Справа № 525/941/24
Номер провадження 2/525/309/2024
Іменем України
11 листопада 2024 року Великобагачанський районний суд Полтавської області в складі: головуючого - судді Ячала Ю.І.,
за участю секретаря Лопатки О.В.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю, -
встановив:
У липні 2024 року представник позивача адвокат Акрітов К.К. в інтересах позивача ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Великобагачанської селищної ради Миргородського району Полтавської області про визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю.
В направленому на адресу суду позові представник позивача зазначив, що 22 жовтня 2024 року позивачкою було придбано у ОСОБА_4 житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 22.10.2004, який було посвідчено нотаріально приватним нотаріусом Вороною В.І. Позивачкою було виконано всі умови договору, зокрема передано визначену договором суму, а продавець передав позивачу всі документи на будинок. 10.10.2003 року рішенням Великобагачанської селищної ради ОСОБА_4 було надано у приватну власність земельну ділянку площею 0,1500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель за адресою: АДРЕСА_1 , про що видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серія ПЛ № 095893 від 22.10.2004 року, тобто в день укладення договору купівлі-продажу. Про дані обставини позивачу відомо не було, вона вважала, що на момент укладення договору, земля перебуває в комунальній власності, а продавець їй не повідомляв жодних відомостей про набуття права власності на земельну ділянку. Позивачка проживає безперервно у вказаному будинку з моменту придбання його, користується земельною ділянкою за цільовим призначенням. Позивачка мала намір приватизувати вказану земельну ділянку, проте дізналася, що вона вже приватизована ОСОБА_4 . Позивачка просить визнати за нею право власності на земельну ділянку за набувальною давністю.
Ухвалою Великобагачанського районного суду Полтавської області від 18.09.2027 року за клопотанням сторони позивача замінено відповідача по справі на належного відповідача ОСОБА_3 (а.с. 61).
В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 просили задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись в своїх поясненнях на зміст обставин викладених у тексті позовної заяви.
Відповідачка ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилася, про день та час розгляду справи повідомлена належним чином, направила до суду заву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги визнала (а.с. 71)
Суд, заслухавши позивача та представника позивача ОСОБА_2 , дослідивши письмові докази по справі, приходить до висновку про відсутність законних підстав для ухвалення рішення про задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, РІШЕННЯМ 8 сесії 24 скликання Великобагачанської селищної ради від 10.10.2003 року, ОСОБА_4 передано у власність земельну ділянку площею 0,1500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель в АДРЕСА_1 (а.с. 15).
22 жовтня 2004 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено ДОГОВІР купівлі-продажу серія ВВО № 257215, відповідно до умов якого продавець ОСОБА_4 передав у власність покупця ОСОБА_1 житловий будинок, який в цілому складається з житлового будинку літера "А-1", розмір жилої площі якого становить 22,9 кв. м., та господарських будівель: сараю - літера Б, погрібника - літера В, погребу - літера в, сараю - літера Г, огорожі № 1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці комунальної власності загальною площею 1500 кв. м., яка знаходиться в постійному користуванні продавця. Договір посвідчено приватним нотаріусом Великобагачанського районного нотаріального округу Полтавської області Вороною В.І., зареєстровано в реєстрі за № 1652, зареєстровано в Державному Реєстрі прав на нерухоме майно 20.12.2004 (а.с. 12-13).
Право власності на земельну ділянку, яка є предметом спору було посвідчено ДЕРЖАВНИМ АКТОМ на право власності на земельну ділянку серія ПЛ № 095893 виданого 22.10.2004, на ім'я ОСОБА_4 , який видано на підставі рішення 8 сесії 24 скликання Великобагачанської селищної ради від 10.10.2003 року про передачу у власність земельної ділянки площею 0,1500 га, кадастровий номер 5320255100:30:006:0006, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 16).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що посвідчено АКТОВИМ ЗАПИСОМ про смерть № 95 від 10 серпня 2016 року (а.с. 36).
Відповідно до інформації приватного нотаріуса Миргородського районного нотаріального округу Полтавської області Сахарової Л.І., спадщину після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 прийняла його дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 41-53).
В силу положень 2 ст. 41 Конституції України передбачає, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Відповідно до положень ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно з ч. ч. 1, 2, 4 ст. 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжувала відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, за рішенням суду набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Верховний Суд України у постанові від 27.09.2018р, по справі № 571/1099/16-ц, зауважив, що при зверненні до суду з вимогами про визнання за набувальною давністю права власності на нерухоме майно, позивачем має бути доведено факт існування такого нерухомого майна, відкритість та безперервність, володіння ним без правової підстави; добросовісність заволодіння майном, факт володіння спірним майном протягом строку, який складає не менше 10 років.
При вирішенні даної справи суд враховує правову позицію, яка викладена в постанові Пленуму ВССУ № 5 від 7 лютого 2014 року, згідно якої вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Верховний суд України відмовився визнати право власності на земельну ділянку відповідно до строку позовної давності та пояснив, що в даному випадку є інший спосіб захистити право власності на земельну ділянку, пославшись на юридичну долю земельної ділянки та об'єднання будинків і будівель на ній.
За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено. Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.
Судом встановлено, що володільцем земельної ділянки площею 0,1500 га, кадастровий номер 5320255100:30:006:0006, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , був ОСОБА_4 , а договір купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями не містить положень про перехід до позивачки права власності на земельну ділянку площею 0,1500 га, тому відсутні правові підстави для визнання за позивачем права власності на спірну земельну ділянку з підстав, передбачених статтею 344 ЦК України.
Суд вважає, що в даному випадку є інший спосіб захистити право власності на земельну ділянку, передбачений ст. 377 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦК України ( у редакції на час підписання договору), до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.
На час укладення зазначеного вище договору вказана норма цивільного кодексу діяла, а тому суд не вбачає підстав для застосування способу захисту запропоновано позивачем по справі.
Крім того, відповідно до ст. 14 Конституції України, Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року за № 2768-III, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується.
Відповідно до ч. 1 ст. 140 Земельного кодексу України, підставами припинення права власності на земельну ділянку є: а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; д) конфіскація за рішенням суду; е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом; є) примусове вилучення земельних ділянок з мотивів суспільної необхідності.
Як зазначає Верховний Суд право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві, що кореспондується із положеннями ч. 1 ст. 20 ЦК України та ст. ст. 3, 4, ЦПК України.
Фактично, стороною позивача запропоновано суду позбавити права власності на земельну ділянку фізичну особи без підстав визначених законом.
Сам факт того, що під час укладення договору купівлі-продажу позивач не знав, що будинок знаходиться на земельній ділянці, яка належала продавцеві, не створює для суду жодних правових підстав для позбавлення права власності особи на земельну ділянку, які їй належить.
Зважаючи, що відповідно до положень ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Інші документи, які приєднані до матеріалів справи та досліджені в судовому засіданні, не спростовують висновків суду.
Таким чином, суд, з'ясувавши всі обставини справи, не знаходить законних підстав для задоволення позовних вимог позивача.
Керуючись ст. 5,10, 12, 13, 137, 263, 264, 265, 266, 268, 273, 354 ЦПК України, -
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , до ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , про визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю, відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, шляхом подачі апеляційних скарг.
Повний текст рішення буде виготовлено 20.11.2024 року.
Суддя Ю.І. Ячало