15 листопада 2024 року м.Київ № 320/7150/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м.Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м.Києві та Київській області, у якому просить суд:
- визнати противоправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (ЄДРПОУ 42552598) № 836 від 28.08.2023 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та скасування посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 22.08.2017 року, виданої на ім'я громадянці Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- зобов'язати Центральне міжрегіональне управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (ЄДРПОУ 42552598) поновити дозвіл на імміграцію в Україну та здійснити обмін посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 від 22.08.2017 року громадянці Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- зобов'язати Центральне міжрегіональне управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області направити інформацію (повідомлення) до територіальних органів ДМС України (апарат ДМС України), в Адміністрацію державної прикордонної служби України (АДПС України) та до територіальної громади, на території обслуговування якої задекларованозареєстровано місце проживання ОСОБА_1 про протиправність та скасування рішення Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (ЄДРПОУ 42552598) № 836 від 28.08.2023 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 від 22.08.2017;
- зобов'язати Центральне міжрегіональне управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (ЄДРПОУ 42552598) направити інформацію (повідомлення) до територіальних органів ДМС України (апарат ДМС України) та в Адміністрацію державної прикордонної служби України (АДПС України) про видалення з бази даних ДМС України інформації про скасування дозволу на імміграцію громадянці Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також вилучити внесені дані про посвідку на постійне проживання в Україні до ЄІАС УМП IП "ФМ "Недійсні документи".
Ухвалою суду від 15.02.2024 подану позовну заяву залишено без руху, позивачеві визначено строк та спосіб для усунення недоліків позовної заяви.
26.02.2024 від позивача надійшла заява про усунення недоліків, з копією позовної заяви, які були передані судді для подальшого розгляду 29.03.2024.
Ухвалою суду від 29.03.2024 відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що вона є громадянкою Азербайджанської Республіки та проживає на території України на підставі посвідки на постійне проживання, виданої на підставі п.6 ч.2 ст. 4 Закону України "Про імміграцію" як неповнолітня дитина іммігранта, батько якої отримав дозвіл на імміграцію 18.08.2008, на підставі рішення Іванківського районного суду Київської області від 20.05.2008 у справі № 2-о-44/2008. Однак, рішенням ЦМУ ДМС у м.Києві та Київській області №836 від 28.08.2023 скасовано позивачці дозвіл на імміграцію в Україну на підставі п.1 ч.1 ст. 12 Закону України "Про імміграцію". У спірному рішенні відповідача зазначено про те, що посвідка на постійне проживання скасована на підставі п.п. 1 п.64 "Про затвердження зразка, технічного опису бланка та Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання", затвердженого постановою КМУ від 25.04.2018 №321. Вважаючи рішення відповідача протиправним, позивачка звернулась до суду з цим позовом.
Відповідач, не погоджуючись з позовними вимогами ОСОБА_1 , подав відзив на позовну заяву, у якому зазначив про те, що вимогами п.п. 21, 22 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 № 1983 встановлено, зокрема, що питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію. Для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених ст.12 Закону, що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу. Відповідно пп.1 п.64, пп.4 п. 72 Порядку оформлення, посвідка на постійне проживання скасовується у разі скасування дозволу на імміграцію відповідно до ст. 12 Закону, а також вилучається, визнається недійсною та знищується. Враховуючи, що 19.07.2023 ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області прийнято рішення про скасування дозволу на імміграції в Україну на підставі п. 1 ч. 1 ст.12 Закону громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області правомірно прийнято рішення від 28.08.2023 № 836 про скасування дозволу на імміграцію в Україну позивачу.
Щодо поданого представником позивача клопотання про витребування у відповідача доказів у справі, суд не розглядає останнє, враховуючи надіслані відповідачем до відзиву матеріли особової справи позивача.
Розглянувши заяви по суті справи, наявні у справі матеріали, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.
Позивачка, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянка Азербайджанської Республіки, проживає на території України, про що свідчить видана їй посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 22.08.2017.
23.01.2009 громадянка Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , разом зі своєю матір'ю громадянкою Азербайджанської Республіки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та братом громадянином Азербайджанської Республіки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 звернулася до ВГІРФО Деснянського РУ ГУ МВС України в м. Києві із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну на підставі п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» як неповнолітня дитина іммігранта (батько - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , документований посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_3 від 18.08.2008 на підставі рішення Іванківського районного суду Київської області від 20.05.2008 р. по справі № 2-о-44\2008, яким встановлено факт, що має юридичне значення, а саме - призначення громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 є піклувальником обмежено дієздатного громадянина України ОСОБА_6 ).
