18 листопада 2024 року м. Чернігів Справа № 620/12887/24
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Виноградової Д.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі також позивач) звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі також відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі також відповідач-2), у якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 07.08.2024 року № 254150030922 щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні до стажу роботи, що дає право на отримання грошової допомоги відповідно до п.7-1 розділу X Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», періодів роботи з 05.09.1984 по 30.08.1993 на посаді викладача музичної студії «Палацу культури хіміків» Чернігівського виробничого об'єднання «Хімволокно», з 01.09.1993 на посаді викладача-концертмейстера школи мистецтв при Чернігівському фаховому музичному коледжі ім. Л.М. Ревуцького, та щодо відмови у призначенні та виплаті грошової допомоги;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, відповідно до п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення, зарахувавши до пільгового стажу роботи, що дає право на отримання вказаної грошової допомоги періоди роботи з 05.09.1984 по 30.08.1993 на посаді викладача музичної студії «Палацу культури хіміків» Чернігівського виробничого об'єднання «Хімволокно», з 01.09.1993 на посаді викладача-концертмейстера школи мистецтв при Чернігівському фаховому музичному коледжі ім. Л.М. Ревуцького.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач протиправно відмовив у нарахуванні та виплаті грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню та виплачується під час призначення пенсії за віком, у розмірі 10 місячних пенсій станом на день її призначення, відповідно до вимог пункту 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Так, позивач зазначає, що висновки відповідачів стосовно відсутності у неї стажу роботи є помилковими та такими, що не відповідають дійсності. Позивач зазначає, що під час визначення права на отримання грошової допомоги відповідачем необґрунтовано не було враховано спірні періоди роботи. Позивач вважає, що має достатньо стажу для призначення їй грошової допомоги, у зв'язку з чим просить задовольнити позовні вимоги.
Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області заперечує проти позовних вимог та просить відмовити у їх задоволенні. Відповідач вказує, що оскільки посади викладача і викладач-концертмейстер, на яких працювала позивач, не передбачені переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, тому відсутні підстави для здійснення перерахунку пенсії.
Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області заперечує щодо заявлених позовних вимог та просить відмовити у їх задоволенні, зазначаючи, що під час виникнення спірних відносин, територіальне управління пенсійного фонду діяло в порядку, спосіб та у межах чинного законодавства України. Крім того відповідач-2 наголошує, що рішення про відмову у нарахуванні та виплаті грошової допомоги приймало Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 27.09.2024 прийнято позовну заяву та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Матеріалами справи встановлено, що позивач перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що не заперечується сторонами.
ОСОБА_1 31.07.2024 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області із заявою про нарахування та виплату грошової допомоги, передбаченої пунктом 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Вказана заява за принципом екстериторіальності розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області.
За результатами розгляду заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області прийнято рішення № 254150030922 від 07.08.2024, яким позивачу відмовлено у нарахуванні та виплаті грошової допомоги. Підставою відмови у спірному рішенні з посиланням на пункт 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №119, зазначено, що відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 , виданої 01.09.1984, ОСОБА_1 з 05.09.1984 по 30.08.1993 працювала викладачем по фортепіано музичної студії палацу культури, з 01.09.1993 викладачем-концертмейстером школи мистецтв, де і працює по даний час. Наголошує, що оскільки посада викладача і викладач-концертмейстер не передбачена переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на вислугу років.
Не погоджуючись із вказаним рішенням відповідача-1, позивач звернулась до суду із даним позовом з метою захисту своїх порушених прав.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел врегульовано Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV, який набрав чинності 01.01.2004 (далі також Закон №1058-ІV).
Частиною 1 Закону №1058-IV врегульовано відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Статтею 8 Закону №1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Згідно пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону №1058-IV особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років. з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців. З 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років. З 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців.
Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1191 (далі Порядок №1191) , відповідно до пункту 2 якого до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» і «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що передбачені, в тому числі, переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року № 909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» (далі - Порядок № 909).
Грошова допомога надається особам, яким починаючи з 01 жовтня 2011 року відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статті 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»- «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків 35 років, для жінок 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію( пункт 5 Порядку №1191).
Отже, право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах й вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV будь-якого іншого виду пенсії.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про освіту» (у редакцій Закону №2 145-VIII від 05.09.2017), а саме система освіти - сукупність складників освіти, рівнів і ступенів освіти, кваліфікацій, освітніх програм, стандартів освіти, ліцензійних умов, закладів освіти та інших суб'єктів освітньої діяльності, учасників освітнього процесу, органів управління у сфері освіти, а також нормативно-правових актів, що регулюють відносини між ними.
Структура освіти включає позашкільну освіту (стаття 10 Закону України «Про освіту» № 2145-VIII від 05.09.2017).
Відповідно до підпунктів 6, 21 пункту 1 статті 1 Закону України «Про освіту№» заклад освіти - юридична особа публічного чи приватного права, основним видом діяльності якої є освітня діяльність.
Педагогічна діяльність - інтелектуальна, творча діяльність педагогічного (науково-педагогічного) працівника або самозайнятої особи у формальній та/або неформальній освіті, спрямована на навчання, виховання та розвиток особистості, її загальнокультурних, громадянських та/або професійних компетентностей.
Згідно із статтею 10 Закону України «Про освіту», невід'ємними складниками системи освіти є: дошкільна освіта: повна загальна середня освіта; позашкільна освіта; спеціалізована освіта; професійна (професійно-технічна) освіта; фахова передвища освіта; вища освіта; освіта дорослих, у тому числі післядипломна освіта.
Стаття 14 Закону «Про освіту№» встановлює, що метою позашкільної освіти є розвиток здібностей дітей та молоді у сфері освіти, науки, культури, фізичної культури і спорту, технічної та іншої творчості, здобуття ними первинних професійних знань, вмінь і навичок, необхідних для їх соціалізації, подальшої самореалізації та/або професійної діяльності.
За правилами статті 4 Закону України «Про позашкільну освіту» №1841-III позашкільна освіта є складовою системи безперервної освіти, визначеної Конституцією України. Законом України «Про освіту», цим Законом, і спрямована на розвиток здібностей та обдарувань вихованців, учнів і слухачів, задоволення їх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному визначенні.
Відповідно до статті 12 Закону України «Про позашкільну освіту» заклади позашкільної освіти можуть функціонувати у формі центрів, комплексів, палаців, будинків, клубів, станцій, кімнат, студій, шкіл мистецтв, малих академій мистецтв (народних ремесел), малих академій наук, мистецьких шкіл, спортивних шкіл, дитячо-юнацьких спортивних шкіл олімпійського резерву, фізкультурно-спортивних клубів за місцем проживання, фізкультурно-оздоровчих клубів осіб з інвалідністю, спеціалізованих дитячо-юнацьких спортивних шкіл олімпійського резерву, дитячих стадіонів, дитячих бібліотек, дитячих флотилій, галерей, бюро, оздоровчих закладів, що здійснюють позашкільну освіту.
До комплексних закладів позашкільної освіти належать палаци, будинки дітей та юнацтва, центри дитячої та юнацької творчості.
До профільних закладів позашкільної освіти належать центри, клуби туристсько- краєзнавчої, науково-технічної, еколого-натуралістичної, спортивно-оздоровчої, художньо-естетичної творчості, військово-патріотичного спрямування, станції юних туристів, натуралістів, техніків, школи мистецтв, початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклали, дитячо-юнацькі спортивні школи, оздоровчі заклади, туристські бази.
Тобто, відповідно до частин 3, 4 статті 12 Закону України «Про позашкільну освіту» №1841-III від 22.06.2000 заклади позашкільної освіти можуть функціонувати у формі центрів, комплексів, палаців, будинків, клубів, станцій, кімнат, студій, шкіл мистецтв, малих академій мистецтв (народних ремесел), малих академій наук, мистецьких шкіл, спортивних шкіл, дитячо-юнацьких спортивних шкіл олімпійського резерву, фізкультурно-спортивних клубів за місцем проживання, фізкультурно-оздоровчих клубів осіб з інвалідністю, спеціалізованих дитячо-юнацьких спортивних шкіл олімпійського резерву, дитячих стадіонів, дитячих бібліотек, дитячих флотилій, галерей, бюро, оздоровчих закладів, що здійснюють позашкільну освіту.
Як зазначалось вище, заклади позашкільної освіти можуть бути комплексними, профільними та спеціалізованими.
