Справа № 624/861/24
провадження № 1-кп/624/86/24
20 листопада 2024 року Кегичівський районний суд Харківської області у складі: головуючого - судді ОСОБА_1 , з участю секретаря ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду селища Кегичівка, Берестинського району, Харківської області кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42023222100000074 за обвинуваченням:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Бесарабівка, Кегичівського району, Харківської області, громадянина України, неодруженого, на утриманні маючого двох неповнолітніх дітей, непрацюючого, інвалідності немаючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично перебуваючого під вартою в ДУ «Харківський слідчий ізолятор», раніше не засудженого,
у вчиненні злочину передбаченого ст. 336 КК України,
з участю сторін кримінального провадження:
- обвинувачення: прокурора Кегичівського відділу Красноградської окружної прокуратури Харківської області ОСОБА_4
- захисту: обвинуваченого ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_5 ,
Судом встановлено, що у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Законом України № 2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» відповідно до п. 31 ч. 1 ст. 85 Конституції України та ст. 5 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні з 24.02.2022 введено воєнний стан.
В подальшому дія воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України та Законами України, востаннє Законом України від 23.07.2024 № 3891-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні». Тобто з 24.02.2022 по теперішній час в Україні діє правовий режим воєнного стану.
Відповідно до ст. ст. 1, 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», починаючи з 24.02.2022 по теперішній час в Україні діє особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування. Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях.
ОСОБА_3 , будучи військовозобов'язаним, визнаним придатним до військової служби під час загальної мобілізації, будучи обізнаним про призов за мобілізацією та заздалегідь попередженим про необхідність явки до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 08:00 годину 24.07.2023 для відправки до військової частини, за відсутності поважних причин, не маючи підстав для відстрочки чи звільнення від призову за мобілізацією, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, діючи з прямим умислом, 24.07.2023 року о 08:00 годині не з'явився до ІНФОРМАЦІЯ_2 для проходження військової служби та відправки до військової частини НОМЕР_1 , чим ухилився від призову на військову службу за мобілізацією в особливий період.
Дії ОСОБА_3 кваліфіковані за ст. 336 КК України, як ухилення від призову на військову службу під час мобілізації в особливий період.
Обвинувачений ОСОБА_3 у судовому засіданні винним себе визнав повністю. Пояснив, що не з'явився до воєнкомату для відправки до військової частини, з метою ухилення від призову на військову службу. У вчиненому щиро розкаявся, просив суворо не карати.
Визнавальні свідчення обвинуваченого суд вважає правильними та достовірними, а також такими, що відповідають матеріалам кримінального провадження, оскільки вони надані послідовно, несуперечливо та кладе в основу обвинувального вироку.
Зважаючи на те, що обвинувачений повністю визнав свою вину у вчиненні злочину, погодився з правовою кваліфікацією своїх дій, його свідчення відповідають суті обвинувачення, суд за згодою учасників судового провадження, які правильно розуміють обставини кримінального правопорушення, які ніким не оспорюються, переконавшись у добровільності позиції обвинуваченого, роз'яснивши йому положення ч. 3 ст. 349 КПК України про позбавлення в подальшому права оскаржувати ці обставини в апеляційному порядку, за відсутності сумнівів у добровільності позиції обвинуваченого, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються та обмежився допитом обвинуваченого.
Таким чином, суд знаходить вину обвинуваченого ОСОБА_3 повністю доведеною, а скоєне ним підлягаючим кваліфікації за ст. 336 КК України, як ухилення від призову на військову службу під час мобілізації в особливий період.
Призначаючи покарання обвинуваченому, у відповідності зі ст. 65 КК України та постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003 № 7 (із наступними змінами та доповненнями), суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Окрім того, метою призначення покарання, виходячи із положень ч. 2 ст. 50 КК України є не лише кара, а й виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.
При призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості скоєного правопорушення, дані про особу обвинуваченого, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Відповідно до ст. 12 КК України обвинувачений вчинив кримінальне правопорушення, яке відносяться до нетяжких злочинів.
Дослідженням даних про особу обвинуваченого ОСОБА_3 встановлено, що він раніше не судимий, на обліках органу пробації, у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, на утриманні має двох неповнолітніх дітей, має матір пенсійного віку, офіційно непрацевлаштований, за місцем проживання характеризується посередньо.
