12 листопада 2024 року м. ПолтаваСправа № 440/9453/24
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Клочка К.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (надалі також позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (надалі також відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, а саме просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії №164350004639 від 05.02.2024 року.
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати періоди роботи з 10.12.1985 по 03.02.1986, з 15.03.1989 по 25.12.1992, з 01.05.1993 по 28.12.1993, з 04.01.1994 по 05.09.1994, згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.02.1982 та період проходження військової служби з 11.05.1982 по 31.05.1984, згідно військового квитка серія НОМЕР_2 від 16 вересня 1996 року, до страхового стажу ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області прийняти рішення про призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком згідно зі статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 06 лютого 2024 року, на підставі заяви від 30.01.2024 та поданих разом із нею документів.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернувся із заявою про призначення пенсії за віком. Однак, рішенням №164350004639 від 05 лютого 2024 року відповідачем при призначенні пенсії за віком не зараховано страховий стаж згідно чинного законодавства. Позивач вважає, що вказане рішення відповідача є незаконним та порушує її права на належне пенсійне забезпечення.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року прийнято позову заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
19 серпня 2024 року до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, у якому представник Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що до стажу позивача не можуть бути зараховані: трудова книжка НОМЕР_1 , дата заповнення 01.02.1982, оскільки перша сторінка трудової книжки не засвідчена відбитком печатки, період з 10.12.1985 по 03.02.1986, оскільки запис про звільнення засвідчений нечітким відбитком печатки, період з 15.03.1989 по 25.12.1992, оскільки запис про прийняття на роботу, здійснено із порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме в розділі “Відомості про роботу» в заголовку не зазначене повне найменування підприємства, періоди з 01.05.1993 по 28.12.1993 та з 04.01.1994 по 05.09.1994, оскільки записи про звільнення не засвідчені відбитками печаток, період проходження військової служби з 11.05.1982 по 31.05.1984, оскільки перша сторінка військового квитка, запис про початок служби та запис звільнення в запас засвідчені відбитками печаток з тризубом України.
Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.
30 січня 2024 року позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області із заявою про призначення пенсії за віком та пакетом документів.
За результатами розгляду вказаної заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області прийнято рішення №164350004639 від 05 лютого 2024 року про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком у зв'язку з відсутністю підстав для зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 , дата заповнення 01.02.1982, оскільки перша сторінка трудової книжки не засвідчена відбитком печатки, період з 10.12.1985 по 03.02.1986, оскільки запис про звільнення засвідчений нечітким відбитком печатки, період з 15.03.1989 по 25.12.1992, оскільки запис про прийняття на роботу, здійснено із порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме в розділі “Відомості про роботу» в заголовку не зазначене повне найменування підприємства, періоди з 01.05.1993 по 28.12.1993 та з 04.01.1994 по 05.09.1994, оскільки записи про звільнення не засвідчені відбитками печаток, період проходження військової служби з 11.05.1982 по 31.05.1984, оскільки перша сторінка військового квитка, запис про початок служби та запис звільнення в запас засвідчені відбитками печаток з тризубом України.
Не погодившись з вказаним рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд виходить з наступного.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України визначено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відповідно до частини першої, другої статті 5 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (далі - Закон № 1058-ІV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Статтею 26 Закону № 1058-ІV, яка визначає умови призначення пенсії за віком, передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення відповідного віку та за наявності відповідного страхового стажу.
Частиною другою статтею 26 Закону № 1058-ІV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року.
Статтею 24 Закону № 1058-ІV визначено, що страховий стаж, необхідний для призначення пенсії, обчислюється відповідно до вимог цього Закону за даними, які містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів (записів трудової книжки) та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
До набрання чинності Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій, регулювалися Законом України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII Про пенсійне забезпечення (далі - Закон № 1788-XII).
Відповідно до частини першої статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Щодо позовних вимог з приводу зарахування до страхового стажу періоду роботи по трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 01.02.1982, періодів роботи з 10.12.1985 по 03.02.1986, з 15.03.1989 по 25.12.1992, з 01.05.1993 по 28.12.1993 та з 04.01.1994 по 05.09.1994, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII (надалі - Закон №1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 62 Закону України Про пенсійне забезпечення та статтею 48 Кодексу законів про працю України визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях визначався Інструкцією, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 №162 (надалі - Інструкція №162).
Відповідно до пункту 1.1 Інструкції №162, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, в тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Згідно з пунктом 2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.
У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.
Тож, відповідальність за оформлення та ведення трудової книжки покладено на роботодавця. Трудова книжка оформлюється при першому прийнятті особи на роботу та при подальшому працевлаштуванні на інше місце роботи обміну не підлягає.
Такий висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду, наведеною у постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17.Отже, за аналізу наведених норм слідує, що трудова книжка, в якій містяться всі необхідні та точні записи про періоди роботи, є основним документом, що підтверджує стаж роботи. За наявності такої трудової книжки підтверджувати трудовий стаж іншими документами законодавством не вимагається.
Крім того, суд зазначає, що обов'язок щодо заповнення трудової книжки покладається уповноважений орган підприємства, установи організації, а не на працівника.
Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію, викладену, зокрема, у постановах від 28 лютого 2018 року у справі № 428/7863/17 та від 16 квітня 2020 року у справі №159/4315/16-а про те, що певні недоліки в заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи організації, і не може мати негативні наслідки для особи, яка звернулася за пенсією.
З копії трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.02.1982 вбачається, що на першій сторінці трудову книжку підписано відповідальною особою за видачу трудової книжки.
Суд зауважує, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
ЄСПЛ також наголошує на особливій важливості принципу "належного урядування", зокрема, у справі "Лелас проти Хорватії" (заява № 55555/08) - держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу" (пункт 74).
Таким чином, суд вважає, що така обставина як відсутність печатки підприємства на першій сторінці трудової книжки є формальною та не може бути підставою для обмеження особи у реалізації її права на соціальний захист.
Відтак, із урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для зарахування до страхового стажу роботи позивача періоду роботи відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_3 від 5951232 від 01.02.1982, що дає право на пенсію за віком.
Крім того, записами трудової книжки серії НОМЕР_3 від 5951232 від 01.02.1982 підтверджується характер та періоди роботи позивача з 10.12.1985 по 03.02.1986, з 15.03.1989 по 25.12.1992, з 01.05.1993 по 28.12.1993 та з 04.01.1994 по 05.09.1994 містить необхідні та точні записи про періоди роботи для зарахування вказаних періодів до страхового стажу позивача.
Як вже зазначалося судом, певні недоліки в заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи організації, і не може мати негативні наслідки для особи, яка звернулася за пенсією.
Відтак, із урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для зарахування до страхового стажу роботи позивача періоду роботи з 10.12.1985 по 03.02.1986, з 15.03.1989 по 25.12.1992, з 01.05.1993 по 28.12.1993 та з 04.01.1994 по 05.09.1994, що дає право на пенсію за віком.
Щодо зарахування до страхового стажу періоду з 11.05.1982 по 31.05.1984 проходження позивачем служби у Радянскій Армії, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Враховуючи період проходження позивачем військової служби у зазначений період, слід застосувати Положення про порядок призначення та виплати державних пенсій, затверджене Постановою Ради Міністрів СРСР від 03.08.1972 № 590.
Підпунктом "к" частини 1 пункту 109 вказаного Положення передбачено, що крім роботи в якості робочого або службовця в загальний стаж роботи зараховується також служба в складі Збройних Сил СРСР.
Таким чином, позивач має право на врахування до страхового стажу його роботи періодів навчання та проходження військової служби в армії.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 6 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637) для підтвердження військової лужби, служби цивільного захисту, служби в органах державної безпеки, розвідувальних органах, Держспецзв'язку приймаються: військові квитки; довідки територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин і установ системи Міноборони, МВС, МНС, Мінінфраструктури, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, ДПС, Управління державної охорони, Держспецзв'язку, Держприкордонслужби, Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС; довідки архівних і військово-лікувальних установ.
Відповідно до записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 , виданої 01.02.1982 вбачається, що позивач 03.05.1982 звільнений у зв'язку з призивом до лав Радянської Армії.
Крім того, відповідно до військового квитка серії НОМЕР_2 від 16.09.1996 позивач проходив військову службу з 11.05.1982 по 31.05.1984 (наказ МО СРСР № 63 від 29.03.1984).
Суд відхиляє твердження відповідача про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу позивача періоду проходження військової служби у зв'язку з тим, що перша сторінка військового квитка, запис про початок служби та запис звільнення в запас засвідчені відбитками печаток з тризубом України, з огляду на наступне.
Як вже зазначалося судом, військовий квиток серії НОМЕР_2 виданий 16.09.1996, при цьому порядок ведення військових квитків рядового, сержантського і старшинського складу визначався Положенням про військовий квиток рядового, сержантського і старшинського складу затвердженим Указом Президента України від 25 травня 1994 року N 263/94 (далі- Положення).
Відповідно до пунктів 1-3 Положення (в редакції чинній на момент видачі позивачу військового квитка) Військовий квиток рядового, сержантського і старшинського складу є документом, що визначає належність його власника до військової служби, служби в запасі та військового обов'язку.
Військовий квиток є єдиним для військовослужбовців рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Національної гвардії України, Прикордонних військ України, Служби безпеки України, Цивільної оборони України, Управління державної охорони України та інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України.
Військові квитки видають районні (міські) військові комісаріати під час призову громадян на військову службу, зарахування їх до військового навчального закладу, звільнення у запас або зняття з військового обліку за станом здоров'я.
Згідно положень абзацу 4 пункту 4 Положення записи засвідчуються гербовою мастиковою печаткою військового комісаріату, що видав квиток.
З матеріалів справи вбачається, що записи військового квитка засвідчуються гербовою мастиковою печаткою ІНФОРМАЦІЯ_2 , що видав квиток.
Таким чином, записи військового квитка засвідченні відповідно до Положення (в редакції чинній на момент видачі позивачу військового квитка).
При цьому, позиція відповідача щодо неможливості врахування до загального страхового стажу позивача вказаного періоду через те, що запаси засвідчені відбитками печаток з тризубом України, не містить жодного нормативно-правового обґрунтування та прямо суперечить наведеним вище нормам законодавства.
Відтак, із урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для зарахування до стажу роботи періоду проходження військової служби з 11.05.1982 по 31.05.1984, що дає право на пенсію за віком.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення № 164350004639 від 05 лютого 2024 року прийнято Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області не на підставі та не у спосіб, що визначені законодавством України, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Згідно з частиною першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідачі як суб'єкт владних повноважень не надали суду достатньо належних і достовірних доказів на підтвердження правомірності своїх дій.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача призначити, нарахувати та виплатити позивачу пенсію за віком, суд зазначає наступне.
Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 16.05.2019 по справі № 812/1312/18.
Чинним законодавством України повноваження щодо призначення пенсій за віком покладено на територіальні органи ПФУ, а тому здійснення перевірки умов, визначених Законом №1058, необхідних для призначення пенсії покладається саме на останніх.
Враховуючи те, що пенсійним органом не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов, необхідних для призначення пенсії за віком, належним способом захисту порушених прав позивача у спірних правовідносинах є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії від 30.01.2024 з урахуванням висновків суду.
Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне, визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №164350004639 від 05.02.2024 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу період роботи відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.02.1982, періоди роботи з 10.12.1985 по 03.02.1986, з 15.03.1989 по 25.12.1992, з 01.05.1993 по 28.12.1993 та з 04.01.1994 по 05.09.1994 та період військової служби з 11.05.1982 по 31.05.1984, зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 30.01.2024 з урахуванням висновків суду.
При прийнятті рішення у цій справі суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Отже, позов ОСОБА_1 належить задовольнити частково.
Відповідно до частин 1, 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Водночас, за приписами частини 8 цієї статті, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
У відповідності до зазначеної норми суд дійшов висновку про наявність підстав для покладення всіх судових витрат на відповідача.
Позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Отже, з огляду на задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (майдан Волі, буд. 3, м. Тернопіль, Тернопільська область, 46001, код ЄДРПОУ 14035769) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №164350004639 від 05.02.2024 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу період роботи відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.02.1982, періоди роботи з 10.12.1985 по 03.02.1986, з 15.03.1989 по 25.12.1992, з 01.05.1993 по 28.12.1993 та з 04.01.1994 по 05.09.1994 та період військової служби з 11.05.1982 по 31.05.1984.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 30.01.2024 з урахуванням висновків суду.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною восьмою статті 18, частинами сьомою-восьмою статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з складення повного судового рішення.
Суддя К.І. Клочко