18 листопада 2024 року м. Чернігів Справа № 620/14693/24
Суддя Чернігівського окружного адміністративного суду Ольга ТКАЧЕНКО перевіривши матеріали позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просить:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо відмови у проведенні індексації пенсії ОСОБА_1 із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,14, у розмірі 1,197 та у розмірі 1,0796;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області провести перерахунок (індексацію) та виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно до частини 2 статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, в розмірі 9118,81 грн на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,14 з 01.03.2022 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 №118 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році», на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,197 з 01.03.2023 відповідно пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 №168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році», на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,0796 з 01.03.2024 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 №185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році» та у зв'язку з цим провести виплату недоотриманих сум пенсії, починаючи з 01.03.2022.
Згідно із частиною 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; чи, в тому числі, позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
По-перше, частиною 6 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Позивачка зазначає, що звертаючись до суду з даним позовом вона не порушила строків звернення, оскільки дізналась про порушення своїх прав лише з відповіді відповідача від 09.10.2024. Водночас вказує на те, що стаття 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачає, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, тому не підлягає застосуванню шестимісячний строк звернення до суду, оскільки це матиме наслідком неможливість реалізувати передбачене чинними законодавством право пенсіонера на виплату сум пенсії за минулий час без обмеження строку у визначеному законодавством розмірі.
Згідно із частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
У частині другій цієї статті зазначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено іншого, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частиною 1 статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
У постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19 Верховний Суд відступив від висновків, викладених, зокрема у постановах від 29.10.2020 у справі №816/197/18 (касаційне провадження №К/9901/50050/18), від 20.10.2020 у справі №640/14865/16-а (касаційне провадження №К/9901/36805/18), від 25.02.2021 у справі №822/1928/18 (касаційне провадження №К/9901/1313/18) щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах, у яких, зокрема зазначено, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави (постанови Верховного Суду від 29.10.2020 у справі №816/197/18 (касаційне провадження №К/9901/50050/18), від 20.10.2020 у справі №640/14865/16-а (касаційне провадження №К/9901/36805/18), а також щодо того, що строк звернення позивача до суду у випадку спірних правовідносин розпочав перебіг після отримання позивачем листа-відповіді від органу Пенсійного фонду, а не після отримання пенсії за відповідний період (постанова Верховного Суду від 25.02.2021 у справі №822/1928/18) та дійшов такого висновку щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України у спорах цієї категорії:
1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо.
Відтак, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав погодилась з висновками судів попередніх інстанцій про те, що отримання позивачем листа відповідача у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду.
До того ж Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав звернула увагу на те, що за умови відсутності часових обмежень для звернення до суду за минулі періоди Пенсійний фонд України як центральний орган виконавчої влади був би позбавлений можливості реалізовувати покладені на нього завдання, зокрема здійснювати ефективний розподіл фінансових ресурсів для пенсійного забезпечення; така ситуація не відповідала б принципу юридичної визначеності у правовідносинах щодо пенсійного забезпечення у солідарній системі.
Також Судова палата, з посиланням на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 24.12.2020 у справі №510/1286/16-а зазначила, що норми, зокрема, статі 87 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» та статті 46 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії), підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб'єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов: 1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом; 2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.
З урахуванням наведеного, Верховний Суд зазначив, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Зі змісту позову вбачається, що позивачка просить зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, з 01.03.2022, з 01.03.2023 та з 01.03.2024, проте до суду вона звернулась лише 05.11.2024 (документ сформований в системі «Електронний суд»), тобто з пропуском шестимісячного строку звернення до суду з цим позовом.
Суд наголошує, що встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників процесу та своєчасного виконання ними передбачених процесуальним законом певних процесуальних дій.
Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргами обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість поновлення пропущеного процесуального строку лише у разі його пропуску з поважних причин. Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини які зумовили такі причини є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Подібні висновки виклав Верховний Суд у постанові від 10.01.2024 року у справі №420/1782/23, де вказав, що при вирішенні питання про поновлення строку, в межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв'язку із: тривалістю строку, який пропущений; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.
