиків, передбачених ч. 1 ст.177 КПК України та вказуючи на те, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом. Так, будь-яких доказів щодо можливого переховування обвинуваченого від суду прокурор не надав, вказаний ризик має характер лише припущення, а враховуючи, що обвинувачений не визнає своєї вини, то бажає доводити свою невинуватість лише в суді в межах правових інституцій. Крім того, лише наявність обвинувачення у вчиненні умисного особливо тяжкого злочину, не може бути доказом продовженням обвинуваченим злочинної діяльності, саме на підставі незаконно отриманих показань обвинуваченого ґрунтується обвинувачення. Жодних додаткових доводів в обґрунтування наявних ризиків сторона обвинувачення на протязі всього строку тримання під вартою ОСОБА_4 не наводить. ОСОБА_4 вже тримається під вартою починаючи з 11.07.2022 року, тому переховуватися від суду, порушувати будь-яким чином закон обвинувачену нема сенсу. Обвинувачений частково визнає свою вину, але в іншій частині буде доводити свою невинуватість. У період з 13.08.2021 року по 13.10.2021 року,(тобто ще до затримання) та у період з 01.07.2022 року по 06.07.2022 року Обвинувачений проходив реабілітацію у центрі адоптації у громадській організації «Друге життя».
Захисник зазначив, що стороною обвинувачення не досліджувалося можливості застосування до обвинуваченого ОСОБА_4 іншого запобіжного заходу, не пов?язаного із триманням останнього під вартою, про те, враховуючи встановлені обставини та відсутність ризиків які не існують на даний час, через що адвокат приходить до висновку про можливість застосування іншого запобіжного заходу стосовно обвинуваченого не пов?язаного з утриманням під вартою.
Одночасно вказує, що ОСОБА_4 має постійне місце проживання, нещодавно одружився, а тому саме запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту забезпечить виконання обвинуваченим своїх процесуальних обов'язків та його особисту безпеку.
Згідно до вимог ст. 331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу 2 місячного строку.
Вислухавши думки учасників провадження суд вважає наступне:
відповідно до ст. 178 КПК при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 нього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих кронами кримінального проваджений матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:
1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального
правопорушення;
2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного,
обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він
підозрюється, обвинувачується;
3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого;
4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного
проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців;
5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;
6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого;
7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;
8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;
9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо
вони застосовувалися до нього раніше;
Так, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання осіб під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахування конкретних обставин. Тримання осіб під вартою може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства які незважаючи на існування презумпції невинуватості переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
При розгляді питання про доцільність тримання осіб під вартою судовий орган повинен брати до уваги факти які можуть мати відношення до справи: характер «обставини» і тяжкість передбачуваного злочину, обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин, покарання яке можливо буде призначене в результаті засудження, характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством.
Аналогічні відображення принципів вирішення питання застосування щодо особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою міститься в положеннях ст.ст. 177, 178, 183 КПК України.
Також, практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства, а відтак суд не приймає доводи захисника та обвинуваченої щодо зміни запобіжного заходу на більш м'який, не пов'язаний з триманням під вартою.
Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 199 КПК України, клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Згідно п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований: до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
При вирішенні питання про запобіжний захід, суд враховує, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні умисного особливо тяжкого злочину, за який передбачене покарання у вигляду позбавлення волі віл 9 до 12 років, офіційно не працевлаштований, даних про наявність у нього міцних соціальних зв'язків не надано, раніше не судимий, будь-яких нових даних про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, для застосування стосовно обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою в судовому засіданні на цій стадії процесу не встановлено.
За таких обставин суд вважає, що ОСОБА_4 , враховуючи тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення, перебуваючи на волі може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, у цьому ж кримінальному провадженні, а також вчинити інші кримінальні правопорушення, тобто ризики, які були враховані судом при обранні йому такого запобіжного заходу не зменшилися, у зв'язку з чим вважає, що доцільно продовжити відносно обвинуваченого строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Надаючи оцінку можливості обвинуваченим переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого кримінального правопорушення може вдатися до відповідних дій. При цьому, слід урахувати, що військова агресія проти України, є обставиною (ризиком), яка суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях та якісно погіршує криміногенну обстановку, внаслідок чого, даний ризик є актуальним.
Фактичні обставини інкримінованих ОСОБА_4 кримінальних правопорушень, а також систематичність його дій, разом з відомостями щодо особи обвинуваченого, свідчать про його підвищену суспільну небезпеку, що у сукупності із тяжкістю можливого покарання спростовує доводи захисника.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Враховуючи характер обставин вчинення кримінального правопорушення, є ймовірність ризику того, що обвинувачений може переховуватись від слідства та суду; а також, враховуючи, що обвинуваченому відомі дані свідків, та приймаючи до уваги специфіку отримання показань свідків під час судового розгляду, ймовірна можливість незаконного впливу на них.
