18 листопада 2024 рокуЛьвівСправа № 380/10790/24 пров. № А/857/16972/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Шинкар Т.І.,
суддів Іщук Л.П., Обрізко І.М.,
розглянувши в письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 червня 2024 року (головуючий суддя Мартинюк В.Я.) ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в м. Львові у справі №380/10790/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій,-
20.05.2024 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), в якому просив: визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення за весь час затримки виплати з січня 2020 року по день фактичної виплати 28 квітня 2024 року; зобов'язати нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення за весь час затримки виплати з січня 2020 року по день фактичної виплати 28 квітня 2024 року.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28 червня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з передчасності позовних вимог, у зв'язку з тим, що особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов'язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію тільки у разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 червня 2024 року та позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що не врахування судом першої інстанції того, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні ст. 7 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» №2050-ІІІ (далі -Закон №2050-ІІІ) не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством. Скаржник зазначає, що Верховний Cуд у постанові від 02.04.2024 у справі №560/8194/20 дійшов висновку, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись органом у місяці, в якому проведено виплату заборгованості, відповідно, невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом №2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням, вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.
Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині вимогам статті 242 КАС України не відповідає.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що відповідно до витягу з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону ІНФОРМАЦІЯ_2 №269-ос від 01.08.2020 року позивача виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення.
28.04.2024 року на картковий банківський рахунок позивача було виплачено відповідачем 58219 грн. 71 коп. (перерахунок розміру грошового забезпечення згідно рішення від 07.08.2023 року у справі №380/13869/23).
10.05.2024 року представник позивача звернувся до відповідача із запитом, в якому просив надати детальні помісячні розрахунки нарахувань та утримань проведених на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07.08.2023 року у справі №380/13869/23.
Відповідач листом від 15.05.2024 року повідомив, що перерахунок грошового забезпечення за 2020 рік, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07.08.2023 року у справі №380/13869/23 позивачу нараховано та виплачено з проведенням відповідних відрахувань згідно чинного законодавства в квітні 2024 року.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року №2050-ІІІ, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно зі статтею 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).
Статтею 3 Закону №2050-ІІІ передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Крім того, згідно зі ст. 4 Закону №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України 21.02.2001 року прийняв постанову №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159), дія якого поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Пунктом 2 Порядку №159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001 року.
Відповідно до п.3 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).
Відтак, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які вже були нараховані.
Системний аналіз вищезазначених положень дозволяє суду апеляційної інстанції дійти висновку, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159 компенсації, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Статтею 1 Закону №2050-ІІІ передбачено, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події) як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
У п. 4 Порядку №159 вказано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Таким чином, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст.1-3 Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 14.05.2020 року у справі №816/379/16, від 30.09.2020 року у справі №280/676/19 та від 13.09.2021 року у справі №639/3140/17, від 15.10.2020 року у справі №240/11882/19.
Із матеріалів справи судом апеляційної інстанції встановлено, що фактичну виплату позивачеві заборгованості із грошового забезпечення у загальній сумі 58 219,71 грн відповідач на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07.08.2023 у справі №380/13869/23, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.03.2024, здійснив лише 28.04.2024.
З огляду на наявність факту несвоєчасної виплати позивачу заборгованості із грошового забезпечення, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Стосовно висновку суду першої інстанції, згідно з яким необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-III, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Верховним Судом у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у рішенні від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20 сформульовано висновки про те, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.
Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних йому сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.
Таким чином, невиплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати заборгованості із грошового забезпечення, виплаченої 28.04.2024 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07.08.2023 у справі №380/13869/23, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.03.2024 свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.
Отже, помилковим є висновок суду першої інстанції, що у межах спірних правовідносин право позивача на отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати заборгованості із грошового забезпечення ще не було порушено відповідачем.
Щодо вимоги виплати такої компенсації з січня 2020 року, суд апеляційної інстанції зазначає, що оскільки, наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 01.08.2020, заборгованість із грошового забезпечення виникла саме у період з дати звільнення та до погашена 28.04.2024, а відтак виплата грошового забезпечення була здійснена із затримкою, що обумовило право позивача на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушення строків їх виплати саме з 01.08.2020.
За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію у такій категорії справ, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму заборгованості із грошового забезпечення, має нараховуватися в місяці, в якому проведено виплату заборгованості з грошового забезпечення, а відсутність звернення позивача до відповідача з вимогою щодо виплати такої компенсації не може слугувати підставою для визнання відсутності спору та підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, що помилково зазначив суд першої інстанції, що має наслідком задоволення адміністративного позову частково.
Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання про невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, також допущено судом першої інстанції неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, що в сукупності є підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю та ухвалення нового рішення.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 червня 2024 року - скасувати та ухвалити судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та невиплати компенсації ОСОБА_1 втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати з 01 серпня 2020 року по день фактичної виплати 28 квітня 2024 року.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати з 01 серпня 2020 року по день фактичної виплати 28 квітня 2024 року.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. І. Шинкар
судді Л. П. Іщук
І. М. Обрізко