Перевіривши наведене позивачкою обґрунтування щодо строку її звернення до адміністративного суду та не застосування в спірних правовідносинах положення частини 2 статті 122 КАС України суд вказує, що останнє ґрунтується на суб'єктивному ставленні позивачки до наведених нею обставин. Водночас звернення до відповідача із відповідним запитом та отримання відповіді у жовтні 2024 року не змінює момент, з якого позивачка повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивачка почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку.
Щодо посилання на положення статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» суд зауважує, що остання регулює питання нарахованих та не отриманих з вини пенсійного органу сум пенсії, у той час як доказів нарахування спірних сум індексації пенсії ОСОБА_1 матеріали справи не містять.
Відповідно до вимог частини 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
По-друге, частиною 3 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Підпунктом 1 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» визначено, що за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру фізичною особою встановлюється ставка судового збору у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних.
Відповідно до статті 7 Закону України від 09.11.2023 №3460-IX “Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 01.01.2024 установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.
Таким чином, за подання фізичною особою до суду адміністративного позову, який містить вимогу немайнового характеру ставка судового збору становить 1211,20 грн (3028,00 грн*0,4).
Водночас згідно із частиною 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Відповідно до правового висновку, викладеного у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №916/228/22, особи, які після 04.10.2021 подають до суду документи в електронній формі з використанням системи «Електронний суд», мають правомірні очікування, що розмір судового збору, який підлягає сплаті ними, у такому разі буде розрахований із застосуванням понижуючого коефіцієнта, що прямо передбачено в Законі України «Про судовий збір».
Таким чином, за подання фізичною особою до суду адміністративного позову в електронній формі через систему «Електронний суд», який містить вимогу немайнового характеру ставка судового збору становить 968,96 грн (1211,20 грн*0,8) .
Відповідно до абзацу 2 частини 3 статті 6 Закону України “Про судовий збір» у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Зважаючи на те, що позивачкою заявлено три самостійні вимоги немайнового характеру (перерахунок пенсії з 01.03.2022, з 01.03.2023 та з 01.03.2024), кожна з яких може становити окремий предмет позову, а тому такі вимоги мають бути оплачені судовим збором у розмірі 2906,88 грн (968,96 грн х 3).
Документ про сплату судового збору або документ, який підтверджує підстави звільнення від сплати судового збору в матеріалах позову відсутній.
Водночас разом з позовною заявою позивачка подала клопотання про відстрочення та або/розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати, у якому просить звільнити її від сплати судового збору у зв'язку із тим, що розмір судового збору перевищує 5% розміру річного доходу позивачки - фізичної особи за попередній календарний рік, а також враховуючи складну та невизначену фінансову ситуацію, режим воєнного стану в Україні.
Суд зауважує, що у клопотанні позивачка просить про звільнення від сплати судового збору за подання до Восьмого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10.09.2024 у справі №380/16691/24, що немає жодного відношення до позовної заяви до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, поданої до Чернігівського окружного адміністративного суду.
Питання зменшення розміру судових витрат або звільнення від їх оплати, відстрочення та розстрочення судових витрат врегульовані статтею 133 Кодексу адміністративного судочинства України, яка кореспондується з приписами частин 1, 2 статті 8 Закону №3674-VІ.
Так, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, зменшити розмір належних до сплати судових витрат або звільнити від їх сплати повністю або частково, за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Зазначений перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
Аналіз вказаної норми дає підстави зробити висновок про те, що визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою на відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати.
Особа, яка заявляє клопотання про звільнення від сплати судового збору, згідно з частиною 1 статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.
При цьому судові витрати це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя №R(81)7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14.05.1981, та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду. Разом із тим, враховуючи положення пункту 1 статті 6 Конвенції та прецедентну практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення від 19.06.2001 у справі Креуз проти Польщі (Kreuz v. Poland)), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету.
