Справа № 570/5551/24
Номер провадження 1-кс/570/611/2024
08 листопада 2024 року
Рівненський районний суд Рівненської області
в особі слідчого судді ОСОБА_1 ,
з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в приміщенні Рівненського районного суду Рівненської області (м.Рівне вул.С.Петлюри,10) скаргу ОСОБА_3 на постанову старшого дізнавача СД ВП №1 Рівненського РУП ГУНП в Рівненській області ОСОБА_4 від 16 вересня 2024 року про відмову у задоволенні клопотання про визнання потерпілим у кримінальному провадженні № 12024186180000237,
покликаючись на те, що постанова про відмову у задоволенні клопотання про визнання потерпілим є незаконною та необґрунтованою, прийнятою з порушенням норм кримінально процесуального законодавства України, ОСОБА_5 у поданій 25 жовтня 2024 року скарзі просить скасувати постанову старшого дізнавача СД ВП №1 Рівненського РУП ГУНП в Рівненській області ОСОБА_6 від 16 вересня 2024 року про відмову у задоволенні клопотання про залучення його в якості потерпілого у кримінальному провадженні № 12024186180000237, внесеному до ЄРДР 03 серпня 2024 року; зобов'язати старшого дізнавача СД ВП №1 Рівненського РУП ГУНП в Рівненській області ОСОБА_6 визнати ОСОБА_5 потерпілим у вищевказаному кримінальному провадженні.
Всі учасники розгляду належним чином повідомлені про розгляд даної скарги.
Представник окружної прокуратури до суду не з'явився.
У поданій до суду заяві заявник просить розглянути скаргу без його участі та її задоволити.
Дізнавач просить розглянути скаргу у її відсутність та відмовити у її задоволенні.
Згідно з ст.306 КПК України неприбуття в судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про місце та час розгляду скарги, не перешкоджає проведенню судового розгляду, крім випадків, коли їх участь визнана судом обов'язковою або особа повідомила про поважні причини неприбуття. Зважаючи на дані обставини, враховуючи достатність матеріалів справи для прийняття рішення, відсутність необхідності заслуховувати їх особисті пояснення, беручи до уваги встановлені строки розгляду скарги, приходжу до висновку про можливість розглянути скаргу на підставі наданих доказів за відсутності учасників та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Суд встановив такі обставини.
03 серпня 2024 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості за №12024186180000237 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.358 КК України за фактом придбання ОСОБА_7 права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.
13 вересня 2024 року ОСОБА_5 звернувся із заявою про визнання його потерпілим по вказаному кримінальному провадженню.
16 вересня 2024 року прийнята оскаржувана постанова про відмову в задоволенні клопотання про визнання скаржника потерпілим.
Суд застосовує такі норми права.
Відповідно до ст.2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура. Таким чином, діяльність слідчого у конкретному кримінальному провадженні повинна бути спрямована на збирання (формування), перевірку й оцінку доказів, а також висуненню ними на підставі необхідної та достатньої сукупності доказів певних правових тез із відповідним обґрунтуванням у процесуальних рішеннях по кримінальному провадженню.
Згідно з ч.1 ст.9 КПК України під час кримінального провадження службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
В офіційному тлумаченні ч.2 ст.55 Конституції України, викладеному в рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011, зазначено, що реалізація конституційного права на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб забезпечується в порядку, визначеному процесуальним порядком. Згідно з п.18 ст.3, ч.3 ст.26 КПК України слідчий суддя здійснює у порядку, передбаченому цим Кодексом, судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні шляхом вирішення питань, винесених на його розгляд сторонами та віднесених до його повноважень цим Кодексом.
Згідно з п.5 ч.1 ст.303 КПК України на досудовому провадженні може оскаржуватися рішення слідчого про відмову у визнанні потерпілим - особою, якій відмовлено у визнанні потерпілою.
Суд прийшов до таких висновків.
Бездіяльність, яка підлягає оскарженню відповідно до п.1 ч.1 ст.303 КПК, передбачає три обов'язкові ознаки: 1) слідчий або прокурор наділені обов'язком вчинити певну процесуальну дію; 2) така процесуальна дія має бути вчинена у визначений КПК строк; 3) відповідна процесуальна дія слідчим чи прокурором у встановлений строк не вчинена. Таким чином, наведена норма дозволяє звернутися до суду зі скаргою не на будь-яку бездіяльність, а лише щодо обов'язків, строк виконання яких чітко регламентований кримінальним процесуальним законодавством.
Відповідно до ст. 55 КПК потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди. Права і обов'язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого. Таким чином, для визнання особи потерпілою не вимагається прийняття окремого процесуального документа.
За змістом ст.55 КПК України права і обов"язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення. Цей момент може збігатися з початком кримінального провадження або мати місце після його початку, але не може йому передувати. У разі коли особа не подавала відповідної заяви і була визнана потерпілим слідчим, прокурором або судом, права і обов"язки потерпілого виникають у неї з моменту надання згоди на таке визнання. В основі набуття статусу потерпілого лежить одночасна сукупність таких умов: фактична (завдання кримінальним правопорушенням відповідної шкоди) та формальна (подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого). Перевірка, розгляд та вирішення такої заяви законом не передбачаються, тому статусу потерпілого особа набуває автоматично за наявності вказаних вище умов.