Комплексні заклади позашкільної освіти організовують роботу з вихованцями, учнями і слухачами за різними напрямами позашкільної освіти (художньо-естетичним, туристсько-краєзнавчим, еколого-натуралістичним, науково-технічним, дослідницько-експериментальним, фізкультурно-спортивним або спортивним, військово-патріотичним, бібліотечно-бібліографічним, соціально-реабілітаційним, оздоровчим, гуманітарним). До комплексних закладів позашкільної освіти належать палаци, будинки дітей та юнацтва, центри дитячої та юнацької творчості.
Профільні заклади позашкільної освіти організовують роботу за певним напрямом позашкільної діяльності. До профільних закладів позашкільної освіти належать центри, клуби туристсько-краєзнавчої, науково-технічної, еколого-натуралістичної, спортивно-оздоровчої, художньо-естетичної творчості, військово-патріотичного спрямування, станції юних туристів, натуралістів, техніків, школи мистецтв, початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади, дитячо-юнацькі спортивні школи, оздоровчі заклади, туристські бази.
Згідно пункту 5 статті 12 Закону України «Про позашкільну освіту» №1841-III від 22.06.2000 перелік типів закладів позашкільної освіти затверджується Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до приписів статті 28 Закону України «Про освіту» від 23.05.1991 № 1060-XII система освіти складається із навчальних закладів, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти.
Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років № 909, що затверджений Постановою КМУ від 04.11.1993 № 909, установлено заклади освіти і посади, робота на яких дає право на пенсію за вислугою років - у музичних школах: директори, їх заступники з навчально-виховної, навчальної, виховної роботи, завідуючі відділами (лабораторіями, кабінетами), художні керівники, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.
Пункт 6 Переліку типів позашкільних навчальних закладів, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2001 № 433, визначає, що до позашкільних навчальних закладів відносяться мистецькі школи: музична, художня, хореографічна, хорова, школа мистецтв тощо.
Згідно частини 4 статті 21 Закону України «Про позашкільну освіту» право на пенсію за вислугою років мають педагогічні працівники позашкільних навчальних закладів за наявності педагогічного стажу роботи не менше ніж 25 років.
Переліком посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14.06.2000 року № 963 посади викладача та концертмейстера - віднесені до педагогічних посад.
Судом встановлено, що згідно даних трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.09.1984 позивач у період з 05.09.1984 по 30.08.1993 працювала на посаді викладача по фортепіано музичної студії Палацу культури хіміків Чернігівського виробничого об'єднання «Хімволокно», який з 09.01.1998 реорганізовано у Комунальне підприємство «Міський Палац культури» Чернігівської міської ради, а з 28.02.2018 перейменовано у Комунальне підприємство імені В'ячеслава Радченка Чернігівської міської ради. З 01.09.1993 позивача прийнято на посаду викладача-концертмейстера школи мистецтв при комунальному вищому навчальному закладі «Чернігівське музичне училище ім. Л.М. Ревуцького» Чернігівської обласної ради, де і працює по даний час. 17.05.2017 навчальний заклад перейменовано в школу мистецтв при комунальному вищому навчальному закладі «Чернігівський музичний коледж ім. Л.М. Ревуцького» Чернігівської обласної ради. 22.05.2020 перейменовано в школу мистецтв при комунальному закладі «Чернігівський фаховий музичний коледж ім. Л.М. Ревуцького» Чернігівської обласної ради (а.с. 9-10).
Вказані обставини також підтверджуються довідками № 93 від 31.07.2024, виданою Комунальним підприємством «Міський Палац культури ім. В. Радченка» Чернігівської міської ради та № 13 від 19.06.2024, виданою Школою мистецтв при Чернігівському фаховому музичному коледжі ім. Л.М. Ревуцького (а.с.11-12).
Суд зазначає, що зміна назви закладу не змінює віднесення його до типу закладів позашкільної освіти - музичної школи.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 20.03.2018 року по справі №425/1926/17, від 13.02.2018 року по справі №686/13293/17, від 27.02.2018 року по справі №470/402/17.
Також суд зазначає, що у постанові від 02.04.2019 року по справі № 820/503/18, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що з огляду на проаналізовані норми законодавства й ураховуючи наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення викладачів у позашкільних закладах освіти викладач в позашкільних закладах освіти є працівником освіти, а тому стаж роботи на посаді викладача позашкільного закладу повинен зараховуватися до пільгового стажу у розумінні пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» навіть попри те, що зазначена посада прямо не передбачена затвердженим Переліком № 909.
До аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 року по справі № 876/5312/17, зазначивши, що викладач музичної школи є педагогічним працівником позашкільного навчального закладу, тобто працівником освіти. Стаж роботи викладачем та концертмейстером в дитячій музичній школі має зараховуватись до пільгового стажу осіб у розумінні п. «е» ст.55 Закону №1788-ХІІ при розгляді територіальними органами Пенсійного фонду України відповідних заяв про призначення пенсії навіть попри те, що зазначена посада прямо не передбачена затвердженим Переліком №909. За таких обставин, з метою дотримання завдань адміністративного судочинства та забезпечення конституційних гарантій осіб на пенсійне забезпечення, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 25 травня 2016 року у справі №419/794/15-а щодо відсутності у викладачів музичних шкіл, які відносяться до закладів позашкільної освіти, права на отримання пенсії за вислугу років на підставі п. «е» ст.55 Закону №1788-ХІІ.
На підставі викладеного вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, оскільки позивач має усі необхідні умови для призначення та виплати грошової допомоги, яка передбачена пунктом 7-1 Перехідних положень Закону № 1058-ІV.
Отже, період роботи позивача, щодо якого виник спір, відноситься до спеціального трудового стажу, передбаченого статті 55 Закону № 1788-ХІІ, а відтак її педагогічний стаж станом на момент звернення за призначенням пенсії складав більше 30 років.
Інших доводів щодо відсутності підстав для отримання позивачкою грошової допомоги відповідачі не зазначали.
Ухвалюючи таке рішення, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі «ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував, що процесуальні гарантії, викладені у ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків.
Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A №18).
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
В справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).
Щодо вимоги зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області нарахувати та виплатити позивачу, грошову допомогу відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», то суд зазначає таке.
Відповідно до частини 1 статті 44 Закону № 1058 заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (далі Порядок № 22-1).
При цьому, 30 березня 2021 року набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України від 16 грудня 2020 року № 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрована в Міністерстві юстиції України від 16 березня 2021 року за № 339/35961 (далі Постанова правління ПФУ № 25-1).
Зміни, внесені до Порядку № 22-1 на підставі Постанови правління ПФУ № 25-1, передбачали застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальному при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01 квітня 2021 року.
Запроваджена у зв'язку із змінами, внесеними до Порядку № 22-1, технологія передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяви та де проживає пенсіонер.
Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв'язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників.
Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії, подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Згідно пункту 4.2 розділу ІV Порядку 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3. розділу ІV Порядку 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
За приписами пункту 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Так, суд вважає, що аналіз наведених вище положень Порядку №22-1 зумовлює такі висновки:
сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив'язки до території;
після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п. 4.10);
виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.
Отже, з огляду на приписи пунктів 4.2, 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 належним відповідачем у спірних правовідносинах є Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглядав заяву про призначення пенсії та прийняв рішення про відмову у призначенні пенсії.
Таким чином, саме Головне управління Пенсійного фонду України Львівській області зобов'язане вчинити дії щодо нарахування та виплати позивачу грошової допомоги передбаченої пунктом 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області не здійснювало розгляд заяви позивача та не приймало рішення про відмову у призначенні пенсії, а тому відсутні правові та фактичні обставини для покладання на нього обов'язку щодо зобов'язання вчинити дії.
Згідно приписів частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтями 72-76 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
За змістом частини першої статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Відповідно до приписів статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно із статтею 90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи викладене, оцінивши достовірність та достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, відповідно до свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Матеріалами справи (а.с.7) підтверджується сплата позивачем судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Тому, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачений при поданні позовної заяви судовий збір у розмірі 950,00 грн.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 254150030922 від 07.08.2024.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, відповідно до п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення, зарахувавши до пільгового стажу роботи, що дає право на отримання вказаної грошової допомоги періоди роботи з 05.09.1984 по 30.08.1993 на посаді викладача по фортепіано музичної студії «Палацу культури хіміків» Чернігівського виробничого об'єднання «Хімволокно», з 01.09.1993 на посаді викладача-концертмейстера школи мистецтв при Чернігівському фаховому музичному коледжі ім. Л.М. Ревуцького.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 950,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач-1: Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, Львівська обл., Львівський р-н, 79016, код ЄДРПОУ 13814885.
Відповідач-2: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, вул. П'ятницька, 83А, м. Чернігів, 14005, код ЄДРПОУ 21390940.
Повний текст рішення виготовлено 18 листопада 2024 року.
Суддя Дар'я ВИНОГРАДОВА