13 листопада 2024 року м. ПолтаваСправа № 480/4034/24
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Клочка К.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Сумського окружного адміністративного суду про визнання наказу протиправним та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (надалі також позивачка) звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Сумського окружного адміністративного суду (надалі також відповідач) про визнання наказу протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, а саме просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ Сумського окружного адміністративного суду від 09 січня 2024 року № 4-ОС в частині здійснення ОСОБА_1 перерахунку та встановлення надбавки за вислугу років на державній службі у 2024 році (з 01 січня 2024 року) у розмірі 30% ;
- зобов'язати Сумський окружний адміністративний суд здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату надбавки за вислугу років на державній службі відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу» та наказу СОАС «Про встановлення надбавки за вислугу років працівникам апарату суду.» від 01.08.2016 року № 90-ОС, починаючи з 01 січня 2024 року з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 03.08.2009 вона була прийнята на роботу в Сумський окружний адміністративний суд на посаду секретаря судового засідання. при розрахунку надбавки за вислугу років з 01 січня 2024 року відповідачем були застосовані приписи абзацу 2 пункту' 12 Прикінцевих положень Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 року № 3460-ІХ, у якому зазначено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу. Вважаючи, що такі дії є протиправними та порушують її гарантоване право на належний рівень оплати праці державних службовців, позивачка звернулася до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 22.05.2024 матеріали адміністративної справи № 480/4034/24 за позовом ОСОБА_1 до Сумського окружного адміністративного суду про визнання наказу протиправним та зобов'язання вчинити певні дії направлено до Другого апеляційного адміністративного суду як суду вищої інстанції для визначення підсудності.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 05.06.2024 адміністративну справу № 480/4034/24 за позовом ОСОБА_1 до Сумського окружного адміністративного суду про визнання наказу протиправним та зобов'язання вчинити певні дії передано за підсудністю до Полтавського окружного адміністративного суду.
Справа надійшла до Полтавського окружного адміністративного суду 07.08.2024, про що свідчить штамп вхідної реєстрації.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №480/4034/24 передано до провадження судді Клочка К.І.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).
Відповідач у відзиві на позов просив у задоволенні позову відмовити. Свою позицію мотивував посиланням на те, що Сумський окружний адміністративний суд при здійсненні перерахунку та виплати надбавки за вислугу років на державній службі діяв у відповідності до вимог Бюджетного кодексу України, положень Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 року № 3460-IX та Роз'яснень НАДС щодо умов оплати праці державних службовців державних органів, які провели класифікацію посад державної служби від 10.01.2024 року №176, яке забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
У відповіді на відзив позивачка підтримала свої позовні вимоги.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 вказаного Кодексу.
Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 з 03.08.2009 працює у Сумському окружному адміністративному суді на посаді секретаря судового засідання, що підтверджується копією наказу Сумського окружного адміністративного суду від 03.08.2009 № 56-ОС про призначення ОСОБА_1 /а.с. 10/.
Наказом керівника апарату Сумського окружного адміністративного суду від 01.08.2016 № 90-ОС ОСОБА_1 , секретарю судового засідання відділу організаційного забезпечення розгляду справ, з 01.08.2016 встановлено надбавку за вислугу років на державній службі у розмірі 50% посадового окладу, як такій, стаж державної служби якої становить понад двадцять п'ять років. /а.с. 11-12 зворот/.
Наказом керівника апарату Сумського окружного адміністративного суду від 09.01.2024 № 4-ОС ОСОБА_1 , секретарю судового засідання, з 01.01.2024 встановлено надбавку за вислугу років на державній службі у розмірі 30% посадового окладу, як такій, стаж державної служби якої становить понад тридцять сім років. /а.с. 13-15 зворот/.
Вважаючи дії Сумського окружного адміністративного суду щодо встановлення надбавки за вислугу років на державній службі у розмірі 30% посадового окладу протиправними та такими, що порушують її гарантоване право на оплату праці державних службовців, позивачка звернулася до суду за захистом своїх прав.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частинами першою та третьою статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, Законом України "Про державну службу" та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Положеннями частини першої статті 50 Закону України "Про державну службу" визначено, що держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов'язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.
Згідно зі статтями 46, 50 Закону України "Про державну службу" стаж державної служби дає право на встановлення державному службовцю надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки та передбачено, що заробітна плата державного службовця складається з: - посадового окладу; - надбавки за вислугу років; - надбавки за ранг державного службовця; - виплати за додаткове навантаження у зв'язку з виконанням обов'язків тимчасово відсутнього державного службовця у розмірі 50 відсотків посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця; - виплати за додаткове навантаження у зв'язку з виконанням обов'язків за вакантною посадою державної служби за рахунок економії фонду посадового окладу за відповідною посадою; - премії (у разі встановлення).
Відповідно до частини першої статті 52 Закону "Про державну службу" надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.
09 листопада 2023 року прийнято Закон України "Про Державний бюджет на 2024 рік", пунктом 12 розділу "Прикінцеві положення" якого визначено, що у 2024 році заробітна плата державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з посадового окладу, надбавки за ранг державного службовця, надбавки за вислугу років, місячної або квартальної премії, компенсації за додаткове навантаження та за вакантною посадою, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших доплат, передбачених законами України.
Надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.
В абзаці четвертому пункту 12 розділу "Прикінцеві положення" зазначено, що норми Закону України "Про державну службу" щодо умов та порядку оплати праці державних службовців застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Таким чином, Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" запроваджено норму, яка суперечить нормі частини першої статті 52 Закону України "Про державну службу", а саме зменшує максимальну межу розміру надбавки а вислугу років на державній службі з 50 відсотків до 30 відсотків, та зменшує розмір самої надбавки із 3 до 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.
Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).
У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп і від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).
Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).
Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005).
Отже, державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (пункт 156 Рішення у справі "Kopecky проти Словаччини" від 28 вересня 2004 року, заява № 44912/98).
Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у частині третій статті 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.
Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи.
Аналогічні висновки зроблено колегією суддів Касаційного адміністративного суду Верховного Суду в рішенні від 06.04.2023 по справі № 260/3564/22.
Також, суд зауважує, що аналізуючи поняття «якість закону» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пункті 111 рішення у справі «Солдатенко проти України» (заява № 2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності», «передбачуваності» та «зрозумілості»; норма не може розглядатися як «закон», якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав (пункт 51 рішення у справі «Сєрков проти України», заява №39766/05, пункт 51-52 рішення у справі «Редакція газети «Правоє дело» та Штекель проти України», заява № 33014/05, пункт 115 рішення у справі «Свято-Михайлівська Парафія проти України», заява № 77703/01, пункт 37 рішення у справі «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), заява № 18139/91, пункт 27 рішення у справі «Круслен проти Франції» (Kruslin v. France), заява № 11801/85, пункт 56 рішення у справі «Аманн проти Швейцарії» (Amann v. Switzerland), заява № 27798/95).
У свою чергу, відповідно до частини 1,2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана ВРУ, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України та ін.
У рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 Конституційний Суд України в вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах до застосування підлягає норма спеціального нормативно-правового акту, а саме частина перша статті 52 Закону України "Про державну службу", а не пункт 12 розділу "Прикінцеві положення» Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", яким звужується обсяг прав та гарантій державних службовців, визначених чинним законодавством.
Крім того, суд зазначає, що роз'яснення НАДС, інших міністерств та центральних органів виконавчої влади щодо розрахунку заробітної плати мають лише інформаційний характер і не встановлюють правових норм, а тому не можуть покладатися в основу видання наказів щодо встановлення складових заробітної плати державних службовців.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ керівника апарату Сумського окружного адміністративного суду від 09.01.2024 № 4-ОС в частині встановлення секретарю судового засідання ОСОБА_1 з 01.01.2024 надбавки за вислугу років на державній службі у розмірі 30% посадового окладу, як такій, стаж державної служби якої становить понад тридцять сім років прийнято відповідачем не на підставі та не у спосіб, що визначені законодавством України, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття наказу, а тому вказаний наказ є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
За таких обставин, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог визнати протиправним та скасувати наказ керівника апарату Сумського окружного адміністративного суду від 09.01.2024 № 4-ОС в частині встановлення секретарю судового засідання ОСОБА_1 з 01.01.2024 надбавки за вислугу років на державній службі у розмірі 30% посадового окладу, як такій, стаж державної служби якої становить понад тридцять сім років та зобов'язати Сумський окружний адміністративний суд здійснити перерахунок та виплату секретарю судового засідання ОСОБА_1 надбавки за вислугу років на державній службі з 01.01.2024 відповідно до частини 1 статті 52 Закону України "Про державну службу", а саме на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу, з урахуванням раніше виплачених сум.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Отже, позов ОСОБА_1 належить задовольнити.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Сумського окружного адміністративного суду (вул. Герасима Кондратьєва, 159,Суми, Сумська область, 40021, код ЄДРПОУ 35907252) про визнання протиправним та скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ керівника апарату Сумського окружного адміністративного суду від 09.01.2024 № 4-ОС в частині встановлення секретарю судового засідання ОСОБА_1 з 01.01.2024 надбавки за вислугу років на державній службі у розмірі 30% посадового окладу, як такій, стаж державної служби якої становить понад тридцять сім років.
Зобов'язати Сумський окружний адміністративний суд здійснити перерахунок та виплату секретарю судового засідання ОСОБА_1 надбавки за вислугу років на державній службі з 01.01.2024 відповідно до частини 1 статті 52 Закону України "Про державну службу", а саме на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу, з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною восьмою статті 18, частинами сьомою-восьмою статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з складення повного судового рішення.
Суддя К.І. Клочко