13 листопада 2024 р. Справа № 120/9007/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Слободонюка М.В., розглянувши у м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення (Лівобережне) Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1 , позивач) до Управління соціального захисту населення (Лівобережне) Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради (далі також відповідач) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії.
Заявлені позовні вимоги обґрунтовуються протиправністю винесеного відповідачем рішення від 06.06.2024 № 1177/08/05/01, яким відмовлено у призначенні позивачу компенсації, як фізичній особі, яка надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі. На переконання позивача, оскільки він є єдиною рідною та близькою людиною, яка піклується про ОСОБА_2 та надає їй соціальні послуги догляду на непрофесійній основі, тому має право на отримання відповідної компенсації згідно постанови КМ України № 859 від 23.09.2020.
Ухвалою від 15.07.2024 судом відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Крім того, встановлені сторонам строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення.
22.07.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову. Свої заперечення мотивує тим, що 21.05.2024 ОСОБА_1 звернувся до Управління соціального захисту (Лівобережне) Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради із заявою про згоду надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі ОСОБА_2 відповідно до Порядку № 859. Однак, позивачем до управління не надано будь яких документів на підтвердження родинних відносин з ОСОБА_2 . Відповідач вважає, що оскільки в розумінні п.5 Порядку №859 ОСОБА_2 не входить до складу сім'ї фізичної особи, яка звертається за призначенням компенсації, тому правових підстав для призначення позивачу компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі не має.
Таким чином відповідач переконує суд, що його рішення від 06.06.2024 № 1177/08/05/01 про відмову позивачу в призначенні компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі є правомірним та відповідає нормам чинного законодавства.
24.07.2024 від позивача засобами поштового зв'язку до суду надійшла відповідь на відзив, у якій останній вказуючи на обґрунтованість його позовних вимог, просить задовольнити позов.
Інших заяв по суті справи від сторін спору до суду не надходило.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Вивчивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд встановив, що ОСОБА_1 здійснює догляд за особою похилого віку - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка відповідно до висновку виданого КП «Калинівський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» Калинівської міської ради № 8 від 08.01.2024 потребує соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі.
Як зазначає відповідач, 21.05.2024 ОСОБА_1 звернувся до Управління соціального захисту (Лівобережне) Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради із заявою про згоду надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі ОСОБА_2 відповідно до вимог Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 р. № 859 «Деякі питання призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі» (далі - Порядок № 859).
За результатами розгляду поданого звернення, 06.06.2024 Управлінням соціального захисту населення (Лівобережне) Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради прийнято рішення №1177/08/05/01, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі з 01.05.2024.
Підставою для надання такої відмови слугувало те, що згідно вимог Порядку № 859 призначення компенсації за догляд, що призначається фізичній особі, яка надає соціальні послуги з догляду без провадження підприємницької діяльності на непрофесійній основі, може мати місце лише щодо членів сім'ї особи, яка потребує догляду. А оскільки родинні відносини між заявником та ОСОБА_2 не були підтвердженні, тому відповідач дійшов висновку про неможливість призначення позивачу відповідної компенсації.
Позивач з такою відмовою не погоджується, що і стало наслідком звернення його до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи суд зважає на таке.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Основні організаційні та правові засади надання соціальних послуг визначає Закон України «Про соціальні послуги» від 17.01.2019 № 2671-VIII (далі - Закон № 2671-VIII).
Відповідно до п. 17 частини першої статті 1 Закону № 2671-VIII, соціальні послуги - дії, спрямовані на профілактику складних життєвих обставин, подолання таких обставин або мінімізацію їх негативних наслідків для осіб/сімей, які в них перебувають. Особі/сім'ї можуть надаватися одна або одночасно декілька соціальних послуг. Порядок організації надання соціальних послуг затверджується Кабінетом Міністрів України.
Пунктами 2, 3 частини 1 статті 8 цього Закону встановлено, що суб'єктами системи надання соціальних послуг є, зокрема, отримувачі та надавачі соціальних послуг.
Частиною 3 статті 13 Закону № 2671-VIII визначено, що до надавачів соціальних послуг недержавного сектору належать підприємства, установи, організації, крім визначених частиною другою цієї статті, громадські об'єднання, благодійні, релігійні організації, фізичні особи - підприємці та фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності.
