Справа № 761/14362/24
Провадження № 2/761/6910/2024
07 листопада 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Фролової І.В.,
секретаря судового засідання - Коломійця А.Д.,
розглянувши в порядку загального позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ Фарби України» про визнання права власності на об'єкт інвестування, -
ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ Фарби України», в якому просила визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , майнові права на об?єкт незавершеного будівництва на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:91:050:0046.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 03.10.2014 між ОСОБА_2 та ТОВ «ВКФ Фарби України» було укладено Договір № 50/1/ШК купівлі продажу майнових прав. Сторони домовились, що Об?єктом нерухомості, Майнові права на який передаються за даним Договором, є об?єктом нерухомості, розташований в Об?єкті капітального будівництва за будівельною адресою: АДРЕСА_2 . 14.07.2020 року Покупцем було внесено 100% фінансування об?єкту нерухомості, про що було видано довідку. 18.02.2021 року між сторонами було укладено Угоду №2 про відступлення права вимоги за Договором купівлі-продажу майнових прав №50/1/ШЛ від 03.10.2014р. та Додаткової угоди №1 від 12.02.2020р. за якою Покупець ОСОБА_2 передає, а Сторона 2 (Позивач) приймає на себе права і обов?язки Покупця і стає Покупцем за Основним Договором. Поряд із цим, будівництво будинку в строки зазначені Договором не було закінчено, будинок не введений в експлуатацію. Між тим, у разі невиконання взятих зобов'язань, відсутності факту введення будинку в експлуатацію, з урахуванням повної та вчасної сплати пайових внесків, ефективним способом захисту прав є визнання майнових прав на об'єкт інвестування, у зв'язку з чим останній звернувся до суду із відповідним позовом.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 24 квітня 2024 року відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження.
12 червня 2024 року на адресу суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ Фарби України» надійшла заява про застосування строку позовної давності.
Також 12 червня 2024 року на адресу суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ Фарби України» надійшов відзив на позовну заяву.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Представник позивача подав через канцелярію суду клопотання про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримала.
Відповідач своїх представників в судове засідання не забезпечили, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч. 1 ст. 223 ЦПК України).
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).
Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини- в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»).
За таких підстав судом визнано за можливе розглядати справу на підставі доказів, наявних у матеріалах справі, та за погодженням сторін, третіх осіб й згідно поданих ними заяв.
За змістом ч.ч.1, 2, 3,4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч.ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).
Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Способи захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.
Досліджуючи матеріали справи, судом було встановлено наступне.
03 жовтня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВКФ Фарби України» та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу майнових прав №50/1/ШК, за яким Продавець продає, а Покупець купує майнові права на об?єкт нерухомості - однокімнатна квартира АДРЕСА_3 на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:91:050:0046.
Згідно п.4.2. орієнтовна загальна вартість майнових прав складає 312 827,00 грн.
Згідно умов даного договору - п.3.1. позивач набуває майнові права на об'єкт нерухомості при настанні останньої з таких подій:
- Здійснення покупцем 100% оплати об'єкта нерухомості визначеного п.2.2.
- Здійснення розрахунків за п.4.3.
- Введення об?єкту капітального будівництва в експлуатацію з боку позивача (Покупця) були виконані всі умови договору, а саме внесення 100% оплати за об?єкт нерухомості, визначений умовами Договору та здійснення розрахунків.
У відповідності до п.2.4. Договору запланований термін будівництва та введення експлуатацію об?єкта капітального будівництва - 3 квартал 2015 року.
12 лютого 2020 року між сторонами було укладено Додаткову угоду №1 до Договору №50/1/ШК купівлі-продажу майнових прав від 03.10.2014р., якою до Договору додано Сторону 2, на користь якої здійснюються розрахунки за договором, а саме: Товариство з обмеженою відповідальністю «Картель Буд».
13 лютого 2020 року позивачем було внесено частково грошові кошти, що становило загалом сплату 92,11% вартості об?єкта нерухомості, про що була видана довідка.
