Провадження № 22-ц/803/8623/24 Справа № 185/5785/24 Суддя у 1-й інстанції - Перекопський М. М. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В.
19 листопада 2024 року Дніпровський апеляційний суд в складі колегії:
головуючого судді: Новікової Г.В.
суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,
за участю секретаря Лопакової А.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу представника Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 червня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" про відшкодування моральної шкоди,-
В травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом. В обґрунтування посилався на те, що він тривалий час знаходився у трудових відносинах з ПрАТ “ДТЕК Павлоградвугілля» та за час роботи на даному підприємстві отримав професійні захворювання, які обумовлені умовами, в яких він працював. За висновком МСЕК від 23.03.2023 року йому встановлено сукупний ступінь втрати професійної працездатності у розмірі - 60%, з яких 45% - по радикулопатії з ДПП (двусторонній плечолопатковий періартроз), 10% - по ХОЗЛ (хронічне обструктивне захворювання легень), 5% - туговухість, 01.04.2023 року встановлено третю групу івналідності безстроково .
Первинно позивачу було встановлено сукупний ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 60% - 04.04.2017 року.
Вважає, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, він втратив своє здоров'я та йому завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що його турбує фізичний біль, погане самопочуття, порушення душевної рівноваги.
Просив стягнути з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я внаслідок виконання трудових обов'язків, в сумі 245000 грн.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 червня 2024 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 120 000 грн без відрахування податків та інших обов'язкових платежів.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" на користь держави судовий збір у розмірі 1200 грн.
В апеляційній скарзі представник ПрАТ"ДТЕК Павлоградвугілля" просить змінити рішення суду першої інстанції в частині розміру стягнутої моральної шкоди до60 000 грн., розстрочивши виконання судового рішення на дванадцять місяців рівними частинами з граничною щомісячною виплатою в останній робочий день місяця.
Посилався на те, що судом першої інстанції не прийнято до уваги, що позивач зобов'язаний подати до суду належні та допустимі докази в обґрунтування своїх позовних вимог. Самого згадування про фізичні та моральні страждання в позовній заяві недостатньо.
Позивач вказує, що змушений був пройти курс лікування, проте в якому закладі та коли проходив такий курс не зазначає. Відсутні в матеріалах справи також і будь-які направлення лікарів на лікування, рецептів для отримання ліків тощо. У позовній заяві позивач зазначає, що позбавлений нормальних життєвих зав'язків та прикладає додаткових зусиль для організації свого життя, проте позивач не конкретизує в чому це виражено. Отже, з наданих позивачем доказів можна зробити висновок, що його обмеження полягають лише в протипоказанні до шкідливих та важких умов праці. В іншому позивач має можливість бути повноцінним членом суспільства та забезпечується соціальними пільгами на достатньому рівні.
Судом не встановлена відсутність інших хвороб, що впливають на фізичні страждання позивача, виключаючи всі обставини на які посилається як позивач у своїй позовній заяві. Зазначене узгоджується з позицією Верховного Суду, що викладена у постанові від 24.12.2021 року по справі № 132/3057/18 про відшкодування моральної шкоди завданої каліцтвом на виробництві, якою визначено, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до встановлення наявних захворювань крім професійних з обов'язковим доведенням позивачем, що його стан здоров'я, є виключно наслідком отриманої травми/захворювання та не прийнято до уваги, при тому що загальне захворювання спричиняє аналогічні симптоми, що зазначені позивачем в позовній заяві при обґрунтуванні своїх позовних вимог, також викликає щоденне прийняття медичних препаратів, обмеження спілкування та необхідності проходити стаціонарне лікування.
