12 листопада 2024 року № 320/46176/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої Діски А. Б., розглянувши в спрощеному позовному провадженні в приміщенні суду в місті Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління екологічної безпеки та протимінної діяльності, Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльність,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління екологічної безпеки та протимінної діяльності, Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Управління екологічної безпеки та протимінної діяльності яка полягає у неприйнятті рішення про нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019;
- визнати протиправною бездіяльність Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25.09.2019 року;
- зобов'язати Управління екологічної безпеки та протимінної діяльності прийняти рішення про нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25.09.2019 року;
- зобов'язати Департамент соціального забезпечення Міністерства оборони України після прийняття рішення Управлінням екологічної безпеки та протимінної діяльності нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25.09.2019 року.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що станом на день прийняття наказу про виключення його зі списків особового складу відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Представник Міністерства оборони України подав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказує, що Департамент соціального забезпечення входить до структури апарату Міністерства оборони, тому відзив подається саме Міністерством оборони України.
Також представник Міністерства оборони України зазначив, що позивач проходив військову службу на посаді старшого офіцера відділу інформаційно-аналітичного забезпечення та координації протидії саморобним вибуховим пристроям. Наказом начальника Управління екологічної безпеки та протимінної діяльності (по стройовій частині) від 25.09.2019 № 140 позивача виключено зі списків особового складу. Відтак, днем закінчення проходження військової служби позивачем є 25.09.2019, який є днем проведення усіх розрахунків з військовослужбовцем. Також зазначив, що позивачем пропущено строк звернення з позовною заявою до суду, передбачений ч. 5 ст. 122 КАС України.
У відзиві на адміністративний позов, представник Управління екологічної безпеки та протимінної діяльності зазначив, що представнику позивача було надано інформацію, що в наказі про виключення позивача із списків особового складу Управління у зв?язку зі звільненням з військової служби, інформація про виплату грошової компенсації - відсутня. Підставою складення вказаного вище наказу (по стройовій частині) стосовно позивача, став рапорт позивача від 25.09.2019 р. та витяг із наказу ДКП МОУ (по особовому складу) від 17.09.2019 № 240.
Тобто, вказаним рапортом позивач просив не тільки виключити із списків особового складу, а провести конкретні виплатити передбачені законодавством: грошову компенсацію за невикористану відпустку щорічну, одноразову грошову допомогу, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, грошову допомогу на оздоровлення за 2019 рік, щомісячну премію.
Однак, рапортом не було заявлено вимог про грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбаченої п. 12 ч. 1. ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», що свідчить про відсутність протиправних дій чи бездіяльності представників Управління і всі вимоги позивача по розрахунку були здійснені у повному обсязі.
Також представник відповідача просив залишити позов без розгляду з підстав пропуску строків звернення з позовною заявою до суду, передбачених ст. 122 КАС України.
Суд, перевіривши матеріали справи, повно та об'єктивно оцінивши докази в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що позивачем було отримано статус і посвідчення учасника бойових дій.
Наказом начальника Управління екологічної безпеки та протимінної діяльності від 25.09.2019 № 140 підполковника ОСОБА_1 , старшого офіцера відділу інформаційно-аналітичного забезпечення та координації протидії саморобним вибуховим пристроям, звільненого наказом директора Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України (по особовому складу) від 17 вересня 2019 року № 240 у запас за підпунктом "5" (за станом здоров?я) пункту другого частини п?ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов?язок і військову службу", виключено зі списків особового складу - 25.09.2019.
На звернення позивача, листом від 02.05.2023 Управління екологічної безпеки та протимінної діяльності повідомило, що в період з 2015 по 2019 позивачу додаткова відпустка не надавалась. Звернень (рапортів) від позивача про отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки до Командування Управління не надходило.
Департамент соціального забезпечення Міністерства оборони України у листі від 02.05.2023 надав відповідь позивачу, що нарахування та виплата грошової компенсації за не використану додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12
Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - грошова компенсація) військовослужбовцям апарату Міністерства оборони України та установ і військових частин, зарахованих на фінансове забезпечення до Міністерства оборони України здійснюється на підставі наказів керівників відповідних установ.
Ведення обліку відпусток військовослужбовців Управління екологічної безпеки та протимінної діяльності відноситься до повноважень зазначених органів військового управління.
Витяги з наказів начальника Управління екологічної безпеки та протимінної діяльності про виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за 2015 - 2019 роки до Департаменту соціального забезпечення не надходили. В наказі про виключення ОСОБА_1 із списків особового складу Управління екологічної безпеки та протимінної діяльності у зв?язку із звільненням з військової служби інформація про виплату грошової компенсації відсутня.
Не погоджуючись із бездіяльністю відповідачів щодо ненарахування та невиплати компенсації за не використану додаткову відпустку, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.