Таким чином, правовою підставою для винесення слідчим постанови про відмову у визнанні потерпілим є наявність очевидних та достатніх підстав вважати, що заява, повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано шкоди, зазначеної у ч.1 ст.55 КПК України. При цьому відповідні підстави згідно із зазначеною статтею мають бути належним чином мотивовані. За умови встановлення того, що зазначені вимоги є недотриманими, слідчі судді приймають рішення про скасування постанов
Основним завданням слідчого судді при виконанні функцій судового контролю є встановлення факту, чи дійсно права і свободи людини порушені або вони порушуються; чи створені або створюються перешкоди для їх реалізації; чи має місце інше ущемлення прав і свобод; які перешкоди він зобов"язаний поновити або усунути для їх реалізації.
В узагальненні ВССУ щодо практики з розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування зазначено, що відповідно до ч.5 ст.55 КПК України за наявності очевидних та достатніх підстав вважати, що заява, повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано шкоди, зазначеної в ч.1 цієї статті, слідчий або прокурор виносить вмотивовану постанову про відмову у визнанні потерпілим, яка може бути оскаржена слідчому судді. Отже, саме правильність застосування слідчим або прокурором цієї норми є предметом перевірки слідчим суддею під час розгляду аналізованої категорії скарг.
У рішенні ЄСПЛ «Шмалько проти України» п.33 та «Далбан проти Румунії» п.44 визначено, що термін «потерпілий» у сенсі ст.34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод означає особу, яка безпосередньо постраждала від дії чи бездіяльності, яка є предметом судового розгляду; при цьому порушення Конвенції може мати місце навіть за відсутності шкоди. Крім того, відповідно до Рекомендацій Rec (2006) 8 Комітету Європи державам-членам щодо допомоги потерпілим від злочинів від 14 червня 2006 року під поняттям «потерпілий» слід розуміти фізичну особу, що зазнала шкоди, включаючи фізичні ушкодження або психічні травми, душевні страждання або економічні втрати, спричинені діями або бездіяльністю, які є порушенням норм кримінального права держав-членів.
З матеріалів скарги вбачається, що старший дізнавач при винесенні оскаржуваної постанови від 16 вересня 2024 року зазначеного обов'язку не дотрималася, оскільки викладені нею в постанові мотиви відмови у визнанні потерпілим обмежуються лише констатацією того, що під час проведення досудового розслідування кримінального провадження відсутні підстави вважати, що ОСОБА_8 даним кримінальним правопорушенням задано моральної, фізичної або майнової шкоди, зроблено загальне посилання на відсутність у матеріалах провадження даних, які свідчили б про те, що було завдано шкоди, однак на підтвердження такого свого не наведено, які саме матеріали досудового розслідування дають підстави дійти такого висновку. Таким чином, неналежне мотивування постанов про відмову у визнанні потерпілим, з одного боку, не відповідає вимогам процесуального законодавства, а з іншого - не дає слідчому судді змоги перевірити правильність прийнятого слідчим, прокурором рішення про наявність чи відсутність шкоди для конкретної особи у зв'язку із вчиненням кримінального правопорушення.
Системний аналіз наведених положень закону та змісту оскаржуваної постанови, дає підстави для висновку, що оскаржувана постанова винесена передчасно, без дотримання вимог КПК України та не вмотивована належним чином, тому суд вважає, що з метою об'єктивного та належного дослідження всіх обставин справи постанова підлягає скасуванню.
Виходячи з ч.5 ст.40 КПК України слідчий суддя позбавлений змоги надати конкретні вказівки (зобов'язання) слідчому у провадженні на здійснення конкретних слідчих дій, адже останній є самостійним у своїй процесуальній діяльність, а слідчий суддя наділений лише правом судового контролю та оцінки зібраних слідством доказів на етапі розслідування й він не може переймати на себе функції слідства (п.18 ч.1 ст.3, ч.3 ст.22 КПК України), однак, слідчий суддя вважає за необхідне роз'яснити, що слідство зобов'язане провести у провадженні такий комплекс дій, який би не залишав місце сумнівам, а зроблені висновки випливали б зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту, а не ґрунтувались на припущеннях.
Рішення зобов'язати слідчого визнати скаржника потерпілим не враховує положень кримінального процесуального законодавства, яке не передбачає прийняття процесуального рішення про визнання потерпілим.
Таким чином щодо зобов'язання старшого дізнавача визнати потерпілим ОСОБА_5 потерпілим у кримінальному провадженні №12024186180000237 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.358 КК України, то відповідно до ч.1 ст.37, ч.5 ст.40-1 КПК України дізнавач, прокурор здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійними у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється, а тому в цій частині скарга задоволенню не підлягає.
Ст.309 КПК України визначає виключний перелік ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування. Такі ухвали окремому оскарженню в апеляційному порядку не підлягають і заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді. Згідно з ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка передбачає право на справедливий суд, позбавлення за даних обставин права на апеляційне оскарження є фактично порушенням принципів рівності всіх перед законом і судом та доступу до правосуддя.
З огляду на викладене, керуючись п.5 ч.1 ст.303, ст.307 КПК України, слідчий суддя
задоволити частково скаргу ОСОБА_5 .
Скасувати постанову старшого дізнавача СД ВП №1 Рівненського РУП ГУНП в Рівненській області ОСОБА_4 від 16 вересня 2024року про відмову у визнанні ОСОБА_5 потерпілим у кримінальному провадженні №12024186180000237.
В решті вимог скарги відмовити.
Ухвала оскарженю не підлягає.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання
Слідчий суддя ОСОБА_1