09.02.2009 УГІРФО ГУ МВС України в м. Києві прийнято рішення про надання позивачці дозволу на імміграцію в Україну на підставі п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону.
Громадянку Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , документовано посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_4 від 22.08.2017.
28.08.2023 ЦМУ ДМС у м.Києві та Київській області складено висновок про скасування рішення УГУРФО ГУ МВС України в ми.Києві від 09.02.2009 №118013 про надання дозволу на імміграцію громадянці Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та про скасування, визнання недійсною та такою, що підлягає вилученню та знищенню, видану на підставі цього дозволу посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 від 22.08.2017.
У висновку вказано, що 19.07.2023 ЦМУ ДМС у м.Києві та Київській області прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну на підставі п.1 с.1 ст. 12 ст. 12 Закону України "Про імміграцію" громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 (батьку позивачки), ІНФОРМАЦІЯ_2 , а тому дозвіл на імміграцію в Україну, наданий позивачці також підлягає скасуванню.
На підставі вказаного висновку, рішенням Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області № 836 від 28.08.2023 про скасовано позивачці дозвіл на імміграцію в Україну, виданий 09.02.2009, на підставі пункту 1 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію».
Також, в цьому рішенні зазначено, що посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 22.08.2017 теж скасована на підставі вимог підпункту 1 пункту 64 «Про затвердження зразка, технічного опису бланка та Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №321.
Вважаючи рішення відповідача протиправним, позивачка звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з вимогами статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах та відповідно до законів України.
Згідно ст.2 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.
Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.
Статтею 3 зазначеного Закону передбачено, що іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території.
Іноземці та особи без громадянства, які іммігрували на постійне проживання або прибули для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання.
Відповідно до частини 13,14 статті 4 Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою навчання та які під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій - тринадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період навчання чи на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України.
Частини 3 статті 5 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" визначено, що іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах четвертій - п'ятнадцятій, вісімнадцятій та двадцятій статті 4 цього Закону, отримують посвідку на тимчасове проживання.
Отже, позивач перебував на території України на законних підставах, оскільки мав посвідки про тимчасове проживання.
Відповідно до підпункту 7 пункту 63 Порядку №322 посвідка скасовується територіальним органом / територіальним підрозділом ДМС, який її видав, в інших випадках, передбачених законом.
Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначаються Законом України №2491-ІІІ від 7 червня 2001 року «Про імміграцію» №2491-ІІІ від 7 червня 2001 року (далі - Закон №2491-ІІІ, в редакції, що діяла у спірний період).
Відповідно до положень ст.1 Закону №2491-ІІІ, імміграція це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 9 Закону України «Про імміграцію», зокрема в редакції, чинній станом на час звернення позивача із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну, заяви про надання дозволу на імміграцію подаються особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади, з питань імміграції за місцем їх проживання.
Згідно з частиною четвертою статті 11 названого Закону у тій же редакції, особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем її проживання видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.
Статтею 12 Закону України «Про імміграцію» визначено підстави для скасування дозволу на імміграцію. Так, дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо:
1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність;
2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили;
3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні;
4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України;
5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;
6) в інших випадках, передбачених законами України.
Відповідно до частин першої-другої статті 13 згаданого Закону Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання. Особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення. Якщо за цей час особа не виїхала з України, вона підлягає видворенню в порядку, передбаченому законодавством України. У разі скасування дозволу на імміграцію стосовно особи, яка була до його надання визнана біженцем в Україні, її не може бути вислано або примусово повернуто до країни, де її життю або свободі загрожує небезпека через її расу, національність, релігію, громадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичні переконання. Якщо особа оскаржила рішення про скасування дозволу на імміграцію до суду, рішення про її видворення не приймається до набрання рішенням суду законної сили.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №360, Державна міграційна служба України (ДМС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
Згідно з пунктом 7 указаного Положення Державна міграційна служба України здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи та територіальні підрозділи, у тому числі міжрегіональні.
Відповідно до приписів Положення про Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області, затвердженого наказом ДМС від 08.10.2018 №161, відповідач є територіальним органом Державної міграційної служби України. Отже до його повноважень належать питання щодо прийняття рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну, видачі на підставі цього рішення посвідки на постійне проживання в Україні, а також скасування дозволу на імміграцію та вилучення посвідки на постійне проживання.
