11 листопада 2024 року м. ПолтаваСправа № 440/2385/24
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Клочка К.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (надалі також позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, а саме просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Полтавській області яка полягає у не проведенні виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні з 20.07.2023 по 27.01.2024 з урахуванням положень п. 1 ст. 117 КЗпП України за шість місяців.
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Полтавській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні зі служби в поліції з 20.07.2023 (наступного дня, за періодом затримки розрахунку, визначеного у рішенні Полтавського окружного адміністративного суду від 28.12.2023 у справі № 440/12088/23) по 27.01.2024 (день остаточного розрахунку при звільненні), виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення позивача 575,72 грн на загальну суму 105356,76 грн (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог).
Позовні вимоги мотивовані тим, що станом на дату звільнення позивача зі служби в поліції з ним не проведено повного розрахунку. На виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.12.2023 у справі №440/12088/23 відповідачем проведено її виплату лише 27.01.2024. Таким чином, відповідно до положень статті 117 Кодексу законів про працю України позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з 20.07.2023 по 27.01.2024.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 04 березня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, а також вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, витребувано докази.
29 березня 2024 року до суду надійшов відзив на позов, відповідно до якого представник відповідача позовні вимоги не визнав, просив відмовити у їх задоволенні.
Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 та частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 КАС України.
Дослідивши письмові докази, суд установив такі обставини та відповідні до них правовідносини.
У період з 07 листопада 2015 року по 30 червня 2021 року позивач проходив службу в поліції.
30 червня 2021 року наказом № 316 о/с Головного управління Національної поліції в Полтавській області було звільнено зі служби в поліції за п.2 ч.1 ст.77 (через хворобу) капітана поліції ОСОБА_1 заступника начальника відділу превенції Лубенського районного відділу поліції, 30 червня 2021 року.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2023 року у справі № 440/12088/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Полтавській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії задоволено: визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Полтавській області щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації податку з доходів фізичних осіб в розмірі 7331,95 грн; зобов'язано Головне управління Національної поліції в Полтавській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації податку з доходів фізичних осіб в розмірі 7331,95 грн (сім тисяч триста тридцять одна гривня дев'яносто п'ять копійок).
27.01.2024 відповідачем на виконання судових рішень виплачено позивачу грошову компенсацію податку з доходів фізичних осіб у сумі 7331,95 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 25.01.2024 №199.
Не погодившись із бездіяльністю відповідача щодо непроведення нарахування та виплати середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні суми грошової компенсації податку з доходів фізичних осіб при звільненні зі служби в поліції за період затримки з 20.07.2023 по 27.01.2024, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 1 статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Відповідно до частини 7 статті 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, за загальним правилом норми спеціального законодавства є пріоритетними, тоді як норми КЗпП України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Враховуючи те, що нормами спеціального законодавства (зокрема, Законом України "Про Національну поліцію") не врегульовано порядок виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Кодексу законів про працю України.
За змістом статей 1, 3 та 4 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України у відповідній редакції) Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників. Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Так, відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній на дату звільнення позивача зі служби в поліції) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України (у редакції чинній на момент звільнення позивача) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» текст статті 117 КЗпП України викладено у такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.».
Указана редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19 липня 2022 року.
Суд зазначає, що для правильного вирішення питання щодо визначення суми компенсації, що підлягає стягненню з роботодавця за невиконання ним приписів частини другої статті 116 КЗпП України, необхідно насамперед установити дату виникнення спірних правовідносин, пов'язаних з непроведенням повного розрахунку при звільненні.
Незважаючи на визначення приписами статті 117 КЗпП України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов'язані з обов'язком роботодавця розрахуватися з працівником в строк, установлений приписами статті 116 КЗпП України, яким переважно є день звільнення.
Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом
Отже, датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 КЗпП України у цій справі, є 30 червня 2021 року - дата звільнення позивача та дата розрахунку з ним.
За таких обставин застосуванню до спірних правовідносин належать приписи статті 117 КЗпП України у редакції на момент їхнього виникнення, тобто до 19 липня 2022 року.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 01 травня 2024 року у справі №140/16184/23, від 20 червня 2024 року у справі №120/10686/22.
Варто зазначити, що період, за який підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнення, тривав з 01 липня 2021 року (наступний день за датою звільнення позивача) по 27 січня 2024 року (дата проведення повного розрахунку). Разом з тим, оскільки рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2024 року у справі №440/11995/24, яке набрало законної сили, вирішено стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 01 липня 2021 року по 19 липня 2023 року, то період, за який у межах цієї справи вирішується питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, починається з 20 липня 2023 року та закінчується 27 січня 2024 року.
Таким чином, період стягнення середнього заробітку з 19 липня 2023 року до дня фактичного розрахунку при звільненні (27 січня 2024 року) регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Щодо здійснення відповідного розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок № 100) цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, зокрема, інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
Згідно п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п'ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.
При цьому, критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції України, у тому числі здобувачам вищої освіти, яким присвоєно спеціальне звання поліції (далі - здобувачі), закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських визначає Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженні Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260.
З аналізу приписів Порядку № 260, який є спеціальним для вирішення даних спірних правовідносин, вбачається, що грошове забезпечення поліцейських обраховується та виплачується з розрахунку календарних днів відповідного місяця їх служби.
Згідно довідки від 1247/115/29/10/01-2022 від 21.09.2022, грошове забезпечення позивача за останні два місяці служби складає 37955,09 грн, середньоденна заробітна плата складає 622,22 грн. (37955,09/61).