18 березня 2020 року між сторонами було укладено Додаткову угоду №2 до Договору №50/1/ШК купівлі-продажу майнових прав від 03.10.2014р., якою змінено реквізити Сторони 2.
15 червня 2020 року Покупцю була видана довідка про часткове фінансування Договору
14 липня 2020 року Покупцем було внесено 100% фінансування об?єкту нерухомості, про що було видано довідку.
14 липня 2020 року у зв?язку зі сплатою 100% за Договором сторонами було складено акт приймання-передачі до Договору купівлі-продажу майнових прав №50/1/ШЛ від 03.10.2014р. та Додаткової угоди №1 від 12.02.2020р., за п.1 якого Продавець передав, а Покупець прийняв об?єкт нерухомого майна. А також п.4. Продавець (відповідач) гарантував Покупцю ввести об?єкт в експлуатацію не пізніше 30.09.2020р.
14 липня 2020 року сторонами було підписано акт приймання-передачі технічного паспорту до Договору купівлі-продажу майнових прав №50/1/ШЛ від 03.10.2014р. та Додаткової угоди №1 від 12.02.2020р.
14 липня 2020 року покупцем було отримано технічний паспорт на квартиру №39 .
18 лютого 2021 року між сторонами було укладено Угоду №2 про відступлення права вимоги за Договором купівлі-продажу майнових прав №50/1/ШЛ від 03.10.2014р. та Додаткової угоди №1 від 12.02.2020р. за якою Покупець ОСОБА_2 передає, а Сторона 2 (Позивач) приймає на себе права і обов?язки Покупця і стає Покупцем за Основним Договором.
Станом на дату звернення позивача - будівництво об'єкту не завершене, будинок не введений в експлуатацію.
Щодо позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, з правочинів, тобто дій особи, спрямованих на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Правовідносини, які склалися між сторонами, регулюються Законом України від 18 вересня 1991 року № 1560-XII «Про інвестиційну діяльність»
Згідно ст. 7 Закону України «Про інвестиційну діяльність» всі суб'єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права щодо здійснення інвестиційної діяльності, якщо інше не передбачено законодавчими актами України. Розміщення інвестицій у будь-яких об'єктах, крім тих, інвестування в які заборонено або обмежено цим Законом, іншими актами законодавства України, визнається невід'ємним правом інвестора і охороняється законом. Інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торгівельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України.
Згідно із ст. 190 ЦК України, майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.
Згідно із ст. 190 ЦК України, майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.
Відповідно до ст.177 ЦК України, об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 20.03.2019 у справі № 6-14-39цс-19 та від 27.02.2019 у справі № 6-14-606цс18 у разі невиконання належним чином взятих на себе зобов'язань, а також, відсутності факту введення будинку в експлуатацію, з урахуванням повної та вчасної сплати пайових внесків, ефективним способом захисту порушених прав є визнання майнових прав на об'єкт інвестування. Така ж позиція у рішенні ВС/КЦС, № 761/17864/16-ц, 13.05.2019.
За змістом ч. 2, 3 ст. 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
Згідно з ч.3 ст.16Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що разом із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у паперовій формі подаються оригінали документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень, копії, засвідчені в установленому порядку.
Моментом виникнення майнових прав у їх носія вважається загально прийнятий момент набуття права власності, визначений статтею 328 ЦК України на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.
У Постанові № 6-98цс13 від 02 жовтня 2013 року Верховний Суд України висловив правову позицію про те, що виконання грошових зобов'язань за інвестиційною угодою, а саме повна сплата вартості об'єкта інвестування (стовідсоткова передоплата), свідчить про вчинення дій, спрямованих на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на об'єкт будівництва або набуття майнових прав на цей об'єкт.
Статтею ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначено, що майновими правами визнаються будь-які права пов'язані з майном, відмінні від права власності у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (право на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо).
У разі невиконання забудовником належним чином взятих на себе зобов'язань, а також відсутності факту введення будинку в експлуатацію, з урахуванням повної та вчасної сплати пайових внесків учасником будівництва, ефективним способом захисту порушених прав останнього є визнання майнових прав на об'єкт інвестування.
