13 листопада 2024 року Чернігів Справа № 620/12147/24
Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Житняк Л.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач через систему «Електронний суд» звернулася до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди у відповідності до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», збільшеної до 100 000,00 грн пропорційно із розрахунку на місяць за періоди перебування на стаціонарному лікуванні з 20.10.2023 по 02.12.2023;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», збільшеної до 100 000,00 грн пропорційно із розрахунку на місяць за періоди перебування на стаціонарному лікуванні з 20.10.2023 по 02.12.2023;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», за період перебування на стаціонарному лікуванні з 20.10.2023 по 02.12.2023, за весь час затримки виплати по день фактичної виплати додаткової грошової винагороди.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не виплатив додаткову винагороду за період з 20.10.2023 по 02.12.2023 в повному обсязі, яку позивач мав би отримати у зв'язку з перебуванням на стаціонарному лікуванні в лікарняних закладах у зв'язку з пораненням, пов'язаним із захистом Батьківщини.
Суд ухвалою від 18.09.2024 відкрив провадження у справі та призначив її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.
У встановлений ухвалою суду строк відповідачем відзив подано відзив на позов, в якому останній позов не визнає та у задоволенні позовних вимог просить відмовити. Вказує, що зазначені у довідках травмування не є тяжкими і таких випадках чинним законодавством не передбачено виплату додаткової винагороди у збільшеному розмірі.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.
ОСОБА_1 з 30.05.2023 по 21.02.2024 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 та наказом від 21.02.2024 №53 був виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
24.06.2023 ОСОБА_1 одержав травму, пов'язану із захистом Батьківщини, що підтверджується довідкою від 05.08.2023 №5323 про обставини травми. Факт отримання поранення підтверджується також первинними медичними картками форми №100 від 24.06.2023 та відповідно до виписки із медичної карти стаціонарного хворого №6624, перебував на стаціонарному лікуванні з 20.10.2023 по 02.12.2023 у ВМКЦ Східного регіону (в/ч НОМЕР_2 ).
За вказаний період, позивач не отримав додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн на місяць пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні у період, з огляду на що, через ІНФОРМАЦІЯ_1 до Військової частини НОМЕР_1 поштовою кореспонденцією було надіслано заяву від 25.06.2024, в якій він просив здійснити виплату додаткової винагороди за час перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я.
Позивач отримав листа від відповідача від 24.07.2024 №4559, в якому останній зазначив, що позивачеві було виплачено додаткову винагороду за час перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я із розрахунку 100 000 гривень за період перебування на стаціонарному лікуванні у період з 26.06.2023 по 18.07.2023 у КНП «МКЛ №31» ХМР. Тоді як зазначив, що за час перебування на стаціонарному лікуванні у період з 20.10.2023 по 02.12.2023 позивач повинен був «по команді» подати рапорт та документи, які підтверджують перебування на стаціонарному лікуванні. Тоді як додані до рапорту медичні документи мають вкрай незадовільну якість, тому у командуванні Військової частини НОМЕР_1 відсутня можливість прийняти рішення про видачу наказу щодо виплати додаткової винагороди.
Позивачем через ІНФОРМАЦІЯ_1 до Військової частини НОМЕР_1 поштовою кореспонденцією було надіслано повторно заяву від 12.08.2024 з копіями відповідних медичних документів, в якій позивач просив повторно передати відповідні накази до фінансового органу Військової частини НОМЕР_1 та здійснити йому виплату додаткової винагороди за час перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я із розрахунку 100 000 гривень на місяць пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні у період з 20.10.2023 по 02.12.2023.
До заяви було додано зокрема, копію військового квитка, копію довідку про обставини травми від 05.08.2023 №5323, копії первинних медичних карток від 24.06.2023, копію виписки із медичної карти стаціонарного хворого №3134/1089 КНП «МКЛ №31» ХМР, копію довідки позаштатної ВЛК від 18.07.2023 №175, копію довідки ВЛК Військової частини НОМЕР_2 від 12.09.2023 №10591, копію виписки із медичної карти стаціонарного хворого №6624 ВМКЦ Східного регіону (в/ НОМЕР_3 ), копію довідки ВЛК в/чА4615 від 01.12.2023 №3742 та копію довідки ВЛК в/чА3309 від 02.02.2024 №554.
