18 листопада 2024 рокуЛьвівСправа № 140/4084/24 пров. № А/857/21206/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Шинкар Т.І.,
суддів Іщук Л.П., Обрізко І.М.,
розглянувши в письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року (головуючий суддя Волдінер Ф.А.), ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в м. Луцьк у справі № 140/4084/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання дії та бездіяльності протиправними,-
16.04.2024 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , що полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 видів грошового забезпечення за період з 01.03.2022 по 19.05.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 та 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням, передбаченого відповідними додатками до Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення премії;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (із урахуванням раніше сплачених сум) за період з 01.03.2022 по 19.05.2023 включно, у тому числі посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, щомісячної премії, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, грошової компенсації невикористаних основної та додаткової щорічних відпусток за 2022 рік шляхом урахування посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з відповідними додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704);
визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , що полягають у зменшенні належної ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дій воєнного стану» (далі - Постанова №168) за лютий-квітень 2023 року та вересень-листопад 2023 року, а також позбавленні ОСОБА_1 додаткової винагороди за грудень 2023 року;
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 що полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення на період з 23.12.2023 по 26.12.2023 включно;
визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , що полягають у відрахуванні із грошового забезпечення ОСОБА_1 за грудень 2023 року суми нарахованої щомісячної премії у розмірі 14 381,42 грн та штрафу у розмірі 1 953,58 грн, а також зменшенні грошового забезпечення за травень 2023 року;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити донарахування та виплату (з урахуванням виплачених сум) ОСОБА_1 грошового забезпечення на період з 01.05.2023 по 31.05.2023, з 23.12.2023 по 26.12.2023 включно, додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168 у сумі 30000 грн за лютий-квітень 2023 року та вересень-грудень 2023 року, а також суми утриманої щомісячної премії у розмірі 14 381,42 грн та штрафу у розмірі 1 953,58 грн за грудень 2023 року;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яку вирахувати шляхом множення середньоденного заробітку на число календарних днів за період з 15.01.2024 по 08.02.2024.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 видів грошового забезпечення за період з 01.03.2022 по 19.05.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 та 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням, передбаченого відповідними додатками до Постанови №704, із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення премії; зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 01.03.2022 по 19.05.2023 включно, у тому числі посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, щомісячної премії, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, грошової компенсації невикористаних основної та додаткової щорічних відпусток за 2022 рік шляхом урахування посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з відповідними додатками до Постанови №704 з урахуванням раніше виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що з 29.01.2020 - з дня набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18 виникають підстави для розрахунку грошового забезпечення військовослужбовця, з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою №704, у відповідності до вимог статті 9 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) . Суд першої інстанції вказав, що розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, являється розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня календарного року. Суд першої інстанції зазначив, що відповідач не спростував твердження позивача про те, що у спірний період позивачу виплачувався посадовий оклад, оклад за військовим званням, інші щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові виплати, які обраховуються виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018 замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року. Суд першої інстанції відхилив покликання позивача, що у спірних періодах додаткова винагорода у розмірі 30000 грн не виплачувалась у повному обсязі, оскільки такі спростовуються матеріалами справи. Суд першої інстанції дійшов до висновку щодо правомірності припинення виплати позивачу грошового забезпечення, а отже не вбачав підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача здійснити виплату грошового забезпечення позивачу з 23.12.2023 по 26.12.2023.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних про визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 , що полягають у відрахуванні із грошового забезпечення ОСОБА_1 за грудень 2023 року нарахованої премії у розмірі 14 381,42 грн та, відповідно, - зобов'язання здійснити донарахування та виплату суми 14 381,42 грн, а також в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яку вирахувати шляхом множення середньоденного заробітку на число календарних днів за період з 15.01.2024 по 08.02.2024 ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року в цій частині та відповідно в цій частині позовні вимоги задовольнити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що відмовляючи у задоволені позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо відрахуванні з грошового забезпечення позивача суми нарахованої премії у розмірі 14 381,42 грн, суд першої інстанції послався на наявність наказів командира в/частини від 20.05.2023 № 1537, від 20.05.2023 № 1538, згідно яких його притягнуто до дисциплінарної відповідальності за порушення дисципліни, що допущені у травні 2023 року. Скаржник вказує, що суд першої інстанції не зазначив у рішенні, яким чином притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у травні 2023 року за порушення дисципліни, допущені у травні 2023 року, «виправдовують» дії відповідача про позбавлення позивача премії за грудень 2023 року. Скаржник зазначає, що забороняється не виплачувати премію військовослужбовцям або зменшувати її розмір протягом кількох місяців за одне й те саме допущене порушення, а тому відповідач не мав права позбавляти позивача премії за грудень 2023 року, посилаючись на накази про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у травні 2023 року. Скаржник наголошує, що суд першої інстанції жодним чином не обґрунтував відмову у задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яку вирахувати шляхом множення середньоденного заробітку на число календарних днів за період з 15.01.2024 по 08.02.2024 чим порушив норми процесуального права.
Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині вимогам статті 242 КАС України не відповідає.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14.01.2024 №15 майора ОСОБА_1 , інженера групи інженерного забезпечення в/ч НОМЕР_1 , звільненого наказом командира в/ч НОМЕР_2 (по особовому складу) №3 від 08.01.2024 у відставку за підпунктом «б» (за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку або про непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців) пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», вважати таким, що справи та посаду здав і направити для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною щодо не проведення виплат грошового забезпечення у належному розмірі, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Так, щодо вимоги апеляційної скарги, в частині щодо відмови у задоволенні позову, що стосується протиправності дій Військової частини НОМЕР_1 , що полягають у відрахуванні із грошового забезпечення ОСОБА_1 за грудень 2023 року нарахованої премії у розмірі 14 381,42 грн та, відповідно, зобов'язання здійснити донарахування та виплату суми 14 381,42 грн суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 65 Конституції України, громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Проходження військової служби в Збройних Силах України, врегульовано Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 та Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджена наказом МО України від 11.06.2008 №260 (далі -Інструкція №260).
Пунктом 1.2 Інструкції № 260, обумовлено, що грошове забезпечення військовослужбовців визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до положень пункту 31.1 Інструкції № 260, командир військової частини має право позбавляти військовослужбовців премії повністю або частково.
Преміювання здійснюється згідно з інструкцією про преміювання військовослужбовців, яка розробляється у військових частинах виходячи зі специфіки та особливостей виконання завдань конкретної військової частини і затверджується вищим командуванням. Конкретні показники позбавлення військовослужбовців премії повністю або частково встановлюються в межах випадків, передбачених пунктом 31.5 цієї Інструкції.
Так, положенням пункту 31.6 Інструкції № 260 передбачено, що командир військової частини позбавляє військовослужбовців премії повністю, зокрема, за невихід на службу без поважних причин.
Відповідно до пункту 31.7 Інструкції, рішення про виплату премії, зменшення її розміру або позбавлення в повному розмірі оформлюється наказом командира військової частини на підставі поданих за командою в кінці місяця клопотань безпосередніх командирів (начальників) про виплату (позбавлення повністю або частково) премії підлеглим військовослужбовцям. У рапортах з клопотанням про позбавлення премії (повністю або частково) зазначаються конкретні причини, які стали підставою для цього. Забороняється позбавляти премії військовослужбовців протягом кількох місяців за одне допущене порушення.
Військовослужбовцям, безпосередньо підпорядкованим командиру військової частини, у разі позбавлення їх премії повністю або частково конкретні причини, які стали підставою для цього, обов'язково доводяться до їх відома командиром військової частини під час особистої співбесіди.
Аналіз положень пунктів 31.1, 31.6 Інструкції № 260 свідчить, що підставою для невиплати або позбавлення військовослужбовців премії є наслідком невиходу на службу без поважних причин. Таке рішення командира військової частини має бути оформлено відповідним наказом, який в подальшому має бути доведений до військовослужбовця щодо якого вирішувалось питання про позбавлення премії.
Як вбачається з матеріалів справи, та не спростовується відповідачем, факт невиходу на службу позивача підтверджується витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 20.12.2023 та такий, як наслідок є підставою для позбавлення позивача премії за місяць у якому відбулось порушення.
Однак, будь яких наказів з приводу позбавлення позивача премії за грудень 2023 року матеріали справи не містять, відповідач про наявність такого наказу у відзиві не зазначає. Водночас і позивач стверджує, що жодних наказів про позбавлення його премії за грудень 2023 року відповідач йому не доводив, що є підставою суду апеляційної інстанції дійти висновку про неправомірність дій військової частини щодо невиплати позивачу за грудень 2023 року премії у сумі 14 381,42 грн, розмір якої відповідач також не спростував.
Щодо вимоги апеляційної скарги, в частині відмови у задоволенні позову, що стосується зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яку вирахувати шляхом множення середньоденного заробітку на число календарних днів за період з 15.01.2024 по 08.02.2024 ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Відповідно до статті 12 Закону України №2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Абзацом 1 частини 1 статті 9 Закону України №2011-ХІІ обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до частини 3 статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ, закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
У рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення КЗпП України.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Водночас, статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
З аналізу вказаних норм вбачається, що остаточним розрахунком при звільненні є саме виплата всіх належних позивачу сум.
Однак, на переконання суду апеляційної інстанції, невиплата позивачу премії за грудень 2023, яка визнана судом апеляційної інстанції неправомірною та відповідно підлягає стягненню з відповідача у зв'язку з виконанням цього рішення суду, та проведення ОСОБА_1 перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 01.03.2022 по 19.05.2023 включно на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду у цій справі, яка відповідачем не оскаржується, матиме наслідком настання відповідальності для відповідача, що передбачена 117 КЗпП України, а отже така вимога є передчасною.
Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оскільки сторони не оскаржують рішення суду першої інстанції в іншій частині, в силу приписів статті 308 КАС України, рішення суду першої інстанції в цій частині не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції.
Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, суд апеляційної інстанції вважає помилковими висновки суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 , що полягають у не нарахуванні за грудень 2023 року премії у розмірі 14 381,42 грн та, відповідно, зобов'язання здійснити нарахування та виплату спірної суми премії. Щодо вимоги апеляційної скарги в частині нарахування та виплати на користь позивача суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то така є передчасна з огляду на мотиви цієї постанови.
Частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України, прецеденту практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції при винесені оскаржуваної частини рішення неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції в оскаржуваній частині рішення обставинам справи не відповідають, що має наслідком скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову.
Керуючись статтями 241, 243, 245, 308, 311, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року у справі № 140/4084/24 задовольнити частково.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року у справі №140/4084/24 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 , що полягають у не нарахуванні ОСОБА_1 за грудень 2023 року щомісячної премії у розмірі 14 381,42 грн та зобов'язані Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячної премії за грудень 2023 року у розмірі 14 381,42 грн скасувати та в цій частині позовні вимоги задовольнити.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , що полягають у не нарахуванні ОСОБА_1 за грудень 2023 року щомісячної премії у розмірі 14 381,42 грн.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячну премію за грудень 2023 року у розмірі 14 381,42 грн (чотирнадцять тисяч триста вісімдесят одна гривні 42 коп.)
В решті рішення Волинського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року у справі № 140/4084/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. І. Шинкар
судді Л. П. Іщук
І. М. Обрізко