Відповідні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 20 березня 2019 року у справі № 761/20612/15-ц, провадження № 14-39цс19), від 27 лютого 2019 року у справі № 761/32696/13-ц, провадження № 14-606цс18, Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 638/12414/17, провадження № 61-21546св19.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2023 року у справі № 359/5719/17, провадження № 14-8 цс 21 зазначено, що саме інвестор, як особа за кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об'єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об'єкт інвестування. Державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийнято в експлуатацію у встановленому порядку. В іншому випадку інвестор не зможе визнати право власності на квартиру до введення будинку в експлуатацію. Згідно із частиною четвертою статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Отже, інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об'єкт і після завершення будівництва об'єкта нерухомості набуває права власності на об'єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об'єкт за собою (пункти 93 - 95).
Судом встановлено, що позивач в повному обсязі проінвестував будівництво зазначеної вище квартири, в зв'язку з чим відповідно до ст.7 Закону України «Про інвестиційну діяльність», має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктом та результатами інвестицій відповідно до законодавчих актів України, оскільки об'єкт та результати інвестицій є власністю інвестора.
За положеннями пункту 2 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №461 від 13 квітня 2011 року, прийняття в експлуатацію об'єктів, що належать до І-ІІІ категорії складності, та об'єктів, будівництво яких здійснено на підставі будівельного паспорта, проводиться шляхом реєстрації Державною архітектурно-будівельною інспекцією України та її територіальними органами поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації.
Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.
З матеріалів справи вбачається, що позивач виконав свої зобов'язання за договором №50/1/ШК від 03 жовтня 2014 року у повному обсязі, сплатив внески у визначеній у договорі сумі згідно довідки від 14.07.2020 про 100% фінансування згідно договору№50/1/ШК від 03 жовтня 2014 року, у зв'язку із чим за умовами договору набув майнових прав щодо об'єкту нерухомості, зокрема права на отримання в подальшому у власність спірної квартири.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За правилом статті 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно п. 2.4 договору, плановий термін введення будинку в експлуатацію - 3 квартал 2015 року.
Судом встановлено, що будівництво об'єкту не завершене, будинок не введений в експлуатацію.
Відтак, до завершення будівництва об'єкта нерухомості - квартири, та введення будинку в експлуатацію, позивачу як інвестору, належать майнові права на цей об'єкт.
Враховуючи те, що відповідач не виконує належним чином узятих на себе зобов'язань, а також, враховуючи, що будинок, на час розгляду справи не введено в експлуатацію, з урахуванням повної та своєчасної сплати позивачем пайових внесків, суд прийшов до висновку, що права позивача порушені, оскільки відповідач свої зобов'язання щодо передачі об'єкту інвестування в експлуатацію для здійснення реєстрації прав власності за позивачем на об'єкт інвестування, не виконує.
Аналогічного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 09 жовтня 2019 року, справа №761/28769/13-ц.
Доводи відзиву в частині, що сторони при укладенні договору погодили лише орієнтовний термін будівництва, що не може тлумачитись як кінцевий та остаточний, а відтак відсутні підстави вважати, що права позивача порушені відповідачем, судом оцінюються критично з огляду на наступне.
Пунктом 5.2.5 договору купівлі-продажу майнових прав № 50/1/ШК від 03 жовтня 2014 року встановлений обов'язок продавця ТОВ «ВКФ Фарби України» забезпечувати будівництво об'єкту капітального будівництва та введення його в експлуатацію в терміни, зазначені в п.2.4 даного договору.
Відповідно до п.2.4 договору запланований термін будівництва та введення в експлуатацію об'єкта капітального будівництва - 3 квартал 2015 року.
Відповідно до ч.2 ст.252 ЦК України термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Отже, у даному випадку сторони визначили термін будівництва та введення в експлуатацію, що охоплює конкретно визначений термін, а саме 3 квартал 2015 року, тобто липень, серпень, вересень 2015 року.
