Справа № 754/15535/23
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/13791/2024
13 листопада 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Слюсар Т.А.,
суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання Гладкої І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Романченка Олексія Михайловича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 17 травня 2024 року у складі судді Таран Н.Г.,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю та визнання права власності на майно у порядку спадкування,-
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулася у суд із позовом у якому просила:
- встановити факт спільного проживання однією сім'єю понад п'ять років її та ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , починаючи з 2015 року і до часу відкриття спадщини після його смерті;
- визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_2 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 .
Позов обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який був зареєстрований та постійно проживав за адресою: АДРЕСА_1 .
Після смерті спадкодавця, відкрилась спадщина, до складу якої входить вищевказана квартира. Позивачка ОСОБА_1 є племінницею ОСОБА_2 , оскільки він є зведеним братом її матері.
Так згідно із свідоцтвом про народження батьками спадкодавця ОСОБА_2 , народженого ІНФОРМАЦІЯ_3 є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Згідно з виписки з Центрального архіву Міністерства оборони СРСР № 9/133896 батько спадкодавця ОСОБА_3 пропав без вісти у липні 1944 року під час Великої вітчизняної війни.
В 1951 році мати ОСОБА_2 - ОСОБА_5 - вийшла заміж за діда заявниці ОСОБА_6 (отримала спільне прізвище ОСОБА_6 ), внаслідок чого ОСОБА_5 стала ОСОБА_8 (матері заявниці), а їх спільні діти ОСОБА_9 та ОСОБА_10 стали зведеними братом та сестрою.
Мати заявниці ОСОБА_11 згодом вийшла заміж за ОСОБА_12 від шлюбу народилася заявниця ОСОБА_13 . ОСОБА_13 внаслідок шлюбу з ОСОБА_14 змінила прізвище на ОСОБА_15 . Тобто на момент укладення шлюбу ОСОБА_16 з ОСОБА_17 діти від попередніх шлюбів ОСОБА_9 (донька ОСОБА_16 ) та ОСОБА_18 ( ОСОБА_19 ) стали зведеними братом та сестрою, відтак діти ОСОБА_20 - заявниця ОСОБА_21 - є племінницею ОСОБА_22 .
Таким чином, ОСОБА_2 є дядьком не по крові спорідненню заявниці ОСОБА_1 , оскільки його зведена сестра ОСОБА_9 є матір'ю заявниці.
Спадкодавець тривалий час був самотньою літньою людиною, з яким на правах члена сім'ї тривалий час проживала та здійснювала догляд позивачка. Вона проживала з дядьком більш п'яти років, вела з ним спільний побут, купувала йому ліки, їжу, а після смерті за свої кошти здійснила поховання.
26 травня 2022 року ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Черниш М.О. із заявою про прийняття спадщини, що відкрилась внаслідок смерті її дядька ОСОБА_2 спадкоємець 4 черги відповідно до ст. 1264 ЦК України.
25 жовтня 2022 року ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Черниш М.О, щодо отримання свідоцтва про спадщину, як спадкоємець 4 черги.
Постановою приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Черниш М.О. від 25 жовтня 2022 року відмовлено у видачі свідоцтва про спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_2 , оскільки з наданих заявницею ОСОБА_1 документів неможливо встановити факт родинних відносин з померлим та/або проживання з ним однією сім'єю не менше п'яти років до часу відкриття спадщини, а також рекомендовано звернутися до суду для вирішення цього питання.
З огляду на вищевикладене ОСОБА_1 звернулась до Святошинського районного суду м. Києва із заявою, в якій просила встановити факт постійного проживання її з дядьком - ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 з 2015 року по день його смерті.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва у справі №759/18783/22 від 13 квітня 2023 року заяву було задоволено. Проте, не погоджуючись із вказаним рішенням суду, Київська міська рада звернулася до апеляційного суду.
Постановою Київського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року у справі №759/18783/22 рішення Святошинського районного суду м. Києва від 13 квітня 2023 року скасовано, заяву ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем однією сім'єю залишено без розгляду.
Постанова Київського апеляційного суду мотивована тим, що факт, про встановлення якого просила ОСОБА_1 , не підлягає з'ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки в даному випадку існує спір про право на спадщину після смерті ОСОБА_2 між ОСОБА_1 на підставі ст. 1264 ЦК України та Київською міською радою на підставі ст. 1277 ЦК України, який підлягає вирішенню виключно у порядку позовного провадження. Враховуючи вищевикладене, позивачка була вимушена звернутися до суду з відповідним позовом у порядку позовного провадження.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 17 травня 2024 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі адвокат Романченко О.М. в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення Деснянського районного суду м. Києва від 17 травня 2024 року, просить скасувати його та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції при вирішенні справи, не надав оцінку усім доказам, наданих позивачкою до матеріалів справи, а фактично обмежився поверхневим аналізом показів трьох свідків, допитаних у судовому засіданні.
