м. Львів
13 листопада 2024 рокусправа № 380/16565/24
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кондратюк Ю.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення коштів, визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), у якому просить:
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 , яка безпосередньо підпорядковується Військовій частині НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 26.12.2017, за період із 27.12.2017 по день фактичної виплати - 08.05.2024 у розмірі 112480,47 гривень, із одночасною компенсацією при виплаті сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004;
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , яка безпосередньо підпорядковується Військовій частині НОМЕР_2 , щодо нездійснення нарахування та виплати, ОСОБА_1 , компенсації втрат доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати 08.05.2024 - відповідно до Закону України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 , яка безпосередньо підпорядковується військовій частині НОМЕР_2 , здійснити нарахування та виплату, ОСОБА_1 , компенсацію втрат доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати 08.05.2024 - відповідно до Закону України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Ухвалою судді від 05.08.2024 відкрито спрощене позовне провадження у справі.
Відповідач відзиву на позов у встановлений строк не подав. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 6 ст. 162 КАС України).
З'ясувавши обставини, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Позивач проходив службу у Військовій частині НОМЕР_3 , яка входить в склад Військової частини НОМЕР_1 , що безпосередньо підпорядковується Військовій частині НОМЕР_2 .
Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 26.12.2017 №287 позивача з 26.12.2017 виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
При звільненні, позивачу не було виплачене належне йому грошове забезпечення у зв'язку з чим позивач звертався за захистом своїх прав до суду.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.06.2023 у справі № 380/24564/21, зокрема зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 , яка безпосередньо підпорядковується Військовій частині НОМЕР_2 , здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 , індексацію грошовою забезпечення за період з 01.01.2016 по 26.12.2017 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, якою затверджений Порядок проведення індексації грошових доходів населення, з урахуванням базового місяця - січень 2008 року із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Також у вищезазначеному рішенні вказано: «З огляду на те, що у цій справі позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату компенсації відповідно до Закону №2050-ІІІ та Порядку №159, а відповідач не відмовляв позивачу у виплаті відповідної компенсації, тому право ОСОБА_1 ще не було порушено суб'єктом владних повноважень і звернення її до суду з цими вимогами є передчасним».
На виконання вказаного рішення відповідач виплатив належне позивачу грошове забезпечення 08.05.2024 в розмірі 67678,31 грн.
Позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату компенсації втрати доходів.
Листом від 16.07.2024 відповідач повідомив, що право на компенсацію втрати частини доходу за порушення строків його виплати виникає лише у разі, якщо такий дохід має постійний, а не разовий характер. Вважає, що індексація грошового забезпечення не є доходом у розумінні Закону № 2050, тому її нарахування у зв?язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення Законом № 2050 не передбачено.
З урахуванням того, що все належне позивачу грошове забезпечення виплачено із затримкою, тобто з порушенням строку, визначеного КЗпП України, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Змістом спірних правовідносин, які склалися між сторонами, є стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів.
До вказаних правовідносин суд застосовує такі положення законодавства та робить висновки по суті спору.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Особливим способом реалізації права на працю є проходження військової служби за контрактом.
Однією з встановлених державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов'язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі також Закон № 2011-XII).
Однак Законом № 2011-XII правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст. 116-117 Кодексу законів про працю України (далі - КзПП України).
Наведене відповідає правовій позиції щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби, сформованій у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16 та від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України, в редакції, що діяла на дату виключення позивача із списків особового складу військової частини, було передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно із ст. 117 КЗпП України, в редакції, що діяла на дату виключення позивача із списків особового складу військової частини, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Водночас, у спірних правовідносинах Законом України № 2352-ІХ від 01.07.2022 в статтю 117 КЗпП України внесені зміни, якими передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Верховний Суд у постанові від 28.06.2023 у справі №560/11489/22 вказав, що у контексті цієї справи слід застерегти, що з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ. Відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями. На дату звернення позивача до суду з цим позовом стаття 117 КЗпП України діяла в редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ, і підлягала застосуванню.
