ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
07.11.2024Справа № 910/10379/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Полякової К.В., за участі секретаря судового засідання Саруханян Д.С., розглянувши за правилами загального позовного провадження матеріали справи
за позовом Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська бронетехніка"
про стягнення 2064166,67 грн.
за участі представників:
від позивача: Сідлецька А.М.
від відповідача: Тіньков Д.Л.
Державне підприємство Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська бронетехніка" про стягнення за державним контрактом від 28.10.2023 № 22/1-29-EDK-23 пені в розмірі 1206845,05 грн. та 857321,62 грн. процентів за користування коштами попередньої оплати.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати в закритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
У відзиві на позовну заяву відповідач наголосив, що затримка у виробництві і постачанні продукції була непередбачуваною та викликана винятковими обставинами. Одночасно відповідач указав на відсутність факту користування чужими коштами та просив зменшити розмір нарахованої пені.
У відповіді на відзив позивач зауважив, що доводи про порушення зобов'язань за зовнішньоекономічним контрактом не можуть бути враховані, оскільки таке порушення пов'язано виключно з невиконанням контрагентом відповідача зобов'язань за зовнішньоекономічним контрактом. Крім того, позивач просив відмовити в задоволенні зменшення розміру штрафних санкцій, враховуючи що відповідачем систематично допускається порушення державних контрактів в частині своєчасності поставки товарів оборонного призначення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
28.10.2023 між позивачем (замовник) та відповідачем (виконавець) укладено державний контракт на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення № 22/1-29-EDK-23, за умовами якого виконавець зобов'язується поставити замовнику з дотриманням вимог законодавства України, умов і вимог цього контракту товари оборонного призначення, найменування, кількість, вартість (ціна) та строки поставки яких зазначені в цьому контракті та в специфікації товарів оборонного призначення (додаток № 1 до контракту) для подальшого використання Збройними Силами України, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити товар в строки і на умовах, визначених цим контрактом.
До вказаного договору сторонами укладені додаткові угоди із додатками.
У пункті 2.2 договору (у редакції додаткової угоди від 06.06.2024 № 7) визначено, що загальна вартість (ціна) товару становить 1275190213,10 грн. без ПДВ.
Відповідно до специфікації (додаток 1 до додаткової угоди від 06.06.2024 № 7 до договору) відповідач зобов'язався поставити, зокрема, товар (одноразовий гранатомет РПГ-75М NSN код: 1310-16-000-0284) у кількості 590 штук, загальною вартістю 50285210,30 грн., у строк до 30.06.2024 року.
У додатковій угоді від 19.12.2023 № 2 до договору внесені зміни до найменування товарів, зазначених у специфікації, а саме на: «одноразовий гранатомет РПГ-75М» NSN код: 1310-16-000-0284.
Згідно з пунктом 2.9 договору (у редакції додаткової угоди від 27.02.2024 № 5 до договору) відповідно до вимог абзаців 4, 5 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 № 1070 "Деякі питання здійснення розпорядниками (одержувачами) бюджетних коштів попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти" за рішенням головного розпорядника бюджетних коштів розрахунки за товари здійснюються шляхом проведення попередньої оплати у розмірі до 97 (дев'яносто сім) відсотків від вартості (ціни) товару за Контрактом, що підлягає поставці у 2023 році на строк не більше як на 10 (десять) місяців з дати перерахування першої частими коштів на рахунок виконавця в такому порядку: оплата прямим банківським переказом до 30 % від вартості партії Товару, що буде поставлено в 2023 році здійснюється замовником на підставі рахунку, наданого Виконавцем після надання замовнику дозволу уповноваженого органу з експортного контролю країни походження товару та країни, в якій розміщується постачальник Товару на здійснення міжнародної передачі (транзиту) Товарів та транзитних ліцензій для товару від уповноважених органів. Оплата прямим банківським переказом до 67 % від вартості партії Товару, що буде поставлено в 2023 році здійснюється замовником після отримання повідомлення від Виконавця про готовність партії товару до відвантаження. Відповідно до вимог абзаців 4, 5 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 № 1070 "Деякі питання здійснення розпорядниками одержувачами) бюджетних коштів попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти" за рішенням головного розпорядника бюджетних коштів розрахунки за товари здійснюються шляхом проведення попередньої оплати у розмірі до 97 % від вартості (ціни) Товару за Контрактом, що підлягає поставці у 2024 році на строк не більше як на 10 (десять) місяців з дати перерахування першої частини коштів на рахунок Виконавця у такому порядку: оплата прямим банківським переказом до 30 (тридцяти) відсотків від вартості Товару, що буде поставлено в 2024 році здійснюється Замовником на підставі рахунку, наданого Виконавцем після надання Замовнику дозволу уповноваженого органу з експортного контролю країни походження товару та країни, в якій розміщується постачальник Товару на здійснення міжнародної передачі (транзиту) Товарів та транзитних ліцензій для Товару від уповноважених органів. Оплата прямим банківським переказом до 67 % від вартості кожної партії Товару, що буде поставлено в 2024 році здійснюється замовником після отримання повідомлення від Виконавця про готовність партії товару до відвантаження. Оплата прямим банківським переказом до 3 (трьох) відсотків від вартості товару, оплачується на підставі підписаного Сторонами акту приймання-передачі Товару за умови виконання всіх умов Контракту.
