18 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 215/5133/22
провадження № 51 - 5138 ск 24
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінальногосуду Верховного Суду у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянула касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 , на вирок Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від
09 квітня 2024 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 08 серпня
2024 року щодо ОСОБА_5 і
встановила:
за вироком Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 квітня 2024 року, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кривого Рогу, Дніпропетровської області, українця, громадянина України, не працюючого, з середньою освітою, не одруженого, не маючого на утриманні неповнолітніх (малолітніх) дітей, не є особою з інвалідністю, зареєстрованого та проживаючого:
АДРЕСА_1 , раніше судимого, останній раз: 21 лютого 2022 року Тернівським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області за ч. 2 ст. 190 КК України до 2 років позбавлення волі. На підставі ст.ст. 76, 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням на 2 роки, визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України та призначено йому покарання у виді 7 років позбавлення волі.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК України, до покарання, призначеного за цим
вироком частково приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 лютого 2022 року та остаточно за сукупністю вироків призначено ОСОБА_5 основне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
Вирішено питання щодо початку строку відбування покарання, зарахування в строк відбування покарання період попереднього ув'язнення, запобіжного заходу, долі речових доказів та стягнення витрат на залучення експерта.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 08 серпня 2024 року зазначений вирок суду першої інстанції залишений без зміни.
За вироком суду, відповідно до обставин, установлених місцевим судом та детально наведених у вказаному вироку, 16 жовтня 2022 року ОСОБА_5 близько 18.30 годин, точного часу в ході досудового розслідування не встановлено, знаходився в приміщенні квартири ОСОБА_6 , за адресою: АДРЕСА_2 , у компанії вищевказаної особи, а також своєї матері - ОСОБА_7 , її співмешканця - ОСОБА_8 , та своєї дівчини - ОСОБА_9 , з якими сумісно вживав алкогольні напої та проводив дозвілля.
Під час вищевказаних обставин, до приміщення вказаної квартири прийшла мати гр. ОСОБА_6 - гр. ОСОБА_10 , побачивши зазначених осіб, почала словесно супроводжувати таких осіб із квартири. Так, зайшовши до приміщення кухні, ОСОБА_10 , побачивши ОСОБА_7 разом із ОСОБА_8 , звертаючись до них, наполягала на тому, щоб останні залишили квартиру. У цей час, із приміщення кімнати до приміщення кухні, слідом за ОСОБА_10 увійшов ОСОБА_5 та схопивши запальничку у вигляді пістолету, почав нею «гратися», на що ОСОБА_10 почала говорити, щоб він її повернув, однак він не повертав та остання сама забрала запальничку та поклала на тумбочку.
У цей час та місці ОСОБА_5 побачив на тумбочці мобільний телефон «Xiaomi Redmi», моделі «10С», 4GB RAM 128GB ROM, темно сірого кольору (наближеного до чорного), з ІМЕІ1: НОМЕР_1 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 , SN: НОМЕР_3 без пошкоджень, в робочому стані, без чохла, без комплекту передбаченого виробником, який належить ОСОБА_6 , та у нього виник прямий умисел, направлений на відкрите викрадення чужого майна.
Так, ОСОБА_5 , діючи з метою реалізації свого злочинного умислу направленого на відкрите викрадення чужого майна, діючи повторно, з прямим умислом, з корисливих мотивів, усвідомлюючи скрутне матеріальне становище громадян в країні в період дії воєнного стану, а також усвідомлюючи те, що всі присутні бачать та розуміють характер його дій та можуть чинити опір, лівою рукою різко схопив зазначений мобільний телефон та тією ж рукою поклав його в ліву кишеню своїх штанів. Побачивши вищевказані дії ОСОБА_5 , ОСОБА_10 схопила його за куртку та намагалась своєю лівою рукою дістати телефон із кишені.
У свою чергу, ОСОБА_5 , продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, не зважаючи на спроби ОСОБА_10 повернути мобільний телефон на місце, а також на її словесні прохання повернути мобільний телефон, утримуючи при собі викрадене майно, направився у бік виходу із квартири, після чого зник з місця вчинення злочину, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд.