Водночас, в договорі відсутні умови, що вказаний в цьому договорі плановий термін прийняття будинку в експлуатацію може змінюватися.
Верховний Суд у постанові від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17 виснував, що з урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності.
При цьому, згідно з ч.1 ст. 76, ч. 1 ст.77 та ст. 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно положень ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Інші доводи сторін, які наведені у позові, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що права позивача підлягають захисту шляхом визнання майнових прав за ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , на об'єкт незавершеного будівництва на однокімнатну квартиру АДРЕСА_5 , на земельній ділянці під кадастровим номером 8000000000:91:050:0046.
Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності, суд зазначає.
Відповідачем в обґрунтування заяви зазначив, що кінцевий строк введення будинку в експлуатацію - 3 квартал 2015 року, тому перебіг строку позовної давності на переконання відповідача з урахуванням доводів позовної заяви розпочався з 01 жовтня 2018 року, тому у задоволені позову слід відмовити у зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності.
Пунктом 8.1. договору, укладеного між сторонами, визначено, що Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами або їх уповноваженими представниками і діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за договором.
З урахуванням пункту 8.1., укладеного між сторонами договору, в якому сторони погодили, що договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до моменту повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором, та виходячи з того, що відповідач умов договору та своїх зобов'язань не виконав, оскільки у визначений в договорі термін не здав будинок в експлуатацію, то строк виконання зобов'язання не закінчився, а тому суд вважає, що позивачем не пропущено строк на звернення до суду з цим позовом.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 04.02.2021 у справі №607/1579/19 з тотожними обставинами.
Буквальне тлумачення п. 2.4. Договору дає можливість визначити, що сторонами обумовлено запланований, тобто попередній, орієнтовний, тощо термін завершення будівництва.
У відповідності до положень п.3.1. Договору передбачений такий порядок передачі майнових прав відповідно до визначених у ньому умов: «Майнові права на Об'єкт нерухомості за цим Договором передаються Продавцем Покупцю шляхом підписання Акту прийомупередачі майнових прав на Об'єкт нерухомості. Акт підписується Сторонами не пізніше 60 робочих днів з дати настання останньої з таких подій: здійснення Покупцем оплати 100% загальної площі Об'єкта нерухомості, що визначена у пункті 2.2. цього Договору, введення Об'єкту капітального будівництва в експлуатацію та здійснення розрахунків відповідно до п. 4.3. даного Договору.»
Таким чином, майнові права відповідно до умов Договору можуть бути передані Покупцю за одночасного існування таких трьох умов: 1) 100% оплата загальної площі Об'єкта нерухомості; 2) введення будинку в експлуатацію; 3) здійснення розрахунків за результатами обміру БТІ. Набуття майнових прав відбувається після настання всіх трьох подій. Таким чином, строк позовної даності в даних спірних взаємовідносинах починається з настанням останньої з трьох подій, визначених умовами п.3.1. Договору.
Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
У зв'язку з чим судом надане обґрунтування рішення саме за конкретними обставинами справи та аргументами сторін, які мають правове значення для вирішення спору, при цьому інші доводи сторін, викладені в їх заявах по суті, не впливають на вищевказані висновки суду.
Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Керуючись ст. 190, 328, 331, 530 ЦК України, Законом України «Про інвестиційну діяльність», ст. 77-83, 89, 95, 259, 263, 265, 280-283, 287 ЦПК України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ Фарби України» про визнання права власності на об'єкт інвестування - задовольнити у повному обсязі.
Визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , майнові права на об?єкт незавершеного будівництва на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:91:050:0046.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до або через Шевченківський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Реквізити учасників справи:
ОСОБА_1 , адреса місця проживання - АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_1 ,
Товариство з обмеженою відповідальністю «ВКФ Фарби України», адреса місцезнаходження - Київська обл., Броварський р-н., м. Бровари, вул. Онікієнка Олега, буд. 125, оф. 15/4, код ЄДРПОУ 31108022.
Суддя: