Справа № 524/6815/23
Провадження №2/524/1608/24
17.10.2024 року Автозаводський районний суд м. Кременчука в складі:
головуючого - судді Рибалки Ю.В.,
при секретарі судового засідання Панченко А.О.,
розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кременчуці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області про визнання незаконним та скасування рішення,
У вересні 2023 року до суду звернувся ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області про визнання незаконним та скасування рішення від 08.09.2023 № 1831 «Про демонтаж та евакуацію рухомого майна» в частині зобов'язання провести демонтаж та евакуацію рухомого майна між будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 - бетонний тротуар та вигрібна яма (власник - ОСОБА_1 ).
Позов обґрунтований тим, що позивач не є власником рухомого майна (бетонного тротуару і вигрібної ями) яке згідно з оскаржуваним рішенням відповідача він повинен демонтувати. Тому він не згоден з таким рішенням, воно порушує його права.
Ухвалою суду від 20.09.2023 відкрито загальне позовне провадження у справі.
Представник відповідача подав відзив на позовну заяву, просив відмовити у задоволенні позову, оскільки рішення Виконкому є законним і обґрунтованим, позивач порушив правила благоустрою. Крім того зазначив, що даний спір є публічно-правовим та не може розглядатися в порядку цивільного судочинства.
Ухвалою суду від 09.11.2023 провадження у справі закрито, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 20.02.2024 ухвалу суду від 09.11.2023 скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Представник позивача подав заяву про розгляд справи без участі його та позивача, вимоги підтримав просив задовольнити.
Представник відповідача подав заяву про розгляд справи без його участі, просив відмовити у задоволенні позову.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги слід задовольнити з огляду на наступне.
Судом встановлено, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 10.11.2022 позивач є власником майна - квартири АДРЕСА_3 , а також земельної ділянки, кадастровий номер 5310436100:06:001:0989, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_2 , що підтверджується витягами з Державного реєстру права власності на нерухоме майно.
Рішенням Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області від 08.09.2023 № 1831 «Про демонтаж та евакуацію рухомого майна» вирішено провести демонтаж та евакуацію майна, зокрема, бетонного тротуару та вигрібної ями, що розмішене без правовстановлюючих документів між будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 . Цим рішенням позивача зазначено власником наведеного рухомого майна - бетонного тротуару та вигрібної ями. Демонтаж доручено провести КП «Благоустрій Кременчука» у разі, якщо власники самостійно не забирають рухоме майно. До рішення долучений Додаток який містить викопіювання з плану міста М 1:500 на якому зображено місце розташування відповідного рухомого майна (вигрібна яма, бетонний тротуар).
Рішення відповідача обґрунтовано метою дотримання вимог Закону України «Про благоустрій населених пунктів», Правил благоустрою території населених пунктів Кременчуцької міської територіальної громади, затверджених рішення КМР від 25.05.2021, та прийнято керуючись ст. 29, 40 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Положенням про порядок демонтажу та евакуацію рухомого майна, що розміщене на об'єктах благоустрою з порушенням правил благоустрою території населених пунктів Кременчуцької міської територіальної громади, на підставі акта обстеження рухомого майна від 18.08.2023.
Як зазначає представник відповідача у відзиві на позов, рішення прийнято ураховуючи самовільне зайняття земельної ділянки, а саме встановлення позивачем бетонного тротуару та вигрібної ями вздовж будинку АДРЕСА_2 .
З матеріалів справи вбачається, що на підставі рішення Виконкому Кременчуцької міської ради народних депутатів від 17.10.1996 № 1195 житловий будинок АДРЕСА_2 ) передано у власність ОСОБА_2 .
Згідно з актом прийому-передачі основних засобів ГЖЕП № 2 передав 23.04.1998 ОСОБА_2 у приватні власність житловий будинок за наведеною адресою.
Зазначене вбачається також із копії технічного паспорту житлового будинку, який був складений 15.12.1998 (власник на той час ОСОБА_2 ), на схематичному плані будинку на земельній ділянці вбачається наявність двох зливних ям («Я», «Я1»). Також в технічному паспорті наявні відмітки про те, що житловий будинок зданий в експлуатацію 18.09.2001.
Тобто на час прийняття будинку в експлуатацію вигрібні ями вже були влаштовані.
Вигрібна яма про яку йдеться в оскаржуваному рішенні виконкому, відноситься до кв. АДРЕСА_4 , власником якої є ОСОБА_3 .
Вигрібна яма, яка відноситься до кв. АДРЕСА_3 , належної позивачу, знаходиться на земельній ділянці, що перебуває у власності позивача.
Зазначене підтверджується висновком експерта № 71-23 від 02.11.2023 за результатами проведення будівельно-технічного дослідження вигрібних ям житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_2 , складеним судовим експертом Маківським М.В., яким встановлено належність зливної ями «Я1» до квартири АДРЕСА_5 ( ОСОБА_1 ) та зливної ями «Я» до квартири АДРЕСА_6 ( ОСОБА_3 ) наведеного будинку, що позначено у фототаблиці (додаток до висновку експерта № 71-23).