Як зазначено у частині 6 статті 13 Закону № 2671-VIII фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, можуть надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг отримувачам соціальних послуг з числа членів своєї сім'ї, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права і обов'язки та є:
1) особами з інвалідністю I групи;
2) дітьми з інвалідністю;
3) громадянами похилого віку з когнітивними порушеннями;
4) невиліковно хворими, які через порушення функцій організму не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися;
5) дітьми, яким не встановлено інвалідність, але які є хворими на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежні), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дітьми, які отримали тяжку травму, потребують трансплантації органа, потребують паліативної допомоги. Перелік зазначених тяжких захворювань, розладів, травм, станів дітей, яким не встановлено інвалідність, затверджує Кабінет Міністрів України.
Фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, виплачується компенсація за догляд (ч. 7 ст. 13 Закону № 2671-VIII).
Відповідно до пункту 1 Порядку № 859 цей Порядок встановлює механізм призначення і виплати компенсації за догляд (далі - компенсація), що призначається фізичній особі, яка надає соціальні послуги з догляду без провадження підприємницької діяльності на непрофесійній основі, без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг (далі - фізична особа, яка надає соціальні послуги) особам із числа членів своєї сім'ї, які спільно з нею проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки (далі - соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі).
Отже, системний аналіз положень частини 6 статті 13 Закону № 2671-VIII у взаємозв'язку з нормами пункту 1 Порядку № 859 вказують на те, що призначення та виплата компенсації на догляд, який здійснюється на непрофесійній основі, можливе лише особам із числа членів сім'ї особи, яка потребує догляду, які спільно з нею проживають, пов'язані спільним побутом та мають взаємні права та обов'язки.
Так, відповідно до частин другої та четвертої статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року N 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна "член сім'ї" членами сім'ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв'язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші).
Обов'язковими умовами для визнання їх членами сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах та утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями віднесення до кола членів однієї сім'ї є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважним причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки осіб, які об'єдналися для спільного проживання.
Саме такий правовий висновок висловлено Верховним Судом в постановах від 31 березня 2020 року у справі N 205/4245/17 (провадження N 61-17628св19), від 23 квітня 2020 року у справі № 686/8440/16-ц.
Таким чином для того, щоб вважати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 членами однієї сім'ї, позивачу необхідно було підтвердити належними та допустимими доказами обставини їх спільного постійного проживання, ведення спільного побуту, та наявність інших взаємних прав та обов'язків саме як членів однієї сім'ї.
Втім, як з'ясовано судом, позивачем до матеріалів справи не надано достатніх та переконливих доказів, які б підтверджували наведені вище факти сімейних стосунків між вказаними особами. Фактично усі доводи позивача, які викладені ним у своїй позовній заяві, ґрунтуються на його власних поясненнях, не підтверджених в повній мірі документально. З цього приводу суд додатково звертає увагу, що як слідує з витягу з реєстру територіальної громади від 21.05.2024, ОСОБА_2 зареєстрована за місцем проживання позивача ( АДРЕСА_1 ) лише 21.05.2024, тобто одночасно зі зверненням позивача із заявою про призначення спірної компенсації на догляд. Наведене дає підстави суду зробити висновок, що така обов'язкова умова сімейних стосунків як спільне проживання та пов'язаність спільним побутом між вказаними особами в цьому випадку не є достатньо підтвердженою для цілей визнання таких осіб членами однієї сім'ї.
Також в матеріалах справи відсутні і інші докази, які б вказували на той факт, що позивач та ОСОБА_2 ведуть спільне господарство, мають спільний бюджет, побут та взаємні права один відносно одного.
Посилання позивача лише на той факт, що він є єдиною близькою людиною яка піклується про ОСОБА_2 не є достатнім та беззаперечним свідченням наявності між вказаними особами сімейних відносин.
Таким чином суд доходить висновку, що доводи відповідача про неможливість підтвердження родинних відносин між заявником та ОСОБА_2 знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду цієї справи, що вказує на правомірність оскаржуваного рішення від 06.06.2024 № 1177/08/05/01 про відмову позивачу в призначенні компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі.
Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд також при прийнятті рішення враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Отже, системно проаналізувавши приписи законодавства України та надавши оцінку наявним у справі доказам та основним доводам сторін, суд вважає заявлений адміністративний позов необґрунтованим та таким, в задоволенні якого необхідно відмовити.
Враховуючи положення статті 139 КАС України, понесення сторонами судових витрат які б підлягали розподілу при ухваленні рішення про відмову у задоволенні позову судом не встановлено.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складено 13.11.24.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 );
Відповідач: Управління соціального захисту населення (Лівобережне) Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради (вул. Замостянська, 7, м. Вінниця, 21011).
Суддя Слободонюк Михайло Васильович