Згідно відповіді ІНФОРМАЦІЯ_1 від 20.08.2024 №3В/3298, повторна заява позивача від 12.08.2024 з відповідними додатками передані адресату фельд'єгерською службою 20.08.2024.
Втім, відповідачем додаткова винагорода за час перебування на стаціонарному лікуванні за період з 20.10.2023 по 02.12.2023 не виплачена.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд враховує таке.
Частиною другою ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.
Згідно з ст.1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII), соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч.2 ст.1-2 Закону №2011-ХІІ, у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно з ч.4 ст.9 Закону № 2011-ХІІ, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №168, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), встановлено, що на період воєнного стану особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, розмір такої додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
За приписами п.1-2 цієї Постанови №168 виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включати осіб, зазначених у пунктах 1 та 1-1, у тому числі тих, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв'язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
З аналізу наведених норм Постанови №168 вбачається встановлення лише двох умов, необхідних для виплати збільшеної до 100000 гривень винагороди, за час перебування на лікуванні в закладах охорони здоров'я, а саме: пов'язаність поранення (контузії, травми, каліцтва), із захистом Батьківщини, а також факт перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок такого поранення або у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
При цьому, підставою для видання наказу про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень у зв'язку з пораненням, пов'язаним із захистом Батьківщини, є довідка про обставини травми, видана командиром військової частини, де проходить службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, яка містить інформацію про обставини поранення, що дістав військовослужбовець під час захисту Батьківщини. Така довідка видається відповідно до наказу командира військової частини.
Відповідно до п.9 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 грошове забезпечення за останніми займаними посадами виплачується за період звільнення від виконання службових обов'язків у зв'язку з хворобою та перебуванням на лікуванні в лікарняних закладах та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою (відпустці за станом здоров'я) (далі - відпустка для лікування у зв'язку з хворобою), але не більше чотирьох місяців із дня вибуття з військової частини (крім випадків, передбачених чинним законодавством України, більш тривалих строків перебування на лікуванні).
Грошове забезпечення після чотирьох місяців безперервного перебування на лікуванні в лікарняних закладах виплачується на підставі висновку лікарняного закладу (військово-лікарської комісії), рішення командира військової частини про продовження перебування в лікарняних закладах та відповідно до вимог чинного законодавства.
З аналізу викладених норм слідує, що право на отримання грошового забезпечення після чотирьох місяців безперервного перебування на лікуванні в лікарняних закладах виникає на підставі висновку лікарняного закладу (військово-лікарської комісії), рішення командира військової частини про продовження перебування в лікарняних закладах або перебування у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою (відпустці за станом здоров'я).
Проте, для виплати додатковоі? винагороди у розмірі 100 000 гривень у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, на період діі? воєнного стану не встановлено обов'язковоі? умови щодо безперервного перебування на стаціонарному лікуванні. Тобто, у разі повторного та кожного наступного перебування віи?ськовослужбовця на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), за медичними показниками отриманого раніше поранення (контузіі?, травми, каліцтва), пов'язаного із захистом Батьківщини, виплата додатковоі? винагороди здіи?снюється в розмірі 100 000 гривень.
З врахуванням наведеного, оскільки отримана 24.06.2023 позивачем травма, пов'язана із захистом Батьківщини, з приводу якої позивач перебував на стаціонарному лікуванні у закладі охорони здоров'я у період з 20.10.2023 по 02.12.2023, про що зазначено у виписці із медичної карти стаціонарного хворого № 6624 ВМКЦ Східного регіону (в/ч НОМЕР_2 ), суд приходить до висновку, що позивач має право на отримання збільшеної до 100000 гривень винагороди в розрахунку на місяць пропорційно часу перебування на такому стаціонарному лікуванні.