Позивач, укладаючи з відповідачем трудовий договір, був повідомлений під підпис, в порядку передбаченому ст.29 КЗпП України про важкі, шкідливі та небезпечні умови праці, можливі негативні наслідки цих умов праці на стан його здоров'я та пов'язані з цими умовами праці пільги та компенсації. Позивач добровільно прийняв рішення працювати на підприємстві. Також щорічно проходив періодичний медичний огляд, і був усвідомлений про стан свого здоров'я (професійне захворювання виникає не раптово, а протягом певного періоду), і під час медоглядів при погіршенні стану, позивач також мав можливість припинити трудовий договір у разі погіршення стану здоров'я, однак добровільно продовжував працювати в шкідливих та небезпечних умовах, тобто свідомо йшов на ризик для свого здоров'я за для отримання пов'язаних з цим пільг та компенсацій: підвищеного заробітку, скороченого робочого дня, додаткових відпусток, пільгового стажу на пенсію та інше. Протягом всього строку трудової діяльності від Позивач не надходило ніяких скарг або зауважень щодо умов праці.
Позивач, обґрунтовуючи наявність моральної шкоди, зазначає у позові, що з моменту отримання хронічного захворювання він постійно відчуває фізичні страждання та біль, які обґрунтовані важкістю самопочуття і особливостями лікування. При цьому на підтвердження зазначених тверджень в порядку ст. 81 ЦПК України позивач не надав жодного доказу.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції залишити без змін як законне та обгрунтоване, а апеляційну скаргу-без задоволення.
Вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідачем як роботодавцем допущено перевищення встановлених норм дії шкідливих факторів на працівника. Навіть при очевидній вині роботодавця в даному конкретному випадку, законодавець не відносить таку вину до обов'язкової складової умов відшкодування моральної шкоди роботодавцем.
Заперечення факту наявності моральних страждань відповідачем через відсутність у позивача діагнозу або медичного висновку психолога чи психіатру - суперечить чинному законодавству, рішенням Конституційного Суду України та усталеній судовій практиці. Відповідно Рішення Конституційного Суду України від 08 жовтня 2008 року № 20-рп, громадянам надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника, або уповноваженого ним органу.
Про час та місце розгляду справи сторони повідомлені належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення повістки ОСОБА_1 та довідка про отримання документів в електронному суді представником відповідача та представником позивача.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України за наявними в ній доказами в межах доводів та вимог апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач тривалий час працював у відповідача, що підтверджується копією трудової книжки.
Згідно акту розслідування хронічного професійного захворювання від 23 березня 2017 року було встановлено діагноз професійних хронічних захворювань, які були викликані наявністю шкідливих умов праці. Причинами виникнення професійного захворюваня встановлено запиленість повітря робочої зони; загазованість повітря робочої зони шкідливими речовинами;
перевищення рівня шуму;фізичне динамічне перевантаженя.
За висновком МСЕК від 04.04.2017 року ОСОБА_1 первинно встановлено 60% втрати професійної працездатності та третю групу інвалідності.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивачеві встановлена стійка втрата професійної працездатності у зв'язку з професійним захворюванням в 60% та 3 група інвалідності, чим спричинено моральну шкоду, тому відповідно до вимог ст. 237-1 КЗпП України роботодавець повинен відшкодувати завдану працівнику моральну шкоду.
Зазначений висновок відповідає встановленим обставинам та узгоджується з положеннями статей 153, 237-1 КЗпП України.
Частина четверта статті 43 Конституції зазначає, що кожен має право на належні, безпечні умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до частин першої, третьої статті 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Згідно частини другої статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно зі статтею 237-1 КЗпП України є порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу правопорушення, який є підставою для відшкодуванню моральної шкоди. В таких правовідносинах перевага надається встановленню обставин завдання шкоди саме на підприємстві відповідача та наявності моральних страждань працівника. При цьому презюмується обов'язок власника на створення належних, безпечних, здорових умов праці, слідкування за їх дотриманням усіма працівниками та відповідальність за шкоду, завдану особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань (така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 квітня 2022 року у справі № 225/4242/21).
Статтею 173 КЗпП України закріплено за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.
Суд першої інстанції правильно виходив із того, що надані позивачем письмові докази є належними, оскільки містять інформацію щодо предмета доказування.