Надаючи правову оцінку матеріалам справи, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ Про військовий обов'язок і військову службу (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон № 3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України "Про відпустки" від 05.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, особам, реабілітованим відповідно до Закону України Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-ХІІ від 20.12.1991 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України Про відпустки або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-XII та "Про оборону України" від 06.12.1991 № 1932-XII (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі. А тому доводи відповідача про те, що позивач має право на таку компенсацію лише за останній рік, який передував звільненню, на думку суду, є безпідставними.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" від 05.11.1996 №504/96-ВР.
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI "Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам", затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30.04.2013 у справі Тимошенко проти України (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту законності, передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
З огляду на зазначене суд дійшов висновку про те, що при звільненні з військової служби у запас позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015-2019 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту за 2015, 2016, 2017, 2018 та 2019 рік.
Дана позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, вказаними в постанові від 21.08.2019 у зразковій справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19), які відповідно до вимог ч. 3 ст. 291 КАС України, в силу того, що дана справа відповідає ознакам типової, мають бути враховані судом.
Також суд зазначає, що з огляду на те, що позивач проходив службу в Управлінні екологічної безпеки та протимінної діяльності, а на фінансовому забезпеченні перебував у Департаменті фінансів Міністерства оборони України, то саме Управління екологічної безпеки та протимінної діяльності не довело правомірності своєї бездіяльності, а позивач навів законні й обґрунтовані підстави для нарахування та виплати йому грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій.
Щодо твердження відповідача, що права позивача не порушено, оскільки він не звертався із рапортом (заявою) про виплату компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, суд зазначає, що неподання позивачем такої заяви під час служби не позбавляє обов'язку відповідача здійснити нарахування та виплату відповідної компенсації під час звільнення зі служби, передбаченого абз. 3 ч. 14 ст. 10-1 Закону № 2011-XII.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Нормами частини 2 статті 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо неприйняття рішення про нарахування та виплату грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій та зобов'язання відповідача прийняти рішення про нарахування та виплату позивачу такої компенсації, то вони задоволенню не підлягають. Суд зазначає, що прийняття відповідачем наказу про нарахування та виплату компенсації є лише підставою для виплати. У цій справі позов спрямовано на захист порушеного права саме щодо невиплати та неотримання позивачем належних йому сум компенсації відпустки як учаснику бойових дій.
А тому, з огляду на викладене, ураховуючи, що обов'язок забезпечити нарахування та виплату грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій під час звільнення зі служби, покладено саме на Управління екологічної безпеки та протимінної діяльності, зважаючи на вимоги ч. 2 с. 5, ч. 2 ст. 9 КАС України, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Управління екологічної безпеки та протимінної діяльності щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 та 2019 роки та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 та 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25 вересня 2019 року.
Щодо позовних вимог про зобов'язання Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України після прийняття рішення Управлінням екологічної безпеки та протимінної діяльності нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25.09.2019 року, то суд зазначає наступне.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси (ч. 1 ст. 5 КАС України).
Право на захист - це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оскарження останнього.
З аналізу викладеного вбачається, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
У зв'язку із викладеним, у порядку адміністративного судочинства підлягають захисту лише порушені права. Суд позбавлений можливості задовольняти вимоги на майбутнє.
Виходячи із зазначеного, суд відмовляє у задоволені вказаної вимоги позивача, оскільки Управлінням екологічної безпеки та протимінної діяльності ще не прийнято рішення про нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій на виконання цього рішення суду, а тому вказана вимога є передчасною.
Стосовно доводів відповідачів про те, що позивачем пропущено строк звернення до суду, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд враховує, що положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
Відповідно до частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, яка діяла до 19.07.2022, на час звільнення позивача зі служби) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Таким чином, суд зазначає, що до 19.07.2022 звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати не було обмежено строками.
Однак, 19.07.2022 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352, яким внесено ряд важливих змін до діючого законодавства про працю.
Зокрема, відповідно до ст. 233 КЗпП України в редакції Закону України № 2352-ІХ від 01.07.2022 працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
При цьому, відповідно до пункту першого глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 року № 383 "Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 р. № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236" дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 червня 2023 року.
Як встановлено судом, із цією позовною заявою представник позивача звернувся до суду 28.07.2023, а тому позивачем строк звернення до суду з цим позовом не пропущено та підстави для задоволення клопотання відповідачів про залишення позовної заяви без розгляду відсутні.
Висновки суду узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 19.01.2023 по справі № 460/17052/21 та постанові від 12.09.2024 по справі № 380/6701/24.
Відповідно до норм Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору, тому питання щодо розподілу судових витрат у даній справі щодо судового збору не вирішується.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 257, 262, 295 КАС України, суд, -
У задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду - відмовити.
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління екологічної безпеки та протимінної діяльності, Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Управління екологічної безпеки та протимінної діяльності щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 та 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25 вересня 2019 року.
Зобов'язати Управління екологічної безпеки та протимінної діяльності нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 та 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25 вересня 2019 року.
В іншій частині адміністративного позову відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Діска А.Б.