Відповідно до вимог ст. 66 КК України обставиною, яка пом'якшує покарання обвинуваченому, суд визнає щире каяття.
Відповідно до вимог ст. 67 КК України обставин, які обтяжують покарання обвинуваченому, судом не встановлено.
Суд приходить до висновку, що обставина, яка пом'якшує покарання обвинуваченому не є винятковою і не знижує істотним чином міру тяжкості скоєного злочину, не зменшує його суспільну небезпеку до рівня, що виходить за межі покарання, що виключає застосування до обвинуваченого ст. 69 КК України - призначення більш м'якого покарання, яке передбачено законом.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, згідно зі ст. 67 КК України, судом не встановлено.
Відповідно до ст.ст. 50, 65 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Виходячи із вказаних вимог закону особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. І в умовах збройної агресії з боку іншої держави, Захист Вітчизни набуває особливого значення. Тому наслідки ухилення від військової служби в цих умовах через покарання, повинні досягати такої мети, яка зможе запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, про що зазначено в ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 50 КК України.
Із врахуванням ступеня тяжкості скоєного злочину, передбаченого ст. 336 КК України, особи обвинуваченого, наявності обставини, що пом'якшує покарання та відсутність обставин, що обтяжують покарання, обставин скоєння кримінального правопорушення та відношення до скоєного, суд дійшов висновку про те, що виправлення обвинуваченого можливо лише в ізоляції від суспільства і призначає покарання ОСОБА_3 в мінімальних межах санкцій ст. 336 КК України, яке сприятиме його виправленню, оскільки саме таке покарання, на думку суду, є справедливим та достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
При цьому, суд переконаний, що відповідно до вимог частини 2 статті 65 КК України, дана міра покарання є справедливою і достатньою для виправлення ОСОБА_3 , попередження вчинення ним кримінальних правопорушень та відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності.
Підстав для застосування норм ст.ст. 69, 69-1, 75 КК України до обвинуваченого суд не знаходить, у зв'язку з відсутністю передумов, за яких дані правові норми мають змогу бути застосовані.
Обвинувачений тримається під вартою з 19 години 20 хвилин 09 вересня 2024 року на підставі ухвали слідчого судді Красноградського районного суду Харківської області від 09 вересня 2024 року, якою обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із можливістю внесення застави у розмірі 58400 гривень. Ухвалою Кегичівського районного суду Харківської області від 16 жовтня 2024 року запобіжний захід був продовжений до 14 грудня 2024 року з раніше визначеною заставою.
Оскільки суд призначає покарання у виді позбавлення волі та для забезпечення кримінального провадження щодо виконання вироку, відповідно до вимог ч. 4 ст. 374 КПК України, суд вважає за необхідне застосувати до ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили. При застосуванні обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у рішенні від 04 червня 2015 року (остаточне 04 вересня 2015 року) у справі «Руслан Яковенко проти України», в якому суд зазначив, що підсудний вважається таким, що перебуває під вартою «після засудження компетентним судом» у розумінні підпункту «а» пункту 1 статті 5 Конвенції, з моменту оголошення вироку судом першої інстанції, навіть якщо він ще не набрав законної сили і його можна оскаржити та національне законодавство України чітко передбачає, що суд, який постановляє вирок, повинен вирішити, який запобіжний захід застосовуватиметься до засудженого до набрання вироком законної сили (п. 46, п. 62).
За положеннями ч. 5 ст. 72 КК України попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день.
Судові витрати та речові докази відсутні.
Цивільний позов не заявлявся. Арешт не накладався.
Керуючись ст.ст. 373, 374 КПК України, суд
Визнати ОСОБА_3 винним в скоєнні злочину, передбаченого ст. 336 КК України та піддати його покаранню у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.
Початок строку відбування покарання рахувати з дня набрання вироком законної сили.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_3 в строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення з моменту фактичного затримання з 19 години 20 хвилин 09 вересня 2024 року по день набрання вироком законної сили, з розрахунку день попереднього ув'язнення за день позбавлення волі.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою ОСОБА_3 продовжити до набрання вироком законної сили, але не більше двох місяців, тобто до 20 січня 2025 року.
Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Кегичівський районний суд Харківської області протягом 30 днів з дня його проголошення.
Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 цього Кодексу.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Суддя ОСОБА_1