про відмову в забезпеченні адміністративного позову
м. Вінниця
13 листопада 2024 р. Справа № 120/15093/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши в порядку письмового провадження заяву представника позивача про забезпечення позову, що подана одночасно із позовною заявою,
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо оскарження рішення про відмову в наданні відстрочки від призову під час мобілізації.
Разом із позовною заявою представником позивача подано до суду заяву про забезпечення позову, яка обґрунтована тим, що 06 вересня 2024 року ОСОБА_2 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою, у якій просив надати відстрочку від призову під час мобілізації відповідно до пункту 13 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Позивач прибув до ІНФОРМАЦІЯ_1 , де його повідомили про те, що за результатами розгляду його заяви від 06 вересня 2024 року комісія ухвалила рішення про відмову в наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Після чого службовими особами відповідача позивачу було запропоновано отримати повістку, відповідно до якої ОСОБА_2 мав з'явитися на збірний пункт територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманій повістці.
Позивач відмовився отримувати повістку, мотивуючи це тим, що не погоджується з рішенням комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 про надання відстрочки, про що складено акт відмови від отримання повістки.
Далі представник позивача зазначає, що рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 про відмову в наданні відстрочки від призову його довірителю є протиправним, оскільки позивач має право на відстрочку під час мобілізації відповідно до пункту 13 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
При цьому, якщо позивача буде призвано на військову службу та зараховано до списків особового складу військової частини, він набуде статусу військовослужбовця, що унеможливить реалізацію права на відстрочку та унеможливить виконання рішення суду, якщо таке буде ухвалено на користь позивача, оскільки надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації особі, яка набула статусу військовослужбовця, є неможливим.
За наведених обставин представник позивача вважає, що наявні підстави для вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти дії щодо проведення мобілізації позивача та переміщення останнього до навчального центру чи військової частини з метою проходження військової служби в Збройних Силах України до набрання законної сили рішенням у цій справі.
Відповідно до частини 1 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
З урахуванням наведеної норми суд вирішив розгляд заяви про забезпечення позову здійснювати без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
Розглянувши заяву представника ОСОБА_1 про забезпечення позову, суд зважає на таке.
Особливості інституту забезпечення позову в адміністративному процесі врегульовані главою 10 розділу 1 КАС України.
Так, частиною 1 статті 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю (частина 2 статті 150 КАС України).
В свою чергу, частиною 1 статті 151 КАС України передбачено види забезпечення позову, серед яких: зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; заборона відповідачу вчиняти певні дії; заборона іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупинення стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
За приписами частини 2 статті 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову; заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами; суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина 6 статті 154 КАС України).
Аналіз наведених норм свідчить про те, що інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав та законних інтересів позивачів (фізичних та юридичних осіб) в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний гарантувати у суворій відповідності до закону та за наявності безумовних фактичних підстав, виконання майбутнього рішення суду або/та ефективний захист позивача, який неможливий без негайного втручання суду.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Судом встановлено, що передумовою звернення до суду із заявою про забезпечення позову слугувала відмова відповідача у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову за мобілізацією.
Суд враховує, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов'язком громадян України (стаття 65 Конституції України).
Так, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України “Про військовий обов'язок і військову службу», частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Згідно з частиною другою статті 17 Закону України "Про оборону України" громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством.
Частиною 3 статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
В силу пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
З 24 лютого 2022 року відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено режим воєнного стану, який триває і дотепер.
Отже, виконання громадянами України, придатними до військової служби, в період дії воєнного стану свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни як і дії відповідних державних органів щодо забезпечення виконання відповідних завдань, урегульовано законом, а тому за загальним правилом не вважається безпідставними.
У той же час, як на вагому обставину необхідності вжиття заходів забезпечення позову позивач посилається на те, що рішення відповідача про відмову в наданні йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на його переконання, є протиправним.
Однак слід зауважити, що на даному етапі суд позбавлений можливості встановити наявність ознак протиправності оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, оскільки встановлення ознак його протиправності є фактично вирішенням адміністративного спору по суті, що є неприпустимим на цій стадії судового процесу.
Суд звертає увагу на те, що розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення. У свою чергу, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.
Тому сам факт прийняття суб'єктом владних повноважень (відповідачем) рішення чи вчинення дій, які, на думку заявника, порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення чи дії є очевидно протиправними і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню.
Безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, на яких вони поширюються. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно.
Проте, відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є вкрай вагомими підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі, оскільки, як вже наголошувалося вище, такі обставини підлягають встановленню та доведенню в процесі розгляду справи по суті.
Також як на іншу ключову обставину необхідності вжиття заходів забезпечення позову заявник посилається на те, що він може бути мобілізований на військову службу, що становитиме небезпеку заподіяння шкоди його правам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, а також незворотньо змінить його правовий статус, після чого неможливо буде реалізувати право на відстрочку.
Водночас такі доводи заявника не можуть визнаватись достатніми для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки такі передбачають можливість/ймовірність їх настання у майбутньому, тобто ґрунтуються тільки на припущеннях.
Крім того, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження тієї обставини, що відповідач вживає заходів, спрямованих на його мобілізацію, що додатково свідчить про необґрунтований та передчасний характер поданої заяви.
Також необхідно зазначити, що право особи на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації визначено статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та реалізовується в затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Зокрема, пунктом 63 згаданого Порядку передбачено, що військовозобов'язані, які звернулися до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки з заявою про надання відстрочки, до прийняття рішення відповідною комісією не направляються для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.
У разі ухвалення комісією рішення про відмову у наданні відстрочки військовозобов'язаний, який підлягає призову на військову службу під час мобілізації, направляється на медичний огляд для визначення придатності до військової служби.
З наведених положень висновується, що сам факт прийняття комісією рішення про відмову в наданні відстрочки сам по собі не зумовлює призову особи на військову службу під час мобілізації на особливий період і цьому обов'язково передує направлення військовозобов'язаного на медичний огляд для визначення ступеню його придатності до військової служби.
Проте доказів направлення позивача на медичний огляд до військово-лікарської комісії подані матеріали не містять.
Отже, судом не встановлено достатніх підстав вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може спричинити незворотні зміни у правовому становищі позивача, а ймовірність існування ризику, у зв'язку з яким і мали б, на його думку, вживатися заходи забезпечення позову, не підтверджується належними й допустимими доказами.
Таким чином, наведені вище обставини свідчать про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, а тому заяву про забезпечення позову слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 150, 151, 154, 241, 248 КАС України,
Відмовити у задоволенні заяви про забезпечення адміністративного позову.
Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 256 КАС України.
Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Яремчук Костянтин Олександрович