Обвинувачений ОСОБА_4 не має законних джерел отримання заробітку, стійких соціальних зв'язків, через що за місцем мешкання його нічого не утримує, що вказує на неможливість застосування щодо нього більш м'якого запобіжного заходу та те, що з метою ухилення від кримінальної відповідальності та у пошуках матеріального збагачення може переховуватись від суду якщо до нього буде застосований запобіжний захід, не пов'язаний із позбавленням волі, що свідчить про існування ризику передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Обґрунтованість обвинувачення підтверджується фактичними доказами, що містяться в матеріалах провадження. Вказане свідчить про достатні підстави вважати, що обвинувачений може здійснити дії, запобігання яким шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів є неможливим та не ефективним.
Порядок розгляду судом клопотання про продовження запобіжного заходу відповідає вимогам п.п. 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практиці Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства. Згідно п. 48 рішення "Чеботарь проти Молдови" № 3561/06 від 13.11.2007 р. Європейський Суд з прав людини зазначив "Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності ст. 5, 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення ні в момент арешту, ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, в кінцевому рахунку, пред'явленні обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання". (рішення у справі "Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства" від 30 серпня 1990 року, п.32, Series A, №182 та Мюррей проти Сполученого Королівства" від 28 жовтня 1994 року, п.55, Series A, № 300-A).
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Феррарі-Браво проти Італії» №9627/81 від 14 березня 1984 року суд зазначив, що «питання про те, що арешт або тримання під вартою до суду є виправданими тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, ставити не можна, оскільки це є завданням попереднього розслідування, сприяти якому має й тримання під вартою»; у справі «Мюррей проти Сполученогс Королівства» №14310/88 від 23 жовтня 1994 року «факти, які є причиною виникнення підозрі не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування вирок) чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процес) кримінального розслідування».
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу. Наявність підстав для тримання особи під вартою та доцільність продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини «Тейс проти Румунії», автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому при вирішенні питання про продовження відносно ОСОБА_4 , строків тримання під вартою суд виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а з необхідності уникнення ризиків, визначених ст. 177 КПК України.
Твердження захисника щодо наявності у обвинуваченого батьків, дружини та місця проживання, як показника міцних соціальних зв'язків, суд не може взяти до уваги, оскільки, ця обставина існувала на час вчинення правопорушення і не стала стримуючим фактором для обвинуваченого від противоправних дій. Вказане не є підставою для зміни запобіжного заходу на більш м'який.
Крім того, обставини, на які посилається адвокат, а саме щодо наявності в обвинуваченого малолітнього сина не підтверджені жодними доказами.
Таким чином, пояснення сторони захисту жодним чином вказані висновки не спростовують, а строк утримання обвинуваченого під вартою є необхідною мірою в ній з огляду на те, що в ході судового розгляду було встановлено наявність передумов регламентованих п.п. 1-3 ч. 1 ст. 194, ст.199 даного Кодексу.
В той же час, будь-яких доказів про зменшення чи відсутність ризиків передбачених п.1, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, ні обвинувачений, ні захисник не надали.
Обраний відносно обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відповідає характеру та тяжкості діянь, яке йому інкримінується, кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу.
Суд також вважає, що зміна обвинуваченому обраного відносно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на більш м'який запобіжний захід буде недостатніми для запобігання ризикам, встановленим ст.177 КПК України.
З врахуванням викладеного, приймаючи до увагу практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього та подальшого ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя, суд приходить до висновку, що для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків та для запобігання спробам переховуватися від суду, доцільно на даній стадії судового провадження продовжити обвинуваченому строк тримання під вартою.
Приймаючи до уваги, що розгляд даного обвинувального акту триває, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжкого та особливо тяжкого кримінального правопорушення, а також, що на цей час у суду немає підстав вважати відсутніми ризики, які передбачені ст. 177 КПК України та які були враховані раніше, суд приходить до висновку, що обраний відносно нього запобіжний захід слід продовжити ще на 60 діб.
На підставі викладеного, керуючись ст. 177, 194, 199, ч. 3 ст. 331 КПК України, суд -
У задоволенні клопотання захисника ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обраного відносно ОСОБА_4 на запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту - відмовити.
Клопотання прокурора ОСОБА_3 про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 - задовольнити.
Продовжити відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень-злочинів, передбачених ч. 2,3 ст. 307 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в умовах ДУ «Харківський слідчий ізолятор» строком на 60 днів, а саме до 18 січня 2025 року включно.
Термін дії ухвали до 18 січня 2025 року.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Для ОСОБА_4 строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення йому копії даної ухвали.
Ухвала в частині продовження тримання під вартою підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Повний тексту ухвали виготовлено 20.11.2024.
Суддя ОСОБА_1