Висновок суду підтверджується актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання ОСОБА_1 від 23 березня 2017 року, згідно якого причинами виникнення професійного захворюваня встановлено запиленість повітря робочої зони; загазованість повітря робочої зони шкідливими речовинами; перевищення рівня шуму;фізичне динамічне перевантаженя.
За висновком МСЕК від 04.04.2017 рокуОСОБА_1 первинно встановлено 60% втрати професійної працездатності та третю групу інвалідності.
Суд першої інстанції правильно виходив із того, що право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло з дня первинного встановлення йому висновком МСЕК стійкої втрати працездатності, тобто з 04.04.2017 року.
Таким чином мав місце вплив шкідливих виробничих факторів на стан здоров'я позивача під час виконання трудових обов'язків у відповідача, чим підтверджується спричинення моральної шкоди відповідачем.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, спричиненої втратою працездатності у зв'язку із професійним захворюванням підлягають задоволенню.
Питання компенсації моральної шкоди особі незалежно від того, в якій сфері життя чи діяльності вони виникають, підпадають під регулювання Цивільного кодексу України, який є основним актом цивільного законодавства України.
Положеннями статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
В п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року вказано, що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, відповідно до ст. ст. 23, 1167 ЦК України, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, які він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання, а тому не потребують якихось додаткових доказів.
Створення неналежних умов виробництва призводить до порушення особистих немайнових прав особи на життя, на охорону здоров'я тощо.
Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, оскільки внаслідок незабезпечення роботодавцем безпечних і нешкідливих умов праці ОСОБА_1 встановлено втрату професійної працездатності від профзахворювання в 60% та третю групу інвалідності. Отже суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що позивачу ушкодженням здоров'я заподіяна моральна шкода, яку роботодавець зобов'язаний відшкодувати в силу зазначених вище норм закону.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу внаслідок стійкої втрати професійної працездатності, суд першої інстанції врахував обставини, які мають суттєве значення, глибину фізичних та душевних страждань, зокрема ступінь втрати працездатності, інтенсивність, тривалість фізичних та душевних страждань, істотність вимушених змін у життєвих стосунках, а також дотримався засад розумності і справедливості та навів в рішенні відповідні мотиви з урахуванням конкретних обставин справи.
Посилання на те, що позивачем не доведено спричинення моральної шкоди спростовується встановленими обставинами.
Доводи про те, що відсутня вина відповідача в спричиненні моральної шкоди не можуть бути прийнятими до уваги,оскільки в даному випадку вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу правопорушення, який є підставою для відшкодування моральної шкоди. В таких правовідносинах перевага надається встановленню обставин завдання шкоди саме на підприємстві відповідача та наявності моральних страждань працівника.
Оспорюючи рішення суду першої інстанції в частині розміру стягнутої моральної шкоди, представник позивача просив зменшити розмір стягнутого відшкодування моральної шкоди, таким чином він погоджується з тим,що позивачеві спричинена моральна шкода відповідачем і повинна відшкодовуватися.
Посилання на те, що судом першої інстанції не досліджено, що позивачем не надано висновків лікувально-профілактичного закладу про стрес, депресію чи інші негативні прояви
психологічного стану, які начебто виникли у нього в результаті професійного захворювання не ґрунтуються на положеннях законодавства. В п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року вказано, що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, які він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати
професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання, а тому не потребують якихось додаткових доказів.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правових висновків суду та не дають підстав для висновку про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, що привело або могло привести до неправильного вирішення справи.
Апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки апеляційним судом не встановлено порушення або неправильне застосування судом першої інстанції при розгляді цієї справи норм матеріального чи процесуального права та невідповідності висновків суду обставинами справи, то підстав для задоволення скарги і зміни судового рішення з немає.
Що стосується доводів про розстрочення виконання рішення, то відповідно до ст.435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення. Суд апеляційної інстанції не розглядав дану справу як суд першої інстанції, тому вирішення такого питання не відноситься до компетенції апеляційної інстанції.
Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову,що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає
245000 грн., що менше двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст.ст. 368, 369, 375, 382,384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу представника Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» залишити без задоволення.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 червня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді: