11 листопада 2024 року м. ПолтаваСправа № 380/4114/24
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Клочка К.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (надалі також позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (надалі також відповідач) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, а саме просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо невиплати ОСОБА_1 нарахованої йому пенсії за період з 30.09.2018 до 31.10.2021 у сумі 73130,35 грн;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати пенсії з 30.09.2018 до 31.10.2021 у сумі 73130,35 грн;
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 пенсії за період з 01.07.2014 до 29.09.2018;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії за період з 01.07.2014 до 29.09.2018.
Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що припинення виплати пенсії відбулась внаслідок тимчасової окупації територій Донецької та Луганської областей. Позивач зазначав, що продовжував проживати у м. Алчевськ Луганської області до 2021 року. Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області із заявою про поновлення виплати пенсії. Здійснення виплати пенсії поновлено з 01.11.2021, Водночас за період з 30.09.2018 до 31.10.2021 в розмірі 73130,35 грн була нарахована позивачу однак не виплачена. Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області із заявою виплату йому заборгованої суми пенсії за період з 30.09.2018 до 31.10.2021 та з 01.08.2014 по 29.09.2018 року, однак отримав відмову мотивовану тим, що за період з 30.09.2018 до 31.10.2021 пенсійні кошти в розмірі 73130,35грн. обліковані в органі Пенсійного фонду України та будуть виплачені відповідно до Порядку виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), не виплачених за період до місяця відновлення їх виплати, внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовились відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України »Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.2021р № 1165.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 27.02.2024 матеріали адміністративної справи № 380/4114/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії передано за підсудністю до Полтавського окружного адміністративного суду.
Справа надійшла до Полтавського окружного адміністративного суду 18.03.2024, про що свідчить штамп вхідної реєстрації.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №380/4114/24 передано до провадження судді Клочка К.І.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 25 березня 2024 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників у порядку статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області у відзиві на позовну заяву заперечує проти задоволення позову, посилаючись на те, що як вбачається на момент припинення виплати пенсії (з серпня 2014) у матеріалах пенсійної справи відсутні докази перебування позивача на обліку, як внутрішньо переміщеної особи на підконтрольній Україні території. Відтак за відсутності даних про реєстрацію Позивача як внутрішньо переміщеної особи у ГУ ПФУ в Полтавській області були відсутні правові підстави для поновлення пенсії позивачу. Водночас після реєстрації позивача як внутрішньо-переміщеної особи (довідка від 23.09.2021) та подачі заяви про поновлення виплати пенсії від 01.10.2021 Позивачу поновлено виплату пенсії починаючи з 30.09.2018 та нараховано заборгованість по її виплаті. На думку відповідача, вказані вище обставини та матеріали пенсійної справи свідчать що ГУ ПФУ діяло у відповідності до норм чинного законодавства. Крім того, зазначено, що проведення виплат відповідно до Порядку № 1165 не може бути здійснено за рахунок власних коштів Пенсійного фонду України, зокрема Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, що надійшли від сплати єдиного внеску, а може бути здійснено лише у разі наявності на це відповідних бюджетних асигнувань.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року по справі 380/4114/24 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, у зв'язку з невідповідністю її вимогам статей 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач надав до суду документи, чим усунув недоліки позовної заяви, визначені ухвалою суду від 21 жовтня 2024 року.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2024 року продовжено розгляд справи за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.
Позивач є пенсіонером, який перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавській області та отримує пенсію за віком у порядку Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та має статус внутрішньо переміщеної особи відповідно до довідки від 23.09.2021 № 1607-5000397850.
На підставі заяви позивача від 01.10.2021 позивачу поновлено пенсію з 30.09.2018 відповідно до статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виплата призначеної пенсії розпочата з листопада 2021 року.
На заяву позивача Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області листом №4099-14086/П-02/8-1600/24 від 30.11.2023 року повідомило позивача про те, що пенсійні кошти за період з 30.09.2018 по 31.10.2021 в розмірі 73130,35грн. обліковані в органі Пенсійного фонду України та будуть виплачені відповідно до Порядку виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), не виплачених за період до місяця відновлення їх виплати, внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовились відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України »Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.2021р № 1165.
Не погодившись з такими діями органу Пенсійного фонду, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб визначено Законом України № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706-VII).
Відповідно до статті 1 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Відповідно до статті 2 Закону № 1706-VII Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
Частиною другою статті 1 Закону України № 1207-VII "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" та Указом Президента України "Про межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях" визначено, що м. Алчевськ є тимчасово окупованими Російською Федерацією з 07.04.2014 року.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (надалі - Закон № 1058-IV) (у редакції, чинній на момент призначення позивачу пенсії за вислугу років) відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до статті 46 Закону №1058-IV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми не отриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Згідно із частиною першою статті 49 Закону №1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
За змістом вказаної норми припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття відповідного рішення і лише з підстав визначених статтею 49 Закону №1058-IV. Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування статті 49 Закону №1058-IV викладений Верховним Судом 03.05.2018 року в рішенні у зразковій справі №805/402/18.
Крім цього, стаття 46 Закону №1058-IV містить два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб'єкта владних повноважень - органу, що призначає та виплачує пенсію.
Позивач зазначає, що з 07 квітня 2014 року по вересень 2021 року проживав у м. Алчевськ Луганської області, яка знаходиться на не підконтрольній Україні території Луганської області і лише у вересні 2021 року виїхав з тимчасово окупованої території до міста Глобине, Полтавської області, де зареєстрований за фактичним місцем проживання відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 23.09.2021 № 1607-5000397850.
Таким чином, матеріалами справи не підтверджується, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, оскільки перебував на не підконтрольній Україні території Луганської області, відтак застосування строку виплати пенсії за віком трирічним терміном є протиправним.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачу виплату пенсії припинено з 01 серпня 2014 року відповідно до довідки про доходи № 6514 5752 3855 1589 від 02.02.2023 /а.с.13/
Відтак, за нормами частини другої статті 46 Закону № 1058-IV виплата пенсії позивачу підлягає поновленню з моменту її припинення. Право позивача щодо виплати раніше призначеної пенсії є абсолютним та не може бути обмежено будь-яким строком
Отже, суд дійшов висновку, що позивач має право на поновлення пенсії за віком з 01 серпня 2014 року, а не з 01 липня 2014 року як зазначає позивач.
Щодо позовних вимог про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати пенсії з 30.09.2018 до 31.10.2021 у сумі 73130,35 грн, суд зазначає наступне.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон № 1058-IV.
Статтею 8 Закону України Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частиною 3 статті 4 Закону №1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерел формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
За приписами статті 47 Закону 1058-VI, пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Право на отримання пенсії є конституційною гарантією. Суми пенсії є власністю позивача, оскільки з його заробітної плати протягом трудової діяльності здійснювалися утримання (страхові внески) з метою подальшої їх виплати у вигляді пенсії при досягненні особою пенсійного віку та набуття страхового трудового стажу.
Стаття 46 Закону № 1058-VI регулює правовідносини, що виникають під час виплати пенсії за минулий час: нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми недотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрат.
Виключно цим Законом № 1058-IV визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування (стаття 5 Закону №1058-IV).
Суд встановив, що відповідач фактично визнає ту обставину, що пенсійні кошти за спірний період нараховані та обліковані в органі Пенсійного фонду, як заборгованість по виплаті пенсії, однак з посиланням на Порядок № 1165 відповідач зазначає, що виплату таких коштів буде здійснено при їх надходженні з Державного бюджету України до бюджету Пенсійного фонду України.
З цього приводу слід зазначити, що відповідно до абзацу 2 пункту 1 Порядку № 1165, пенсійні виплати за минулий період, у тому числі нараховані на виконання рішень суду, що набрали законної сили, проводяться отримувачам за окремою програмою, передбаченою в бюджеті Пенсійного фонду України на відповідну мету, за рахунок коштів державного бюджету України на відповідний рік.
Разом з тим, матеріали справи не містять доказів виконання вищезазначених приписів Порядку № 1165 відповідачем, а саме, в частині формування переліку отримувачів виплат за минулий період та включення позивача до переліку осіб, яким буде проведена виплата згідно з Порядком № 1165, у відповідні роки, а також звернення за отриманням додаткового фінансування.
Крім того, Порядок № 1165 визначає додаткові умови виплати внутрішньо переміщеним особам пенсій за минулий період, що не передбачені Конституцією України та Законом № 1058-IV, разом з цим, його положення жодним чином не перешкоджають вирішенню питання отримання заборгованості з пенсій в судовому порядку на користь відповідних отримувачів.
Суд наголошує, що порядок та умови отримання пенсійних виплат регулюються виключно Законом № 1058-IV, положеннями якого не передбачено будь-яких відмінностей виплати заборгованості по пенсії пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, у порівнянні з іншими пенсіонерами.
Слід зауважити, що положення Порядку № 1165 обмежують осіб, які належать до ВПО та пенсіонерів, які змінили місця проживання у реалізації їхніх прав, зокрема, прав на пенсійне та соціальне забезпечення та є такими, що призводять до непрямої дискримінації за ознакою місця проживання та перебування на обліку, а також порушують принцип рівності, передбачений статтею 24 Конституції України та гарантії вільного пересування територією України, передбачені статтею 33 Конституції України.