Із матеріалів справи слідує, що позивач перерахував на рахунок відповідача грошові кошти в сумі 413361474,50 грн., що підтверджується платіжною інструкцією від 19.12.2023 № 15 із зазначенням у призначенні платежу про передоплату за товари оборонного призначення згідно з рахунком від 14.12.2023 № 197 до контракту.
Водночас, відповідач поставку товару в кількості 590 штук, загальною вартістю 50285210,30 грн., у строк до 30.06.2024 не здійснив.
28.06.2024 компанія «BTG a.s.» листом №BTG-O-280624-01_v2 повідомила відповідача про критичний дефіцит пороху, що використовується в метальних зарядах РПГ-75М.
Листом №28062024-07к від 28.06.2024 відповідач повідомив позивача про відповідні обставини.
03.07.2024 позивач звернувся до відповідача з претензією про сплату штрафних санкцій у зв'язку з простроченням поставки товару, зокрема, на суму 50285210,30 грн.
У відповіді від 31.07.2024 на претензію відповідач зазначив, що порушення строків поставки 590 штук відбулося не з вини відповідача, оскільки ним було своєчасно укладено зовнішньоекономічний контракт, здійснено розрахунки з іноземним постачальником тощо. Також відповідач заперечував проти стягнення процентів за користування чужими коштами, оскільки кошти перебували в користуванні не більше ніж декілька годин.
Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 ЦК України).
Виходячи зі змісту статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина 1 статті 692 ЦК України).
Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 ЦК України).
Згідно з частиною 4 статті 231 ГК України, в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до підпункту 1 пункту 7.2. договору в разі порушення строків поставки товару що у разі порушення строків поставки Товару з Виконавця стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості Товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.
За арифметичним перерахунком суду нарахована за період з 01.07.2024 до 24.07.2024 на вартість непоставленого товару в сумі 50285210,30 грн. пеня в розмірі 1206845,05 грн. підлягає стягненню в повному обсязі.
Крім того, позивачем нараховано за період з 01.07.2024 до 24.07.202 на вартість непоставленого товару в сумі 50285210,30 грн. проценти за користування коштами попередньої оплати.
Відповідно до підпункту 5 пункту 7.2 договору в разі порушення Виконавцем зобов'язань щодо строків поставки Товару, за умови здійснення Замовником попередньої оплати, Виконавець зобов'язаний сплатити на користь Замовника проценти за користування коштами попередньої оплати (в частині вартості простроченого Товару) у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, від дня порушення строку поставки Товару до дня Виконавцем обов'язку щодо поставки Товару, визначеного згідно з абзацом першим пункту 3.3. цього Контракту.
Частина 3 статті 693 ЦК України передбачає, що на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.
Згідно з положеннями статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Частиною 2 статті 625 ЦК України конкретизовано визначений статтями 536 та 693 цього Кодексу обов'язок покупця сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за незаконне користування чужими грошовими коштами з визначенням додаткового зобов'язання боржника на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду на таке обмеження законодавця щодо розміру трьох процентів річних, Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 05.06.2020 у справі № 922/3578/18 висловила правову позицію про те, що частиною другою статті 625 ЦК України передбачено можливість визначення розміру процентів саме у річних, а не будь-яким іншим способом, передбаченим договором, та обмеження свободи сторін в укладенні договору на предмет визначення іншої методики нарахування процентів за незаконне користування чужими грошовими коштами згідно із статтями 693, 536, 625 ЦК України.
Як зазначено Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в згадуваній вище постанові, системний аналіз частини другої статті 536, частини другої статті 625 та статті 627 ЦК України дозволяє дійти висновку, що законодавцем не обмежено право сторін визначити у договорі розмір процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами. Однак, диспозитивний характер цих норм у цілому обмежується положенням частини другої статті 625 ЦК України, яка зазначає про стягнення трьох процентів річних, що має наслідком визначення таких процентів саме у річних, а не будь-яким іншим способом обчислення процентів за умовами договору. Отже, законодавцем передбачено, що договором може бути встановлено інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення (зокрема, в розмірі певного проценту за кожний день прострочення).
На необхідності врахування правової позиції Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеної у постанові від 05.06.2020 у справі № 922/3578/18, звертав увагу відповідач.