Звертає увагу суду на те, що крім показів свідків, позовні вимоги обґрунтовані письмовими доказами, а саме:
- документи, що підтверджують факт спорідненості позивачки та спадкодавця (яка є зведеною племінницею ОСОБА_2 );
- акт за підписом мешканців будинку за адресою АДРЕСА_3 та начальника ЖЕД № 19 від 02 грудня 2022 року, яким підтверджується факт проживання позивачки за вказаною адресою у період з 2015 по 2021 роки;
- декларація № 0001-1858-РНА0 про вибір лікаря, який надаватиме первинну медичну допомогу ОСОБА_2 , відповідно до якої ОСОБА_1 є довіреною особою на екстрений випадок з пацієнтом;
- матеріали спадкової справи після ОСОБА_2 , якими підтверджується факт відсутності спадкоємців за законом, окрім позивачки.
Вважає, що вказані докази у сукупності підтверджують як сам факт проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 з 2015 по 2021 роки у його квартирі, так і факт проживання однією сім'єю (як дядько та племінниця) та ведення спільного господарства позивачкою та спадкодавцем.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлений належно, у зв'язку з чим колегія суддів вважає розглядати справу за його відсутність.
Заслухавши ОСОБА_1 та адвоката Романченка О.М. в інтересах ОСОБА_1 , які просили апеляційну скаргу задовольнити, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає не задоволенню.
Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухваленого по справі судового рішення.
Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).
Відповідно до положень ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Статтями 1261-1265 ЦК України встановлено черги спадкоємців за законом.
Згідно з ч. 1 ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст. 1261 ЦК України).
При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 Сімейного кодексу України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки.
Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім'єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п'ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім'єю.
Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов'язком суду при їх оцінці.
Визначальним в даному випадку є доведення належними, допустимими і достатніми доказами факту спільного проживання позивача зі спадкодавцем однією сім'єю (спільне проживання, пов'язаність спільним побутом, наявність взаємних прав та обов'язків) не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Як убачається зі справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який був зареєстрований та постійно проживав за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 23, 25 т.1).
Після смерті спадкодавця, відкрилась спадщина, до складу якої входить вищевказана квартира.
З витягу Центрального архіву Міністерства оборони СРСР № 9/133896 від 23 липня 1981 року батько спадкодавця ОСОБА_3 пропав без вісти у липні 1944 року під час Великої вітчизняної війни (а.с. 15 т.1).
20 грудня 1951 році мати ОСОБА_2 - ОСОБА_23 вийшла заміж за діда заявниці ОСОБА_6 (отримала спільне прізвище ОСОБА_6 ), внаслідок чого стала ОСОБА_8 (матері заявниці) (а.с 24 т.1).
25 жовтня 2022 року ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Черниш М.О, щодо отримання свідоцтва про спадщину, як спадкоємець 4 черги. Постановою приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Черниш М.О. від 25 жовтня 2022 року відмовлено у видачі свідоцтва про спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_2 , оскільки з наданих заявницею документів неможливо встановити факт родинних відносин з померлим та/або проживання з ним однією сім'єю не менше п'яти років до часу відкриття спадщини, а також рекомендовано звернутися до суду для вирішення цього питання (а.с. 20 т.1).
У зв'язку з чим в грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до Святошинського районного суду м. Києва із заявою, в якій просила встановити факт постійного проживання її з дядьком - ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 з 2015 року по день його смерті.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва у справі № 759/18783/22 від 13 квітня 2023 заяву було задоволено. Проте, не погоджуючись із вказаним рішенням суду, Київська міська рада звернулася до апеляційного суду.
Постановою Київського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року у справі № 759/18783/22 рішення Святошинського районного суду м. Києва від 13 квітня 2023 року скасовано, заяву ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем однією сім'єю залишено без розгляду, з підстав того, що факт, про встановлення якого просила заявниця, не підлягає з'ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки в даному випадку існує спір про право на спадщину після смерті ОСОБА_24 на підставі ст. 1264 ЦК України та Київською міською радою на підставі ст. 1277 ЦК України, який підлягає вирішенню виключно у порядку позовного провадження (а.с. 9-11 т.1).