Отже у цій справі суд ураховує норми ст. 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із врахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.
Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, звернула увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, при зменшенні розміру відшкодування суд враховує:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Стосовно періоду затримки розрахунку при звільненні, котрий тривав після 19 липня 2022 суд ураховує приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України, відповідно до якої законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Такий же правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 23.05.2024 у справі № 580/9003/23.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100), який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт «л» п. 1 розділу І Порядку № 100).
Відповідно до п. 2 розділу ІІ Порядку № 100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до п. 8 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як встановив суд, наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 26.12.2017 №287 позивача з 26.12.2017 виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Проте, при звільненні позивачу не було виплачене належне йому грошове забезпечення, у зв'язку з чим позивач звертався за захистом своїх прав до суду.
На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26.09.2022 у справі № 380/24564/21 відповідач виплатив належне позивачу грошове забезпечення 08.05.2024 в розмірі 67678,31 грн.
Таким чином, при розрахунку суми середнього заробітку, який належить до виплати, період стягнення середнього заробітку слід поділити на дві частини:
до 19 липня 2022 стосовно періоду з 27.12.2017 по 18.07.2022, до якого застосовуються норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року і
після 19 липня 2022 стосовно періоду з 19.07.2022 по 07.05.2024 (день, що передував остаточному розрахунку при звільненні), до якого застосовуються норми статті 117 КЗпП України у редакції чинній на момент ухвалення рішення, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які відповідач невчасно сплатив.
Стосовно розрахунку середнього заробітку, який належить до виплати позивачу з урахуванням норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022, то суд зазначає таке.
Так, період затримки розрахунку при звільненні з 27.12.2017 по 18.07.2022 становить 1665 днів.
Відповідно до картки особового рахунку грошового забезпечення з січня 2016 по грудень 2017 року, грошове забезпечення позивача за два повних місяці служби перед звільненням (за жовтень - листопад 2017 року) становить 16189,74 грн. (8111,87 грн. + 8077,87 грн.), тобто середньоденне грошове забезпечення позивача складає 265,40 грн. (16189,74 грн. /61 день).
Таким чином, середній заробіток за весь час затримки розрахунку за період з 27.12.2017 по 18.07.2022 становить: 265,40 грн х 1665 днів = 441 891 грн.
При цьому, суд враховує, що виплачена позивачу заборгованість по заробітній платі становить 67678,31 грн, тобто частка такої заборгованості у сумі середнього грошового забезпечення за 1665 днів (441 891 грн.) становить 0,15 (67678,31 грн / 441 891 грн).
З огляду на очевидну неспівмірність суми середнього заробітку позивача за весь час затримки розрахунку при звільнені зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 66283,65 грн (265,40 грн. х 1665 днів х 0,15) (за час затримки розрахунку при звільненні позивача).
Таким чином, за період затримки розрахунку при звільненні з 27.12.2017 по 18.07.2022 з відповідача на користь позивача належить стягнути 66283,65 грн.
Стосовно розрахунку середнього заробітку, який належить до виплати позивачу з урахуванням норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла після 19 липня 2022 року, то суд зазначає таке.
Як вже зазначав суд, період затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 обмежується 6 місяцями.
Обмежений 6 місяцями період у цьому спорі є з 19.07.2022 до 18.01.2023, що становить 184 дні.
Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, що обмежений 6 місяцями, становить: 265,40 грн. х 184 дні = 48 833,60 грн.
Таким чином, за період затримки розрахунку при звільненні з 19.07.2022 до 18.01.2023 з відповідача на користь позивача належить стягнути 48 833,60 грн.
З урахуванням викладеного, розмір середнього заробітку, який належить стягнути з відповідача на користь позивача становить: 115 117,25 грн. (66283,65 грн + 48 833,60 грн).
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З огляду на те, що суд дійшов висновку про стягнення з відповідача середнього заробітку в розмірі 115 117,25 грн, а позивачем заявлені вимоги про стягнення середнього заробітку у розмірі 112 480,47 грн, у суду відсутні підстави для виходу за межі позовних вимог.