Зміна пенсіонером місця проживання не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на отримання соціального захисту, а саме, отримання пенсії.
Аналогічну правову позицію викладено в зразковій справі №805/402/18-а, а також, постановах Верховного суду від 14.03.2018 у справі №243/6815/17, від 06.03.2018 у справі №243/6753/17, від 26.06.2018 у справі №185/5578/17, від 04.07.2018 у справі № 185/9746/16-а.
Окремо слід зазначити, що закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акту. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних.
Суд звертає увагу, що Конституційний Суд України у Рішенні від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).
При цьому, відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум пенсій не звільняє державу в особі уповноваженого органу Пенсійного фонду України від обов'язку здійснити таку виплату та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум пенсій.
Суд наголошує, що Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Враховуючи, що Порядок № 1165 не є законом, а є підзаконними нормативно-правовим актом, який має нижчу юридичну силу та значно звужує встановлене законодавством право позивача на отримання належних йому пенсійних виплат, застосування його приписів відповідачем у спірних правовідносинах є вочевидь протиправним.
У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно суспільний інтерес; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних судів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.
Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).
Європейський суд з прав людини у пунктах 16, 17 рішення від 24 листопада 2016 року у справі "ТОВ "Полімерконтейнер" проти України" (Заява N 23620/05) наголосив, що першою і найбільш важливою вимогою статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання з боку органів державної влади у мирне володіння майном має бути законним (див. рішення у справі "Ятрідіс проти Греції" [ВП], N 31107/96, п. 58, ЄСПЛ 1999-II). Умова законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справах "Хентріх проти Франції", від 22 вересня 1994 року, п. 42, серія A N 296-A, та "Кушоглу проти Болгарії", N 48191/99, п. п. 49 - 62, від 10 травня 2007 року).
У пункті 74 рішення Європейського Суду з прав людини "Лелас проти Хорватії" Суд звертав увагу на те, що "держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Іншими словами, ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу".
У справі "Рисовський проти України" Європейський Суд з прав людини "... підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок … і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси…".
Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
У межах спірних правовідносин не встановлено правових підстав для невиплати позивачу заборгованості з неотриманої пенсії за період з 30 вересня 2018 року по 31 жовтня 2021 року в сумі 73130,35 грн, а відтак, така невиплата є втручанням у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсійної виплати.
Таким чином, бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо невиплати позивачу заборгованості з неотриманої пенсії за період з 30 вересня 2018 року по 31 жовтня 2021 року в сумі 73130,35 грн, порушує право позивача на соціальний захист, гарантоване Конституцією України та Законом 1058-IV підлягає визнанню протиправною та стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь позивача нараховану пенсію у розмірі 73130,35 грн.
Також, суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права сформовано у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 227/3208/16-а.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо відмови поновити ОСОБА_1 пенсію за віком з 01 серпня 2014 року по 29 вересня 2018 року та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області поновити виплату ОСОБА_1 пенсії за віком з 01 серпня 2014 року по 29 вересня 2018 року, а також визнання протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо невиплати ОСОБА_1 нарахованої пенсії за період з 30 вересня 2018 року по 31 жовтня 2021 року у розмірі 73130,35 грн, стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 нарахованої пенсії за віком за період з 30 вересня 2018 року по 31 жовтня 2021 року у розмірі 73130,35 грн.
Отже, позов ОСОБА_1 належить задовольнити частково.
При прийнятті рішення у цій справі суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
У відповідності до зазначеної норми суд дійшов висновку про наявність підстав для покладення всіх судових витрат на відповідача.
Позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Отже, з огляду на задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн.
На підставі викладеного та керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, 34, м. Полтава, Полтавська область, 36014, код ЄДРПОУ 13967927) про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо відмови поновити ОСОБА_1 пенсію за віком з 01 серпня 2014 року по 29 вересня 2018 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області поновити виплату ОСОБА_1 пенсії за віком з 01 серпня 2014 року по 29 вересня 2018 року.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо невиплати ОСОБА_1 нарахованої пенсії за період з 30 вересня 2018 року по 31 жовтня 2021 року у розмірі 73130,35 грн.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 нарахованої пенсії за віком за період з 30 вересня 2018 року по 31 жовтня 2021 року у розмірі 73130,35 грн (сімдесят три тисячі сто тридцять гривень тридцять п'ять копійок).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною восьмою статті 18, частинами сьомою-восьмою статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з складення повного судового рішення.
Суддя К.І. Клочко