У зв'язку із цим при здійсненні правосуддя в адміністративних справах суди повинні вирішувати питання, пов'язані із судовими витратами (зокрема, щодо відстрочення та розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх сплати), у чіткій відповідності до статей 132, 133 КАС України, Закону №3674-VІ, а також інших нормативно-правових актів України, забезпечуючи при цьому належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ, з одного боку, та інтересами позивача (заявника) щодо можливості звернення до суду, з другого боку.
Приписами статті 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Положення Закону №3674-VІ кореспондуються з положеннями статті 2 КАС України, якими розкривається зміст однієї із засад адміністративного судочинства, а саме рівності всіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом. Так згідно приписів вказаної статті усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом. Не може бути привілеїв чи обмежень прав учасників адміністративного процесу за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Таким чином, всі учасники процесу є рівними при здійсненні своїх прав та обов'язків, у тому числі у питанні необхідності сплати судового збору.
Стаття 133 КАС України передбачає можливість зменшення розміру належних до оплати судових витрат чи звільнення від їх оплати повністю або частково, чи відстрочення або розстрочення сплати судових витрат на визначений строк.
Однак з урахуванням наведених норм права, єдиною підставою для вчинення судом зазначених у цій нормі дій є майновий стан заявника, тобто фізичної або юридичної особи (довідка про доходи, про заробітну плату, пенсію, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім'ї, податкова декларація про доходи, тощо). Наведення доводів, обґрунтування пов'язаних з цим обставин, які свідчать про неможливість або утруднення в здійсненні оплати судового збору, а також подання доказів на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку, розмірі і в строки покладається на цю особу.
У розумінні приписів статті 8 Закону №3674-VІ відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру судового збору, звільнення його від сплати може мати місце за наявності виключних обставин. При цьому скаржник має довести існування фінансових труднощів.
Водночас позивачем не надано суду достатніх та належних доказів наявності обставин щодо відсутності коштів на оплату судового збору, як підстави для звільнення від сплати судового збору.
До того ж, позивачем не надано й документів на підтвердження того, що він має статус малозабезпеченої особи, дохід якої є нижчим від прожиткового мінімуму, що могло б беззаперечно свідчити про його скрутне матеріальне становище.
Оскільки позивачка не підтвердила належними доказами, зокрема, свого скрутного майнового становища, а також того, що розмір судового збору в даному випадку перевищує 5% розміру річного доходу позивача за попередній календарний рік, тобто за 2023 рік (відомості з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; дані податкового органу, довідки тощо), суд не знаходить правових підстав для звільнення її від сплати судового збору, виходячи з наданих нею доказів.
При цьому суд роз'яснює, що відмова у звільненні від сплати судового збору не позбавляє особу права повторного звернення із такою заявою із обов'язковим наданням необхідних доказів.
Оскільки позивачем не надано суду належних доказів в обґрунтування обставин, що унеможливлюють сплату судового збору, підстави для звільнення від сплати судового збору, наведені в заяві, не можуть бути визнані поважними, в зв'язку з чим клопотання задоволенню не підлягає.
Такі обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам законодавства.
Відповідно до вимог частини 1 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
За таких обставин позовну заяву належить залишити без руху, надавши позивачці десятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення вказаних недоліків шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням підстав для його поновлення та доказів поважності причин його пропуску; подання до суду оригіналу документа про сплату судового збору в розмірі 2906,88 грн або документа, який підтверджує підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
На підставі наведеного та керуючись статтями 160, 161, 169, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії залишити без руху.
Встановити позивачці десятиденний строк з дня отримання ухвали суду для усунення недоліків поданої позовної заяви.
Роз'яснити позивачці, що у разі не усунення зазначених недоліків у встановлений судом строк, відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява буде їй повернута.
Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху надіслати позивачці для виконання.
Відповідно до частини 2 статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання, набирає законної сили з моменту її підписання суддею та згідно зі статтею 294 Кодексу адміністративного судочинства України оскарженню не підлягає.
Суддя Ольга ТКАЧЕНКО