Щодо вимог про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», суд зазначає про таке.
Стаття 2 Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі Закон України №2050-ІІІ) визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до статті 3 Закону України №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться)
Згідно зі статтею 4 Закону України №2050-ІІІ, виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З аналізу норм Закону України №2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі Порядок №159) слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:
1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;
2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);
3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);
4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;
5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
Системний аналіз норм, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що грошове забезпечення є доходом, а у разі несвоєчасної виплати сум грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
Використане у статті 3 Закону України №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону України №2050-ІІІ та Порядком №159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі військовою частиною) добровільно чи на виконання судового рішення.
Тим часом, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1 3 Закону України №2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд України у справі №6-58цс11, справі №21-2003а16, та Верховним Судом у справах №336/4675/17, №523/1124/17, №521/940/17.
Ураховуючи наведене правове регулювання та викладену Верховним Судом правову позицію, суд уважає обґрунтованими вимоги позивача про зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити компенсацію втрати доходу у зв'язку з порушенням строків його виплати.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі.
Визначаючись щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Так, право на правову допомогу гарантовано ст.ст.8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення яким надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16.11.2000 №13-рп/2000, від 30.09.2009 №23-рп/2009 та від 11.07.2013 №6-рп/2013.
У рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Згідно з ч.1 ст.132 КАСУ, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частина третя вказаної статті).
За змістом ст.134 КАСУ, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною чи третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, установлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (послуг), виконаних (наданих) адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, з огляду на принципи диспозитивності та змагальності, суд не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (висновок Об'єднаної Палати Верховного Суду у справі №922/445/19, викладений у постанові від 03.10.2019).
З матеріалів справи встановлено, що відповідачем подано відзив на позов, в якому жодних заперечень щодо розміру понесених позивачем витрат на правову допомогу не міститься.
Так, відповідно до ч.7 та ч.9 ст.139 КАСУ розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Суд зазначає, докази понесення витрат подані разом з позовною заявою.
Так, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується постановами Верховного суду, наприклад у справах №923/560/17, №329/766/18, №178/1522/18.
Так, в питанні надання доказів суд звертає увагу на позиції Верховного Суду в постанові від 20.07.2021 у справі №922/2604/20, де вказано, що відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акту прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв'язку з недоведеністю їх наявності.
Також, Верховний Суд у постанові від 05.05.2018 у справі №821/1594/17 наголосив на необхідності доведення та врахуванням того чи були витрати на правничу допомогу фактичними, а їх розмір обґрунтованим та розумним. Верховним Судом у постанові від 19.02.2019 у справі №803/1032/18 (касаційне провадження №К/9901/69188/18) підкреслюється, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації понесених у зв'язку з розглядом справи втрат на правничу допомогу необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесення витрат на правову допомогу надано: Договір про надання правничої допомоги від 28.08.2024 за п.3.1 якого, розмір гонорару становить 15000,00 грн, які виплачуються в день підписання договору, Ордер серії СВ №1099540, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, серії ЧН №001075, Акт прийняття-передачі наданих послуг від 28.08.2024 та квитанцію до прибуткового касового ордеру від 28.08.2024 на суму 15000,00 грн.
Суд констатує, що всі зазначені документи підтверджують факт понесення позивачем витрат на правову допомогу, пов'язані між собою, не містять розбіжностей, а тому підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань.
Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди у відповідності до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», збільшеної до 100 000,00 грн пропорційно із розрахунку на місяць за період перебування на стаціонарному лікуванні з 20.10.2023 по 02.12.2023.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», збільшеної до 100 000,00 грн пропорційно із розрахунку на місяць за період перебування на стаціонарному лікуванні з 20.10.2023 по 02.12.2023.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», за період перебування на стаціонарному лікуванні з 20.10.2023 по 02.12.2023, за весь час затримки виплати.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 15000,00 грн (п'ятнадцять тисяч гривень) судових витрат.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду апеляційної інстанції
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ).
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).
Повне рішення суду складено 13.11.2024.
Суддя Л.О. Житняк