м. Вінниця
14 листопада 2024 р. Справа № 120/4317/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комара П.А., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом: ОСОБА_1 до: Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про: визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії
До суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що йому 08.05.2023 було призначено призначено пенсію за віком відповідно до Закону №1058, при цьому показник середньої заробітної плати по Україні враховувався за 2014-2016 роки. Крім того, при призначенні пенсії не були враховані період безробіття з 11.12.2000 по 08.06.2001 та період роботи з 1.06.2001 по 10.09.2003.
Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, а тому звернувся до суду.
На адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач із позовними вимогами не погоджується та просить у їх задоволенні відмовити у повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, суд установи наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області та з 24.04.2018 отримував пенсію за вислугу років згідно ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечння".
На підставі самостійно поданої заяви, позивача переведено з 08.05.2023 на пенсію за віком відповідно до вимог Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
29.02.2024 ОСОБА_1 подав до відповідача звернення щодо розрахунку його пенсії, за результатами розгляду якого позивача повідомлено листом від 06.03.2024, що показник середньої заробітної плати по Україні враховувався за 2014-2016 роки. Щодо періоду безробіття з 11.12.2000 по 08.06.2001 та період роботи з 11.06.2001 по 10.09.2003 зазначено, що такі відсутні у персоніфікованому обліку відомостей в системі загальнообов'зкового пенсійного страхування з 01.07.2000.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункт 6 частина перша статті 92 Конституції України).
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду визначені Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до частини першої статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Частина третя статті 4 Закону № 1058-IV визначає, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1058-IV №1058-IV) страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).
Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.
Згідно з абзацом 1 частини третьої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом (абзац 9 частини третьої статті 24 Закону № 1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (абзац перший частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV).
Згідно з приписами статті 62 Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991р. №1788-XII (далі Закон №1788) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. № 637 (далі Порядок №637).
Відповідно до п.1, п.2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Згідно з абз.1 п.3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 18 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
З аналізу наведених законодавчих приписів, зокрема, ст.62 Закону № 1788-XII та п. 1 Порядку № 637, вбачається, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі Інструкція від 29.07.1993 №58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993р. за №110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
При цьому, як передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників», заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Пунктом 1.2 Інструкції № 58 від 29.07.1993 р. передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.
Відповідно до п. 2.4 Інструкції № 58 від 29.07.1993 р. усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно з п.2.6 Інструкції № 58 від 29.07.1993 р. у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Відповідно до п. 4.1 Інструкції № 58 від 29.07.1993 р. у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Так, у разі якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.05.2018 р. у справі №439/1148/17.
Суд встановив, що згідно із трудовою книжкою НОМЕР_1 від 16.12.1983 р., позивач у період з 11.12.2000 по 08.06.2001 отримував виплату матеріальної допомоги по безробіттю відповідно до ст. 31 ЗУ "Про зайнятість населення".
У період з 11.06.2001 по 10.09.2003 працював на посаді менеджера в Асоціалції підприємств України.
Отже, записами трудової книжки позивача підтверджено трудову діяльність у період з з 11.06.2001 по 10.09.2003.
Трудова книжка в частині вказаних періодів оформлена у відповідності до вимог законодавства, записи містять номери та дати наказів про прийом на роботу, переведення, звільнення, а також печатки підприємств.
Суд зазначає, що законодавець пов'язує необхідність підтвердження трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки, відповідних записів у ній, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи за певні періоди роботи.
Поряд з цим, трудова книжка позивача в частині спірних періодів не містить жодних виправлень, підчисток та/або наведень, не містить неправдиві або недостовірні відомості, зворотнього відповідачем не доведено. Тому зазначені відповідачем зауваження недоліки, як-то неможливість прочитати печатку, дописаний номер наказу про прийняття на роботу, дата наказу про прийняття на роботу не відповідає даті прийняття на роботу, відсутність заповненої дати наказу про звільнення з роботи, не можуть бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні вказаних спірних періодів трудової діяльності позивача до стажу роботи, що враховується при призначенні пенсії.
Як вбачається із матеріалів справи, до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 11.12.2000 по 08.06.2001, оскільки не підтверджено, що виплата матеріальної допомоги по безробіттю здійснювалась у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації.
Надаючи оцінку вказаному, суд зазначає, що відповідно п. «а» ч. 3 ст. 56 Закону №1788 до стажу для обчислення пенсії зараховується період одержання допомоги по безробіттю.
При цьому, зі змісту ст. 24 Закону № 1058 вбачається, що підставою для зарахування періоду до 1 січня 2004 року є записи в трудовій книжці, внесені органом державної служби зайнятості населення. За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи, підтвердити період одержання допомоги по безробіттю можна на підставі відповідної довідки служби зайнятості, що передбачено «Порядком підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року.
Після 1 січня 2004 року до страхового стажу зараховуються періоди, коли людина перебувала на обліку в центрі зайнятості і отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації.
Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 20.04.2022 р. у справі № 638/7217/16-а, згідно з ч. 1 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 року страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Також, судом вказано, що період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу. Суд вказав, що законом передбачено можливість зарахування до страхового стажу лише періоду, протягом якого особа отримувала допомогу по безробіттю, а не весь період перебування особи на обліку в центрі зайнятості як безробітного.
Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», чинним на той час, зокрема ч. 1 ст. 28 було встановлено, що безробітним, у яких закінчився строк виплати допомоги по безробіттю, матеріальна допомога по безробіттю надається за умови, що середньомісячний сукупний доход на члена сім'ї не перевищує прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Матеріальна допомога по безробіттю надається протягом 180 календарних днів у розмірі 75 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відтак, враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що записи трудової книжки позивача підтверджують отримання ним матеріальної допомоги по безробіттю згідно положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
Таким чином, суд вважає протиправним незарахування оскаржуваних періодів до страхового стажу позивача.
Щодо законності нарахування пенсії за віком із застосуванням проіндексованого показника середньої заробітної плати за 2014-2016 роки, суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 10 цього ж Закону особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
За приписами ч. 2 ст. 40 Закону № 1058IV заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується ПФУ за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Ск сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз 1 + Кз 2 + Кз 3 + ... + Кз n); К страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.
Водночас частиною третьою статті 45 Закону № 1058-IV встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Буквальний зміст наведених норм свідчить про те, що правила, які регулюють переведення з одного виду пенсії на інший поширюються виключно на ті три види пенсій, які призначаються за правилами Закону № 1058-IV, тобто пенсії за віком, пенсії по інвалідності та пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
У тому ж випадку, коли особа одержує пенсію, призначену за нормами іншого Закону, то призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №1058-IV, проведене після настання віку, що дає їй на це право, не може розглядатися як переведення з одного виду пенсії на інший, позаяк мова не йде про різні види виплат в одній солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Суд звертає увагу, що у постановах від 10.04.2019 року (справа № 211/1898/17) та 10.07.2018 року (справа № 520/6808/17) Верховний Суд зауважив, що частиною третьою статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом, на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Разом з тим, як вбачається із матеріалів справи, позивачу була призначена пенсія за віком відповідно до Закону України №1788, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а за призначенням пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-ІV позивач звернулася у 2023 році вперше.
За таких обставин фактично йдеться про призначення позивачу іншого виду пенсії, а саме пенсії за віком відповідно до Закону №1058 замість раніше призначеної пенсії за віком відповідно до Закону №1788.
Переведенням з одного виду пенсії на інший є зміна виду пенсії, що визначені законодавством (аналогічна правова позиція неодноразово викладена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 23.10.2018 (справа № 334/2653/17) та у постанові від 13.12.2018 (справа № 185/860/17).
Таким чином, у випадку, коли особі було призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», у подальшому при розрахунку пенсії за віком за Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", такій особі показник середньої заробітної плати має враховуватися за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії, оскільки пенсія за віком передбачена іншим законом.
Отже, при призначенні позивачу 08.05.2023 пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV підлягає застосуванню середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2020-2022 роки (три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії), згідно частини 2 статті 40 цього Закону.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.01.2019 року у справі № 577/2457/17 (провадження № К/9901/19962/18).
Такої ж правової позиції дотримується Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові від 18.03.2021 року у справі № 560/4328/20.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що відповідачем при призначенні позивачу пенсії за віком на підставі Закону № 1058-IV неправомірно застосовано показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2014-2016 роки, що є підставою для зобов'язання відповідача провести перерахунок призначеної позивачу пенсії за віком із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2020-2022 роки.
А тому, належним способом захисту права позивача буде визнання протиправними дій відповідача щодо обчислення пенсії за віком із урахуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2014-2016 роки та, як наслідок, зобов'язати ГУ ПФУ у Вінницькій області перерахувати та виплачувати позивачу пенсію за віком на підставі Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058IV з урахуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2020-2022 роки та виплатити різницю між виплаченою пенсією та перерахованою.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що за наведених у позовній заяві мотивів і підстав позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду отримання допомоги по безробіття з 11.12.2000 по 08.06.2001, періоду роботи з 11.06.2001 по 10.09.2003.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо обчислення ОСОБА_1 пенсії за віком із урахуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2014-2016 роки.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області перерахувати та виплачувати ОСОБА_1 з 08.05.2023 пенсію за віком на підставі Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058-IV з урахуванням періоду отримання допомоги по безробіття з 11.12.2000 по 08.06.2001, періоду роботи з 11.06.2001 по 10.09.2003, та показника середньої заробітної плати по Україні за 2020-2022 роки.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (21005, м. вінниця, вул. Зодчих, 22, код ЄДРПОУ 13322403)
Суддя Комар Павло Анатолійович