У зв'язку з цим суд відхиляє доводи відповідача, що саме позивачем влаштовано вигрібну яму та тротуар на самовільно зайнятій земельній ділянці, про які йдеться в рішенні виконкому, та в якому він визначений власником цього майна.
Будь-яких належних та допустимих доказів про це відповідачем суду не надано, а висновки акту обстеження рухомого майна від 18.03.2023, який врахований при ухваленні оскаржуваного рішення Виконкому, спростовуються дослідженими судом та наявними в матеріалах справи доказами.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Статтею 21 ЦК України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Відповідно до частини першої статті 393 цього Кодексу правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).
Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 ЦК України).
Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Статтею 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» визначено, що самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави
Відповідно до ч. 1, 5-7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Факт розміщення ОСОБА_1 майна на самовільно зайнятій земельній ділянці з порушенням правил благоустрою судом не встановлений та відповідачем не доведений.
Оскільки ОСОБА_1 , визначений спірним рішенням відповідача як власник рухомого майна, повинен його забрати (демонтувати) і при цьому встановлено, що це майно йому не належить, суд вважає, що таке рішення порушує права позивача.
Отже суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення слід визнати незаконним та скасувати у відповідній частині.
Судові витрати, які складаються з судового збору підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно ст. 141 ЦПК України.
Щодо розподілу витрат на правничу допомогу в розмірі 15 000 грн., про що заявлено позивачем, суд ураховує наступне.
01.11.2023 від представника відповідача надійшли заперечення проти задоволення заяви про стягнення витрат на правничу допомогу, які містяться у відзиві на позовну заяву, де представник зазначає, що фіксований розмір гонорару не може вважатися детальним описом робіт виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із видів робіт, необхідних для надання правничої допомоги, подання якого є необхідною умовою для стягнення відповідних витрат.
У наданому позивачем розрахунку суми гонорару від 19.09.2023 до договору про надання про надання професійної правничої допомоги від 18.09.2023 зазначено лише фіксовану суму, та не зазначено витрат часу по кожному із видів робіт, необхідних для надання правничої допомоги.
Таким чином, на переконання представника відповідача, відсутні підстави для стягнення з відповідача витрат для надання правничої допомоги.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
За змістом ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Згідно ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
За приписами статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09.06.2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).
Форми гонорару відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.09.2020року у справі № 910/4201/19).
Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 2 ст. 137 ЦПК України).
Розмір витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу у даній справі складає 15 000,00 грн. та підтверджується засвідченими копіями договору від 18.09.2023 № 672 про надання професійної правничої допомоги, розрахунком суми гонорару від 19.09.2023, актом про надані послуги від 19.09.2023, квитанцією від 19.09.2023.
Відповідно до Розрахунку суми гонорару від 19.09.2023, Акту про надані послуги від 19.09.2023 виконавець виконав наступну роботу: попереднє опрацювання матеріалів наданих замовником, підготовка правової позиції в суді першої інстанції, підготовка позовної заяви, обговорення позовної заяви з замовником та внесення доповнень за бажанням замовника, підготовка до ведення справи в суді першої інстанції (підготовка, друк додатків), пошук та вивчення законодавчих та нормативних правових актів, якими врегульовані спірні правовідносини, пошук та вивчення судової практики по аналогічній категорії справ, усні консультації роз'яснення, узгодження позиції по справі - вартість виконаних робіт складає 15 000 гривень.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з положеннями ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
У разі погодження між адвокатом (адвокатським бюро/об'єднанням) та клієнтом фіксованого розміру гонорару такий гонорар обчислюється без прив'язки до витрат часу адвоката на надання кожної окремої послуги. Фіксований розмір гонорару не залежить від витраченого адвокатом (адвокатським бюро/об'єднанням) часу на надання правничої допомоги клієнту (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 02.02.2023 року у справі №915/606/21).
Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 та ч. 8 ст. 141 ЦПК України).
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Зазначена правова позиція також викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.06.2018 року у справі № 826/1216/16.
Ураховуючи вищевикладене, суд відхиляє заперечення представника відповідача про відсутність підстав для стягнення витрат на правничу допомогу у справі, та приходить до висновку, що 15 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу слід стягнути з відповідача.
Ураховуючи вищенаведене, керуючись ст. 263-265 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області про визнання незаконним та скасування рішення в частині - задовольнити.
Визнати незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області від 08.09.2023 № 1831 «Про демонтаж та евакуацію рухомого майна» в частині зобов'язання провести демонтаж та евакуацію рухомого майна між будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 - бетонний тротуар та вигрібна яма (власник - ОСОБА_1 ).
Стягнути з Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області (39600, м. Кременчук, площа Перемоги, 2, ЄДРПОУ 24388300) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_7 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати, а саме судовий збір у сумі 1073, 60 грн., витрати на правничу допомогу в сумі 15 000, 00 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Полтавського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складений 25.10.2024 року.
Суддя Ю.В. Рибалка