Таким чином, ОСОБА_5 своїми умисними протиправними діями спричинив потерпілому ОСОБА_6 матеріальний збиток на загальну суму
6296,67 гривень. Дії ОСОБА_5 кваліфіковані за ч. 4 ст. 186 КК України за ознаками відкритого викрадення чужого майна (грабіж), вчиненого повторно, в умовах воєнного стану.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі, доводи якої аналогічні доводам апеляційної скарги, захисник не погоджуючись з наданою судами оцінкою доказам, вказує на невідповідність висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження та допущені судами істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.
На обґрунтування доводів поданої касаційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не встановлено фактичних даних, якими б підтверджувалося те, що вина ОСОБА_5 в цьому кримінальному провадженні доведена, оскільки в матеріалах відсутні допустимі докази його вини. Звертає увагу, що потерпілий з самого початку не міг точно пояснити, при яких обставинах зник його мобільний телефон, що ставить під сумнів те, що він пам'ятає, що слухавку підняв саме ОСОБА_5 . Зазначає, що при допиті ОСОБА_10 як свідка остання не повідомила, що бачила як ОСОБА_5 бере мобільний телефон, проте не зазначила, що саме той мобільний телефон належав ОСОБА_6 . Вважає, що суд безпідставно послався як на доказ на витяг з ЄРДР, не врахувавши правової позиції Верховного Суду.
Крім того, судом не було надано належної оцінки постанові про зміну правової кваліфікації кримінального правопорушення та визначення підслідності від
12 листопада 2022 року. Наполягає, що Кримінальний процесуальний закон не передбачає можливості перекваліфікації дій на стадії досудового розслідування. Здійснення перекваліфікації передбачено лише під час судового провадження судом або прокурором у разі змінення обвинувачення в суді. Зазначає, що зміна повідомлення про підозру, відповідно до ст. 279 КПК України, також повинна відбуватися в порядку, встановленому законодавством, тобто не шляхом винесення постанови про перекваліфікацію, а шляхом вчинення дій, передбачених статтями 214, 217, 284 КПК України.
Обґрунтовуючи свої вимоги, зазначає, що апеляційний суд не зважив на вимоги його апеляційної скарги, чим порушив вимоги Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України). Ухвала суду апеляційної інстанції є не вмотивованою та не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Крім цього, касаційний суд не може втручатися в аспекти оцінки судами нижчих інстанцій дослідженої ними сукупності належних, допустимих і достовірних доказів на предмет підтвердження чи не підтвердження ними обставин, які підлягають доказуванню в провадженні. Таку оцінку кожен суд здійснює незалежно і самостійно шляхом формування власного внутрішнього переконання як щодо кожної з обставин, що підлягають доказуванню, так і стосовно винуватості особи у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення в цілому.
Тому колегія суддів касаційного суду відхиляє доводи касаційної скарги захисника щодо неправильної, на його думку, оцінки судами досліджених доказів за відсутності або безпідставності конкретних доводів щодо неналежності, недопустимості чи недостовірності окремих досліджених судом доказів.
Щодо тверджень про те, що суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив і не спростував доводів його апеляційної скарги, поданої на вирок суду першої інстанції, колегія суддів касаційного суду вважає їх необґрунтованими з наступних підстав.
Суд апеляційної інстанції, спростовуючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 , обґрунтовано вказав, що висновок про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, за обставин, викладених у вироку, ґрунтується на зібраних у встановленому законом порядку та досліджених у судовому засіданні доказах.
Зокрема винуватість ОСОБА_5 підтверджується покладеними в основу вироку показаннями потерпілого ОСОБА_6 та свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 .