Тобто сума середнього заробітку, яка підлягає відшкодуванню позивачу, з урахуванням спірного періоду стягнення середнього заробітку у цій справі складає 114 488,48 грн (622,22 грн х 184 дні) за період з 20.07.2023 по 27.01.2024 включно (у межах шести місяців, визначених у новій редакції статті 117 КЗпП України).
Водночас, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що у постанові від 20 червня 2024 року у справі №120/10686/22 Верховний Суд зазначив, що фактично зміст частини першої статті 117 КЗпП України у новій редакції не змінився, а лише доповнився формулюванням «але не більше як за шість місяців». Отже, обмеживши з 19 липня 2022 року шестимісячним строком час, за який роботодавець має виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, законодавець як і в попередній редакції норми частини першої статті 117 КЗпП України, не передбачав можливості зменшення його розміру. Протилежний підхід був сформований правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду з урахуванням її висновків про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності. У згаданих рішеннях суду касаційної інстанції критерій періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості був лише одним з принаймні чотирьох інших. Разом з тим, такі критерії як: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; причини тривалості невиплати заборгованості, ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - фактично не скасовані та/або змінені, починаючи з 19 липня 2022 року. Крім того, чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19.
Викладене, згідно з позицією Суду у справі №120/10686/22, не дає підстави вважати неможливим, з огляду на приписи частини п'ятої статті 242 КАС України, застосування сформульованих Великою Палатою Верховного Суду правових позицій щодо застосування приписів статті 117 КЗпП України у редакції чинній з 19 липня 2022 року.
Отже, ураховуючи фактичні обставини цієї справи, судам варто застосовувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29.08.2024 у справі № 200/3662/23.
Так, Велика Палата у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Вказані висновки Великої Палати Верховного Суду в подальшому враховано у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/817, від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13-ц.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.
Визначаючись щодо розміру середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні, суд ураховує, що позивач є менш захищеною у відношенні до відповідача, стороною відносин публічної служби. Водночас у вказаних відносинах і позивач має діяти добросовісно щодо реалізації свої прав, а інтереси іншої сторони також мають бути враховані.
Беручи до уваги наведе слід зазначити, що відносини публічної служби як різновид трудових відносин повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у позивача можливості стягувати із відповідача надмірні грошові суми як відповідальність за несвоєчасний розрахунок під час звільнення спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання роботодавця виконувати зобов'язання середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати, перетворюється на несправедливо непомірний тягар та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків службовцем.
Аналізуючи обставини справи і такий критерій для зменшення розміру середнього заробітку, як ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, суд зазначає таке.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц вказує, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було б передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за відповідні роки можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою забезпечення рівня свого життя.
Отже, одним із варіантів приблизної оцінки майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою остаточного розрахунку при звільненні, які розумно передбачити може бути розрахунок на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні у 2023-2024 роках розміру сум, які позивач, недоотримавши належні йому від роботодавця в день звільнення по день фактичного їх отримання, міг би сплатити як відсотки за відповідний період, взявши кредит з метою збереження рівня власного життя.
Згідно з відомостями з офіційного вебсайту Національного банку України судом встановлено, що середньозважена процентна ставка в річному обчисленні за новими кредитами домашнім господарствам за цільовим спрямуванням, в період затримки розрахунку при звільненні становила: у 2023 році 22,9%; у 2024 році 22,2%.
Отже, беручи до уваги висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, виходячи з розміру несвоєчасно виплаченої суми при звільненні (7331,95 гривень), приблизна оцінка розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні у спірних правовідносинах, що розумно можна було би передбачити на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами слід розрахувати як розмір сум, які позивач, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя, з огляду на такі розрахунки.
Так, ураховуючи суму недоотриманих коштів 7331,95 грн 22,9% річних від суми 7331,95 грн становитиме 1679,02 грн, тобто 4,06 грн за день затримки розрахунку (1679,02:365); оскільки період затримки розрахунку у 2023 році становить 165 днів (за період з 20 липня 2023 року до 31 грудня 2023 року включно), приблизний середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за вказаний період становитиме 669,90 грн (4,06 х 165)). 22,2% річних від суми 7331,95 грн становитиме 1627,69 грн, тобто 4,45 грн за день затримки розрахунку (1627,69:366); оскільки період затримки розрахунку у 2024 році становить 19 днів (за період з 01 січня 2024 року до 19 січня 2024 року включно), приблизний середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за вказаний період становитиме 84,55 грн (4,45 х 19)).
Враховуючи принцип співмірності між розміром недоплаченої суми та розміром суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, а також правові висновки Верховного Суду, суд вважає за необхідне зменшити розмір відшкодування працівнику заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та вважає пропорційним, належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 754,45 грн. = (669,90 + 84,55) - середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні (але не більш як за шість місяців)), а не в сумі 105356,76 грн., як просить позивач у позові.
Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
За таких обставин, суд вважає належним та необхідним способом захисту порушеного права позивача визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Полтавській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та стягнення з Головного управління Національної поліції в Полтавській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20 липня 2023 року по 27 січня 2024 року у розмірі 754,45 грн. (сімсот п'ятдесят чотири гривні сорок п'ять копійок), з урахуванням обов'язкових відрахувань.
Отже, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 6-9, 72-77, 211, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,
Адміністративний ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Полтавській області (код ЄДРПОУ 40108630) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Полтавській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20 липня 2023 року по 27 січня 2024 року у розмірі 754,45 грн. (сімсот п'ятдесят чотири гривні сорок п'ять копійок), з урахуванням обов'язкових відрахувань.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною восьмою статті 18, частинами сьомою-восьмою статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з складення повного судового рішення.
Суддя К.І. Клочко