м. Вінниця
15 листопада 2024 р. Справа № 120/10021/24
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, головного управління Пенсійного фонду у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, головного управління Пенсійного фонду у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимог обґрунтовано протиправністю прийнятого головним управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про відмову у призначенні пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Зокрема, зазначає, що ним дотримано усіх законодавчих підстав для отримання пенсії.
До суду надійшов відзив від головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, у якому зауважив, що у позивача відсутній необхідний страховий стаж. Окрім того зауважує, що не є належним відповідачем у справі.
Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області скористалося своїм правом на подання відзиву, у якому заперечує проти задоволення позовних вимог. Зокрема, акцентує увагу на тому, що у позивача відсутній необхідний стаж. Окрім того, зауважує, що надана позивачем не надано відповідних документів на підтвердження наявного у нього стажу.
Ознайомившись з матеріалами справи, суд встановив.
Позивач 29.04.2024 року звернувся до головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Вказану заяву за принципом екстериторіальності було розглянуто головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області.
За результатами розгляду заяви прийнято рішення № 025150007551 від 06.05.2024 року про відмову у призначенні пенсії, з огляду на відсутність необхідного страхового стажу. Зокрема, до страхового стажу позивача не зараховано період згідно з записами трудової книжки з 29.06.1990 року по 15.05.2001 року, оскільки відсутня довідка про реорганізацію.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернувся до суду.
Статтею 19 Конституції України встановлене, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел передбачено Законом України від 09.07.2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV).
Частиною 1 статті 26 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Водночас згідно п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону № 1058-IV право на призначення дострокової пенсії за віком мають військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, особи начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, дружини (чоловіки) - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.
Судом встановлено, що станом на час звернення позивача до територіального органу Пенсійного фонду із заявою, страховий стаж позивача становить 20 років 06 місяців 8 днів.
Разом з тим, відповідно до трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 20.06.1983 року позивач працював у період з 29.06.1990 року по 15.05.2001 року на Шпиківському цукровому заводі.
При цьому, вказані періоди роботи позивача не зараховано відповідачем до стажу, оскільки до документів не долучено довідку про реорганізацію підприємства.
Відповідно до ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання зазначеної норми Закону, постановою Кабінету міністрів України № 637 від 12.08.1993 року затверджено "Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки чи відповідних записів в ній" (далі - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 зазначеного Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
Також згідно із ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Аналіз наведених правових положень свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка. А необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Більше того, судом враховано, що позивачем до матеріалів справи долучено архівну довідку про реорганізацію Шпиківського цукрового заводу від 22.05.2024 року № 01-41/1923.
Суд зазначає, що у відповідності до розділів ІІІ, ІV Порядку № 22-1, відповідач наділений повноваженнями самостійно отримати необхідні документи, що відповідає принципу належного урядування і націлено на забезпечення органами Пенсійного фонду України реалізації громадянами їх конституційного права на пенсійне забезпечення.
Згідно зі статтею 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.
Зловживанням з боку пенсіонера в розумінні частини першої статті 103 Закону України "Про пенсійне забезпечення" є, зокрема, подання ним документів з явно неправильними відомостями.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що право особи на призначення/перерахунок пенсії за віком має бути підтверджене як пенсіонером (особистими документами), так і підприємством, на якому особа працювала. Також і відповідальність за надання недостовірних пенсійних документів покладена на підприємство (організацію) та пенсіонера.
Суд зазначає, що витребування та перевірка первинних документів є також правом пенсійного органу. Тобто, перекладання обов'язку доказування, надання відомостей тощо на позивача є неприйнятним.
Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії.
Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що відповідачем при розгляді заяви про перерахунок пенсії протиправно не зараховано спірні аналізований періоди роботи позивача до страхового стажу.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про те, що рішення головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 06.05.2024 року щодо відмови у призначенні позивачеві пенсії є протиправним та підлягає скасуванню.
Отже, виходячи із вищевикладеного суд вважає, що для відновлення порушеного права позивача необхідно зобов'язати орган Пенсійного фонду призначати позивачеві пенсію, зарахувавши при цьому до пільгового стажу період його трудової діяльності з 29.06.1990 року по 15.05.2001 року.
Водночас, суд враховує, що позивач звернувся за призначення пенсії до досягнення ним пенсійного віку (55 років).
Відтак, пенсія призначається з дати, що наступає після дня досягнення пенсійного віку, а саме, 16.05.2024 року.
Щодо органу Пенсійного фонду України, на який слід покласти обов'язок по відновленню порушеного права позивача, то суд враховує, що оскільки звернення позивача із заявою про призначення пенсії відбулось до головного управління Пенсійного фонду у Вінницькій області, тому хоч і повноваження щодо розгляду поданих позивачем матеріалів були делеговані ГУ ПФУ у Київській області для прийняття відповідного рішення, проте обов'язок із, власне, зарахування стажу, призначення та виплати пенсії залишається у територіального органу Пенсійного фонду України за місцем звернення позивача із заявою, де позивач перебуватиме на обліку.
Частиною 1 статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відтак, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єктів владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та дій і докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України.
Оскільки, у ході судового розгляду встановлено протиправність рішення прийнятого головним управлінням Пенсійного фонду у Київській області, суд вважає, що понесені витрати зі сплати судового збору підлягають відшкодуванню із зазначеного територіального органу Пенсійного фонду у повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 13967927), головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (вул. Саєнка Андрія, 10, м. Фастів, Київська обл., код ЄДРПОУ 22933548) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати рішення головного управління Пенсійного фонду України у Київській області № 025150007551 від 06.05.2024 року щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії.
Зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію з 16.05.2024 відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", шляхом зарахування до страхового стажу періоду роботи з 29.06.1990 року по 15.05.2001 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Альчук Максим Петрович