18 листопада 2024 року справа №320/21469/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (далі - відповідач 2), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 01.04.2024 №932480819789 щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні та виплаті пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2021-2023 роки, з якої сплачені страхові внески, що передували року звернення за призначенням пенсії, починаючи з 24.03.2024;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити призначення та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2021-2023 роки, з якої сплачені страхові внески, що передували року звернення за призначенням пенсії, починаючи з 24.03.2024.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач вчинив протиправні дії, які полягають у відмові призначити пенсію позивачу з застосуванням показника середньої заробітної плати, що застосовувались при перерахунку та виплаті пенсії відповідно до статті 40 Закону № 1058-IV із застосування показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески за 2021-2023 роки починаючи з 24.03.2024. Позивач вважає, що належним способом захисту його прав буде зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити призначення та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2021-2023 роки, з якої сплачені страхові внески, що передували року звернення за призначенням пенсії, починаючи з 24.03.2024.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 320/21469/24 передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.06.2024 відкрито провадження в адміністративній справі №320/21469/24 та вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, яку отримано відповідачем в системі «Електронний суд», що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Відповідно до частини 7 статті 18 КАС України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Суд вважає відповідача належним чином повідомленим про судовий розгляд справи.
В матеріалах справи відсутній відзив на позовну заяву.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 згідно із Законом України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення».
Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, особі, яка має право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Досягнувши 60-річного віку, 24.03.2024 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2021-2023 роки.
Враховуючи принцип екстериторіальності, заяву позивача розглянуло Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, яке 01.04.2024 ухвалило рішення № 932480819789 про відмову в призначенні пенсії за віком, мотивуючи це тим, що «за матеріалами пенсійної справи не вбачається підстав для переведення заявника на будь-який інший вид пенсії за іншим законом».
Зазначено, що Позивачу призначено пенсію за Законом № 1788 за роботу за Списком № 1, шифр - 103, тоді як для пенсії за віком за Законом № 1058 передбачено шифр - 101. У протоколі призначення пенсії від 26.02.2024 значиться призначення за Законом «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», шифр - 103.
Позивач вважає рішення відповідача незаконним і необґрунтованим, прийнятим у суперечності з чинним законодавством, у зв'язку з чим звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Частиною першою статті 9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
У статті 9 Закону №1058-ІV зазначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Статтею 10 Закону №1058-ІV передбачено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Згідно з положеннями п. "б" ст. 13 Закону України № 1788-XII на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Відповідно до ст. 26 Закону України № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років.
Статтею 27 Закону № 1058-IV передбачено, що розмір пенсії за віком визначається залежно від середньомісячного заробітку та коефіцієнту страхового стажу, обчислених за нормами статей 25, 40 Закону № 1058-IV.
Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону з 1 січня 2004 року за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Частиною третьою статті 45 Закону №1058-ІV встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Подібні правовідносини вже були предметом розгляду у Верховному Суді. Зокрема, у постанові від 16.06.2020 (справа №127/7522/17) Верховний Суд зазначив, що за змістом частини третьої статті 45 Закону №1058-ІV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви, на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Таким чином, лише при переведенні з одного виду пенсії на інший можуть застосовуватись норми частини третьої статті 45 Закону №1058-ІV щодо застосування показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Так, позивачу було призначено пенсію відповідно до Закону №1788-ХІІ, а за призначенням пенсії відповідно до Закону №1058-ІV позивач звернувся вперше, а тому судом не приймалися доводи касаційної скарги, так як мало місце призначення іншої пенсії за іншим законом, а не переведення з одного виду на інший вид пенсії в межах одного Закону відповідно до частини третьої статті 45 Закону №1058-ІV.
Верховний Суд у справі №127/7522/17 погодився із висновками судів попередніх інстанцій про наявність у позивача права на призначення пенсії за віком відповідно до Закону №1058-ІV із застосуванням показника середньої заробітної плати на одну застраховану особу в Україні за 2014-2016 роки.
Також зазначені висновки Верховного Суду узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду України, який у постанові від 29.11.2016 у справі №133/476/15-а (№21-6331а15) обґрунтовано зазначив, що у випадку призначення особі пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а в подальшому при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV, має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення згідно із частиною третьою статті 45 Закону №1058-IV.
Зазначена позиція Верховного Суду України була підтримана і Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31.10.2018 у праві № 876/5312/17.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Досягнувши 60-річного віку, 24.03.2024 позивач звернувся із заявою про призначення пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2021-2023 роки.
Таким чином позивачу призначено пенсію відповідно до Закону №1788-XII, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а за призначенням пенсії відповідно до Закону №1058-ІV останній звернувся вперше, тому пенсія має призначатися із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2021 - 2023 роки.
Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду викладеними у постанові від 29.03.2023 у справі справа № 240/4170/19.
Варто звернути увагу на те, що в даному випадку позивачу призначена пенсія відповідно до Закону № 1788-XII за віком на пільгових умовах за Списком № 1, а в подальшому позивач просить призначити пенсію за віком, проте за іншим законом та на інших умовах. Тобто змінюються підстави, умови та правове регулювання цього виду пенсії, за якою звернувся позивач.
Таким чином суд дійшов висновку про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 01.04.2024 №932480819789 щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні та виплаті пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2021-2023 роки, з якої сплачені страхові внески, що передували року звернення за призначенням пенсії, починаючи з 24.03.2024.
Згідно ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Так, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Отже, вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до вимог ст.14 Конвенції, користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь - якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних (рішення від 9 жовтня 1979 року в справі Ейрі (пункт 24), рішення від 30 травня 2013 року в справі Наталія Михайленко проти України (пункт 32). У розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції майном визнаються активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні законне сподівання на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (рішення ЄСПЛ у справі Стретч проти Сполученого Королівства (пункт 32)), а також право на певні суми соціальних виплат , у тому числі, у разі їх невиплаті є втручанням у право на мирне володіння майном (п.34. рішення ЄСПЛ по справі Суханов та Ільченко проти України (заяви № 68385/10 та 71378/10), рішення набуло статусу остаточного від 26 вересня 2014 року. Законне сподівання на отримання активу також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має законне сподівання, якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (див. рішення у справі Копецький проти Словаччини (Kopecky v. Slovakia) [ВП], заява № 44912/98, п. 52, ЄСПЛ 2004-IX). Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами (див. вищенаведене рішення у справі Копецький проти Словаччини (Кореску v. Slovakia), п. 50; Anheuser-Busch Inc. проти Португалії (Anheuser-Busch Inc. v. Portugal) [ВП], заява № 73049/01, п. 65, ЄСПЛ 2007-І).
Відповідно до статті 1 Першого протоколу будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі Колишній Король Греції та інші проти Греції (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).
Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі Скордіно проти Італії (Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Щокін проти України (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011 року).
Враховуючи наведені приписи чинного законодавства та встановлені обставини, з метою ефективного захисту прав позивача, суд дійшов висновку про необхідність зобов?язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити призначення та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2021-2023 роки, з якої сплачені страхові внески, що передували року звернення за призначенням пенсії, починаючи з 24.03.2024.
Відповідачем законність оскаржуваних дій не доведена, а його доводи суд відхиляє з вищенаведених мотивів.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Розподіл судових витрат за наслідками розгляду даної справи не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 8 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, cуд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 01.04.2024 №932480819789 щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні та виплаті пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2021-2023 роки, з якої сплачені страхові внески, що передували року звернення за призначенням пенсії, починаючи з 24.03.2024.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити призначення та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2021-2023 роки, з якої сплачені страхові внески, що передували року звернення за призначенням пенсії, починаючи з 24.03.2024.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Парненко В.С.