Зазначені повноваження відповідача позивачем не заперечувалися. Як вбачається зі змісту його позовної заяви, позивач вважає необґрунтованим рішення відповідача про скасування виданого йому дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання.
Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983 (далі - Порядок №1983).
Відповідно до підпункту 2 пункту 3 Порядку №1983 в редакції, що діяла станом на час звернення позивача із заявою про надання дозволу на імміграцію, передбачено, що рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають, зокрема, територіальні підрозділи Департаменту в міських, районних у містах управліннях органів внутрішніх справ (далі - територіальні підрозділи) - стосовно іммігрантів, які на законних підставах перебувають на території України і є іммігрантами позаквотової категорії (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає Департамент), а саме, зокрема, осіб, які є опікунами чи піклувальниками громадян України або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України.
Згідно з пунктом 12 Порядку №1983 територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію: формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність, їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з'ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію; надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції Департаменту чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам; здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.
Пунктами 21-23 Порядку №1983 в редакції, що діяла станом на час скасування позивачу дозволу на імміграцію, передбачено, що дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
Абзацом другим пункту 21 Порядку №1983 в редакції від 19.04.2022 року, передбачено, що питання про скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.
Для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу (абзац перший пункт 22 Порядку №1983 в редакції від 19.04.2022 року).
У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу (абзац другий пункт 22 Порядку №1983 в редакції від 19.04.2022 року).
Відповідно до абзацу першого пункту 23 Порядку №1983, ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.
Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.
Окрім того, постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №321 «Про затвердження зразка, технічного опису бланка та Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання» затверджено Порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання (далі також - Порядок №321).
Підпунктом 5 пункту 7 Порядку №321 передбачено, що обмін посвідки на постійне проживання здійснюється у разі досягнення іноземцем або особою без громадянства 25- або 45-річного віку (у разі, коли іноземець або особа без громадянства).
Відповідно до пункту 43 Порядку №321 рішення про оформлення, обмін посвідки приймається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС за результатами ідентифікації іноземця або особи без громадянства, перевірки поданих ними документів та у разі відсутності підстав для відмови в її оформленні.
Так, працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, на якого згідно з його службовими обов'язками покладаються функції з оформлення посвідки, вчиняє дії, передбачені пунктами 36 та 37 Порядку №321, і приймає до розгляду заяву-анкету та додані до неї документи.
Зокрема, за згідно з указаними правовими нормами після прийняття до розгляду заяви-анкети та доданих до неї документів, працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС здійснює заходи з ідентифікації особи, на ім'я якої оформляється посвідка, та перевірку поданих нею документів. Ідентифікація особи здійснюється на підставі даних, отриманих з баз даних Реєстру, та відомчої інформаційної системи ДМС. Перевірка законності перебування іноземця або особи без громадянства на території України здійснюється з використанням засобів інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон, «Аркан» або шляхом надсилання запитів до Адміністрації Держприкордонслужби, відповідь на які Адміністрація Держприкордонслужби надає протягом трьох робочих днів з дня надходження такого запиту. Чинність дозволу на імміграцію, копія якого надана іноземцем або особою без громадянства, перевіряється шляхом вивчення матеріалів справи про надання такого дозволу. Факт постійного проживання іноземця або особи без громадянства на території України до прийняття до громадянства України перевіряється шляхом вивчення матеріалів її справи про надання дозволу на імміграцію. У разі коли дозвіл на імміграцію виданий одним територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, а документи для оформлення посвідки подані до іншого територіального органу/територіального підрозділу ДМС у зв'язку із зміною іноземцем або особою без громадянства місця проживання, чинність дозволу на імміграцію перевіряється шляхом надсилання відповідних запитів до місця видачі дозволу, відповідь на які надається протягом трьох робочих днів з дня надходження такого запиту. У разі необхідності підтвердження відомостей з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть до Мін'юсту в електронній формі захищеними каналами зв'язку надсилаються відповідні запити, відповідь на які Мін'юст надає протягом трьох робочих днів з дня надходження таких запитів. У разі відсутності можливості надіслання запитів у електронній формі запити надсилаються у паперовій формі. У разі необхідності підтвердження інших відомостей про іноземця або особу без громадянства або дійсності поданих ними документів надсилаються запити до відповідних державних органів або їх територіальних органів (підрозділів), які надають відповідь протягом трьох робочих днів з дня надходження таких запитів.
Як встановлено судом, відповідач, у ході перевірки відомостей, щодо брата позивачки, ОСОБА_5 , який досяг 25-річного віку, з метою вирішення питання обміну виданої йому посвідки на постійне проживання встановив, що 19.07.2023 ЦМУ ДМС у м.Києві та Київській області прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну на підставі п.1 с.1 ст. 12 ст. 12 Закону України "Про імміграцію" громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 (батьку позивачки), ІНФОРМАЦІЯ_2 , а тому дозвіл на імміграцію в Україну, наданий позивачці також підлягає скасуванню.
На підставі вказаного висновку, рішенням Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області № 836 від 28.08.2023 про скасовано позивачці дозвіл на імміграцію в Україну, виданий 09.02.2009, на підставі пункту 1 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію», та скасовано посвідку на постійне проживання, відповідно до підпункту 1 пункту 64 Порядку оформлення, так як з'ясовано, що позивачем надано свідомо неправдиві відомості.
Суд зазначає, що відповідно до указаних правових норм, дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції та поза квотою. Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів: батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти. Дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається особам, які є опікунами чи піклувальниками громадян України, або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України.
Отже, здійснивши перевірку справи позивача, відповідач скасував йому дозвіл на імміграцію в Україну на підставі пунктів 1 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію», а саме у зв'язку з тим, що з'ясувалося, що дозвіл надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність та скасував посвідку на постійне проживання, керуючись пунктами 21-22 Порядку провадження, підпунктом 1 пункту 64 Порядку оформлення.
Як зазначалося судом вище, статтею 12 Закону України «Про імміграцію» встановлений вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію.
Так, зокрема, як зазначено вище, дозвіл імміграцію може бути скасовано, якщо:
з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили;
дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні;
це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України;
іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;
в інших випадках, передбачених законами України.
При цьому за висновком суду, обставини, що свідчать про наявність указаних вище підстав, повинні бути доведені відповідними доказами.
Однак, у ході судового розгляду справи судом не здобуто жодних доказів щодо підтвердження того, що дозвіл на імміграцію позивачу було надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, неповного пакету необхідних документів, підроблених документів чи документів, що втратили чинність, які були взяті відповідачем до уваги при скасуванні наданого позивачу дозволу на імміграцію.
Також судом не здобуто жодних доказів щодо наявності інших випадків, передбачених законами України, які можуть слугувати підставою для скасування позивачу дозволу на імміграцію, відповідно до статті 12 Закону України «Про імміграцію».
Натомість, як убачається з матеріалів справи, документи, які подані позивачем для отримання дозволу на імміграцію, були перевірені уповноваженим територіальним органом Державної міграційної служби України, який прийняв заяву позивача про надання дозволу на імміграцію та додані до неї документи, перевірив їх достовірність, відповідність вимогам законодавства, залучаючи при цьому й інші органи державної влади, за наслідком якої (перевірки) не виявив підстави для відмови у наданні дозволу на імміграцію та прийняв рішення про надання такого дозволу, у зв'язку з чим видав посвідку на постійне проживання в Україні.
Крім того, відповідач підтвердив у своєму відзиві на позовну заяву, що здійснював перевірку документів позивача, які були надані останнім, у порядку обміну та документував позивачку посвідкою на постійне проживання.
Так, в матеріалах справи в наявності Висновок про перевірку законності надання дозволу на імміграцію громадянину Азербайджану ОСОБА_4 (матері позивачки) від 21.10.2016 року, який проведено головним спеціалістом управління ДМС України в Київській області Стрелюк С.Л. та затверджено Заступником начальника Управління ДМС України в Київській області Войналович М.В. Висновком було встановлено, що надання дозволу на імміграцію громадянину Азербайджану ОСОБА_4 (матері позивачки), таким, що в повному обсязі відповідає вимогам законодавства України.
З урахуванням того, що позивачка, станом на 21.10.2016, була неповнолітньою особою, то вказаний висновок щодо правомірності надання її матері дозволу на імміграцію має відношення до неї також, оскільки перевірка здійснювалась відносно її матері та її неповнолітніх дітей, зокрема, щодо ОСОБА_1 .
Суд зазначає, що безпосередньою підставою для скасування позивачці дозволу на імміграцію в Україну громадянці Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та скасування посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 22.08.2017 року, виданої на ім'я громадянці Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 слугувало рішення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 19.07.2023 про скасування дозволу на імміграції в Україну на підставі п. 1 ч. 1 ст.12 Закону громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Однак, суд враховує, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 09.07.2024 у справі №320/5021/24 визнано протиправним і скасовано рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 19.07.2023 №765 про скасування дозволу на імміграцію в Україну та скасування посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_5 від 16.12.2014 громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Вказане рішення набрало законної сили 22.08.2024.
Отже, оскільки рішення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 19.07.2023 про скасування дозволу на імміграції в Україну на підставі п. 1 ч. 1 ст.12 Закону громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яке слугувало єдиною підставою для скасування позивачці дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання, визнано протиправним та скасовано, то й спірне рішення також є протиправним та підлягає скасуванню.
При цьому, відповідачем не надано суду належних доказів існування обставин, передбачених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», які надавали б йому підстави для скасування дозволу на імміграцію.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою цієї ж статті визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, відповідачем не доведено наявність передбачених законами України підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну, у зв'язку з чим, рішення відповідача від 28.08.2023 №836 про скасування позивачці дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне місце проживання є протиправним та підлягає скасуванню.
Крім того, згідно із судовою практикою Європейського суду з прав людини «для матері/батька і дитини головним елементом сімейного життя є можливість постійного спільного проживання» (постанова по справі «МакМайкл проти Сполученого Королевства» (McMichael v. UnitedKingdom) від 24.02.1995, Series A, № 307, р. 55, § 86).
Отже, прийняття оскаржуваного рішення про скасування позивачу дозволу на імміграцію в України, що зумовлює його необхідність виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення, призвело до втручання відповідача в сімейне життя позивача, оскільки не було враховано наявність у нього дітей, які на законних підставах проживають в Україні, і яких він би змушений був залишити в України, що з огляду на вищевказані правові норми є неправомірним.
Таким чином, відповідачем, окрім іншого, не дотримано принципу пропорційності, необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), що призводить до настання несприятливих наслідків для позивача при відсутності будь-якої його вини в обставинах, що виникли, оскільки при видачі дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання в Україні та її обміну, відповідач підтвердив правильність надання позивачем необхідних документів та наявність підстав для надання йому дозволу на імміграцію в Україну.
Законом України "Про іміграцію" встановлено вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну, зі змісту якого вбачається, що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта. Тому, дозвіл на імміграцію та посвідка на постійне проживання були видані позивачу у відповідності до вимог чинного законодавства України.
Подібна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 13.03.2018 року по справі №820/3610/17 та у постанові від 26.06.2020 року по справі №820/1861/17.
Навіть якщо у 2009 році дозвіл на імміграцію позивачці оформлено через помилку або зловживаннями посадових осіб суб'єкта владних повноважень, перекладати тягар вкрай негативних наслідків такої помилки або зловживання на особу (позивача у справі) є неприпустимим.
Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 18.04.2018 р. у справі №820/2262/17, від 09.07.2020 р. у справі №823/407/18, від 30.01.2020 р. у справі №2340/2851/18 та Рішенням Європейського суду з прав людини «Рисовський проти України»: «Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються».
За наведених обставин рішення Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області від 28.08.2023 №836 про скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну є протиправним та підлягає скасуванню.
Оскільки оскаржувані позивачкою дії відповідача щодо скасування йому вищевказаного дозволу полягають саме у прийнятті рішення від 28.08.2023 №836, то, за висновком суду, визнання протиправним і скасування цього рішення буде достатнім для поновлення порушеного права позивача, за захистом якого він наразі звернувся до суду.
Разом з тим суд звертає увагу, що на підставі оскаржуваного рішення відповідачем було скасовано й посвідку позивача на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 22.08.2017.
Згідно з пунктом 64 Порядку №321 посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України «Про імміграцію».
Відповідно до пункту 67 Порядку №321 територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС протягом п'яти робочих днів з дня прийняття рішення про скасування посвідки інформує про це ДМС та Адміністрацію Держприкордонслужби.
При цьому, пунктами 68, 72 Порядку №321 передбачено, що іноземець або особа без громадянства, стосовно яких прийнято рішення про скасування посвідки, у випадку, зазначеному в підпункті 1 пункту 64 цього Порядку, повинні зняти з реєстрації місце проживання, здати посвідку та виїхати за межі України в місячний строк з дня отримання рішення про скасування дозволу на імміграцію. Посвідка вилучається, визнається недійсною та знищується, зокрема, у разі скасування посвідки.
Згідно з пунктами 74, 75 Порядку №321 недійсна посвідка, подана або виявлена у пункті пропуску через державний кордон, вилучається посадовою особою Держприкордонслужби та протягом 10 робочих днів повертається для знищення до територіального органу / територіального підрозділу ДМС за місцем її видачі. Посвідки знищуються територіальним органом/ територіальним підрозділом ДМС, який їх видав. Посвідки, визнані недійсними відповідно до наказу ДМС, знищуються територіальним органом, визначеним у наказі.
Пунктами 78, 79 Порядку №321 передбачено, що рішення про відмову в оформленні, обміні та видачі посвідки, про її скасування може бути оскаржено іноземцем або особою без громадянства в адміністративному порядку або до суду в установленому порядку. ДМС, територіальний орган ДМС мають право переглянути рішення, прийняте відповідно територіальним органом/ територіальним підрозділом ДМС, за наявності підстав зобов'язати їх відмінити попереднє рішення про відмову в оформленні, обміні та видачі посвідки, про її скасування і прийняти нове рішення на підставі раніше поданих документів.
Таким чином, оскільки скасування вищевказаної посвідки на постійне проживання в Україні, виданої позивачці, є наслідком прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію, яке визнано судом протиправним і скасовано, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права позивачки є зобов'язання відповідача здійснити обмін виданої йому посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 22.08.2017.
При цьому, задоволення позову у такий спосіб направлено на ефективний та остаточний захист порушеного права позивача та не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.
Згідно з частиною третьою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 №1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Таким чином, враховуючи висновок суду про протиправність та скасування рішення відповідача про скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання, а також відсутність будь-яких інших підстав для відмови позивачу в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.
Суд зауважує, що відповідно до статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", №40450/04, пункт 64).
Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), №21987/93, пункт 95).
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення у справі "Джорджевич проти Хорватії" (Djordjevic v Croatia), № 41526/10, пункт 101; рішення у справі "Ван Остервійк проти Бельгії" (VanOosterwijck v Belgium), №7654/76 пункти 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 підкреслив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Відповідно до частини 1 статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).
Задоволення судом позовної вимоги щодо зобов'язання відповідача здійснити позивачу обмін посвідки на постійне проживання є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Право на захист це суб'єктивне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Воно випливає з конституційного положення: "Права і свободи людини і громадянина захищаються судом" (ст. 55 Конституції України).
Отже, кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання у сфері цивільних, господарських, публічно-правових відносин та за наявності неврегульованих питань.
Порушення права означає необґрунтовану заборону на його реалізацію або встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації тощо.
Враховуючи частину першу статті 2 КАС України, із системного аналізу вказаних норм випливає, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин, а не можливість їх порушення у майбутньому.
Відтак, щодо інших позовних вимог заявлених позивачем про зобов'язання відповідача повідомити Адміністрацію Державної прикордонної служби України та Апарат ДМС України про визнання протиправним та скасування судом рішення Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області від 28.08.2023 №836 та зобов'язання відповідача направити інформацію до територіальних органів ДМС України (апарат ДМС України) та в Адміністрацію державної прикордонної служби України (АДПС України) про видалення з бази даних ДМС України інформації про скасування дозволу на імміграцію громадянці Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також вилучити внесені дані про посвідку на постійне проживання в Україні до ЄІАС УМП IП "ФМ "Недійсні документи", суд в силу статті 2 КАС України, вважає такі необґрунтованими, враховуючи також порядок дій, які має вчинити відповідач за наслідками вирішення спору та оскільки даний спір щодо вказаних вимог із відповідачем ще не виник та такі є, що заявлені передчасно.
Суд зазначає, що частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України).
Відповідач у даній справі скористався своїм правом щодо доведення правомірності своїх дій та прийнятого рішення за спірним предметом спору згідно положень ч. 2 ст. 77 КАС України, але останнім не доведено правомірність дій та прийнятого спірного рішення, не спростовано належними та достатніми доказами позицію позивача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.90 КАС України).
Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При цьому, суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
Враховуючи викладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
До позовної заяви позивачем додано докази сплати судового збору у сумі 2119,60 грн.
Таким чином, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на його користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області у розмірі 1211,20 грн пропорційно до задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним і скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 28.08.2023 №836 про скасування дозволу на імміграцію в Україну та скасування посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 від 22.08.2018 громадянці Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 .
Зобов'язати Центральне міжрегіональне управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (ідентифікаційний код 42552598) поновити дозвіл на імміграцію в Україну та здійснити обмін посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 від 22.08.2017 громадянці Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_6 , АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (ідентифікаційний код - 42552598, вул.Березняківська, буд.4а, м.Київ, 02152).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лисенко В.І.