Одночасно судом установлено, що позивач згідно з платіжною інструкцією від 19.12.2023 № 15 перерахував на рахунок відповідача грошові кошти в сумі 413361474,50 грн. із зазначенням у призначенні платежу про передоплату за товари оборонного призначення згідно з рахунком від 14.12.2023 № 197 до контракту.
Відповідно до відмітки на вказаній платіжній інструкції датою виконання системою дистанційного обслуговування «Клієнт Казначейства - Казначейство» є 20.12.2023 року.
У свою чергу, відповідачем долучено до матеріалів справи копію платіжного документа щодо купівлі відповідачем 21.12.2023 валюти в розмірі 9841250 євро по курсу 41,35 грн. згідно з заявою клієнта на купівлю від 20.12.2023 № 1601, а також щодо здійснення попередньої оплати за контрактом від 01.11.2023 № 01112023/01 на суму 9841250 євро.
Отже, відповідачем у день отримання від позивача 20.12.2023 грошових кошти в сумі 413361474,50 грн. здійснено закупівлю іноземної валюти на суму 9841250 євро по курсу 41,35 грн. та сплачено дану суму в рахунок попередньої оплати за контрактом від 01.11.2023 № 01112023/01. Дані обставини свідчать про відсутність фактичного користування відповідачем коштами попередньої оплати.
Згідно з долученою до матеріалів справи копією контракту від 01.11.2023 № 01112023/01 із специфікацією, що укладений між відповідачем та Акціонерним товариством «BTG», предметом поставки є одноразовий гранатомет РПГ-75М NSN код: 1310-16-000-0284.
При цьому, у листі від 27.10.2023 відповідач повідомляв позивача, що разом із компанією «BTG» a.s. гарантують постачання 5000 одиниць виробів до 25.12.2023 у разі отримання попередньої оплати до 15.11.2023 у розмірі 30 % та отримання сертифікату кінцевого споживача до 31.10.2023 року..
19.12.2023 сторонами укладено додаткову угоду № 2 до договору щодо внесення змін до найменування товарів, зазначених у специфікації, а саме на: «одноразовий гранатомет РПГ-75М» NSN код: 1310-16-000-0284.
Ураховуючи наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку відмовити в задоволенні позовної вимоги про стягнення 857321,62 грн. процентів за користування коштами попередньої оплати.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій на 99 %, суд зауважує наступне.
На обґрунтування підстав для зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій відповідач зауважив на відсутності його вини в простроченні поставки товару. Крім того, відповідач вказав на неспіврозмірність розміру нарахованих до сплати штрафних санкцій до розміру очікуваного прибутку товариства за постачання 590 одиниць товару, що становить 1 508 556, 31 грн., тобто розмір штрафних санкцій складає 73% від очікуваного прибутку товариства. Також відповідач наголосив, що всі партії товару за договором вже поставлено, однак позивач оплату вже поставленого товару не здійснив.
У свою чергу, позивач просив відмовити в задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій, посилаючись на те, що невчасне виконання зобов'язань за договором має велике значення для забезпечення справедливих та рівних відносин між сторонами, спонукання боржника до належного виконання договору. Також позивач зауважив, що зменшення штрафних санкцій може призвести до зменшення відповідального ставлення виконавців за державними контрактами.
Згідно з пунктом 7.7 договору сторона не несе відповідальності за порушення контракту, якщо воно сталося не з її вини (умислу чи необережності). Сторона не несе відповідальності за порушення Державного контракту, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання цього контракту.
За частиною другою статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).
За частинами першою та другою статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Згідно з положеннями ст. 218 ГК України у разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Суд зауважує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.05.2019 у справі № 916/2268/18 та від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).
Приймаючи до уваги статус та специфіку діяльності обох сторін під час дії воєнного стану, ураховуючи фінансовий стан сторін та відсутність доказів понесення позивачем збитків у зв'язку із порушенням відповідачем умов договору в частині прострочення поставки товару, виходячи із засад справедливості, добросовісності, розумності, пропорційності та співмірності, суд дійшов висновку зменшити розмір пені на 90 %, тобто до суми 120684,51 грн.
Як зауважено в постанові Верховного Суду від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, у питаннях підстав для зменшення розміру неустойки не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Понесені позивачем витрати по оплаті судового збору відповідно до статі 129 ГПК України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 86, 129, 232, 236-241 ГПК України, суд
Позовні вимоги Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська бронетехніка" (03057, м. Київ, вул. Олександра Довженка, 18; ідентифікаційний код 31410901) на користь Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" (04074, м. Київ, вул. Автозаводська, 2; ідентифікаційний код 44725823) 120684 (сто двадцять тисяч шістсот вісімдесят чотири) грн. 51 коп. пені, а також 18102 (вісімнадцять тисяч сто дві) грн. 68 коп. витрат зі сплати судового збору.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне судове рішення складено: 19.11.2024 року.
Суддя К.В. Полякова