Судом першої інстанції також наведений короткий опис показів допитаних свідків ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 ..
Відмовляючи у задоволенні позову, районний суд виходив з підстав його недоведеності.
Колегія суддів вважає такі висновки законними та не вбачає підстав для скасування такого рішення суду першої інстанції.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України).
Положеннями ч. 2,4 ст. 3 СК України встановлено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Відповідно до положень ст. 1264 ЦК України, у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Пленум Верховного Суду України в п. 21 Постанови "Про судову практику у справах про спадкування" № 7 від 30 травня 2008 року роз'яснив, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом.
У постанові Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 694/646/20 також зазначено, що для встановлення факту проживання однією сім'єю, тобто доведення існування передбачених статтею 1264 ЦК України підстав для визнання особи спадкоємцем четвертої черги, необхідні докази, які доводили б у всій сукупності факти щодо ведення особами спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, спільних витрат, взаємних прав та обов'язків.
Про спільне проживання можуть свідчити наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21
Якщо вимога про встановлення факту проживання осіб однією сім'єю заявлена у зв'язку з таким проживанням не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, відповідні відносини є спадковими і до них слід застосовувати статтю 1264 ЦК України.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом ч. ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц вказала на те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
З наведених обставин справи вбачається, що при зверненні до суду з позовом позивачка вказувала на те, що спадкодавець тривалий час був самотньою літньою людиною, з яким на правах члена сім'ї тривалий час проживала та здійснювала догляд за ним. Вона проживала з дядьком більш п'яти років, вела з ним спільний побут, купувала йому ліки, їжу, а після смерті за свої кошти здійснила поховання.
На підтвердження заявлених позовних вимог щодо проживання однією сім'єю з померлим з 2015 року по час відкриття спадщини, ОСОБА_1 посилається зокрема на акт за підписом мешканців будинку за адресою АДРЕСА_3 та начальника ЖЕД № 19 від 02 грудня 2022 року, яким підтверджується факт проживання позивачки за вказаною адресою у період з 2015 по 2021 роки, декларацію № 0001-1858-РНА0 від 29.09.2021 року про вибір лікаря, який надаватиме первинну медичну допомогу ОСОБА_2 , відповідно до якої ОСОБА_1 є довіреною особою на екстрений випадок з пацієнтом, матеріали спадкової справи після ОСОБА_2 , якими підтверджується факт відсутності спадкоємців за законом, окрім позивачки.
Проте суд першої інстанції не визнав ці докази належними з чим погоджується й апеляційна інстанція.
Колегія суддів звертає увагу також на те, що допитані судом свідки не змогли беззаперечно підтвердити, що ОСОБА_1 проживавала у ОСОБА_2 саме на правах члена його сім'ї та у них було спільне господарство.
Зазначення у декларації про вибір лікаря прізвища позивачки як довіреної особи для повідомлення у разі настання екстреного випадку, не свідчить в повній мірі про наявність сімейних стосунків між вказаними особами і протягом останніх п'яти років до часу відкриття спадщини, так як ця декларація була заповнена лише у вересні 2021 року, тоді як ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
При цьому, колегія суддів враховує й пояснення позивачки в суді апеляційної інстанції про те, що померлий ОСОБА_2 отриману пенсію їй ніколи не віддавав й коштами розпоряджався на власний розсуд, а ця обставина виключає висновки про ведення спільного господарства.
Таким чином надані позивачкою докази не підтверджують факт її проживання однією сім'єю з ОСОБА_2 не менше п'яти років до часу відкриття спадщини, а свідчать лише про те, що вона допомагала йому у побутових питаннях.
Враховуючи відсутність доведення належними і допустимими доказами обставин проживання позивачки зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, відсутні і підстави для визнання її спадкоємцем четвертої черги після смерті ОСОБА_2 .
Отже сукупність вищезазначених обставин, аналіз та оцінка доводів апеляційної скарги приводять до висновку, що вказані доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції, та не знайшли свого підтвердження при апеляційному розгляді справи.
За наведених обставин, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи, дав їм належну правову оцінку. Рішення суду відповідає вимогам чинного законодавства, наданим доказам, обставинам справи і підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційного суду не вбачає.
В порядку ст. 141 ЦПК України, враховуючи відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог та вимог апеляційної скарги, судові витрати понесені позивачкою компенсації не підлягають.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу адвоката Романченка Олексія Михайловича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 17 травня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 18 листопада 2024 року.
Суддя-доповідач:
Судді: