м. Вінниця
13 листопада 2024 р. Справа № 120/10507/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Поліщук І.М., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю дій відповідача щодо відмови позивачу в оформленні відстрочки від призову на військову службу.
Ухвалою від 12.08.2024 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
У встановлений судом строк відзив на позовну заяву відповідачем подано не було, хоча копію ухвали від 12.08.2024 було доставлено до його електронного кабінету 12.08.2024, що підтверджується відповідною довідкою.
Ухвалою від 30.10.2024 витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_1 копію протоколу Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 від 18.07.2024 №7.
08.11.2024 представником відповідача подано додаткові пояснення до яких долучено копію протоколу Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 від 18.07.2024 №7.
В додаткових поясненнях представник відповідача також просить суд визнати поважними причини пропуску строку на надання відзиву по справі. Разом із тим, самого відзиву на позовну заяву представником відповідача долучено не було.
Крім того, враховуючи те, що представником відповідача не було подано окремого клопотання з даного приводу, яке б відповідало вимогам ст. 167 КАС України, суд не вбачає підстав для вирішення даного питання шляхом постановляння окремого процесуального документу.
Поряд із цим, суд звертає увагу, що у відповідності до ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
В даному ж випадку, в поданих представником відповідача додаткових поясненнях не наведено обставин, які б могли бути визнанні судом поважними причинами пропуску строку для подання відзиву на позовну заяву.
З огляду на викладене, а також керуючись ч. 6 ст. 162 КАС України, на думку суду, наявні підстави для вирішення даної справи за наявними у ній матеріалами.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що 11.07.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», у зв'язку із здійсненням догляду за хворою матір'ю ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного догляду згідно висновку лікарсько-консультативної комісії №20/2 від 27.02.2024.
До вказаної заяви позивачем було долучено наступні документи:
1) копія паспорта та тимчасового посвідчення;
2) копія свідоцтва про народження;
3) копія паспорта та посвідчення особи з інвалідністю матері;
4) копія довідки МСЕК, ЛКК;
5) копія заяви від ОСОБА_2 ;
6) копія свідоцтва про шлюб батьків;
7) копія свідоцтва про смерть батька;
8) копія рішення про призначення компенсації;
9) копія довідки про склад сім'ї.
Разом із тим, за результатами розгляду заяви позивача, комісією ІНФОРМАЦІЯ_1 було направлено повідомлення про те, що протоколом від 18.07.2024 №7 комісія ухвалила рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період оскільки відсутній висновок МСЕК щодо потреби особи в постійному догляді.
Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частинами 1, 2 статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
У зв'язку з військовою агресією РФ проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/202, затвердженим Законом України від 24.02.2022 року №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався та триває станом на дату ухвалення рішення у цій справі.
Указом Президента України "Про загальну мобілізацію" від 24.02.2022 року №69/2022 оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" № 2232-ХІІ від 25.03.1992 року (далі - Закон № 2232-XII) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Частиною 1 статті 1 Закону № 2232-ХІІ визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" №3543-ХІІ від 21.10.1993 року (далі - Закон №3543-XII) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Відповідно до статті 1 Закону №3543-ХІІ мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Частиною 1 статті 22 Закону №3543-ХІІ визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації, а саме: з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду; надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, силам цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом; проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
В свою чергу, статтею 23 Закону №3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Згідно з пунктом 9 частини 1 статті 23 Закону №3543-ХІІ не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір'ю (батьком чи матір'ю дружини (чоловіка), якщо вона сама потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, померла (загинула), визнана зниклою безвісти або безвісно відсутньою, оголошена померлою, і батько чи мати дружини не має інших працездатних членів сім'ї, які зобов'язані та можуть здійснювати за ними догляд), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду.
Відповідно до Додатку 5 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року № 560 (далі - Порядок № 560, в редакції, чинній на момент звернення позивача із заявою про надання відстрочки), документами, що підтверджують право на відстрочку за пунктом 9 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" є:
- для особи, яка зайнята доглядом, - документи, що підтверджують родинні зв'язки (свідоцтво про шлюб або свідоцтво про народження дитини, або свідоцтво про народження особи, яка здійснює догляд, та свідоцтво про народження дружини (чоловіка), документи, що підтверджують неможливість здійснення догляду іншим працездатним членом сім'ї, який зобов'язаний здійснювати догляд (висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу іншого працездатного члена сім'ї в постійному догляді, довідка про смерть такого члена сім'ї, або рішення суду про визнання його безвісно відсутнім, або рішення суду про оголошення померлим, або витяг з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин), документи про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд, або акт про встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду) (додаток 8), у якому зазначаються відомості про наявність (відсутність) інших працездатних членів сім'ї, які могли б здійснювати такий догляд;
- для особи, яка потребує догляду, - довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу в постійному догляді.
Надаючи оцінку доводам представника позивача, що надані разом із заявою про надання відстрочки від призову документи свідчать про те, що позивач зайнятий постійним доглядом за хворою матір'ю, при цьому інші працездатні члени сім'ї, які зобов'язані та можуть здійснювати за нею догляд відсутні, а тому наявні підстави для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", суд зазначає наступне.