Окрім того, судом першої інстанції були досліджені письмові докази, які перелічені у змісті вироку і яким суд дав належну правову оцінку. Серед них: протокол огляду місця події від 01.11.2022 року, складений в присутності двох понятих, з фототаблицями до нього; протокол пред'явлення особи для впізнання від 03.11.2022 року, згідно якого свідок ОСОБА_10 на фотознімку під №1 впізнає чоловіка на ім'я ОСОБА_13 , який викрав мобільний телефон. Згідно довідки, на фотознімку під №1 зображено ОСОБА_5 . Вказана процесуальна дія зафіксована на диск, який був досліджений безпосередньо в судовому засіданні за участю всіх учасників; копії чеку та документів на телефон; протокол пред'явлення особи для впізнання від 03.11.2022 року, згідно якого потерпілий ОСОБА_6 на фотознімку під №3 впізнає чоловіка на ім'я ОСОБА_14 , який викрав в нього мобільний телефон. Згідно довідки, на фотознімку під №3 зображено ОСОБА_5 . Вказана процесуальна дія зафіксована на диск, який був досліджений безпосередньо в судовому засіданні за участю всіх учасників; заява свідка ОСОБА_12 , яка добровільно видала співробітникам поліції мобільний телефон «Xiaomi Redmi», моделі «10С»; протокол огляду предмету від 10.11.2022 року з фототаблицями до нього, згідно якого в приміщенні поліцейської станції ВП АДРЕСА_3 було проведено огляд мобільного телефону «Xiaomi Redmi», моделі «10С»; постанова про визнання речовими доказами від 0.11.2022 року та квитанція № 1899, згідно яких мобільний телефон «Xiaomi Redmi», моделі «10С» темно сірого кольору, вилучений у свідка ОСОБА_12 визнаний речовим доказом та переданий на зберігання до кімнати зберігання речових доказів ВП №5; протокол пред'явлення особи для впізнання від 10.11.2022 року, згідно якого свідок ОСОБА_11 на фотознімку під №1 впізнає чоловіка , якого бачив в під'їзді №2 будинку АДРЕСА_4 , який сварився із жінкою. Згідно довідки, на фотознімку під №1 зображено ОСОБА_5 . Вказана процесуальна дія зафіксована на диск, який був досліджений безпосередньо в судовому засіданні за участю всіх учасників судового розгляду.
Так із матеріалів провадження за касаційною скаргою убачається, що суд з урахуванням положень ст. ст. 23, 95 КПК України та враховуючи, що свідки ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_10 та потерпілий ОСОБА_6 були безпосередньо допитані в судовому засіданні, в основу винуватості засудженого поклав покази цих свідків та потерпілого, які були надані ними безпосередньо в судовому засіданні, зробив висновок, що відеозаписи до протоколів допиту вказаних свідків та потерпілого, які були отримані під час проведення досудового розслідування є неналежними доказами. Із такими висновками суду першої інстанції погодився й апеляційний суд.
Решта доводів касаційної скарги захисника висновків суду апеляційної інстанції також не спростовує та фактично зводиться до переоцінки доказів і встановлених по справі обставин, що в силу вимог статті 433 КПК України не може бути предметом оцінки суду касаційної інстанції.
Апеляційний суд, переглядаючи вирок, врахував, що докази по справі були належним чином досліджені під час розгляду в суді першої інстанції, є належними та допустимими відповідно до вимог статей 84-86 КПК України, оцінені судом згідно із ст. 94 КПК України, та в своїй сукупності спростовують доводи захисника про не встановлення достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України.
Відповідно до вимог ст. 279 КПК України у випадку виникнення підстав для повідомлення про нову підозру або зміну раніше повідомленої підозри слідчий, прокурор зобов'язаний виконати дії, передбачені статтею 278 цього Кодексу. Якщо повідомлення про підозру здійснив прокурор, повідомити про нову підозру або змінити раніше повідомлену підозру має право виключно прокурор.
Суд апеляційної інстанції констатував, що під час апеляційного розгляду та дослідженні матеріалів кримінального провадження не встановлено істотного порушення під час досудового слідства норм кримінального процесуального закону при зміні правової кваліфікації кримінального правопорушення, інкримінованого ОСОБА_5 . Після винесення постанови про зміну правової кваліфікації кримінального правопорушення та визначення підслідності від
28 листопада 2022 року, ОСОБА_5 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, за отримання якої ОСОБА_5 особисто розписався. Такі дії під час досудового слідства не суперечать вимогам ст. 278 КПК України, а тому доводи сторони захисту з цих підстав не знайшли свого обґрунтування.
За результатами апеляційного розгляду, суд апеляційної інстанції, дійшов переконання, що висновок суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, підтверджується сукупністю досліджених у судовому засіданні доказів, яким суд дав належну оцінку і навів у вироку.
З такими висновками судів попередніх інстанцій погоджується і Верховний Суд.
Ухвала суду апеляційної інстанції є вмотивованою та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи, не спростовують правильності висновків, викладених у судових рішеннях, і не містять вагомих аргументів, що свідчили б про істотне порушення судами вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, у зв'язку з чим немає підстав для сумнівів у законності й обґрунтованості оскаржуваних судових рішень.
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Ураховуючи викладене та керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, колегія суддів
постановила:
відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 , на вирок Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 квітня 2024 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 08 серпня 2024 року щодо ОСОБА_5 .
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3