Стосовно позовної вимоги про нарахування та виплату на користь позивача компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день її фактичної виплати із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 суд зазначає таке.
Згідно із ст. ст. 1, 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 № 2050-III (далі - Закон № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі ст. 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Вирішуючи питання вимоги про нарахування та виплату на користь позивача компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, суд в силу вимог ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 21.03.2023 у справі № 620/7687/21, а саме: «У справі № 240/11882/19 Верховний Суд зауважив, що використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
З покликанням на аналогічні висновки, сформульовані у постановах Верховного Суду України від 11.07.2017 №21-2003а16, Верховного Суду від 22.06.2018 у справі №810/1092/17 та від 13.01.2020 у справі №803/203/17, Верховний Суд у справі №240/11882/19 висновував, що зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Застосовуючи цей висновок у справі №240/11882/19, з урахуванням наявності факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за заявлений у цій справі період у зв'язку з бездіяльністю власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, Верховний Суд дійшов висновку, що така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів. Подібна правова позиція уже була висловлена Верховним Судом також у постановах від 20.12.2019 у справі №822/1731/16, від 13.03.2020 у справі №803/1565/17, від 21.01.2020 у справі № 826/15879/18, від 29.04.2021 у справі №240/6583/20 та інш.».
Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (далі - Порядок №44), який визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).
Відповідно до п. 2 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Згідно з п. 4 Порядку №44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Судом з'ясовано, що позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату компенсації втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їx виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення, проте отримав відмову листом від 16.07.2024.
З урахуванням викладеного, враховуючи наявність факту затримки виплати позивачу сум індексації грошового забезпечення після звільнення, суд дійшов висновку, що останній має право на компенсацію втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по дату фактичної виплати заборгованості, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Водночас суд зазначає, що середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні не є частиною грошового забезпечення військовослужбовців, адже за своєю правовою природою така виплата фактично є компенсацією за протиправні дії чи бездіяльність роботодавців та додатковою гарантією працівників, тому така не пов'язана з виконанням позивачем обов'язків військової служби, а тому і не підпадає під випадки виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, які визначені Порядком №44.
Тому позовні вимоги в частині одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб при стягненні середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні задоволенню не підлягають.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не подано належних доказів на підтвердження правомірності своїх дій, які є предметом оскарження.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Даючи оцінку поведінці відповідача, суд дійшов висновку, що така не відповідає визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям поведінки відповідача у спірних правовідносинах.
Суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
За таких обставин, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, позовні вимоги підлягають до задоволення шляхом:
- стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 112 480 (сто дванадцять тисяч чотириста вісімдесят) гривень 47 копійок;
- визнання протиправними дій відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їx виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати 08.05.2024, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44;
- зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їx виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати 08.05.2024, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Оцінюючи зібрані у справі докази в сукупності та мотиви суду щодо кожної з позовних вимог, суд дійшов висновку, що позов потрібно задовольнити частково.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 293, 295 КАС України, суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 , яка безпосередньо підпорядковується Військовій частині НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 112 480 (сто дванадцять тисяч чотириста вісімдесят) гривень 47 копійок.
3. Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , яка безпосередньо підпорядковується Військовій частині НОМЕР_2 , щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їx виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати 08.05.2024, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
4. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 , яка безпосередньо підпорядковується Військовій частині НОМЕР_2 , здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їx виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати 08.05.2024, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
5. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
6. Стягнути на користь ОСОБА_1 з Військової частини НОМЕР_1 , яка безпосередньо підпорядковується Військовій частині НОМЕР_2 за рахунок бюджетних асигнувань судовий збір, пропорційно до задоволених позовних вимог, в сумі 484 (чотириста вісімдесят чотири) гривні 48 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ).
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).
Повне рішення суду складено 13.11.2024.
СуддяКондратюк Юлія Степанівна