Так, судом встановлено, що мати позивача - ОСОБА_3 є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ №0387301.
Висновком №20/2 про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від 27.02.2024 за формою №080-4/о, рекомендовано ОСОБА_2 отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійні основі від фізичної особи.
Відповідно до рішення лікарсько-консультативної комісії Комунального некомерційного підприємства «Якушинецький центр первинної медико-санітарної допомоги» Якушинецької сільської ради (Протокол №20/2 від 27.02.2024) ОСОБА_2 за станом здоров'я не здатна до самообслуговування, потребує постійного стороннього догляду.
На підтвердження неможливості здійснення догляду іншим працездатним членом сім'ї, який зобов'язаний здійснювати догляд позивачем до заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації долучено свідоцтво про смерть батька позивача серії НОМЕР_1 .
Також, позивачем надано рішення про призначення йому компенсації, як фізичній особі, яка надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі від 13.06.2024.
З аналізу вище наведеного, суд приходить до переконання, що позивачем до заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" надано належні та в повному обсязі документи, відповідно до вимог Додатку 5 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року № 560.
При цьому, суд вважає за необхідне звернути увагу на висновки Сьомого апеляційного адміністративного суду у постанові №120/7887/24 від 02 жовтня 2024 року, у якій суд апеляційної інстанції вказав, що висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватись та самообслуговуватись та потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, виданий за формою №080-4/о, є належним документом, який підтверджує необхідність здійснення постійного догляду за особою.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
За таких обставин суд приходить до висновку, що рішення Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом №7 від 18.07.2024 року, щодо відмови позивачу в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації прийнято необґрунтовано.
Суд враховує, що в межах даної справи позивачем оскаржуються саме дії відповідача щодо відмови в оформленні позивачу відстрочки від призову.
Проте, як було встановлено в ході судового розгляду даної справи, фактично позивачу відмовлено в оформленні відстрочки саме рішенням Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформленим протоколом №7 від 18.07.2024.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З огляду на викладене, суд, з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог задовольнивши їх у спосіб визнання протиправним та скасування рішення Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом №7 від 18.07.2024 року, щодо відмови позивачу в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Що ж до вимоги позивача про зобов'язання відповідача розглянути його заяву про надання відстрочки від призову на військову службу на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" з урахуванням висновків суду, то варто зазначити наступне.
Так, положеннями ч. 3 ст. 245 КАС України визначено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Суд також враховує, що кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 4 ст. 9 КАС України).
Таким чином, враховуючи те, що рішенням Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформленим протоколом №7 від 18.07.2024 року, позивачу було протиправно відмовлено в оформленні відстрочки від призову, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог щодо зобов'язання відповідача розглянути його заяву про надання відстрочки від призову на військову службу на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" з урахуванням висновків суду.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, про наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Так, з урахуванням вказаної норми КАС України на користь позивача належить стягнути 1211,20 грн. судових витрат, пов'язаних із сплатою судового збору.
Поряд із цим, суд не вбачає підстав для відшкодування позивачу витрат, понесених у зв'язку із подання заяви про забезпечення позову, адже у задоволенні відповідної заяви було відмовлено ухвалою від 12.08.2024.
Що ж до відшкодування на користь позивача понесених витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 8500 грн., суд зазначає наступне.
Так, частиною 1 статті 134 КАС України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно з частиною 2 цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Приписами частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частинами 5, 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Зі змісту вказаних норм слідує, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд має з'ясувати склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності чи відповідного договору.
Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).
На підтвердження понесених витрат представником позивача адвокатом Вдовцовою А.Д. надано: Договір про надання професійної правничої допомоги від 30.07.2024, Акт наданих послуг від 02.08.2024, із якого слідує, що вартість послуг становить 8500 грн. Адвокатом також надано квитанцію від 02.08.2024.
Відтак, дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу суд доходить висновку, що такі витрати дійсно були пов'язані саме із розглядом цієї справи та підтверджені документально.
Водночас відповідно до правової позиції Верховного Суду, наведеної у додатковій постанові від 05.09.2019 по справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Суд зазначає, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказала, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Суд звертає увагу на позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 01.02.2023 у справі №160/19098/21, згідно якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Як уже зазначалось, у зв'язку з розглядом цієї справи позивач поніс витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 8500 грн.
Однак, в даному випадку суд враховує те, що ця адміністративна справа є справою незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів, розглядається судом в порядку спрощеного позовного провадження (без виклику сторін). Обсяг і складність оформлених процесуальних документів також є незначним та потребував значних зусиль для адвоката.
Враховуючи вище викладене, на переконання суду, обґрунтованим та пропорційним до предмета спору розміром витрат на правничу допомогу є сума в розмірі 2000 грн.
Таким чином, за результатами розгляду справи на користь позивача належить стягнути понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом №7 від 18.07.2024 року, щодо відмови в наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 розглянути заяву ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" з урахуванням висновків суду.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 2000 (дві тисячі) гривень за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 )
Повний текст рішення складено 13.11.2024.
Суддя Поліщук Ірина Миколаївна